Твій запах зводить мене з розуму. . .

Початок літа… Ясне сонечко, прогріває вечірню землю. Незважаючи на те, що на годиннику 6-та година вечора, надворі світло-світло, як і завжди влітку. Небо блакитне-блакитне, а сонце ясне і тепле. Так і пестить тебе своїми промінчиками, але воно буде не в захваті, якщо ти захочеш подивитись на нього.  Чудовий пагорб, окинутий зелененькою травою, з якої можна побачити все місто. Таке рідне і водночас чуже місто… Місто де навряд чи тебе зрозуміють… Твої захоплення, погляди на життя, погляди на якісь ситуації… Місто де ніхто не може, навіть не хоче зрозуміти твоїх бажань… Ніхто не розуміє твоїх цінностей  … Але, все ж є людина, яка буде з тобою і в грозу, і на війні (як співається в не дуже відомій українській пісні.).

Він для неї завжди був сенсом життя… Ну, звичайно, після її дітей-міст та її народу, адже вона країна. Якщо їй потрібна допомога,вона телефонує йому. Не встигне вона схаменутися, як він уже тут. Якщо якась проблема, він завжди поруч,готовий вислухати та підтримати її,адже вона також нічим не гірша за нього. Якщо йому нема з ким порадитися (а зазвичай так і відбувається),він тут ,як тут. Хтось довів його до депресивного стану, що супроводжується: агресією, грубістю, відмовою від їжі вона всіма силами намагається вивести його з цього поганого стану, адже боїться за нього… Його здоров’я, духовний стан…

Вони друзі з пелюшок. . .

Вона так ненавиділа ту соску, яку їй постійно пхали в рот. Вона завжди не розуміла свого батька, не підтримувала його дій, якщо проаналізувавши, розуміла, що вони матимуть негативні наслідки. Постійно запитувала себе, чому вона так на нього не схожа… Згодом дівчина про все дізналася . Виявилося, що вона…

Ох, що я? Ви однаково про все дізнаєтеся.

Він був прикладом для всіх. Слухав своїх батьків, був немов ясне сонечко серед сірих хмар.
Але ж так було до 13-ти років. Тоді його ніби підмінили. Грубий, вперше його зустрівши, можна подумати, що він якийсь егоїст, хоч хлопець добрий, ніколи нікому не зашкодить.
Іноді, але навіть із сім’єю він може бути милим. А якщо він поруч із нею, то це взагалі словами не описати… Вона єдина, хто знає його справжнього.
Вони знають один одного на всі 100%. Від імені до інтимних секретів. Вони завжди відверті між собою, однак незважаючи на це, вони досі не можуть сказати про свої почуття.

Так,почуття. . .

-Уф, я втомилася від усього цього …-вимовила мало не пошепки дівчина з вінком на голові.

Дівчина з хлопцем сиділи на своєму улюбленому місці, де вони завжди були лише вдвох.
Наодинці… Віч-на-віч…

Дев’ятнадцятирічний хлопець зі втомою та жалістю подивився на свою подругу.
Погляд його очей впав на її зелені очі, що дивилися в землю. Вони переливалися на сонячному сяйві.

Несподівано для хлопця, Віночок наблизилася до плеча товариша і уткнулася носом.

-Хей, Ти чого?-Здивовано запитав хлопець.

-Канадо, коли я нарешті з’їду від них? – схлипнувши, запитала дівчина.

-Тобі вісімнадцять виповниться через 2 роки і два місяці …-З якоюсь жалістю відповів канадець і важко зітхнув.

-Якого біса ти старший за мене майже на три роки!?-Відсунувшись, обурювалася українка.
На це Канада тільки притиснув до себе свою подругу та міцно обійняв.

Він знову відчув цей запах… Суміш чогось до неможливості солодкого і трохи кисленького.
Цей запах манив кленового до себе… Він дурманив його розум…
Притиснувши Україну ще міцніше до себе, хлопець поринув своїм носом у її густе волосся.
Як же він хотів прокидатися з нею щоранку, в одному ліжку і відчувати цей запах, що супроводжував би його протягом усього дня.
Але він не може зізнатися їй у своїх почуттях… Бракує сміливості…

Взагалі цю прогулянку канадець запланував, щоб нарешті розповісти своїй подрузі дитинства, що він відчуває вже кілька років, але не може знайти потрібних слів.

Так, в обіймах вони пробули ще 5 хвилин… Україна була щаслива, адже була в обіймах у людини, до якої дівчина була небайдужа.  Серце хотіло цієї людини! Вона відчувала себе захищеною.

Нарешті відсторонившись, Канада порушив ту тишу, яка була трохи напруженою.

-Слухай …-Не міг наважитися кленовий.

-Мм?-Зацікавлено кивнула українка.

І все-таки йому не вистачало сміливості… Він не міг сказати цього…

-Нічого, забудь!-Різко промовив хлопець з кленовим листям на сорочці.

-Ні! Коли вже почав-кажи до кінця!-Промовила незалежна.

Кленовий не знав, що на це відповісти і подивившись на наручний годинник, побачив, що вже пізно. Здавалося, ще зовсім нещодавно була 6-та година, а вже майже 8-ма.
Знаючи Радянський Союз, він буде не в захваті, якщо Україна прийде додому пізніше, ніж о пів на дев’яту.

-Україно, тобі не час додому? Вже 8-ма година. Твій батько лаятиметься. – З неприхованим смутком в очах, говорив молодший брат Сполучених Штатів Америки.

