Темна клятва

Немає такого демону, котрий би не чув ім’я “Янгол Кари”, це ім’я не викликає мотороху лише у тих, хто не знає, що він робив. Декілька десятків вбитих демонів, які помирали за дивними обставинами, хоча усі вони були слабкими, але обставини їх смерті змушували бентежитись. Насправді ніхто не знає ні його обличчя, ні як він це робить, бо ні диявольська, ні священна сила не здатні на ідеальне миттєве вбивство, що схоже на випадкове та не мало слідів магії, але це точно дії одної істоти. Усі дияволи помирали по-різному, але завжди поруч була синя троянда, це ще більше лякало, бо жодних слідів поруч не було, хтось вбивав дияволів навмисно, тож це дійсно проблема. Та й справді цей “янгол” не був звичайним, Федір Достоєвський, пресвітер церкви, що зазвичай вислуховує гріхи християн та молить Господа, щоб той дав їм свою милість. Дивна робота, для диявола, чи не так? Тільки от хіба він гірший, за всіх, кого він чув? Люди самі ж собі дияволи, в такому випадку бог явно не проти і справжнього чорта в священному місці.

Кожен раз, закінчуючи ранкову молитву за останню людину, Федір втомлено видихав, вислуховувати людей йому не дуже подобалося, але ця роль робила його не підозрілим, та й сьогодні буде важливий день у його плані, це знімало усю втому моментально. Необхідна ступінь, щоб перемогти розумних та обережних дияволів, намагаючись не використовувати свою магічну силу, саме сьогодні він вб’є демона Агату Крісті, що є герцогинею королівства, та отримує її ґриморію. Ґримуари, нехай і посилюють сили, але вони також сильні артефакти, що можуть діяти і в руках інших навіть після смерті диявола з його здібностю. Поки Достоєвський шов до своєї кімнати, він пересікався з багатьма людьми, тож необхідно вітав їх. Його очі горіли від скорого відчуття здійсненого плану, а не від прихильності до бога. Крок за кроком, йдучи до кімнати, збираючи необхідні речі у невеличку сумку через плече, йдучи до притулку для дітей-сиріт при церкві, питаючи дітей, щоб вони хотіли. Діти його не так виснажували, як інші люди. Як добре, що по дорозі не було багато людей і ніхто не помітив його багряних очей. Йдучи до центра містечка, прямо до ринку, він розраховував інтервал між своїми кроками, щоб прибути вчасно, купуючи їжу, що захотіли діти, розмовляючи на вулиці, це все будо ідеально і… останній крок. Ззаду почулося декілька криків жаху, усі люди дивилися на тіло герцогині, як на диявола якогось, а поруч лежала синя троянда, що ще більше дивувала усіх, їх володарка диявол?.. Федір підбіжав до неї, награно почав читати молитву, щоб вилікувати, хоча знав, що вона мертва, а він не може використовувати священні сили, але головне, що люди дивляться на нього з порожньою надією, він її не виправдовує, роз’єднуючи руки з характерного жесту та, обережно закриваючи очі жінці, каже з розгубленим виразом обличчя:

-Леді.. вона мертва..- реакція людей неперевершена, вони настільки шоковані, що навіть не помітили, як у широких рукавах церковного одягу зникає книга, яку жінка обіймала. Таким чином за спиною “Янгола Кари” на ще декількох чортів більше.

Достоєвський підвівся та окинув усіх поглядом повного співчуття, деякі люди навіть почали плакати, але невдовзі прийшла варта та почала розпитувати усіх, що ж сталося, не обійшло це і нашого “янгола”, та це не проблема, його розповідь ідеальна, його вчинки бачили усі, тож він не був підозрюваним. А щодо того, як померла Агата, то усе просто, але потрібно було витратити час на цей план, він підіслав лист з погрозами їй, а його перехопив її вірний пес, той пішов у зазначене місце, де його і вбили, а леді вийшла за ним, також прочитавши лист, разом з ґрімуаром, щоб точно мати перевагу над будь-яким дияволом, але вона не була застрахована від звичайної людини, бо її усі любили, тож довелося підкупити декого з сусіднього, тільки от цей чоловік також помре, щоб зберегти секрет. Віткнути срібний ніж у живіт було смертельно для неї. Насправді цей план виконувався у декілька етапів, але усі до цього йшли по їх ідеї, вони вважали, що зрозуміли ціль та стиль їх ворога, але це було лиш купою оман тож не в цей раз, сьогодні Федір навіть використав свою магію, пес був сильнішим, ніж він очікував, хоча йому все ще важко від її наслідків. Можливо припустити, що все дається йому легко, але він все ще може помилятися та деякі речі він все ще не може робити без своєї магічної сили, що його дуже лякає, це єдиний його страх.

