Танець

Я чекала куратора біля його кабінету. Навіщо Лев Костянтинович взагалі мене покликав? Я нічого жахливого не зробила. Хоча… Історія мені вдається важко. Можливо, через це. Але чому йому хвилюватися через мою успішність? Та й чого чоловік запізнюється? 

一Д’яченко Марія, добрий день.

Я подивилась на людину, яка це сказала. Перед мною був Лев Костянтинович. У руках він тримав підручники та ще деякі предмети і бумаги. 

一Доброго дня.

Куратор дістав ключ та відчинив двері свого кабінету. Жестом він запросив мене. Іншого вибору не було, тому я зайшла перша, а далі він. Зачинив двері, Лев підійшов до свого столу та поклав всі речі.

Я стояла біля дверей та розглядувала приміщення. Дизайн вражав. Білі стіни, дві величезні полиці, повністю заповнені книгами. В основному, це була історія. Посередині стояв стіл з шкіряним стулом. На секунду я навіть подумала, що це крісло. Напевне зручне… А біля столу було ще два звичайних стільця. І що за несправедливість. Учні повинні цілими днями сидіти на незручному дереві, а вчителям пропонують таке чудо. 

Біля вікна також була софа. Весь цей інтер’єр мене вразив. Це не був Хорсовський гуртожиток, але і моя кімната до цього всього була далека. В кабінеті було дуже затишно. Мабуть, Лев Костянтинович проводить тут багато часу. 

一Маріє, чого ви стоїте біля дверей? Присаджуйтесь, ー сказав чоловік і показав на один зі стільців. Його голос опустив мене з небес. Трохи із запізненням я сіла. 

—Ви хотіли поговорити.

—Так. Мене дуже засмучує твоя успішність по моєму предмету. 

Як відчувала! 

—Я буду більше старатися.

—Маріє, просте заучування дат нічого хорошого тобі не дасть. Потрібно розуміти, що ти вчиш.

Я подивилася Левові в очі і трохи здивувалася. Він реально занепокоєнний цим. І цьому керує не просто те, що по іншим предметам я відмінниця. Щось зовсім інше. 

—Вибачте, просто історія ніколи мені так легко не вдавалася. У мене завжди були труднощі з нею.

Лев подивився на мене. Я в цей момент згадувала життя в людській школі. Так багато зусиль приклала, щоби там бути відмінницею, а тут все знову. Було в цьому щось добре. Я вчилася тому, для чого була народжена.

—Не обов’язково бути відмінником. Головне ー розуміти матеріал. Я просив дзвонити мені, якщо у тебе якісь проблеми.

Я здивувалася.

—Не знала, що туди входять проблеми з предметом.

—Я ніколи не буду проти допомогти такій милій леді, як ти. Ти хочеш стати успішною в нашому світі. Хто я тоді такий, щоби заважати тобі?

А й правда. Я хочу хоча би чогось добитися у цьому житті. Лев може мені допомогти у цьому. Цікаво, я одна, кому він це говорить? Чомусь хотілось думати, що саме так.

—Я бачу, ти втомилась за сьогодні. Пропоную перевести тему. Ти любиш танцювати?

Це питання застало мене в розпач. Я ж прийшла, щоби вияснити питання по моїй успішності. Хіба ні? Чому тоді я чую питання, яке зовсім не стосується цього.

—Якщо одна і перед зеркалом, то люблю. А так, я навіть вальсу не знаю.

Ну і навіщо я це сказала. Що зі мною сьогодні не так?

一Невже вас не запрошували на повільний танець?

一То інше. Але ви праві. Я ніколи не була популярною серед хлопців. Мабуть, через те, що весь час сиділа вдома, або гуляла тільки з Соломією. 

Лев промолчав. Через декілька секунд він встав, підійшов до мене та подав руку. Я одразу зрозуміла, що чоловік хоче зробити. Здивувавшись, я все таки подала руку и встала. Вчитель відвів мене від столу. Лев приблизився та ніжно однією рукою взяв мене за талію, а другою мою ладонь. Я злегка розгубилася, але все таки поклала вільну руку йому на плече. 

一Вальс ー парний танець, заснований на кружлянні у поєднанні з поступальним рухом. Музичний розмір тридольний. Темп помірно-швидкий. Найбільш поширена фігура у цьому танці ー повний оборот у два такти з трьома кроками у кожному.

Я заворожено слухала його. Розуміла я не все, але хотілось і далі чути його голос. 

一Давай спробуємо на практиці. 

Лев пояснював кожен рух, і я намагалася все запам’ятати. Через декілька невдалих спроб я вже могла вільно виконувати найпростіші рухи.

Але я не відразу помітила, що вже довгий час ми танцюємо під музику, яка була у нас в головах. Було в цьому щось особливе, але я не розуміла, що саме. Весь момент був незвичайним. 

Але у двері постучались. Я відразу відійшла від Лева і сіла назад на стілець. У кабінет зашла комендантка нашого факультету. 

—Леве Коятантиновичу. Там знову батьки Стейсі.

—Ох, скажіть, нехай ідуть до мене.

Жінка вийшла. Я посміхнулася і подивилася на вчителя.

—Не одній мені вона дістає куча клопіт.

Він обернувся до мене та також посміхнувся.

—Я думаю, тобі потрібно йти. Якщо потрібна допомога, або просто хочеш весело провести вечір – звони.

—До зустрічі, Леве Костян….

—Просто Лев. До зустрічі, Маріє.

Я встала та вийшла з кабінету. В грудях шалено стукало сердце, а в голові думки були лише про нього. Щоб не сталось, але я знаю точно, що він мене підтримає і допоможе мені. Тепер я в цьому впевнена.