Фанфіки українською мовою

    Ранок починається неспокійно з самого початку. Се Лянь вже о шостій бігає по квартирі та шукає ще одну свою сорочку, яка завжди мала бути у Дзюнь У вдома. На такий буревій по всім кімнатам Дзюнь У лише важко видихає та зупиняє Се Ляня міцними обіймами.

    — Поводишся так, наче когось перший раз вбили, – він посміхається лише кутком губ та вкриває плечі Се Ляня своєю білою сорочкою. — Трохи завелика, але має підійти в плечах, даруй, твоя сорочка досі у пральній, я пролив трохи вина на неї, не можу ж  я віддати тобі брудну. А ця буде личити тобі та захищати від усіх бід, вона зачарована.

    На таку промову Се Лянь лише сміється так погоджується взяти такий «оберег». Часу в нього було не так багато, а запах парфумів Дзюнь У лише заспокоював та не давав йому втратити над собою контроль, знову.

    — Дякую, я обов’язкову поверну тобі її.

    — Полиш, це не обов’язково, нехай це буде моїм подарунком для тебе.

     

    Дзюнь У спокійно пройшов досі на кухню та почав робити каву. У нього робочий день починався лише в обід, тому він спокійно оглядав стурбованого Се Ляня, який не хотів запізнитися та сміявся з його нечепурності зранку. Довелося йому самому підійти ближче та змусити його всістися, поки він прийнявся розчісувати неслухняне волосся.

    — Я не маю на це часу, – намагається пояснити Се Лянь, але проти турботи друга не йде.

    — Хіба вже мертве тіло втече від тебе? Що на цей раз трапилося, що ти собі місця не знаходиш?

    Дзюнь У не міг не хвилюватися за свого друга, той вже не один раз ліз поперед батька в пекло, а потім страждав від свого бажання встановити справедливість в цьому світі.  Доводити дорослому чоловіку, що її взагалі не існує у світі він навіть не намагався. Наперед знав, що це не буде мати сенсу і Се Лянь продовжить шукати злочинців, що коять злочини та ховаються впевненні, що кара закону не дістане їх. Він не жалів себе, забував про власні потреби, навіть коли це погрожувало йому пораненням або перевтомленням, тому зараз Дзюнь У дозволив собі взяти більший контроль над життям Се Ляня. Лише бо він хвилювався.

    — Не знаю усіх деталей, але це молодий хлопець, мого віку. Як я можу спокійно сидіти на місці, коли я можу допомогти та встановити закон знову. Ніхто не має права вирішувати кому жити, а кому вмерти. Така людина напевно вважає себе Богом. Я не можу більше чекати, поки чужа совість змусить вбивцю зізнатися.

    Дзюнь У такий бойовий настрій схвалює та дозволяє Се Ляню піти збиратися далі. Головне щоб він знову не злякався своєї тіні. Такий смілий, але такий тендітний, що Дзюнь У ледве не зривається з місця, щоб попросити Се Ляня полишити таку роботу, стати його секретарем. Він би не відмовляв собі у вихідних, не мав би їхати на роботу посеред ночі через вбивство, але навряд чи таку пораду послухає сам Се Лянь. Його почуття справедливості та рівності людей перевищувало усі інші емоції та риси характеру. Доки чоловік розмірковував над упертістю свого друга, Се Лянь вже зібрався та хотів виходити, коли він спинив його біля самого виходу, накриваючи його долонь, своєю рукою.

    — Чекай мене, я привезу тебе. Так ти змусиш усіх чекати, я ж правий? Як завжди, бо ти не встиг на автобус, а таксист не схотів брат тебе. Чекай, лише дістану пальто.

    Се Лянь може лише прийняти допомогу, червоніючи від ніяковості. Дзюнь У був правив, він надто притягував до себе погані ситуації. Та й вбивств завжди траплялося більше у його зміну. Чи може це лише уява поліцейського, який занадто багато працював та забув, що таке відпочинок. Хлопець усе ж таки обіцяє Дзюнь У брати менше роботи, поки сідає у машину та починає вказувати шлях до місця вбивства. Вже там він дякує та швидко вилітає з машини, де поряд вже прибула група експертизи та помічники Се Ляня.

    — І ти навіть не запізнився? Може я досі сплю? Ще й не на автобусі, а на машині? Ти когось обікрав, я правий?

