Травневий вечір

Переддень закінчення першого курсу.
Вся академія гуділа плітками про ученицю Хорсу, яка, ледь не загинувши, врятувала ученицю Мари від нападу Нічниць . Всі веселилися і раділи останніми весняними днями.

Десь чулося, як Даниїл, напившись, кричав: “С-Т-А-С-Ь-К-А”, а Стейсі у свою чергу: “Заткнись, Данилку!”. Велесівці влаштовували пікніки, Марівці спаювали інші факультети своїми “зіллями”, від яких чомусь так легко сп’яніти. Чурівці літали на Гоші. Ох, як мені шкода того дракончика. А Хорсівці…вони, як завжди, вибирали сидіти у своєму елітному гуртожитку.

Я сиділа на березі озера якомога далі від цього шуму. Встромивши ноги в прохолодну воду, думки все ширилися моєю свідомістю, я заплющила і розплющила очі, аби прогнати їх.
Схоже, що Нічниця забрала достатньо сил.
Нахилившись ближче, я почала розглядати своє відображення, згадуючи той вечір…

***

Я прогулювалася по академії. Різні зловісні тіні оточували мене, але я вже звикла до цього, адже майже кожного дня тренувалася з Аланом і це дало великі результати. Він і справді чудовий наставник. Раніше я вважала його нетактовним і дивакуватим, проте зараз він здається нормальним. Проте у нього все ще немає поняття особистих кордонів.

Повністю поринувши у свої думки, я не чула, що відбувається на фоні.

Аж раптом я почула крики та знайоме: “мОлОдА кРоВ”. Крики посилювалися.
Зупинившись, я оглянула ситуацію і ковтнула болючий ком у горлі, він продер по слизовій оболонці, немовби заговір іншої магії.
Я швидко побігла на допомогу і, о, великий Хорсе! Це була зграя Нічниць! Чорт. Чорт. Чорт. Я була надто слабка для них, але тікати було пізно.

— Що ти тут робиш? — я здивовано запитала ученицю Мари.

— Я…просто, — так і недоговоривши, першокурсниця зі страхом подивилася на сутностей, — чула..
— То чому ж ти тут? — побачивши, що розмова не приведе ні до чого путнього, я вирішила діяти.

Я почала накопичувати потік енергії аби направити її на Нічницю.

— ХРААА! — простогнала Нічниця, зникаючи.

Я ще раз накопичила потік енергії й поборола ще одну тварюку. Так тривало доти, доки я зовсім не ослабла.

Підвівши руку, аби направити потік енергії на Нічницю, я впала комусь прямо в руки. Перед тим, як втратити свідомість, я побачила знайомого чорнявого парубка та його схвильоване обличчя, неначе він боїться мене втратити. З його захеканого вигляду було видно, що він тільки-но прибіг на підмогу.

Після цього я пам’ятаю лише хриплі звуки Нічниць і те, що мене кудись несуть..

***

Подув тихий вітер, він вивів мене з роздумів. Я поглянула на ідеальну поверхню озера, вона відображала сутінкове небо, на якому вже давно майорів місяць-серпанок. Піднявши голову, я почала розглядати місяць. Він, як завжди, гарний. Бліді зірки, які вже давно запалили свою ватру на вечірньому небі, теж мали свій особливий шарм.

Бувши підлітком, я завжди любила вечорами тікати десь до лісу або до водойм. Саме там я почувала себе справжньою. Тріпотіння смарагдової трави, теплий вітерець, що огортав тіло, ніжні співи птахів, запах зілля. Цей квартет природи відчувався наскільки гармонійно, що вся моя суть починала перебувати у стані спокою.

Я вже хотіла підвестися і піти в академію, але чиїсь довгі пальці торкнулися мого плеча. Я обернулася. Позаду мене вже стояла знайома постать.

— Що ти тут робиш, Маріє?

— У мене до тебе таке ж запитання, Алане, — мій голос заграв грайливими нотами.

Чарівника розважила моя відповідь і він продовжив:

— Дякую, що допомогла. Ти справді сильна, адже перемогла аж 5 Нічниць.

— Дякую, що врятував.

Хлопець присів біля мене, вдивляючись у далечінь.

— Чому ти вчора одягнув на мене свій амулет? — я витягнула з-під кофтини річ.

— Ти була надто слабка вчора. Ти ж мені прямо в руки впала, я доніс тебе до кімнати та одягнув амулет, аби ти швидше до тями прийшла.

— Звідки він у тебе?

— Довга історія була,— Алан перевів погляд на мене й продовжив, — колись, мій наставник робив різні амулети від нечисті. Мені він теж зробив, саме цей амулет поповлює сили.
— Цікаво, — я покрутила амулет в руках і віддала юнакові, — він й справді сильний, я досить швидко прийшла до тями, правда… досі якась пустота в душі.

— Таке знайоме відчуття. Коли я тільки-но впускав темряву у свою суть, я відчував таке ж. З моїх спостережень це хороший знак. Ми помітно схожі, — після цих слів Марівця ми просто дивилися один одному в очі.

— Що?

— Я тобі говорив, що твої шрами прекрасні?

— Не підлизуйся.

— Я люблю твої шрами, а тако… — я приклала палець до вуст хлопця.

— Я й так про це знаю, ха-ха.

— Звідки? — брюнет підняв одну брову.

— Два дні назад на твоєму столі я знайшла записник, от я і подумала, що там є якісь закляття. Відкривши якусь сторінку, я побачила те, що ти писав про мене, — я почала розуміти, що до мого обличчя почало прибивати тепло, — Вибач…

Алан взяв кінчик мого обличчя у свою руку. Між нашими обличчями було всього лиш декілька сантиметрів.

— У тебе й справді проблеми з розумінням особистих кордонів, — лукаво промовила я. На це юнак лиш усміхнувся.

Він нахилив мене до себе й поцілував. Поцілунок був спокійний, але впевнений.
Моя рука ковзнула по його волоссю, мені завжди хотілося до нього доторкнутися і відрізати чуба.

Першою відсторонилася я. Набравши ковток повітря, я подивилася Алану в очі.
Ми ще так простояли, доки я не поглянула на годинник.

— 23:56, я сьогодні ще не спала нормально.

— Тоді ходімо, я проведу тебе до гуртожитку.

Дійшовши до гуртожитку, він провів мене до кімнати та розвернувся в іншому напрямку.

Зайшовши до кімнати, я побачила Настю, яка сяяла від щастя.

— Ти сьогодні сяєш більше, ніж зазвичай. Розповідай.

— Ти не повіриш! Саша дозволила прокатати мене на Гоші!

— Ти сама каталася?

— Ні. Кхм. Не важливо, — зам’ялася Настя. — З Владом.

— ВЛАДОМ?! — я засміялася від чого Стейсі зашарілася.

— Гей, не смійся так!! — сусідка наморщила носа і тупнула ногою.

— Бачу, ти по чурівцям)

— Ей!!

— Добре-добре.

— А сама де вешталася?

— Я була з Аланом.

Плюхнувшись на ліжко, я ще порозмовляла зі Стейсі, але сон мене надто клонив, що я заснула. Сьогодні надто насичений день..