«так у світі повелося…»

[пейрінг: Сє Лянь / Хва Чен]

Сє Лянь та Хва Чен сиділи у храмі наслідного принца, мовчки споглядаючи один на одного. вони недовго просиділи поряд, після чого Сє Лянь заговорив до Хва:

– ляжемо разом?

– звичайно. – посміхаючись відповідає Хва.

для них це не перший раз спати разом, проте кожен раз це має особливе значення для Сань Лана. він насолоджується його виглядом кожного разу, коли знаходиться поряд. особливо подобається спостерігати красу принца, коли той спить.

Хва розглядає риси обличчя молодого небожителя: тоненький носик,
виразні брови, вузьке підборіддя, а ці тонкі уста, що стають ще тонше коли він посміхається.. він виглядає ідеальним для Сань Лана. однак з заплющеними очима він подобається йому менш, чим коли він бачить добрі та бездонні очі, які дивляться саме на нього. карий погляд, що змушує битися серденько у грудях сильніше зводить з розуму збирача квітів під кривавим дощем. він замирає і просто мовчки дивиться на свого коханого.

тим часом Сє Лянь не розуміє що з Сань Ланом, він кліпає віями, трохи схиляючи голову у бік.

–усе добре? – трохи ніяково запитує молодий принц.

– м? оу, пробач Гг, я трохи замислився тому не почув що ти сказав. можеш повторити, будь ласка?– швидко видав Хва.

Сє Лянь посміхається, а далі продовжує:

– добре, неважливо, давай лягати спати.- каже він, а після додає,- завтра нас очікує дійсно складний день, але якщо ми наберемося сил, то легко впораємося, так? – переводить погляд зі сторони на нього. вони зустрічаються поглядами і чомусь саме цього разу це не бентежить принца, а навіть більше Хва Чена. зазвичай Хва володіє спокоєм при самих різних ситуаціях, але зараз.. чи це так Гг його чарує? Звичайно, питання риторичне.

– мгм.. так, Гг, звичайно! – Сань Лан почував себе безглуздо через свою відповідь, але нічого кращого придумати не встиг. проте, здається Сє Лянь не звернув на це уваги.

– приємних снів, Хва.

– тобі теж, Гг.

Гг повертається спиною до Хва так, що тепер той може роздивлятися його волосся. воно не менш ідеальне для Сань Лана. Довге волосся, яке на диво так плавно розвивається по вітру.

«воно напевне дуже м’яке та приємне на дотик…» думає збирач квітів під кривавим дощем.

він тягне руку щоб доторкнутися до волосся молодого парубка, але перед тим як майже вхопити пасмо волосся зупиняється.

«ні, не можу».

він тихенько зітхає не зводячи очей з Сє Ляна. не залишаючи собі вибору він так само як Гг потихеньку засинає.

останнє що він бачить перед сном, та що перше побачить зранку це Гг.

«гарних снів, коханий ».

остання думка, що пролітає у голові Хва Чена перед тим як він повністю поринає у сон, злегка пригорнувшись до Сє Ляна.

~ так у світі повелося,

~ я люблю його волосся, я люблю його тонкі уста..

~ та невдовзі прийде осінь,ми усі розбіжимося,

~ по русифікованих містах.