Телевізор

Скарамучча мирно крокував по опавшому листю,тихо напіваючи собі під носа пісню,котра грала в нього в навушниках.На вулиці непомітно для всіх настав жовтнень.Час настільки швидки плинув,що Скара і не помітив наближення холодів,а тому зараз шморгав носом і ховав в кишені холодні руки.До біса стомлений,він йшов з пар,котрі поставили в суботу.Насправді,він не збирався туди йти,але дізнався,що Казуха в цей день теж на зміні,котру йому поставли замість його змінщиці.А вдома сидіти самому останнім часом подобалось все менше.Звісно,поряд завжди був Карамелька,котрий ну дуже активно показував свою любов до Скари.Але без Казухи все одно не те.Непомітно для хлопців,з того дня як Скара розповів трохи про минуле,вони ставали все ближче.Дотики Казухи більше не відзивались неприємним відчуттям у серці і не згадувався більше його відчим.Лежати на плечі одне у одного під час перегляду чогось вже не було дивним.Скар все більше і більше під час діалогів розмовляв і сам,тому тепер їх спілкування не так схоже на монолог Казухи.
За думками Скара досить швидко дібрався до їх під’їзду,але коли був вже біля домофону,помітив відсутніть ключів у кармані.Все ще не втрачаючи надію,він почав активно ритись в сумці,але поміж зошитами і іншим хламом ключів видно не було.
-Блять.-вже замерзаючий Скара згадав про ключі,котрі він вчора кинув на підвіконня на кухні і так і не поклав назад в кишеню.
Думаючи,що йому робити,він згадав про свого сусіда.На годиннику майже друга.Зміна в нього до напів третього.Тобто чекати його тут не варіант.Тоді залишається тільки завітати до нього на роботу.Головне не змерзнути насмерть в шляху.
***
-Так,Клі сподобається.Вона обожнює цей колір.Дякую,Казуха.
В магазинрі,навпроти Казухи за прилавком,стояв Альбедо.В руках він тримав пакетик з різнокольоровим фетром.Як він і сказав тільки що,фетр був для Клі.
-Впевнений,що вона всидить на місці з таким заняттям?Ми ж знаєм Клі,вона і секунди не може прожити без пакощів і ігр.
-Ну,раз вирішила взятись за рукоділля,хай спробує.Мені не шкода,аби вона тільки рада була.
-Ну так,хай спробує.Може всидчивості додасться.А як там в школі вона?Сильно шкодить?
-На здивування,ні.Звісно,можуть витворити щось з подругами.Але дівчинка по імені Діона завжди контролює їх,тому великої шкоди не приносить.-на обличчі Альбедо грала ніжна усмішка,котра свідчила про його сильну любов до маленької сестрички.
-А мати як?Все так само?Клі часто про не ї питає?
При згадці Аліси обидва хлопці помітно засумували.Аліса була прекрасною жінкою і мамою,але дуже любила свою роботу.Настільки сильно,що в якийсь момент настільки розчинилась в ній,що в кінці кінців збожеволіла.Намагалсь проводити експеременти над людьми,від чого її і посадили на насильне лікування в псих.лікарні.
-Все так само.Клі…питає.Плаче по ній по ночам,щоб я не чув.-очі Ала опустились в пол,аби приховати сум.
-Ти сам впораєся?Кая зараз зайнятий по роботі,допомогти не дуже кому є.Якщо хочеш,можу взяти її до себе на декілька днів.Відпочинеш трохи.
-А цей проти не буде?
-Не «цей»,а Скарамучча.Скільки разів просив поважніше до нього ставитись?Він вам не собачка.
На це Альбедо тільки закотив очі,і відвернувся роздивлятись товари в магазині.На деякий час в приміщенні повисла тиша.До того моменту,як на вхідних дверях дзвянькнув дзвіночок.В дверях показалась фігура в чоргому,в котрому вони впізнали Скарамуччу.Той підняв на них погляд,котрий на мить став розгубленим і бігав від Ала до Казухи.З того дня він не бачив ні Альбедо,ні Сяо.Тільки Аякс ще раз до них завітав разом з Венті і Каєю.
-Привіт.Вибачайте,що завадив вашим переговорам.Каз,я ключі вдома забув.Дай свої.-вирішивши не затримуватись довго в одному приміщенні з дивним другом Казухи,він одразу перейшов до діла.
