Так, це Сесилія

Година доходить до півночі.

Темна та тепла ніч серпня тихенько накриває глибоким сном вулиці міста та поєднується з холодним вітерцем, який ледве морозить.

Такими вечорами на дворах сидіти на якихось качелях для Сяо це вже був звичай.

Звісно у Якши були знайомі та декілька друзів, але гуляти в компаніях хоча би когось, це не для Сяо, він полюбляв гуляти на самоті.

Сидячи на качелях та гортаючи стрічку якихось незначних новин, бурштиноокий почував себе найкраще, відпочиваючи так від всього світу.

Як раптом до нього приєднався незнайомець. Він, не питаючи, приєднався до Сяо та його нічних посиденьок.

Не звертаючи багато уваги на цього незнайомця, але кинувши на нього хуткий погляд та ствердив:

«Не знаю хто він, але не віє небезпекою. Приємна особа».

Якщо Якша швидко та мовчки проаналізував незнайомця, то ця ж особа не могла просто промовчати.

— Ну що ж ми такі не привітні, м?

— Можливо, тому що ти бувально не питаючись підсів до мене? – досить різько відповів Сяо.

— Так ж місце вільне.

— А може ні?

— Але я тут не бачу когось хто би міг його зайняти, не правду кажу?

— А може я з кимось?

— Але ж ти один. Йой, ну ти і спорити любиш, чесне слово. Але ж місце вільне?

— Вільне.

— Хах, тобто тобі би поспорити. Цікавенько.

— Ага, – коротко відповів Якша та знову втупився у телефон.

Після досить довгої мовчанки, незнайомцю урвався терпець

— Ну що ж ти в тому тільки телефоні.. Ти взагалі бачив яке небо?

Сяо кинувши хуткий погляд на небо та перевів його назад у телефон, відповів:

— Тепер так.

— Ну і як з такими людьми розмовляти.. – видихнув незнайомець, саркастично похитавши головою.

— Не розмовляй значить.

— Е ні, так не цікаво, – у відповідь мовчання, – ну вот як тобі не скучно.. міг би і вдома в телефоні посидіти..

— Ну, а що я маю робити? – накінець Сяо подарував повноцінний погляд незнайомцю.

— Говорити, наприклад.

Незнайомець помітив цю щедрість та накінець він міг побачити Сяо повністю.

«Який красивий.. І миленький, коли супиться, хах» – тільки таки думки і могли проскочити в голові незнацомця.

— Про що, посмію спитати?

— Ну.. принаймі взнати імена. Я Венті, приємно познайомитись!

— Сяо.

— Ну вот, тепер ми не чужі люди.

Всю ініціативу розмов сьогоднішньої ночі перебрав на себе, звісно, Венті.

Спочатку, зеленоокий пробував менше говорити, пристосовуючись до свого співрозмовника, але згодом з’ясувавши, що цей співрозмовник просто не втручається в розмову, але слухає його, причому уважно, просто чомусь пробує це замаскувати, Венті до кінця посиденьок ледве про все на світі не розказав.

— Пізно вже.. І холоднувато якось вже. Добре, значить пора. Тоді.. До зустрічі, Сяо. Чекаю на наступний раз від тебе таких самих довгих історій! – швидко промовив Венті, аби так само хутко зникнути, як появився.

— Хм, дивний, – пробурмотів сам до себе Сяо, перед тим як кинути останній погляд на зоряне небо та також піти своєю дорогою.

***

  — Ой, та що ти знову в телефоні. Ну капець якийсь.

Та сама історія.. Може дежавю?

— І знову не запитав.. – тихо промовив Сяо, просто констатуючи факт та споглядаючи за тим, як Венті всідається на качелю біля нього.

— Йой, що ти там бурмочеш.. Вай, дивись яке небо сьогодні, ще більш зорями покрите ніж вчора.

Якша не зміг хутко подивитись на небо та щось коротко пробурмотіти, по типу: «Ага, не відволікай», оскільки.. Оскілки небо сьогодні і вправду чарівне було. Сяо не зумів, та і не хотів відводити погляд від такої краси.

— О та невже хтось по справжньому зацікавився, м? – жартівливо підмітив Венті, – Раз так, ти, як я бачу довгі історіі, аби зайняти ніч, розказувати не хочеш, то може я тобі розкажу про, так скажемо, «Мову зірок?». Ще й зірок море.