    — Му Цин, наступного разу вигадай щось більш дотепне, – зауважує Фен Синь, поки передає Се Ляню рукавички для огляду тіла.

    Се Лянь уваги на настрій своїх помічників не звертає уваги. В них завжди відбувався безлад у відносинах. То сварилися на весь відділок, а потім працювали над справою разом та навіть засинали на одній канапі. Та й щодо жартів у свою адресу зовсім не переймався. Чого ж ображатися на правду, коли він частенько запізнювався на роботу через свою невдачу за невдачею.  Та якщо Фен Синь лише мовчав на це, то Му Цин завжди не втримувався від можливості вказати Се Ляню на його помилки та не компетентність, особливо після випадку, коли той приніс сніданок на місце злочину. Тоді бідного помічника мало не вивернуло від подібного.

    Замість того, щоб починати роботу з негативу, детектив тільки посміхається їм та сідає на коліна, щоб оглянути жертву.

    — Краще розкажіть, що ми знаємо про цього парубка. Боже, що з ним трапилося-

    Грудна клітка жертви була обережно розрізана, а легені були відсутні. Усе зроблено обережно, наче їх там і не мало бути. Зайвої крові на тілі не було,  отже це не просто випадкове вбивство, труп обережно поклали на тихій вуличці, наче поховали, але замість землі, на асфальті. Звірство.

    — Це вже третій випадок, – підходе Фен Синь з маленькими нотатками щодо справ. — У той раз ми знайшли тіло без шлунку, а перше без мозку. Це не може бути збігом обставин, що всі вбивці стали обережно вбивати своїх жертв. Це одна й та сама людина-

    — Або їх декілька, – заперечує Му Цин, та сідає з іншої сторони біля трупу. — Таку операцію неможливо зробити самотужки. Надто обережно зроблені надрізи, можливо, це лікар… точніше сказати божевільний лікар.

    — А може продаж органів. Та й якщо ти не можеш зробити таку операцію сам, то не означає, що ніхто не може. Це може бути й інша професія. Ти не вмієш мислити більш обширно.

    Щоб задіти Му Цина за його его багато розуму мати не потрібно. Варто лише вказати на його малу помилку, як вже помічники знову почали битися між собою, розганяючи не лише перехожий, а й поліцейських, які розставляли мітки. Діти, а не помічники. Лише коли вони штовхають Се Ляня, який досі розглядував хлопця, їх дух трохи заспокоївся, а хлопці перейшли на нецензурні вислови. Замість того, щоб спробувати їх заспокоїти, Се Лянь лише зітхає та підходить до їх судмедексперту. Хе Тянь не був другом їх компанії, та й взагалі тримався осторонь від усіх, по можливості. Пам’ятає Се Лянь, що були лише чутки, що в нього є кохана людина. З пишним довгим волоссям та чарівною посмішкою. В те не дуже й вірилося, бо на всі його посмішки Хе Сюань відповідав вбивчою аурою вбивці.

    — Багато не скажу, – відразу попереджує хлопець та ще раз підводить детектива до тіла, оглядаючи його. — Хлопець, двадцять один рік. Помер він добу тому, але тіло знайшли лише дві годин тому. Гадаю, попередню причину смерті казати не треба, хоча, я перевірю її ще раз у лабораторії.  Якщо подивитися сюди, – він трохи підіймає голову та розкриває рота жертві.

    — Бачиш, у нього розірвані зв’язки. Я не впевнений, але скоріше за все-

    — Його різали без знеболюючого, – завершує речення за нього Се Лянь.

    Хе Сюань може лише погодитися та продовжити оглядати тіло.

    — Тут навіть наркозу не було. Хлопця розрізали ось тут і тут, – руками проводить по точкам на тілі та ще раз оглядає нутрощі.— Та висмикнули легені, але так обережно, доречі, серце валялося на місці наче непотріб. Якщо б це дійсно була спроба продати людину на органи, то такий цінний орган не лиши б на місті, тому ця теорія майже відпала. Усе інше пришлю тобі листом на пошту. Тут занадто багато гучних ледарів, які заважають. Хочу повернутися у свій кабінет.
    Се Лянь дякую та відпускає його, повертаючись до своїх помічників, які вже ледь не розтрощили місце вбивства. Розняти їй вже не так й легко, але за такий час він трохи звик до їх сварок, які можна було припинити роздавши кожному своє завдання. Тим вони ще більше нагадували дітей, дуже неслухняних. Закінчивши там роботу, Се Лянь повертається у офіс де відразу спішить до дошки з розслідуванням. Усе це не на жарт починало хвилювати його, а головне він розумів: чим більше буде трупів, тим сильніше він буде відчувати себе слабким. Паніка від фотографій починала все більше давити в груди, а в голові щось било відчуттям, що за ним знову стежать. Тримаючи себе в руках з останніх сил, Се Лянь знаходить пігулки, які позичив у Дзюнь У та за порадою випиває відразу більше, щоб він нарешті зміг зосередитися на роботі. Так краще, набагато краще, що розум повертався у потрібний бік та хлопець міг зосередитися.