Казуха,кинувши погляд на годинник,сказав:
-В мене вже кінець зміни,почекай мене-разом підем.Ще треба в магазин зайти.І на базар встигнути,за м’ясом.
-Добре.
-Так що,Ал?-він знову звернувся до білявого хлопця,повертаючись до теми Клі.-Приведеш?Заодно повчу її з бісеру плести чи з фетру іграшки робити.Скар,ти не проти якщо Альбедо залишить в нас сестру свою на день-другий?

Здивувшись тому,що в цього дивака є сестра,Скар хитнув головою у знак згоди.Він не дуже любив дітей і Альбедо,але Казуха,судячи по його ніжному погляду,дівчинку ту любив.Тому чому б і ні?
-Ну не знаю.Аби ти був один,то ладно,але…-судячи по його тону,він натякяв на ненадійність Скари.
-Альбедо.
З боку Казухи полетів суворий погляд і кімната знов поринула у тишу.Скара ніяково стояв поряд з Казухою,котрий перед цим махнув йому рукою аби той підійшов до нього.Коли він іноді чекає його після роботи,він зазвичай сидить на його робочому місці.
-Ладно.Десь через години дві приведу до вас.
Після цих слів Ал швидко ритерувався з магазину,залишивши двох хлпців на самоті.Казуха тяжко зітхнув на такі дії друга,і повернувся до перераховки каси.
-Ти не занадто легко вдівся?Вже похолодало.Не змерз?-парарельно з перераховкою каси підмітив білявий.Сам він вже давно вдів пальто потепліше і шарф.
-Трохи.Руки змерзли поки туди сюди бігав.
-Рукавички вдівати треба тоді.І куртку потепліше.Сиди грійся.
-Немає рукавичок.І куртки потепліше.Тільки ця і теплий пуховик,а в ньому жарко буде.
Казуха на секунду здивовано подивився на нього і повернувся до перерахунків.
-Якщо хочеш,то завтра можем сходити в тц.Мені теж треба глянути якусь куртку на зиму.А рукавичок чого немає?
-Загубив.
Казуха покачав головою і зітхнув,закриваючи зошит з касою за день.Підійшовши до шафи захованої за кутом,він почав одягатись.
-Не знав,що в Альбедо є сестра.
-Ти знав про його мати,але не знав про сестру?Дивно,зазвичай цю інформацію люди в зв’язці знають.
-Не цікавився якось,про мати випадково в діалозі дізнався.
-Мила дівчинка,шкода її.Їй всього 9,а вже втратила обох батьків.Тільки Альбедо залишився.І Джин з сестрою.
-Джин?
-Давня подруга їх родини.Як і Кая.
-О,зрозуміло.Ми вже йдем?
-Так.
Почувши відповідь,Скар першим вийшов в сторону виходу.За ним через хвилину вийшов Казуха з ключами в руках.Закривши магазин,вони достатньо повільно і в тиші пішли в бік базару.Він знаходився поряд з їх будинком,як і магазин.
Не дивлячись на майже кінець торгівлі,покупців,як і продавців,все ще було достатньо.Багато хто у свій вихідний закуплявся продуктами і займався домашніми справами,аби мати можливість трохи відпочити в будній день після роботи.Тут і там ходили жіночки з екосумками,бабусі з кравчучками,котрі торгувались з продавщицями і розносили чергові плітки.Деякі бабусі навіть були знайомі Казухі.Базар кипів життям.Проходячи повз черговий прилавок,за котрим сиділа старенька бабуся,обидва хлопці почули тоненьке мявкання.Скар,синхронно з Казухою,повернули голово до прилавку.На столі стояла корзинка,до якої вже потягнулась старенька.Відкривши корзинку,звідти показалась чорненька голова з білим вушком.Бабуся лагідно дістала кошеня і притиснула до себе.На вулиці вже не май місяць,але жінка була вдіта легенько.Її руки тремітили від холоду,але вона все ще притискала до себе кошеня,намагаючись зігріти.
-Добрий день.Ви віддаєте кошеня?-Казуха,розчулений такою картиною,в секунду опинився біля прилавку.Скар не встиг навіть слова сказати про те,що вони вже мають кота.Приречено зітхнувши,він пішов вслід за сусідом.Насправді,йому теж було шкода жіночку і котика.Вона дуже нагадувала йому ту бабусю з дитинства.
