ти мене вже бісиш, Дадзай!

Хвилюючий день і для батьків і для дітей. 1 вересня, 1 клас. Чуя хотів до школи, бо мама йому колись казала, що він зможе там знайти собі друзіі, і навіть дівчину, а після закінчення школи піти на роботу та заробляти гроші самостійно. Хлопчик настільки хотів вже вчитися, тому він умовив матусю купити все за два тижні до школи. Він всі ці два тижня розпитував бідну Озакі про те як там буде. Йому вже не терпілось познайомитись з новими людьми.

31 серпня, хлопчик вже сидить у ліжку та намагається щось прочитати в книжці. Койо спостерігала за цим та посміхалась. Накахара дуже хотів навчитись писати, читати та рахувати, тому майже завжди він щось пише, підходить до когось та просить дати оцінку, щоб розуміти, до чого йти. І сьогодні це вже був раз.. третій? Він бере аркуш та підбігає до мами, яка готує вечерю. На ньому написано «Чуя Накахара». Його ім’я.

—Мамо, я все правильно написав? Не криво? Я хочу навчитись писати краще всіх!—Чуя складає руки на грудях та чекає на відповідь рудої. Вона, в свою чергу, трохи нахиляється та цілує сина в маківку.

—Ти молодець, синку, я пишаюсь тобою.— Озакі, як завжди, посміхається, поки він радісно біжить до своєї кімнати.

Він любить старатися, він любить намагатися. За вечерею, жінка питала, чи не хвилюється син. У будь якому випадку, здаватися не в його планах.

Ранок.

Хлопчика розбудила мати. Той пулею побіг вмиватися. Йому дуже хотілося побувати в школі, він був впевнений, що йому там сподобається. Через 4 хвилини Чуя вже був за столом та їв сніданок. Пластівці з молоком, як він любить. Здавалося, що він їсть навіть не пережовуючи. Через ще не великий час тарілка була пуста.

Звечора вже випрасувана сорочка та штани. Він повинен виглядати на всі 100. Хлопчик любив збиратись сам, тому взяв одяг та пішов до себе в кімнату. На вулиці вже було сонечко, яке так і хотіло пробратися в кімнати людей, та підійняти їм настрій. Із кімнати Чуя вже вийшов весь гарний з таким одягом до мами.

—Можемо вже йти? я готовий.

—Бери цукерки та пішли.

Накахара кивнув, надів портфель, взяв цукерки та взувся. На вулиці ще не так холодно, чому майже всі були раді. Наскільки він пам’ятає, сьогодні не буде уроків, а просто пояснять все та покажуть школу. Вулиці були заповнені людьми. Хлопчик тримав Озакі за руку, щоб не загубитись. Він сам покт не пам’ятає, як йти до школи. Задивившись на настільки живі вулиці, він навіть не помітив, як вже вони були біля школи. Велика.. Напевне, там багато кабінетів! Всі стояли біля своїх класних керівників.

Койо допомогла йому знайти його клас. Було багато дітей, з якими Чуї вже не терпілося познайомитись. Він поки стояв біля мами, дивлячись на всіх людей. Від цього заняття його відволік голос, який кликав його маму по імені. Повернувши голову, він побачив чоловіка, високого. А з ним поруч, здається, його син. Темно-каштанове волосся, каре око.. а другий вже забинтований. Дурень, вже якось око собі поранив. Вже ті двоє стояли біля них.

—Чуя, знайомся, це мій старий знайомий. Його звати Морі. А це його син, Дадзай.—Озакі посміхнулась, і подивилася на рудого.

—Доброго ранку, Морі та Дадзай.-він був ввічливим, не дивлячись на те, що забинтований йому одразу не сподобався.

—Доброго, Чує, радий, що пішов до школи вже?—цей дядько трохи нахилився до рижого.

—Так, то ясне діло.—Чуя посміхнувся Оґаю, і подивився на хлопчика. Чого він взалагі мовчить?!

Накахара не вспів спитати у нього чого він мовчить, як вже класний керівник покликав вже в школу. Нажаль, вони встали в пару, бо вже інші діти вже з кимось стояли. На вході були повсюди надувні кульки і в самій школі було багато такого. Багато вікон в холі, диванчики, дзеркало та вахтер, який зустрічає новий клас з посмішкою. На першому поверсі було приблизно 5 кабінетів. Чуя намагався прочитати якись плакат, але від чогось не міг. В кабінеті, де найближчі чотири роки він буде навчатись, було світло, велика дошка, вчительський стіл, парти.. Рудий не хотів сідати далеко від дошки, тому сів на третю парту біля вікна. Осаму сів поряд з ним. Поки всі сідали по партам, він знайшов момент, щоб спитати.

—Ти чого мовчиш, Дадзай?—Хлопчик повернуся до свого сусіда, чекаючи відповіді. Блакитні очі дивилися в очі Осаму.

—Не знаю навіть. може, я чекаю, коли ти зі мною заговориш.-посміхнувшись, він відвів погляд в вікно.

—Але я тобі на вулиці сказав доброго ранку!- він був вже не задоволений, що взагалі сидить з ним.

—Та чого ти, я просто не знав, як правильно заговорити з тобою—хіхікнув, бинтований подивився на вчителя.