— Це що? – поглянув Сяо на Венті ще досі сповненим приємним здивуванням від неба поглядом – «У нього в очах також зірки..» – так і відбилось в думках Якші.

— Ой, та насправді я зацікавив Сяо-о? Добре, так і бути, розкажу. Колись, ще давно давно, мені було напросто скучно однієї ночі та не спалось зокрема, тому я вирішив виглянути на вулицю. За вікном була нереальна кількість зірок, ну як зараз, тому милуючись ними, мені в думках щось прострерило. Чи є якась мова зірок і чи можна по ній якось говорити наприклад. До цього питання я підійшов не аби як серйозно. Шукав, дивився, питав усюди, але нічого не знайшов. Тому геніальнішої ідеї мені не прийшло, як створити її самому. Сидів так кожен вечір під відкритим небом та придумував свої шифри. Перші звісно були: привітання – яскраві дві зірки поруч, прощання – яскраві дві зірки на відстані, згода – яскрава зірка та маленька праворуч, не згода – яскрава зірка, маленька ліворуч. Пізніше пішли сузір‘я з трьох зірок: «не знаю» – поміж двома маленькими зірками одна яскрава, «як справи?» – поміж двома яскравими зірками одна маленька..

Це була тема для Венті на яку він міг базікати вічність. Зеленоокий цілий час поки вони з Сяо проводили разом, розповідав про свою мову.

На диво, можливо тільки для самого себе, Сяо дійсно було цікаво і паралельно з розмовою шукав ці зірки, вигадані Венті сузір‘я на небосхилі.

—.. Дальше я просунувся до ще більш складніших сузір’їв, наприклад в формі якихось предметів і так далі.. – Венті почав розказувати про всі всі види його сузір‘їв та по можливості показував їх на небі.

— .. Також я не зміг пройти мимо признання в кохані. О над ним я заморочився і навіть дуже. Називається сузір‘я Сесилія і..

— А чому іменно Сесилія? – Сяо різько перебив невгамовну розмову Венті. Напевно, це майже єдині слова, які сказав Сяо за всю сьогоднішню ніч.

— А знаєш, що перебивати людей не виховано, м? Жартую. Взагалі Сесилія, тому що сузір‘я в формі квітки. Якби дослухав може би і питатись не треба було. А чому іменно сесилія.. Тому що це моя найулюбленіша квітка. Весь секрет. Я розкрив усю таємницю і тепер можу продовжувати?

«Сесилія. Любима квітка. Зрозумів» – швиденькі нотатки Сяо.

— Так, звісно.

— На чому я зупинився.. А. Сузір‘я складається досить важко, відповідно побачити його також важко, оскільки форма квітки. Якщо підрахувати 8 великих зірок та 4 малих. Але все не так просто. Людина, яка хоче признатись комусь, має побачити це сузір‘я на небосхилі та слідкувати за ним певний час. Якщо за цей період сузір‘я ще більше стало яскравішим, можна признаватись, почуття до обранця справжні. Але якщо сузір‘я пропало, відповідно почуття швидко минучі або не справжні. Також, це сузір‘я може бути в пригоді тим, хто не може визначитись з почуттями до якоїсь людини. Якщо він різько побачив Сесилію та подумав про якусь конкретну особу, то почуття відповідно є. Дальше те саме з слідкуванням за сузір‘ям. Також є і нюанси в самому признанні. Ніч признання, людина за сузір‘ям благополучно прослідкувала, але коли людина насмілилась розказати про почуття Сесилією, вона не може просто так розказати про сузір‘я. Ні. Людина має вказати тільки напрямок на сузір‘я, дальше обраниця чи обранець мусить сам побачити Сесилію. Якщо знайшов – все прекрасно, якщо ні – ну що зробиш. А, і ще одне доповнення. Коли обраниця, обранець благополучно побачили сузір‘я і тут падає зірка з неба, то це точно підтвердження почутів, сама доля звела вас. Але-е, не все так просто, хах. Якщо зірка впала десь на небосхилі, то так, у вас все буде чудово, прекрасно, краще не буває, ви створені один для одного, але якщо зірка впала із іменно сузір‘я Сесилії, то все, у вас нічого вийде. Тобто, чим дальше від сузір’я зірка впала, тим краще. Так, знаю, падаюча зірка це явище не часте, в якійсь мірі рідкісне, але це і прибавляє екшину. Звісно це все тільки допомога в почуттях і так далі, люди самі вибирають кому і з ким, але я вже переконався сам, що це не маячня. І так, це ще одна історія, але я не знаю наскільки хочу про неї розповідати, тому до завтра. Вже пізно, еге ж? До зустрічі, Сяо-о.

