Сумніви та радість

Неділя 9:20

 

Ранок починається не з кави, а з походів по магазинам та зі спроб Ацуши приготувати торт, чи щось схоже на нього з продуктів, які є у холодильнику, і які він нещодавно спеціально купив. Він не знав, чи любить Осаму торти. Людина, якій вони подобаються, навіть не подивиться на цю розмазню; а людина, що ненавидить їх, тим паче.

 

Ацуши, тяжко зітхнувши від своїх дурних думок, знову принижує все, що робить. Коли ж ця звичка зникне? Залишалась надія на те, що Дазай знає який він непоганий та просто змирится з тим, або викине з хати зі словами: “Не хочу тебе бачити та чути, малявка ти тупа. На очі мої більше не попадайся!”

 

Якщо чесно, тигр так і не зміг нормально поспати через думки. Він довго думав які інгредієнти ліпше буде взяти, яку листівку написати. В підсумку, Ацуши зупинився на торті з бананами та невеликою кількістю шоколаду на випадок, якщо Дазай не любить сильно солодке. Можна ще прикрасити різними ягодами, які він знайде у магазині, Осаму би не був проти, правда?

 

Ацуши ставить тісто до холодильника. Він зранку вже був у магазині, але не знайшов листівку, яка б передала його емоції до Дазая, а може, він погано дивився. Якісь квіти та пусті слова всередині йому не подобалися, ніби його слова будуть не пусті…

 

Поки тісто повинно стояти десь годину у холодильнику, Ацуши вирішив зайнятися листівкою та попутно написати Дазаю, чи буде він сьогодні вільний.

 

Неділя 14:35

 

Писати Дазаю на телефон було провальною справою: він так і не відповів. Ацуши менше всього боявся, що його не буде дома, подарунок в будь-якому разі можна віддати завтра. Мабуть, у Дазая є друзі, з якими він сьогодні гуляє, хто такий Накаджима для нього? Більший страх був, що Дазай спав, і він його розбудить, а той буде злий і тоді його подарунок буде ще більш недоречним. Він хотів прийти ще годину тому, але боявся що занадто рано, та і може Дазай відповість на його смс.

 

Ацуши з думкою “чим швидше тим краще” декілька разів постукав у двері. Він встиг, як завжди, пожаліти, що народився та придумав якісь дурниці, але він почув шерех по ту сторону дверей. Перед ним з’явився трішки сонний та домашній Дазай у широких картатих штанах та футболці, волосся в нього було як вибух на макаронній фабриці. Він відкрив двері та тепер дивився на гостя.

 

— Ацуши-кун, чого ти? — Дазай плечем облокотився об дверний отвір. — Щось потрібно?

 

— Є… Так, добрий день, Дазай-сан, я вас не розбудив? Не заважаю? Не псую ваші плани та життя? — здавалося, зараз Ацуши так стиснеться, що перетвориться на грудку старого листа який потрібно викинути.

 

— Ха-ха, Ацуши-кун такий кумедний! — він, пошмагавши Накаджиму по голові, посміхнувся, — Можу сказати, що я просто байдики бив.

 

— Так це добре. Ні, не зовсім, але сьогодні вихідний, так що це добре, — учень почав дивитися на своє взуття та щось тараторити. Дазай поклав руку на плече свого співрозмовника і трохи нахилив голову, Ацуши зробив крок назад, та рука Осаму декілька секунд провисіла у повітрі поки він її не опустив. — Пробачте мене, будь ласка, та з днем народження! — він сильно заплющив очі та протягнув подарунок до іменинника.

Дазай посміхнувся та взяв великий пакет.

 

— Ацуши-кун, заспокойся, все добре, — детектив подивився всередину, — Я буду радий будь-якому подарунку від тебе. — Накаджима трохи налякано, але здивовано дивився навпроти.

 

— А… Так, це дуже добре, ну тоді я пішов, мабуть. — Ацуши кивнув і хотів вже розвернутися.

 

— Навіть чаю зі мною не поп’єш, це жорстоко, Ацуши-кун.

 

— Пробачте! Так, я, звісно, можу скласти вам компанію, якщо ви цього хочете, — тигр не був впевнений в цій затії, Дазай міг би знайти співрозмовника по краще.

 

— А ти сам хочеш цього? — Ацуши кивнув, на що Дазай знову посміхнувся, — Добре, почекай пару хвилин, я зараз швидесенько приберусь.