По дорозі у монастир, до нього ніхто не заговорив, схоже чутки швидко розлетілися. Розповівши усе пастору, він пішов до дітей та віддав їм їх хотілки, але не затримався там більше ні на секунду, інші вважатимуть, що це через події у місті, але чоловік просто більше не міг стояти на ногах, його здібність занадто сильна для його слабкого тіла, тільки у кімнаті він дозволив собі тихо впасти на підлогу та тяжко дихати. Сила мала великі наслідки, будь-який злочин, мав свою кару. Своєю ж карою був він сам.

Його муки та звуки починающого доща змішалися у темній кімнаті, панічно шукаючи платок, щоб витерти свою вогняну кров, що стікала з його губ, він зараз виглядає жахливо, його темні пасма прилипли до устів, а спроби виправити це, змусили їх прилипнути вже до обличчя, залишаючи і на ньому сліди крови. Сьогодні Федір дасть собі змогу відпочити, але в наступний раз повинен бути сильнішим, він заснув, опершись головою та руками о тверде ліжко, так і не піднявшись на нього.

З першим промінням сонця Достоєвський прокинувся, воно палало прямо йому у очі з вікна, та почав виправляти вчорашню слабкість, витирати обличчя темною одежею зручно, на ній не видно суху кров, як і на тьмавому волоссі. Після усього цього, він обережно відкрив ґриморію, що непомітно вкрав, ґрімуар дійсно дивовижна річ, але вона небезпечніше, ніж корисніше. Перші сторінки заповнені побажаннями та, наскільки він міг судити, то вони усі збулися, тож він дійсно правильно здогадався про її магію. Диявол вивчав те, що написала тут Агата, вона писала: “Хочу бути завжди з…”. Можливо книга зрозуміла її бажання і так, але все одно було видно, що не дописане через сором, все таки стало дійсністю, вони тепер назавжди разом. Книга нехай і велика, але писати багато у ній все одно не дуже, а написати свою мету занадто просто, він вам повинен вбити кожного диявола у цьому світі, а не якоюсь книгою, що є ґрімуаром магії іншого диявола. Трохи обдумавши, він написав мати список усіх чортів з їхніми здібностями, імена яких після смерті зникають з нього, список дійсно з’явився, достатньо великий, але найпотворнішим там було його ім’я. Далі він зробив декілька записів для скорих планів та для одного на три місяці. Чоловік створив диявола Сіґму, його ім’я з’явилося у списку, далі він трохи написав про нього, його здібність, що буде корисною, та де ж він з’явиться і з чим, його судьба піде за планом, а там він зробить угоду з якимось дияволом, мета якого захват світу. Так він і писав та думав декілька годин поспіль, як раптом в його кімнату постукали, почався день у ролі священика. Так прийшло ще купа днів, за усі ці 27 днів, він не додав жодного запису у книгу…

Після молитви, Достоєвський знову вийшов у місто за смаколиками дітям, але йдучи незвичним маршрутом, а біля головного входу у місто, там хлопець намагається увійти у місто, але його не пускають, Сіґма точна копія того, що написано у книзі, волосся різного кольору, дивна стрижка, все ідеально, Федір пішов до охорони та окинув поглядом хлопця:

-Що тут відбувається?- запитав чоловік.

-Аг! Пресвіторе, це не варте вашої уваги, тут якийсь підозрілий хлопець намагається зайти у місто, він схожий на бездомного. Тож це наша робота. – відповів лицар варти. Проігнорувавши його, Достоєвський підійшов до хлопця та знову грав:

-Ти виглядаєш молодо, тобі є куди йти? Я можу відвести тебе у притулок – намагався він заспокоїти хлопця. Сіґма ж дивився на нього розгублено та не очікуючи допомоги:

-Ні.. мені немає куди йти.

-Я його забираю, якщо він щось вкоїть, то відповідальність на мені.- запевнив чоловік, хоча ж не збирався таке робити.

