Справжне щастя

— Гей, дивіться!

Се Лянь скрикує радісно, майже з якимось дитячим захватом — перед ними, хоч куди глянь, суцільна блакить зі шматочками сонячного світла на поверхні. Му Цін бачив таку блакить лише двічі — в очах однієї служниці з палацу та в кольорі святкового вбрання імператриці.

— Дідько яка ж краса! — голос Фен Сіня навіть голосніший за їх принца.

— А ти можеш хоча б щодо гарних речей не лаятись? — Му Цін відвертає погляд від далекого водного простору та дивиться на Фен Сіня засудливо — як і в будь-якій іншій ситуації.

Той нічого не відповідає, що навпаки таким ситуаціям невластиво, навіть плечем не веде, мов не розчув; біжить уперед — до самісінького берега. Се Лянь, не гаючи часу, одразу зривається слідом.

Му Цін дивиться на їх фігури, які стрімголов несуться до води, та, попередньо тяжко зітхнувши, поривається за ними. Коли він опиняється біля берега, то вже бачить на піску покинуте взуття, розкидане у різні сторони, та верхній одяг Фен Сіня — і нічого ж його не збентежило, думає Му Цін.

— Від піска будеш сам чистити та відпирати, зрозумів?!

Але Фен Сінь його вже другий раз за останні хвилини наче і не чує — стоїть босоніж у воді, рукою б’є по поверхні, плескається, обдаючи Се Ляня — теж з босими ногами та посмішкою яскравіше сонця — ледь не справжньою хвилею, сміється щиро та оглушливо. У Фен Сіня сміх наче густий та завжди заразливий, тому і Се Лянь теж сміється, увесь мокрий з голови до п’ят, але щасливий.

— Іди до нас, Му Цін! — кликав він його і махає рукою, наче вони малі діти ще і зараз понесуться вітром по вулиці вниз, до річки, грати в усі ігри, які тільки зможуть згадати. Наче не було ніякого прокляття, падіння їх країни та жалюгідного життя у кожній своїй дрібничці.

Нічого не було, окрім цього сміху, цієї блакиті та цієї самої миті життя, в яку навіть Фен Сінь позабув про минулі звички.

— Та чого ти його питаєш, Ваше Високосте? — кричить той зі сміхом та в одну секунду опиняється біля Му Ціна на березі, хапаючи того за руку та тягнучи в сторону моря. Му Цін не встигає навіть оговтатися, ні сказати щось, лише взуття скинути якимось дивним чином, і вже опиняється майже по коліна в воді.

Се Лянь плескає на нього перший, самісінько на обличчя, і в цей момент Му Цін дуже радіє, що носить хвіст — інакше волосся б уже лізло в очі, як у принца. Він обурено розводить руками в сторони, але чогось не може нічого відповісти, навіть словами. Фен Сінь цією паузою користується вдало — знов підіймає долонями справжні хвилі.

— Ти як дитина мала, — все ж таки не витримує Му Цін.

— То й що? — сміються йому у відповідь та намагаються знов плеснути водою, але Му Цін ухиляється, та так сильно, що випадково штовхає Фен Сіня, який цієї ж миті летить у воду.

Летить у воду — і хапає за рукав Му Ціна, який летить слідом за ним.

У першу секунду Му Ціну хочеться лаятись, кричати, може навіть спробувати втопити негідника, що лежить поруч, але раптом сил не залишається, не існує, не вистачає ні на що — тільки на таке ж тяжке дихання, як у і Фен Сіня, і на такий же дзвінкий сміх, як у Се Ляня, який падає поруч з ними вже самостійно.

Наче ніякої реальності за межею цього моря, сповненого пронизливою блакиттю, теж не існує.

Тільки їх босі ноги та короткочасне, але справжне щастя.