 

— Дазай-сан, ми можемо піти до мене, якщо ви хочете цього. — Ацуши сказав це не подумавши, та тепер дивися на свого вчителя.

 

— Добре, підемо до тебе, — Осаму швидко вдягнув теплі капці, і вони разом пішли до квартири Накаджими.

 

— Проходьте! — Ацуши відкрив двері для того щоб пропустити Дазая, — Можете присісти туди, — він вказав п

 

альцем на стілець в кухні — Або туди, — тепер Накаджима показує у іншу сторону, де невеликий зал з низьким столом, — а я зроблю чай. Вам зелений?

 

— Так, зелений, Ацуши.

 

Дазай озирався округи, квартира була з таким же плануванням як і в нього, але тут було чисто, що додавало простору кімнаті. Він вирішив піти за Ацуши на кухню та сісти за стіл, поставивши пакет біля себе. Накаджима, поставивши чайник, повернувся до свого гостя.

 

— Дазай-сан, вам не цікаво що я вам подарував?

 

— Цікаво, хочу щоб ти зробив чай та сів біля мене, — Ацуши кивнув.

 

Коли умова Дазая була виконана Накаджима сів на стілець біля нього, та почав дивитися.

 

— Ацуши-кун, хочу попередити щоб ти не ображався на мою реакцію; якщо що, мені давно нічого не дарували, — Осаму подивися в очі напроти.

 

— А я ніколи не дарував нічого, і якщо чесно, боявся, що ви мене просто пошлете куди подалі — Дазай усміхнувся.

 

Перше, що сьогоднішній іменинник побачив у цьому пакеті був невелика коробочка, як для прикрас. Трішки покрутивши її у руках, він не міг стримати невеликої посмішки: це подарунок для нього, ото диво. Він відкрив коробочку та дивився дуже уважно, трохи неочікувано.

 

— Дазай-сан?

 

Осаму дістав кулон з таким же кріпленням як його голубе, тільки іншого кольору. Він був пастельно-фіалкового кольору з вкрапленням дуже темно-фіолетового та золотого. Чоловік вдивлявся на це каміння, помічаючи різні візерунки, які малював його розум.

 

Ацуши дивився, як Дазай похилив голову, роздивляючись цей кулон. Він хотів щось запитати, але мовчав і просто дивився.

 

Чим більше мовчав Осаму, тим більше Накаджимі здавалася ця ідея дурною, навіщо він це придумав?

 

— Ацуши-кун… — Дазай тепло подивився на нього. Від променів сонця, які потрапляли у кімнату, здавалося, що очі Дазая набули кольору найсолодшого меду.

 

— Так?

 

— Цей кулон схожий по кольорам на твої очі, — він поклав коробку на стіл, — Мені дуже подобається — Дазай знову взяв пакет.

 

Ацуши трішки напружився, а потім

й почервонів: Дазаю подобаються його очі? Юнак продовжив дивитися як його вчитель дістає зроблену власноруч листівку.

 

— Я не знайшов нічого відповідного у магазині, та вирішив намалювати самому, — Ацуши був трішки збентежений, і не міг без радості дивитись на обличчя Дазая — Ви не проти?

 

— Це дуже мило, Ацуши-кун… Є, це я? — Осаму повернув листівку до Накаджими, йому було весело з його реакції

 

— Так, це ви, звісно. — Ацуши прикрив рукою посмішку та почав сміятися, на що Дазай, трішки відвернувшись для драматичності, фиркнув.

 

На листівці був намальований Ацуши-тигр біля річки, біля якого сидів Дазай весь мокрий і у водоростях. З верху була надпис “Дазая Осаму з народженням вітаю, та не втопитися бажаю (｡•̀ᴗ-)✧”

 

— Ацуши-кун не можна так ламати життя людині, треба бажати, що я хочу!

 

— Перехочете, Дазай-сан. — Осаму сумно зітхнув та відклав листівку, з іншої сторони якої було теж щось написане, але він вирішив прочитати це пізніше.

 

Детектив подивився у пакет та побачив останній подарунок. Акуратно просунувши туди дві руки, він дістав його.

 

— Торт? — Дазай теж поставив його на стіл — Ах, тепер зрозуміло чим весь ранок так солодко пахло, що я не міг заснути. Сподіваюсь він такий же смачний як і на запах.