Старенька,не одразу зрозумівши,що до неї звертаються,повернула голову до хлопців.Вона прищурила очі,але коли все одно не змогла нічого розгледіти, тому дістала з кишені окуляри.Кошеня все ще мирно сиділо в неї на руках,гріючись.
-Добрий день,юначе.Віддаю,ось останній залишився.Не знала куди дівати,кішка привела 7 штук.А я і себе прогодувати не можу,куди ще кошенят.От вирішила віддати,шкода буде просто викинути.Хочете взяти?Хлопчик.-жіночка простягнула ближче до нього чорненьке кошеня з білим вушком.Той жалібно подивився на Казуху і знов мявнув.
-Скар?-Казуха повернувся до нього з питанням в очах.Той декілька секунд думав,але не знайшов жодних причин відмови.Все таки,котів він виявляється любив.Це він дізнався з появою Карамельки.
-Чому ні?Я не проти,буде компанія Карамельці.
Казуха радісно посміхнувся і обережно взяв кошеня з рук бабусі.Та теж посміхнулась на це і прибрала руки в кишені.

-А за скільки ви його віддаєте?
-Ой,та що ви,які гроші.Мені старій нічого вже не потрібно,аби влаштувати їх у добрі руки.
-Давайте ми вам тоді продуктів купим?Не можем ж ми безкоштовно його забрати,потрібно вам подякувати якось.
-Ой,хлопці,ну що ви,не потрібно.Я просто рада що в хороші руки підуть малі.
-Ні-ні,почекайте підіть разом зі Скаром в кафе,а я поки швиденько вам куплю все що потрібно.
Казуха швиденько поклав кошеня на руки Скара і пішов на продуктовий відділ.Скар розгублено стояв з котом в руках,а потім повернувся до такої ж розгубленої жінки і невпевнено почав:
-Тоді давайте почекаєм його он там?-і вказав рукою на невеличке кафе.Воно не було якимось сучасним і рентабельним,але погрітись і випити чаю можна.
Старенька все таки кивнула,зрозумівши,що зараз відмовити не ввічливо і забрала кошик зі столу.
-Поклади малого сюди,щоб не мерзнув.-Скар слухняно поклав кошеня в кошик і прикрив його ковдоро,котра лежала зверху.Взявши його з рук старої,вони повільно пішли в бік закладу.
-Давно я не зустрічала таких добрий молодих людей.Твій друг рідкість в цей час,дуже щирий.Ти оберігай його,щирих людей легко завести на хибну дорогу.-на це Скар мовчки хитнув головою у знак згоди і продовжив шлях.-Ти не такий балакучий,як твій друг.Правду кажуть,протилежності притягуються.В мене молодості теж була така людина.Повна протилежність мені,але ми все одно покохали одне одного.Як шкода,що він так рано загинув.Хотіла би я провести свою старість з ним.
Жінка сумно похитала головою і замовчала,думаючи над своїм.Скарамучча теж мовчав,думаючи про Казуху і слова цієї жінки.Вона дійсно була права,вони були протележностями.Але можливо саме тому і стали друзями.Скар міг навчитись чогось у Казухи,а Казуха в нього.Наприклад,Скар не довіряв всім підряд і переборчиво відбирав людей котрим хотів би довіритись,але Казуха,здається,робив навпаки, довіряючи всім підряд.Вони повинні навчитись одне в одного довірі.Або,наприклад,Скар дуже рідко говорив,а Казуха був дуже балакучим.Але не таким як Венті.Він говорив спокійно і слухати його було приємно,а Венті був хаотичним і зрозуміти,що він каже,іноді неможливо.
Коли вони в тиші зайшли в кафе,Скар всадив бабуню за столик і запитав:
-Ви чай будете?Можливо хочете щось перекусити?
-Ой,ну що ти,нічого не треба,звідки в мене гроші на це.
-Я заплачу,не переживайте.Що ви хочете?
-Ой божечку,що ж таке.Давай тоді просто чай,якщо ти настоюєш.
-Точно нічого не хочете ще?
-Не переживай,синку.Нічого не потрібно,тільки зелений чай.
-Добре.
Підійшовши до каси,він попросив чай,міцну каву і какао.Какао для Казухи.Згадавши,що той не знає куди вони пішли,він написав йому про кафе і повернувсся за столик.Через декілька хвилин їм принесли замовлення і вони в тиші продовжували очікувати Казуху.Той з’явився досить скоро,з двома пакетами в руках.Один був напевно їх,а другий старенької.