    — Тож усе, що ми маємо, – починає він розмірковувати у голос. —  Це три хлопця, однакового віку, але більше не маючи нічого спільного. Ні друзів, ні знайомих, навіть у магазини ходили різні. Спортсмен, студент та продавець – що ж вас об’єднує?

    Се Лянь отримав повідомлення від Му Цина, що хлопець мав бути вдома у той час, коли його викрали, тому він не гає часу та відразу їде в невеличку квартиру останньої жертви. Район не самий кращий та безпечний, проте тіло його знайшли взагалі у іншій частині міста, тому як саме він опинився там залишалося загадкою. Надто дивно це все, й починало дратувати, що не він, ні його помічники не знайшли хоча б якусь деталь, яка б могла привести їх до вбивці. Така людина надто небезпечна для міста. Детектив уважно оглядає кімнату. Наче нічого не кидається в очі, типовий житель міста з вічними болячками, на які вказують ліки на столі, та квитанціями за світло та електрику. Нудне сіре життя тут вже скоріше сам повісишся, ніж знайдеш проблеми у місті. Увагу привертає невеличкий щоденник з розкладом роботи та важливими зустрічами. Тут були й сімейні зустрічі, і курси з менеджменту. Усе це треба віддати помічникам, нехай перевірять кожного та розкажуть родичам про втрату, бо останнього Се Лянь зовсім не міг робити. Його ніяковість та дурна посмішка від нервів зазвичай дратували людей або навіть могла розлютити родичів. Тому Му Цин заборонив йому розповідати такі новини особисто. Може воно так й краще, бо зараз дивлячись фотографії померлого, він знову не стримує посмішки співчуття. Ще раз оглядаючи щоденник він вже хотів полишити його, коли з кінця падає візитка до лікаря.

    — Не пам’ятаю, щоб у нього були скарги з приводу… зору? Серйозно? Хоча, гадаю в сучасному світі майже у кожного подібні проблеми.

    Се Лянь забирає візитку та поспішає на автобус. Добре, що приватна лікарня була поряд із зупинкою, так що Се Лянь лише ховає свій значок, щоб прикинутися цивільним пацієнтом та перевірити лікарів. Ідеальний план руйнує дзвінок від Фен Синя, але Се Лянь усе ж таки зупиняється щоб відповісти.

    — Сподіваюся, ти дзвониш мені не для того щоб спитати, де краще сховати труп Му Цина.

    — Ні, це я й без тебе добре знаю. Треба закопати його на смітнику, де йому й місце-

    Речення переривається криками та звуками бійки. Як завжди. Детектив вже хоче відключитися, щоб не заважати, але Фен Синь повертається раніше, ніж треба:

    — Я дзвонив, бо знайшов дещо спільне. Вони лікувалися у лікарні Уюн. Можливо, це й є та сама деталь, що об’єднує їх… Алло. Се Ляню?

    Вже було надто пізно, бо хлопець вимкнув телефон та швидше пройшов всередину. Якщо справа дійсно у цій лікарні або одному лікарю. Хтось дуже добре прикривався за білим халатом, але цьому має прийти кінець. На реєстрації його зустрічає привітлива дівчина та Се Лянь, не довго думаючи скаржиться на біль в очах. Простіше за все, почати з лікаря, до якого мала прийти остання жертва.

    — Лікар Мей Няньцин чекає вас у кабінеті, – посміхається дівчина, а Се Лянь трохи задумується по дорозі у кабінет.

    Впевнений, що чув це ім’я раніше.

     

    1 Коментар

    1. Aug 25, '22 at 11:02

      Сюжет інтригує
      Із нетерпінням очікую продовження^^