-Ох, я вражений вашою добротою! Не переймайтеся, якщо Ви вирішили його забрати, то я його відпущу просто, ви не зобов’язані ручатися за нього. – лицар усміхнувся і похлопав Федора по плечу та вказав йти далі, той так і зробив, кивнувши у вдячність. Вони йшли мовчки по місту, поки трохи далі брюнет не сказав:

-Я і є Ді з письма, що було при тобі.- вже посміхаючись насправді, він не дав застигтутим шоком хлопку й слова сказати:

-Чи не хотілося би тобі мати свій дім? Готель, повністю твій, ціна – лише допомога мені.

-га?.. стій, ти–

– тримай, це другий лист, в ньому усе написано, йди за адресою там. – Достоєвський залишив хлопця, що тільки почав розуміти, що відбувається, а сам розвернувся та пішов у напрямку ринку за речами, якими він прийшов, юнак не піде за ним, заблукає. В нього не було і сумніву, що Сіґма ослухається його, та все одно всі 3 дні він трохи переймався зможе цей хлопець зробити усе, що він написав, чи ні.. Він дізнається вже незабаром, бо чекає у полі біля лісу між ще одним містом, на одного диявола, якого він виманював за допомогою Сіґми, за цей час в нього було багато нагод підтвердити свої здогадки у інтересах Фукучі, голови варти.

З сторони лісу чутні завивання, його подол одягу підхоплює той самий вітер, що створює неприємний гомін, він почекає зовсім трохи, далі немає сенсу, волосся почало навіть заважати, бо інколи віяло у очі, потім підріже, нехай це й не дуже прийнято, зате зручно. Все таки перейматися не потрібно, все ідеально прораховано, та шелест кроків змусив негайно обернутися, в темряві ночі виднівся чоловік міцної статури у формі. Фух, все йде за планом, голова варти зупинився на відстані.

-Тож ти Ді? Не думав, що в церкві є дияволи! – навіть трохи посміявся чоловік.

– А я не думав, що лицарі мріють про владу над світом- серйозним тоном, але відповідаючи на жарт , сказав Федір.

– Ха! – далі його тон не був такий жартівливий, – Чому я повинен тебе вислухати, а не вбити водночас?

– Навіть не знаю, – чоловік пожав плечима, – гримуар леді достатня причина?

-Ти ж зробив так, що після твоєї смерті вона зникне, чи не так? – влучно підмітив, як приємно розмовляти в людиною, що ловить усе на льоту.

– Саме так, поки живу я, книга існує, тож чи згоден ти на угоду? Це вигідно обом – холодний вітер розвіював волосся, напруга росла з кожною секундою, це шанс для обох, але кожен з них готовий в ту ж мить вбити фігуру напроти.

– Ти дійсно гарно підготувався до зараз.. Схоже мені немає сенсу нападати, чого ти хочеш? – лицар врешті прибрав руку з меча, все іде ідеально.

– Звичайно ж покриття моїх дій вами та деяку допомогу, це дешева ціна за аркуш книги, правда ж? – виглядає, як нерівноцінною угодою, але її насіння проростуть у чудові плоди, що солодше за мед.

– Погоджуюсь. – в цьому договорі багато зручних умов, тож причин відмовляти немає. Достоєвському подобається, що той не дурень і обдумав усе, як він і думав. – Але чому ти не додав пункт про захист тебе?

– А хіба вам після цього буде вигідною моя смерть?

– Хахаха.. Все таки ти дійсно був би небезпечним ворогом, дякувати богу, що поки ми не вони.

Який милий обмін словами та мацаня ґрунту, але далі потрібно діяти та швидко, схоже обидва були готові до цього та ножами порізали собі шкіру в місцях, що легко сховати під одежею. Обмін ножами з рештками крови, яка в обох була досить холодна, лише неприємний смак залишився у роті.

– Клянуся своєю кров’ю! – дивне відчуття, рана загоїлася та на ній з’явився невеликий доказ угоди.

Далі вони, як і вітер, пішли різними шляхами, не сказавши одне одному ні слова, сторінку передати не проблема й трохи пізніше, ніхто б не носив таку річ з собою.

В кімнату Федір проліз через вікно, яке хитро виломав та тепер непомітно може його виймати. Це було складно, але воно коштувало зусиль. Знявши верхню мантію, поклавши її, чоловік ліг під легку ковдру та моментально заснув, він досить мало спав останні дні, так ще й його план йде без проблем, чому б не відпочити..

Наступний день дуже втомлював, нічого такого ніби не відбувається, але після вчорашнього сил занадто мало, брюнету точно прийдеться поїсти та намагатися не видатки себе на цьому. Святі холодніші за температурою за звичайну людину, а Федору хоч би людину з себе вдавати треба.