-А ось і я!Ви не сказали,що вам потрібно,тому я взяв на свій розсуд.Ми допоможем вам все віднести,якщо ви недалеко живете.Або я можу викливати таксі.
-Божечку,синку,ну куди ти стільки.Дякую велике,я сама дойду,мені близенько.
-Ми допоможем.
Казуха всівся за столик,біля Скари,і побачив своє какао.На це він посміхнувся і кивнув у знак поядки.
-Погрійтесь трохи і ми вас провдемо.А де кошеня?
-В кошику.
Після цих слів Казуха потягнувся до кошика,котрий стояв поряд зі столиком,і дістав кошеня.Те жалібно мявкнуло на таку зміну обстановки і вклалось на руках Казухи.Він лагідно дивився на маленьке створіння,що довірливо тулилось до нього в пошуках тепла.
-Як назвемо?
Скар оглянув кота і на хвилину задумався.Вибирати імена він не вмів,тому краще залишити цю справу Казухі.
-Не знаю,я не вмію вибирати імена.Сам вибери.
-Давай ти.Яке хочеш.
-Ну,хай буде Телевізор.
Казуха здивовано подивився на нього,а потім весело розсміявся.Старенька,що тихо слухала їх розмову,теж розсміялась.На це Скар лише легенько усміхнувся і потягнувся погладити кота.
-Я ж сказав,що не вмію.Тому сам вибирай.
-Ні,хай буде Телевізор.Мені подобається.
Казуха лагідно усміхнувся,чи то через дурашливість Скара,чи то через смішне ім’я.

Какао в стаканчику вже скінчувалось,а кінчики пальців,змерзші поки він купляв продукти,вже відігрілись.Скар давно випив каву,і жінка теж вже допивала чай,а значіть скоро час йти.
-Ну що,хлопці.Треба йти мені вже.Я тут недалеко живу,тому якщо ви настоюєте провести мене-ходімо.
Хлопці киінули головою і встали вслід за нею.Скар взяв в руки її сумку і кошик,а Казуха підняв пакети і посадив кошеня собі в пальто.
Всі четверо повільно пішли до будинку бабусі.Та не збрехала,до її дому дійсно було всього нічого-хвилин 10 повільним кроком. Вони зупинились перед вказаним під’здом і передали пакет з продуктами,сумку і кошик.
-Ну все,дякую.Далі я сама.Хай вам щастить,хлопці!Дякую вам,допомогли старій.
Жінка помахала їм рукою і зайшла у під’їзд.Хлопці помахали їй у відповідь і теж пішли.Кошеня мирно муркало в теплі під пальто.
-Давай в магазин швиденько і додому,скоро Ал прийде з Клі.-після цих слів вони більш швидким кроком пішли в бік їх будинку і магазину.
***
-Казуха!Привіт!Я так скучила за тобою!Ти переїхав,так?Нічого собі, в вас класно.А це хто?Привіт!Я Клі.А тебе як звати?В тебе гарне волосся,фіолетове таке.А чого ти блідий такий?Братик каже,що такі бліді люди бувають через те,що мало сплять і бувають на вулиці рідко.
В кімнату увірвався червоний віхор,змітаючий все на своєму шляху.Дівчинка була настільки активна,що Скару здалось ніби вона сестра Венті.Він і слова не встиг сказати,коли Клі встигла обійняти їх обох,обдивитись дві кімнати,влетіла у вітальню і вже пищала від вигляду двох котів.Карамелька і Телевізор на здивування швидко подружились і тепер разом лежали на дивані.Карамелька вилизував молодшого,поки той мурчав в нього під боком.
-Які милі!Казуха,чому ти не запросив мене раніше?Я так люблю котиків.вони такі хороші.-дівчинка почала тіскати котів,котрі зовсім не відмовлялись від цього і лише муркали.Біля вхідних дверей стояв Альбедо,лагідно і розгублено посміхаючись.Його сестра завжди була такою активною,особливо коли це торкалося Казухи,його вона здавалося любила навіть більше за брата.
-Клі,поводь себе добре будь ласка.Не роби проблем Казусі і нічого не зламай тут,бо підозрюю,що якщо ти таки зламаєш щось то я за це життя не розплачусь.