— До зустрічі, Венті, – тихо пробурмотів Сяо, тепер не знаючи що робити з такою масою інформації. Записати на всякий випадок чи що?

***

Час проходить, зустрічі збільшуються.

Сяо вже привик до постійної компанії Венті під нічним небом. Деякий час, та Якша навіть вивчив мову зірок, тому вітатись і деколи перемовлятись між собою стали нею.

Зустрічі, зустрічі, зустрічі, обидва дізнаються про один одного нові факти та історії, навіть Якша не мовчить, а розказує про себе також.

Але разом із довірою та відчуття комфорту біля Венті, в Сяо часто поколює в серці, коли вони прощаються.. Можливо, сходити до лікаря?

В одну мить, в один, наскільки не знаю, прекрасний день, Сяо починає розпізнавати якесь ледь помітне сузір‘я на небосхилі.. Підозріло схоже на сесилію та складається з 8 великих та 4 малих зірок.

Невже, до лікаря не треба, а Сяо просто сліпий дурак?

Звісно, спочатку Якша це не визнав та спихнув на якесь інше сузір‘я, наприклад Скорпіона або Персея, в яких просто не видно всіх зірок, але час іде і в тому самому місті ще більше та сильніше проявляється прокляте сузір‘я Сесилії.

Кожну зустіріч, Сяо сподівався, мовлився, надіявся що це виявиться якимось іншим сузір‘ям насправді і це нічого не значить, але.. Але нічого не відбувалась і з кожним днем сузір‘я все далі і далі набирало яскравості для Сяо.

«Приїхали, що далі то гірше..» – не тільки сузір‘я більше проявлялось, а і біль у серці, коли Сяо прощається з Венті та ще більш приємне тепло розливається по тілу при кожні згадці свого ім‘я з вуст зеленоокого.

***

— Пам‘ятаєш, я згадував про ще одну історію про яку не розповів, коли говорив про чи маячня ця мова чи ні? – різько запитав Венті під час ще однієї зустрічі, поміж приємної тишини, яка повисла над ними з Сяо, коли обидва думали про щось своє, роздивляючись небо.

— Пам‘ятаю. Ти тоді ще казав, що невпевнений, чи розповідати її.

— Тоді, я ще не настільки довіряв тобі, аби розповідати таку досить таки не то дивну, не то, можливо, не правдиву історію. Думаю, ти би мене психом назвав, хах.

— Нічого не помінялось, аби я зараз не зміг назвати тебе психом, – з кам’яним лицем промовив Сяо і люба інша людина могла прийняти це за образу, але Венті занадто добре вже знає Алатуса, Сяо уже розповів про його справжнє ім‘я, аби приймати таке близько до серця.

— Обіжаєш, – жартівливо насупився Венті, – Вот і передумав розповідати. Не заслужив.

Звісно у Сяо промайнула відповідь «А як заслужити?», але тільки думаючи про це, серце зробило не маленький кульбіт, не говорячи що би сталось, якби Якша це вимовив.

— Я слухаю.

— Ні вибачень, ні слів. Жах. Ну добре, раз так просиш, розповім, – жартуючи підморгнув Венті і за це получив в карму плюс одне очко за зупинку серця Сяо, – Колись в мене був друг, признаю чесно був для мене більшим за друга, тому в один щасливий день, мені провиднілось сузір‘я. Все були прекрасно, я прослідкував за ним, зрозумів, що все по справжньому, зібрався духом і вирішив признанатись цьому «другу» зірками. Благополучно той побачив сузір‘я, при чому дуже швидко якось, найкращий момент, все прекрасно, але за мить після признання, я побачив як падає зірка. Але впала вона з цього з сузір‘я. Так, це би мало би подати мені якийсь знак, але в той момент я був настільки охоплений почуттями взаємності, що наплював на свою мову та вирішив, що такий знак, видуманий моєю дитячою фантазією нічого не змінить і це взагалі маячння. Я.. помилявся. Дуже помилявся, – на мить Венті зупинився, ніби робить відпочинок сам для сеье від історії, – За невеликий період часу, все закінчилось сумно, в якійсь мірі трагічно. Згадавши про зірку, я вирішив що такі знаки реально ігнорувати не можна. Звісно, вірить кожен в своє та я вірю в ці зірки. Все таки не дарма вони наперед знали. Вот так якось.. – з самого початку та до кінця можна було бачити та чути, як Венті змінюється на лиці та голос стає тихішим, але під кінець таке відчуття ніби йому стало.. лекше, що він комусь розповів та виговорився?