-Господь простить ваші гріхи.- він ненавидів цю фразу, але не може не казати її.

-Храни вас Господь!- відповідали йому завжди, коли виходили, рутина. Скрип та мовчання, невже його чекає щось довге та занадто гріховне для бога…

– Знаєте..- почав незнайомий голос, який одразу збентежив Достоєвського, бо він ніби відчув тепло – я скоїв гріх! Ах, Янголе мій, скажи, що ж мені робити! Я так довго вас шукав, я ж не помилився? – всі його слова були сказані з якимось перебільшенням та грою, а самі слова викликали сумнів, все таки його не могли спіймати.

– Звичайно, ви не помиляєтесь, я вислухаю ваш гріх, хоча я – священик, а не янгол. – максимально спокійно мовив Федір, він сподівався, що йому здалося.

-Ах, вибачте, я обізнався.. Так от, мій гріх, молю господа простити його. Я.. я!.. я знаю, що ти Янгол Кари, гаааа! Мій гріх в тому, що я не знайшов вас раніше – чоловік занадто різко переходив від серйозності до сміху, він точно не хворий? Ця, напевно, людина не може впевненим, що це він є вбивцею дияволів. Його мовчання перервала рука, що з’явилася з повітря.

– А чого ми мовчимо, ти зник там? га! зараз перевірю!!- рука вхопила його за стегно та трохи потискала, ніби щупаючи, – так там все ще ти є, так чому ти мені не відповідаєш?- брюнет роздумував чи треба вбити його прямо зараз, чи берегти залишки сил, – Тобі не цікаво чому я тебе шукав та чому нікому не розповів?- Федір був впевнений, що диявол посміхається.

– Навіть, якщо я і є цей “Янгол”, то питання тільки до вас, хіба чорту не вигідно вбити цього вбивцю? – кривдити немає сенсу, тож треба знайти те, що потрібно йому, може вбивати прямо зараз немає сенсу.

-Не чесно!! Збігаєте з теми! Гааа, добре, буду за твоїми правилами! Але обіцяйте мені розпитати вас. Він мене зацікавив, навіщо йому тримати свою особистість у секреті? Або не полюбляє шану, або в нього на це є причини окремі, бо він не самотужки вбиває, тож лице не важливе. Чесно кажучи, я сподівався на 2 варіант та ймовірність того, що той диявол, тому мене цікавила причина. Чому ти вбиваєш дияволів? Логічно, тебе не цікавить влада, бо ти цього не зробив, хоча мав багато змог! Скажіть свою мету, це ж свобода? – тараторив шут не перестаючи, він навіть не помітив, що все же тримає руку на стегні Федора, обидва це ігнорують.

– Мені здається, я зрозумів, як ви мене знайшли, добре, відповім. Я збираюся вбити усіх дияволів і звільнити світ, ми не маємо права жити в ньому.- кажучи це, Достоєвський вже мав багато ідей, як вбити співрозмовника, якщо той не буде корисним, а ця маленька правда не нашкодить, та декілька варіантів, хто саме він. Замість відповіді прямо йому в очі дивився той, хто був до цього за стіною, скоріш за все це Гоголь, його здібність дає таку змогу. Його око, яке не прикрите фарфоровою маскою, горіли від захвату, ніби бачив нову розвагу.

-Щось схоже на мій світогляд, ви дійсно цікаві, я не помилився! Давайте працювати разом, я також хочу звільняти людей! – сказав блондин, не зрозуміло бреше він чи ні, дивлячись у очі та опираючись на стегна Федора обома руками. Брюнет думав над тим, що візьме він їх співпраці, але мінусів майже немає, це занадто корисно та й Микола наче не бреше. В нього була купа змог його вбити чи перетягнути кудись своєю магією, тож його мета дійсно та, яку він сказав, або принаймні схожа.

– Давай узгодимо клятву на крови, але не тут, а в моїй кімнаті, тут тісно. Моя кімната 3 з кінця в лівому корпусі.- в нього буде змога підготуватись, поки він йде.

– Добре!! – Гоголь моментально зник, тож і Федір вийшов з кабінки та пішов у кімнату та по дорозі трохи поговорив з іншими священиками. Відчиняючи двері, Достоєвський розвіяв усі свої сумніви, він отримає Гоголя і це тепер входить в його план. Біля столу він і стояв, видно хотів полазити в шухлядах, але не встиг, поки роздивлявся усе поверхнево. Федір зачинив двері, перевірив, щоб нікого не було поруч, сів на своє ліжко та поклав поруч заточеного ножа.