-А чому?Тут все таке дороге?Казуха,а звідки в тебе гроші?А раніше не було.Ти знайшов більш оплачувану роботу?Чи ти тут безкоштовно живеш?Це твоя квартира?
-Клі,тихіше.Я не можу відповісти на всі питання одразу.Спочатку роздягнись,поклади речі.Зараз підем повечеряєм.А потім можем печиво приготувати разом,хочеш?І розкажу тобі заодно все що ти хочеш знати.
-Добре!А братик не залишиться з нами?
-В братика справи,він прийде за тобою завтра.
Казуха лагідно погладив дівчинку по-голові і кинув Альбедо,котрий вже збирався йти.
-Так Клі,поводься добре.Я завтра прийду за тобою.-Альбедо цьомкнув її на прощання  в чоло і вийшов.
Клі зняла з себе верхній одяг і пішла в вітальню,куди вслід за нею прийшли і Казуха зі Скарамуччою.
-Клі,це Скарамучча.Скар-це Клі.
-Привіт,Скарамучча!Приємно познайомитись!А чому ти живеш з Казухою?Це твоя квартира?Ти гарний,такий темний.Прямо повна протилежність Казухи!
-Це не моя квартира,ми знімаєм її разом.
-Ухти,як Сяо з Венті?Вони теж разом живуть і квартиру знімають.
Клі з дитячою зацікавленостю сиділа поряд зі Скаром і роздивлялась його,випитиючи все,що хотіла знати.Скар сидів поряд і дуже розгублено відповідав на питання.До цього він майже не контактував з дітьми,тільки декілька раз сидів з молодшим братом Акяса,але той був не таким активним,та і до Скара діла йому не було.Тому під таким напором дитячих питаннь він розгубився і шукав допомоги у вигляді Казухи,але той тільки стиснув плечами на його благаючий погляд і сказав:
-Ну,ви поки розважайтесь,а я піду накрию на стіл.Не скучайте без мене.
І з цими словами Скар залишився один на один з маленькою ходячою проблемою,котра встигла відволіктись від нього і полізла в свою сумку,щось шукаючи.Через хвилину пошуків вона дістала невеличку косметичку,в якій було купа усілякої дитячої косметики.
-Скарамучча,давай тобі зробим манікюр!Я вмію,а ще можем тебе нафарбувати.

А ще в мене є різні заколочки,давай і зачіску тобі зробим.Будеш ще гарнішим,ніж зараз.
-Ну..Добре,давай.
-Ура!
Клі почала розпаковувати косметичку,дістаючи купу речей звідти.На столику лежало купа лаків різних кольорів,тіні,румяна,декілька помад,різні заколочки і дзеркальце.Все було по-дитячому яскравим і милим.
-Так,який тобі колір подобається?Я думаю тобі підійде фіолтеовий або чорний.Або рожевий,хе-хе.А можем взагалі різнокольоровими зробити.
-Ну..давай фіолетовий?
-Добре!
Дівчинка взяла його руку і поклала на столик,паралельно відкриваючи фіолетовий лак.Діставши кісточку,вона обережно і зосереджено почала фарбувати його нігті.Виходило дійсно непогано,як для дитини.Слідом за нігтями,вона намалювала йому ніжно-рожеві губи і накрасила очі синім.Потім розділила фіолетове волосся на дві частини і зав’язала хвостики,причепивши декілька заколок.Таку картину і застав Казуха.Скар тихо сидів поряд з Клі,поки вона робила йому зачіску.Поряд з ними на дивані спало два кота.Виглядав його сусід смішно і мило,тому Казуха тихенько розсміявся і тишком вирішив зробити декілька фотографій.Картину такого Скарамуччі можна було побачити дуже рідко.Зараз він не був схожий на їжачка,котрим був коли поряд були малознайомі люди.Через те,що Клі була всього лиш дитиною,він послабив пильність і проводив з нею час.На його обличчі навіть гарла легенька посмішка.
-Я дуже радий,що ви поладили і веселитесь,але вечеря готова.Прошу за стіл.-Скар легенько здригнувся від різкого втручання Казухи в їх атмосферу,а потім зніяковіло відвів погляд,згадавши про свій зовнішній вигляд.Клі весело розсміялась і за руку потащила Скара до Казухи.
-Казуха,дивись який Скарамучча гарний!Я дуже старалась все гарно зробити,хе-хе.
