Струни душі

-Ну ж бо, спробуй ще!
Сяо знову і знову старанно виводив пальці по клавіатурі фортепіано, і вже подеколи жалкував, що погодився на цю ідею.
Знову фальш, що як ложка дьогтю зіпсував абсолютно всю картину. Вона вимальовувалась так ретельно, штрих за штришком, намагаючись задовольнити всі настановлення Венті, але одна помилка стала тією плямою, що вже не відтерти і що так непривабливо кидається в очі. Понурившись в такі думки, Сяо втратив пильність, тому “плями” ставали з’являться все частіше і частіше аж до поки нерви горе-музики врешт не витримали.
– Це була погана затія! Не здатен я грати так само як ти, у мене немає таланту і здібностей. Просто облиш мене і мої криві руки, інакше скоро у всіх в радіусі кілометра проявиться хвороба під назвою “кров з вух”.
Венті, що весь час стояв обіч інструменту, нарешті підійшов до свого хлопця зі спини і подивився на положення справ.
– По-моєму ти дещо драматизуєш, за такий короткий період ти зміг освоїти майже цілу п’єсу, а помилки завжди будуть, без них не живе ні один музикант. Одне тільки, – Венті простягнув свої руки та поклав їх на тильну сторону долонь Сяо, ніби синхронізовуючи в один механізм, – твої руки занадто напружені, тому ти скоро виснажуєшся і стає все важче грати. Спробуй розслабитись і відвести лікті, так буде легше. Почнімо з того місця, яке в тебе не вдалось.
Все ще тримаючи руки на долонях Сяо, він почав разом з ним програвати тей самий момент, що зіпсував всю музику. Сяо хоч і намагався виглядати спокійним, але в мить відчувши запах сесилій, що відходив з людини, яка притулилась зі спини, зрозумів, що наразі всі його поради щодо розслаблення абсолютно марні.
Вони почали зустрічатись не так давно, напевно місяць тому, але знайомими були вже точно тривалий час. А почалось все в цій самій авдиторії, яка в цей момент для Сяо хіба що синонім до страждань. Той день коли вони вперше зустрілись був найблагословеннішим і найгіршим одночасно. Тоді Сяо був відлюдькуватим і йому не пощастило зіткнутись віч на віч з місцевою бандою, що була вісником кривавої бійні і небезпеки. Один раз захищаючи дещо слабшого хлопця від одного з цих покидьків він завдав йому значного удару, після чого ця банда псів поклала око на нього. В той день вони цілим скопом і прийшли помститись Сяо, від чого вже не зміг відбитись, а на тілі, в результаті, живого місця не залишилось. Тоді він просто блукав коридорами, думаючи що можливо ще трохи і він й справді віддасть Богу душу, але видно в останнього на нього свої плани, тому замість труни ноги привели його до дверей тієї самої авдиторії. Він почув звуки фортеп’яну, що ніби небесним потоком охопили його душу і налаштували його струни в стан, який він ніколи не пізнавав раніше. Він не осмілився відчинити двері і подивитись на джерело творіння його власного раю, тому просто продовжив, ослаблений фізично, приводити в порядок внутрішній стан під акорди та пасажі, прикрашені звучними форте, а в інших моментах і стриманими мецо-піано. З того дня Сяо точно знав де знаходиться його власний “Едемський сад”. Згодом він дізнався й ім’я цього настройщика душі, і думав що може бути в тіні прихильності до нього, але не знав що і Венті давно обізнаний про його підслуховування, тому після одного такого концерту-для-одного врешті зміг спіймати Сяо на гарячому та запропонував дружбу.
Вже після Сяо попросив навчити його тієї самої п’єси, що в той день назавжди прикувала його серце до Венті, на що останній радо погодився. А ще пізніше вони і зізнались в коханні один одному в один з таких уроків як тепер. Тоді Венті теж тримав його руки в своїх і показував як треба грати, але Сяо це було ні до чого, адже всі думки одурманились лише цим проклятим запахом сесилій і відчуттям близькості, що трепетом дражнила його серденько. Тому і зараз сповнившись спогадів, його думки перестали бути прикутими до землі і вирішили-таки відростити крила.

– Ти зовсім мене не слухаєш, я ж тобі сказав, що потрібно розслабитись і відвести лікті, а в мене відчуття ніби ти напружився ще більше. Щось сталось? Може нам потрібна перерва, щоб перепочити? – Сяо не до кінця усвідомлював слова його хлопця, і просто дивився якийсь час в його очі, що були такі ж глибокі і прекрасні як два океани, в якому відображаються зорі. Без лишніх слів він просто затягнув його в ніжний поцілунок та вдовольнився, відчуваючи їхній солодкий та п’янкий смак.
– Все ж таки бачу нам треба перерва, – відсторонившись та кахикнув в кулак, щоб не помітили його насичений рум’янець на обличчі, Венті відійшов попити води, поки Сяо продовжив сидіти на тому ж місці, посміхаючись самому собі. На вулиці були сутінки, і останні промені сонця вже ледь добирались до вікна, закочуючись знову в сон до влади ночі, але в душі його музика все грала, грала й грала.