 

— Побачте, що не давав вам спати. Зараз принесу посуду.

 

Ацуши встав з-за столу, а тим часом Осаму прибрав кришку з торту та побачив напис, мабуть, білим шоколадом: “Для найважливішої людини :-)” Накаджима підійшов та поклав перед Дазаєм посуд:

 

— Хочете я свічки поставлю?

 

— Не треба Ацуши-кун.

 

— Ну, Дазай-сан! — тигр відійшов, відкрив потрібну полицю та дістав свічки, — ви повинні загадати бажання!

 

Накаджима встромив свічки у торт, підпалив їх, і сів на те ж саме місце

 

— Ну, загадуй!

 

Ацуши дивився на Дазая, який у свою чергу заплющив очі, — мабуть, подумав про бажання, — та одним подихом здув усі вогники. Накаджима поплескав у долоні.

 

Торт був цілком їстівний, тигр був неймовірно радий, що Дазаю теж сподобалось. Він так хвилювався.

Спочатку було трішки незручно, так як зазвичай вони на роботі не дуже перетиналися, окрім деяких поручень та безмірних витівок Дазая. Вони розмов

 

ляли про роботу, про свої інтереси, про природу, мистецтво, світогляди.

 

Через деякий час Ацуши встав і почав збирати посуд для миття.

 

— Дазай-сан, вам цікаво послухати про подароване мною каміння? — Дазай ліниво подивився у сторону учня, підпираючи долонею обличчя.

 

— Ти зараз хочеш мені сказати що в ньому є сенс?

 

— Так! Я навіть вивчив деякі значення кольорів, але вони змінюються від виду каміння, — Накаджима був трохи у сум’яті, — Це мабуть безглуздо?

 

— Ацуши-кун, тобі є що розповісти про це каміння, так? — вчитель тримав цей самий амулет у іншій руці, іноді дивлячись на нього, — Мені правда цікаво.

 

— Добре, якщо цікаво, хехе — Ацуши поклав посуд у раковину і оперся на неї. — Це каміння має назву Чароїт, ну знаєте, він дарує спокій…

 

— Кунікіде такий потрібен, а то як пес шалений.

 

— Дазай-сан! — у відповідь тільки усміхнувся хитро, — ще лікує очі, регулює кров’яний тиск…

 

— Ацуши-кун, я ж не дід старий! Ти за кого мене маєш?

 

— Якщо б я хотів сказати за кого вас маю, то згадав би, що він ще допомагає при роздвоєнні особистості.

 

— Жах.

 

— Ще дарує глибокий та спокійний сон.

 

— Спасибі Ацуши-кун, хоч десь ти мене не принизив, — Дазай драматично підняв голову та поклав на лоб руку — я сподівався, що ти розкажеш щось романтичне!

 

— Дивлячись на нього, можете згадувати мої очі

 

— Зрозуміло, романтика це не твоє — Накаджима лише фиркнув та відвернувся щоб помити посуд — Ну, Ацушиии-кун, пробач мене, але я кажу правду! Ти ще навчишся, чесно, в тебе ще все життя попереду!

 

— Добре, добре, обов’язково навчусь, — він ретельно витер руки — колись, мабуть… — Осаму лише легко зітхнув.

 

— Ти як завжди.

 

…

 

— Ацуши-кун, спасибі тобі, навіть не знаю як віддячити, — Дазай почухав потилицю.

 

Вони удвох стояли біля дверей Осаму, бо його учень допоміг віднести торта.

 

— Дазай-сан, це я повинен дякувати! Ви для мене стільки зробили, ви навіть уявити не можете! — він почав махати руками, — Та й мені було дуже приємно думати про подарунок.

 

— Як скажеш, Ацуши-кун — він підморгнув. Накаджима вже хотів було йти, але його зупинили рукою.

 

Він здивовано подивився на детектива, чекаючи, що щось скаже. Але той нічого не сказав, лише легко доторкнувся долонею до щоки Накаджими та в другу щоку невагомо поцілував.

 

— Спасибі тобі, Ацуши-кун, за день, це було чудово, бо ти теж чудовий, — Дазай посміхнувся, помахавши рукою, і одразу зник за дверима своєї квартири.

 

Ацуши здивовано дивився на вже зачинені двері і ледь посміхнувся.