-Гарний,не сперечаюсь.Давайте вечеряти.
Клі знову розсміялась і перша побігла на кухню.Хлопці залишились позаду і Каз з веселою посмішкою сказав:
-То ви тепер в нас модник?Яка в вас гарна зачіска,містер Скарамучча.А макіяж.Ви модель?
Скар закотив очі і пішов на кухню вслід за Клі.Він здавався роздратованим репліками Казухи,аби не його червоні вуха,котрі не вдалось приховати волоссям,котре заплели в два хвостики.Каедехара знову розсміявся і пішов на кухню.Там він побачив Клі,котра вже встигла розкрошити хліб по столі і розсипати салат.Скар тільки насипав собі картоплю,тому ще не насорив.
-Ви що більше хочете-печиво чи кекси?
-Печиво!Хочу допомогти робити!
-Скар?
-Печиво.
-Добре,тоді поїмо і готувати.А потім що робити будем?Я обіцяв Скара навчити плести з бісеру,але так і не виконав обіцянку.Давайте разом сплетем колечка?Я навчу.
Скар з набитим ротом на це лиш кивнув головою,а дівчинка поряд весело погодилась,прийнявшись швидше їсти.Така затишна атмосфера дуже подобалась Казусі,а головне було те,що Скару було комфортно.Він був спокійним і розслабленим,як ніколи.На майже завжди холодному,беземоційному обличчі грала легенька посмішка,а іноді порожні,ніби покриті холодною скоринкою очі зараз були теплими,ніби вогник у холодну зимову ніч.Фіолетова глибина очей більше не лякала холодом,а затягувала ніби у безкрайній новий всесвіт.
-Казу?Ти чого втикнув?
Казуха,зосередившись на думках,і не помітив як весь цей час дивився прямо в очі Скару,котрий від такого погляду не знав куди діватись.Перед цим він декілька раз його покликав,але не було ніякої реакції.Він вже було подумав,що Казуха знов зловив схожий випад з реальності,як в минулий раз.Але Казуха на третій оклик нарешті зреагував і повернувся до тями.
-А,нічого.Задумався просто.Ви поїли вже?Давайте тарілки,я помию.
-Не треба,готуй тісто краще,а я помию.
-А мені що робити?Я теж хочу допопомгти!-в розмову втрутилась Клі,котра стрибала навколо Скара.
-А ти візьми он там в шухлядці корм і насип в мисочки.І котиків поклич.
-Добре!А як звуть їх?
-Білий-Карамелька,чорний-Телевізор.
-Хе-хе,Телевізор.Смішно.А хто придумав?
-Скар.
Клі розсміялась і пішла з пакетом корма до мисочок.Карамелька,почувши з другої кімнати шурхотіння пакету,одразу ж примчався.За ним не поспішаючи притопав і Телевізор.Коти прийнялись за їжу,над ними стояла Клі,іноді гладячи то одного,то іншого котика.

Скар мив посуд,а Казуха готував тісто.
«Як родина.»-мелькнуло в голові у Скарамуччі.Він ніколи не відчував такої атмосфери.Він так і не зміг достатньо довіритись Аяксу в той час,тому і не відчув що таке ця родина.Але зараз,з Казухою,він відчуавав щось схоже на те відчуття,що часто описують люди.Йому було комфортно,затишно спокійно.Він через стільки років постійного відчуття страху,нарешті почувався в безпеці.Нарешті відчував,що зараз ніхто його не образить і не скривдить.Не було того відчуття «бий або тікай».Більше не потрібно думати,де заночувати і добути їжу.Він нарешті вдома?Це той самий дім,котрий описують інші?Виявляється дім,це не місце.Дім-це та сама людина.Для нього дім там,де Казуха?Виходить,що так.В нього нарешті з’явився справжній дім і він цьому безмежно радий.
Через деякий час,Казуха вже приготував тісто і глазур і покликав їх робити печиво.Здавалося,Клі зараз було найщасливішою дитиною у світі.Скар теж знову переживав дитинство,тому вони разом робили усілякі смішні фігурки з тіста і прикрашали їх.На пергамену вже лежали гарбузи,метелики,собачки,котики,герої мультиків.Всі вони зроблені не дуже вміло,в тваринок деінде потекли очі і мордочки,але вони все одно щасливі і веселі.А Казуха був щасливий,що вони щасливі.Іншого йому і не потрібно,тільки б його близькі були щасливі.А Скарамуччу він вже приписував до своїх близьких,не дивлячись на не дуже великий строк знайомтсва.