Рижий вже хотів щось сказати йому в відповідь, але вже прийшов керівник. Високий, гарний.

—Я вітаю вас всіх з першим навчальним роком. Бажаю вам успіхів, це новий етап в вашому житті. Я ваш класний керівник, Сакуноске Ода, моє ім’я. Я запишу його на дошці, а ви перепишить його в щоденник в колонці «вчителі».—Чуї сподобався цей вчитель. Гарний голос та зовнішність. Він записав в щоденник ім’я, і заглянув в щоденник Дадзая. Писав він, звісно, не погано, але можна було б і краще.

Після того, як всі записали до щоденника ім’я керівника, вони ходили по школі. А точніше, по першому поверсі. На другий та на третій поки не можна було. Дадзай йшов поруч з Чуєю.

—Ти чого за мною ходиш?

—Бо хочу. Хочу та йду за тобою. Тим паче, сьогодні ти йдеш до мене додому.

—Що?! Хто таке сказав?

—Твоя мама та мій тато.—Осаму подивився на рижого. Чому йому мама не казала, що сьогодні вони підуть до цього дурня? Але може.. він і не такий дурень, просто любить себе так поводити?

—Тоді добре.—подивившись по сторонам, він повернувся до його нового друга. Чого одразу друга? Бо поки Накахара з ніким іншим не познайомився.—Ми все подивилися, на скільки я розумію. Що далі?

—Йдемо до класу, а потім нас виведуть вже на вулицю, а там вже і наші батьки.—посміхнувшись, вони пішли до кабінету. майже всі вже повернулись.

минуло десь 2 хвилини, та прийшли вже всі. Вони знову встали в пари, та їх вивели на вулицю. Хлопчиків вже чекали Озакі та Оґай.

—Ось і наші школярі. Сподобалося в школі?—Койо посміхається, дивлячись на цих двох.

—Так, сподобалося. Я тепер сиджу з Чуєю!!—радісно говорить бинтований. Чого тут радіти, коли рижий буде його штовхати, коли той буде нічого не робити.

—Мені теж сподобалося, а взагалі, школа дуже велика, ми подивились тільки перший поверх.—відповідає вже син Озакі.

—То добре. До речі, сьогодні десь через дві години ви знов зустрінетесь, тому не прощайтесь надовго.—в цю розмову вже підключився цей дядька.

—Добре!—Осаму повернувся до рудого—До зустрічі, Чуя!!

—До зустрічі, Дадзай.—відповів він, та вони розійшлися.

Накахара взяв за руку Койо, та вони йшли додому. Чомусь його вже бісив цей Осаму, але може це тільки перше враження? Може він нормальний?

Вже дома, хлопчик переодягнувся, та сів дивитись якісь мультфільми. Так й пройшло півтори години. Озакі покликала його збиратись. Прийнявши рішення одягнути чорні джинси та футболку.

На вулиці було тепло, дуже тепло. Багато дітей, які гуляють після школи. Чуя був трохи далі від мами, йому хотілось бути самостійним. Йти до дома Дадзая було не так довго. Десь 10 хвилин. Під’їзд. Виглядає класно. Навколо квіти, яблуня, лавка, і дуже багато котів, та бабусь, які вже хотіли взнати ім’я рижого хлопця. Чуя тільки посміхнувся бабусям, та з мамою зайшов до під’їзду. Треба було їхати на 9 поверх. В ліфті були наклеєні всякі оголошення, хтось здає квартиру, хтось купить волосся.. Цікаво. Вже на поверсі, чекав їх Морі.

—Привіт, я бачив вас з вікна. Йдемо до квартири.—він посміхнувся, та вони зайшли до самої хати. Світлий коридор, велика шафа, дзеркала..

—Чуя! Ти вже прийшов!-Осаму вибіг з кімнати, та підходить до рижого.—знімай взуття і пішли до мене в кімнату!

—Привіт, зараз я руки вимию і підійду до тебе.—він посміхається та вже йде до ванної кімнати, до якої їх проводить Оґай.

Вимивши руки, бинтований веде Накахару до своєї кімнати. Вона велика.. Ліжко, писемний стіл, шафа з одягом, невеликий монітор та приставка.

—Давай пограємо в перегони на приставці? В мене два контролера, ніби для нас робили!—Дадзай посміхається та сідає на ліжко, а Чуя поруч.

—Давай, я тебе виграю!—бере один контролер в руки, та чекає поки Осаму запустить цю гру.

—Це ми ще подивимося!

—От побачиш!

Гонки запустилися, та вони почали грати. Іноді сміялись, та трохи навіть сварились з того, хто все ж таки буде переможцем. І Чуя виграв.

—А я казав!!!!- Накахара дивиться на Дадзая, та посміхається.

—Молодець, але зараз буде складніше!

Ще десь годину вони грали в всякі ігри, поки їх не покликали їсти. Вони вдвох любили піцу, тому Морі та Койо прийняли рішення замовити її. Вже через 15 хвилин вони знову були в кімнаті та голосно сміялися.

Оскільки завтра був вихідний день, вони трохи засиділися тут, і вже десь під п’яту вечора, Дадзай та Чуя заснули під мультфільм на ліжку.

Чую бісив Дадзай, але з ним класно проводити час.