Тепло В Коробці

Від автора: я не знаю, чому не змогла знайти Бай Джу в списку героїв. Невелике АU, де Кавех і Бай Джу працюють викладачами в університеті, а Чжун Лі помер. Якщо буде хоч крапля уваги від читачів, напишу продовження.

Бай Джу любив, коли вони так лежали в ліжку, ні про що не думаючи і не маючи ніяких обов’язків один перед одним, коли все було добре і коли сонце справді зігрівало, йому подобалось, коли він перебирав довге, зелене, шовкове волосся своїми тонкими пальцями і коли пригортав його до грудей, подобалось, коли вони могли просто мовчки проводити час в обіймах один одного, подобалась та простота, яку він міг подарувати інколи.

Сьогодні був паскудний день, сьогодні сонце не дарувало свого тепла, не зігрівало, навіть не освічувало землю, воно, напевно, давно відмовилося це робити, уже як три роки не виконує своєї функції і все ж Бай Джу досі надіється, що воно знову включиться, що знову засяє. Жодна батарея більше не гріла дім, жодна лампа не світила, ніщо не приносило того тепла, він наче забрав його з собою в ту чорненьку коробку.

В домі досі лежать його речі, а чоловік досі по звичці робить два горнятка кави та мовчки п’є їх, як це було завжди з ним. Бай Джу сидить у великій кухні з мармуровою підлогою, на ньому шовковий темно зелений халат з візерунками змії і два браслети на блідому, тонкому зап’ясті, вони бринчать, коли вдаряються об горнятко з кавою, це наче та сама мелодія ранку, яку більше не доповнює він своїми розмовами.

Бай Джу тягнеться по пачку цигарок, він не любив, коли той курить, але тепер його немає, можливо для нього було б краще не починати курити і відпустити, але Бай Джу зробив все навпаки, не відпусти і почав курити.

Чоловік викурив цигарок три, перш ніж пішов збиратися на роботу. Сьогодні перший день навчання, тож треба гарно підготуватися, щоб в гарному настрої зустріти студентів, але Бай Джу не поспішав гарно вбиратися заради купки недопідлітків, які уже забили на навчання.

В гардеробній досі висить його костюм, так само гарно пахне, нагадуючи про тепло тих обіймів, нагадуючи про те, як було добре з ним і скільки щастя вони відчували разом в ліжку, за горнятком кави, в машині по дорозі на роботу або до дому, в кафе підчас обідньої перерви, ввечері за переглядом фільму або читаючи останні пару сторінок книги перед сном.

Бай Джу одягнув легку сорочку темного кольору в ледь помітну смужку та широкі штани, адже не зраджував любові до комфорту.

Коли він приїхав на роботу уже було достатньо жарко на вулиці, не та приємна теплота, а жара, яка знищує всі здорові думки, залишаючи лише бажання знайти холодну місцину, студенти скупчувалися поруч з головних входом в університет та курили, Бай Джу вирішив також не відмовити собі в задоволенні викурити пару трійку цигарок, все ж дивлячись на щасливу молодь згадуєш його, вічно холодного, але в той самий час найтеплішого, який рідко посміхався, та не скупився на посмішку для самого Бай Джу.

До чоловіка підійшов вродливий юнак, надто вродливий, щоб не втратити думку на одну мить. В нього було прекрасне світле волосся, яке сяяло на сонці через не надто бездоганну чистоту. На хлопцеві була також легка, біла сорочка з вільними рукавами та вузькі, темні штани. Він дуже гарно, щиро посміхнувся і промовив:

– Вітаю, – Бай Джу ще раз окинув його поглядом, – не дасте цигарку? – Помітивши деяке збентеження чоловіка він добавив, – я просто уже спізнююсь на пару, але не хочу розчаровувати студентів своїм емоційним характером, – чоловік дещо здивувався з його такої відвертої щирості, але дістав ще одну цигарку для хлопця, який одразу вихопив її з його рука та дістав яскраву запальничку з карману, – я до речі Кавех, буду вести архітектуру тут.

– Приємно познайомитися, Бай Джу, – він протягнув руку новому знайомому та відчув, яка в нього ніжна, доглянута шкіра, а також одразу помітив погризені нігті.

Кавех буквально спопелив цигарку та одразу попрощався з чоловіком. В Бай Джу в голові зринула коротка майже непомітна думка, що той подібний до сонця, що від нього віяло якимось непідробним теплом.