-Казу,ми вже все зробили.Став в духовку.
-Добре,йдіть у вітальню,чекайте там.Зараз поставлю і сходжу за бісером.
-Добре!
Чумаза Клі перша зірвалась з місця і побігла в сусідню кімнату.Скар поспішив зв нею,паралельно кажучи:
-Клі,спочатку треба вмитись і помити руки!
Через 10 хвилтин всі троє вже сиділи на дивані в вітальні і уважно слухали інструкції Казухи.Той вмілими і швидкими рухами вже робив колечко.Для почтаку він вирішив показати щось простеньке,без візерунків і якихось фігурок.У Клі виходило непогано, а от Скар вже на другу хвилини психував на бісер.
-Не виходить воно нічого,Казуха.Покажи ще раз.
Казуха передвинув Клі на іншу сторону і сів посередені.В руках Скара було майже колечко,з того самого аметиствого бісеру.Він переплутав послідовність бісеринок тому зараз все заплуталось.
-Дивись уважно.Береш дві бісеренки і набираєш на одну строну нитки,далі береш ще одну бісиринку і на іншу сторону.Потім кінчиком,на котрому одна бісиринка,проходиш в верхню бісиринку на іншій стороні.Зрозумів?
Скарамучча зосереджено слідував інструкціїї,висунувши кінчик язика.Нарешті,в нього вийшло зробити те,як виходило в Казухи.
-Вийшло.Дивись,правильно?
-Так,молодець.Клі,в тебе виходить?
-Так,ще трошки і треба буде закінчити.А як його з’єднати?
-Зараз покажу.Дивіться уважно.
На руках з бісером зосередилось дві пари уважних очей.Казуха повільно і з подробицями пояснював як і що робити.І під кінець у всіх трьох на руках було три колечка.Одне фіолетове,друге перламутрово-біле і третє коралове.А на столику поряд лежала тарілка з печивом і три стакана з недопитим молоком.
Зараз всі троє лежали на дивані і дивились комедію.Вірніше сказати,дивились лише двоє.Клі вже півгодини як спала десь збоку дивана,обіймаючи Карамельку.Поряд,Казуха сперся на Скарамуччу,зручно влаштувавшись і майже дрімаючи.На руках муркав Телевізор.Раптом,Каедехара пошепки сказав:
-Знаєш,мені сьогодні на секунду здалося ніби я повернувся в дитинство.Ми з родиною іноді теж так проводили вечора.Але такого відчуття не бувало вже багато років,з тих пір як вони загинули.
-Я ніколи не мав такого відчуття.До сьогоднішнього дня.Сьогодні я,здається,відчув що таке дім,котрий часто описують.Мої біологічні батьки тільки і робили,що пили і наркоманили.До поки батько не прикнічив мати.В прийомній родині я не протримався довго,та і сумніваюсь,що відчув би там щось схоже.А потім дитинство скінчилось і я зрозумів,що навіть попри Аякса,котрий врятував мене і допомагав,Я був зовсім один у цьому світі.Аякс не міг вічно бути зі мною і вирішувати мої проблеми.Тому я і не сподівався колись зрозуміти,що таке цей «дім».Тому дякую.
Казуха обійняв його за талію і продовжив так лежати.

Скар декілька секунд коливався,дивлячись на білу макушку,але в кінці кінців обережно простягнув до неї руку і почав гладити.Казуха деякий час не ворушився,і здавалось навіть не дихав.А потім він раптом взхлипнув.Скар одразу схвильовано спитав:
-Ти..Ти плачеш?
-Ні.-але в голосі чулись сльози і на чорній кофті Скара відчувалося вологість.
-Чого ти?
-Просто..просто сумно за тебе.Це не жалість чи щось таке,не подумай.Просто..просто жалію,що не познайомився з тобою раніше.Можливо,я би зміг тобі допомогти чимось.
-Але це минуле.Минуле не змінити.То навіщо вбиватись по ньому?Минуле не повернеться,залишається лише жити теперішнім.
-Я знаю.Просто сумно.Не хвилюйся.
Рука на білявій голові не перествала обережно гладити,заспокоючи Казуху.В кінці кінців,обидва заснули в обіймах одне одного.І ні один з них не був проти цього.