-Ні, не лаятиметься. Радянський Союз у вас у гостях. – говорила Україна, лягаючи на матінку-землю.

-Цікаво,яка сьогодні тема їхньої зустрічі.Вони ж ніби не найкращі друзі,тому єдина причина їхньої зустрічі – якісь політичні питання.- Роздумував Кленовий.-Слухай чому ти останнім часом стала називати свого батька – Радянським Союзом? -Запитав син Великобританії, лягаючи поруч зі своєю подругою і підпираючи рукою свою голову.

Посмішка на вустах дівчини, яка до цієї хвилини ще випромінювала душевне тепло, змінилася. Вона зажурилася. Її очі стали зовсім сумними.

-Він не мій батько … – сказала українка, опустивши очі. – Мої батьки УНР і ЗУНР … Їх вбили …

Україна вимовила це, мало не плачучи… Їй було боляче розуміти, що вона так ніколи і не зустрінеться зі своїми батьками…

Канада був у великому шоці від цієї новини. Він завжди був певен, що саме СРСР батько України, а її мати померла чи втекла з іншим.
Побачивши стан подруги, канадець наблизився до неї і притулив своє чоло до чола дівчини, дивлячись прямо в її очі.

Незалежна підняла свої зелені очі, дивлячись у вічі навпроти.
Хлопець почав ніжно погладжувати спину дівчини, щоб вона заспокоїлася. Українка ж, у свою чергу, поклала свої руки канадцю на груди. Лише вона могла це зробити. Тільки вона могла торкатися його, незважаючи на те, що вони просто друзі.
Тільки ці очі та руки могли заспокоїти її у будь-якій ситуації. Лише поруч із ним вона почувала себе захищеною.
Зараз їхні обличчя були так близько… Лише за найменшим бажанням одного з них можна було б перейти на новий рівень відносин! Проте ніхто не міг наважитися…

-У нас з тобою така дивна дружба … – Почервонівши, сказала Україна.

-Яка така “дивна”? -Посміхнувшись до вух, запитав Канада, наблизившись ще ближче.
Від таких дій Кленового, Віночок ще більше вкрилася рум’янцем.

-Н-ну … Ми можемо спати разом, у нас немає особистих кордонів між собою.
Якщо я підбіжу до тебе посеред вулиці і застрибну тобі на руки, це буде для нас нормально, але інші можуть подумати, що ми пара.

Канада нічого не відповів, лише засміявшись, подивився на кохану.

-Такі вже ми з тобою… Дивні!-промовив з усмішкою канадець.

Між ними повисла тиша… Така чарівна тиша… Вони дивилися одне одному у вічі. Їм так не хотілося, щоб ця хвилина закінчувалася.

Pov Ukraine
Його очі … Його руки … Він зводить мене з розуму … Як важко перебувати з ним поруч …
Так близько … Але не мати можливості поцілувати його … Розповісти йому, як сильно я його кохаю … Обійняти і не відпускати більше ніколи! Поїхати з ним хоч на край світу, не звертаючи уваги на різницю у віці. Хоча, яка там різниця? Усього три роки … Йому дев’ятнадцять, а мені шістнадцять … Для мене це не має жодного значення!
Як же я кохаю тебе…

End pov Ukraine

Pov Canada

Її волосся, запах… Я так більше не можу… Хочу більшого, ніж просто дружба… Хочу засипати з нею ввечері і прокидатися разом уранці… Хочу цілувати її… Обіймати щохвилини… Все! Now or never!

End pov Canada

-Україно…-вимовив Канада нависнувши, через,що українка дуже почервоніла.-Я не хочу з тобою дружити…

Від цих слів на серці України ніби похололо.
Вона не могла нормально сприйняти те, що їй сказав її найкращий друг.

Побачивши стан українки, хлопець злякався, адже зрозумів, що не правильно зробив. Потрібно було обрати інший варіант для освідчення у своїх почуттях… Але він не знав, що в неї буде така реакція.

-Якщо …-Не встигла доказати дівчина, як відчула на своїх губах, губи поки, що свого товариша.

Такий ніжний поцілунок… Ніжніший за перший…
Несподівано в маленький рот українки, проник язик канадця.
Поцілунок переріс у пристрасніший… Їхні язики переплелися в ніжному танці.
Як же вони цього довго чекали…
Але знову ж таки, як за традицією все псує повітря.
Першою відсторонилася Україна.Вона була у невеликому шоці.

Канада ж тільки знову ліг поряд з українкою , посміхаючись дивився їй у вічі.

-Канадо …-Віночок подивилася йому в очі, з надією знайти відповідь на очевидне питання.

-Я кохаю тебе.-вимовив такі бажані слова Кленовий.-Хочу, щоб ти стала моєю дівчиною…
Нарешті ці слова пролунали з вуст хлопця! Вона так довго чекала на це!

-Я теж кохаю тебе! Я згодна бути твоєю дівчиною!-Ледь не плачучи від щастя, вимовила дівчина і кинулася на Канаду з обіймами.

-Твій запах… Він зводить мене з розуму… – сказав хлопець наблизившись до вуст своєї вже колишньої подруги.

-Я кохаю тебе …-Зовсім тихо промовила дівчина в губи кленового.

Вони знову злилися в пристрасному поцілунку… Тепер вони точно будуть разом…
Їхні бажання здійсняться… А як це буде? Вирішувати їм.