– Так от, як тобі такі вимоги: ми не маємо права вбити одне одного доти, поки не залишимось вдвох. Я хочу померти способом, який сам і виберу, тому мені потрібно буде подумати. Також ми не можемо вбивати одне одного іншими руками та розповідати інформацію, що може до цього привезти. Ти маєш мені допомогати та мовчати. Твої ж які? – це дуже вигідно, навіть занадто.

– Чудово, я би також хотів вибрати спосіб своєї смерті, а так мені все підходить, поки я буду поруч з тобою. – Весело підтвердив Микола. Далі без жодних слів, Достоєвський підняв свій рукав та ножем прорізав собі зап’ястя, кинув ножа блондину, той спіймав й встромив ножа у долонь. Брюнет встав та підійшов до Гоголя. Обидва протягнули свої руки одне одному та піднесли до рота, ковток крови неприємний для обох, у одного кров занадто холодна, в іншого гаряча, що могла би опікати.

– Клянусь своєю кров’ю, що клятву триматиму! – водночас сказали вони та на їх ранах з’явився однаковий знак, що підтверджує їх наміри. Був би Федор один, він би видихнув від полегшення, схоже, що блондин дійсно мав наміри свободи, а не щось інше.

– Тоооож, тепер ми команда! Я знаю, що для вас свобода, а для мене вона також смерть, але це свобода від почуттів, що хвилюють тебе та від тіла! – очікуючи відповідь з блискучими очима сказав блондин.

– Неймовірно. Твоя свобода у боротьбі з собою, йдучи проти волі бога з самого початку, щоб в кінці втратити себе , ти не помилився обираючи мене, я доведу тебе до бажаної мрії. – в очах Миколи його посмішка не виглядала диявольськи, вона наче янгольська, його особливого янгола.. Він зкинув з себе фарфорову маску та ховав свої очі у підлозі. Він ненавидів це, це викликало почуття, в той момент він відчув, що скоїв помилку, ніби не зможе зробити бажане, лише через нього, дивне таке легке та таке тяжке відчуття.

-ти.. єдиний мене повністю зрозумів, міг би я, то вбив тебе прямо зараз, а себе поруч так само..- все так само тихо та дивно спокійно відповів він, повільно підійшовши до ліжка, дивлячись униз, на якому сидів Федір та намагався передбачити дії шута, він стояв достатньо близько, щоб відчувати пекло від нього. Якщо Достоєвський легко збиває своє голодуванням, малими кількостями сну через продумувати наступних кроків, то від Гоголя відчувався жар в крови навіть на відстані, дияволи вони такі. Федора напружувала відсутність дій та лише прихований погляд у підлогу, ніби той сам намагався придумати, що робити, скоріш за все він вхопить його за руки та буде вмовляти дозволити вбити того раніше. Тиша ще більше змушувала думати над різними варіантами подій, от тільки дії блазня зовсім інші. Він встиг подумати, що той збирається стати на коліна, як відчув на своїх вустах палаючий дотик та віддаляющусь жартівливу посмішку чоловіка напроти. Це не було за його планом, аж ніяк, напевно його здивоване обличчя виглядало кумедно, до цього ж він виглядав, ніби усе знає.

-гей! Гоголе.. – намагався тихо спитати, якось не хочеться, щоб у кімнату постукав той, хто почує якийсь шум, та його перервали тим, що його різко стисла пара гарячих рук, обійнявши повалило на ліжко та підтягуючи до себе.

-Звідки ви знаєте мою фамілію? Я тепер ваш найкращий друг!! – весело відповів блондин, хоча перше “питання” було риторичним та моментально проігноруване обома, воно було лише важелем, тож дійсно він трохи облажався, сказавши те, чого не мав.

-відпусти, мені жарко. – намагався зберегти здоровий глузд Федір та хоч якось вибратися з цієї палаючої пастки. Одяг священика доволі теплий, так ще й його обіймає ходяче вогнище. Микола ніби й не чув його, все так само усміхався з заплющеними очима, він заснув?.. Як можна так швидко заснути, тож він просто ігнорував..

Це був перший і останній раз, коли брюнет спав у повсякденному одязі, на не розтеляному ліжці та з кимось ще.

• Його спроби якось вилизнути не спрацювали, тож краще він засне та скоріш прокинеться від цього жаху.