  — Дякую, що поділився, – Сяо подумав, що це будуть найдоречніші слова, які підійдуть сюди, бо розпитувати зараз про цього друга не самий час.

— Дякую тобі, що вислухав, – різько змінився в лиці Венті та переключився на.. ніжну посмішку?

— Та-ак, все таки твою мову потрібно слухатись? – попробував Сяо, якось розкрутити розмову та витягнути Венті із напів депресивного настрою.

— Це вже самому тобі вирішувати, але раджу.. все таки слухати, так. А взагалі слухай мене, я не буваю не правим, – Алатусу вдалось, на лиці Венті вже на всю грала усмішка.

— Готовий поспорити.

— Не сумніваюсь, хах.

***

Чемчикуючи додому, Сяо задумався.

Вірити мові Венті? Якщо вірити, значить признати, що це прокляте сузір‘я Сесилії, яке йому вже скільки мозолить очі, означає.. Сяо закохався у Венті..?

Чесно, Алатус і не проти.

Тільки залишилось зібрати всю волю в кулак і зробити останній крок.

«Я признаюсь. Я це зроблю.»

***

Зустріч проходила рутинно-приємно, як завжди.

Венті розказував історії, Сяо деколи їх доповнював своїми фразами. Небо.. Воно було божественним та нереально красивим.

Мільйони яскравих цяток вкрили небосхил, формуючи не тільки особливо яскравий Молочний шлях, а й сотні сузір‘їв. Поміж усіх нескінчених сузір‘їв, Сяо вже сподівався не знайти того самого та помітити собі знак «стоп» з признаванням. Але, на радість чи на горе, сузір‘я Сесилії особливо сильно  маяріло сьоголні та не давало  й хвилини забутись про нього.

«Якщо признаватись, то тільки сьогодні. Це так точно..» – відмітив про себе Сяо, вже який раз піймаючи себе на тому, що відкрито милується зеленооким чудом на качельці збоку.

«Як не зараз, то коли, правильно?»

На диво, після цієї думки, Венті дивно притих, ніби теж збирався з думками, але Сяо вирішив поки перетягнути на себе одіяло та почати першим. Дивне звісно це мовчання Венті, але що зробиш.

— Венті.. Я не знаю як сказати, але.. – «і як це сказати, чому я це не продумав раніше?!» – я побачив одне цікаве сузір‘я, – промовивши ці слова Сяо нахилився якомога ближче до зеленоокого, аби показати точний напрямок, – ось там, – тихо прошепотів на кардинально маленькій відстані до Венті та так, що здається ніби зеленоокий підскочив від такої близькості та мурашок, які пробігтися по тілу після шепоту.

— Ти.. бачиш? – не впевнено запитав Сяо, побачивши на лиці Венті щось не зрозуміле. Чи то радість, чи то смуток, чи то.. Загалом не зрозуміло.

Після довгої мовчанки, за яку Якша придумав і передумав все, що могло відбутися з Венті та як він все таки затормозив з цим признанням, Венті застиг в бурштинових очах Якши та міг навіть не дивитись у той бік куди вказує Сяо, оскільки цей напрямок він добре знав.

— Це Сесилія, так? – пошепки промовив зеленоокий, паралельно надіючись що зараз отримає негативну відповідь в який буде сказано, щось по типу:

«Ні, ти шо здурів? Я всьо лиш зірку хотів показати..».

Але в мить всі його думки про гірше закінчення розвіялись одним тихим:

«Так.. Сесилія»

Разом із цими словами на небосхилі промайнула зірка…

Але далеко, на іншому боці неба від сузір‘я Венті і Сяо.

***

Пізніше перемістившись на лавочку недалеко від качель, де Венті нічого не соромлячись приліг у вертикальну позу лежачи на колінах Сяо, а цього Якша чесно кажучи не сподівався.

Звісно вони могли просто сидіти та, як заведено, милуватись небом, особливо при таких яскравих зорях, але сьогодні, Сяо турбував Венті, який примостився на колінах, а Венті турбував Сяо, який на даний момент перебирав у своїх руках його волосся, та в раз у раз залишав поцілунки на щоках та одненький раз в губи на прощання.