Солодка надія

Папірус сидів на столі біля крайньої пральної машини і зосереджено тикав обома великими пальцями в екран свого смартфона, очевидно ця переписка була йому не надто приємна якщо судити з зведених вкупу надбровних дуг і висунутого кінчика лавандового язика.

Бро^ ТИ ВЖЕ ВТРЕТЄ НА ТИЖНІ В ГРОМАДСЬКІЙ ПРАЛЬНІ, ЩО ТИ ТАМ РОБИШ?

Я^ звідки ти знаєш що я в пральні?
Бро^  БО Я ЗНАЮ
Бро^ ЩО ТИ ТАМ РОБИШ ТАК ЧАСТО?
Я^ перу?
Бро^ ЯКЩО В ТЕБЕ ТАК БАГАТО БРУДНИХ РЕЧЕЙ МОЖЕШ ПРИНЕСТИ ЇХ ДО МЕНЕ, В МЕНЕ Є СВОЯ ПРАЛЬНА МАШИНА
Бро^ ТИ ПРИЙДЕШ?
Я^ ні
Бро^ ПЕРЕСТАНЬ ВИБРИКУВАТИ,ПРОСТО ПРИЙДИ
Бро^ АБО ДАВАЙ ЗНОВУ ЖИТИ РАЗОМ
Бро^ ПАПІРУС?
Бро^ ТИ МЕНЕ ІГНОРУЄШ?
Я^ я напишу тобі як повернуся додому

Так, він прекрасно знав про те, що брат постійно слідкував за ним і це викликало обурення, він вже не маленька дитина і досить за ним ходити по п’ятах. І шпигувати за людиною Сансу теж не слід було, він напевно так налякав її! Тихе зітхання вирвалося з його грудей, вона напевне тепер і говорити зі скелетом побоїться, йому було прекрасно відомо яким лякаючим міг бути його старший брат.
Тихо струснувши плечима і повторно зітхнувши Папірус заховав телефон і напевне в сотий раз обвів очима пральню, О ТАК! Нарешті, не прийдеться сюди іти завтра чи післязавтра! Набравши повітря стільки, ніби збирався пірнати він впевнено попрямував до протилежної стіни зі столами, ну майже впевнено. Він повинен спробувати, просто мусить.

Бо

Я вже встигла викласти в пральну машину майже все, схилилася над останньою кофтинкою, невже безнадійно зіпсована? Що це взагалі за гівно по ній розмазане, я задумливо пошкребла коричневу пляму нігтем.
– це шоколад, ньєх?
Агргх!!!О господи милосердний! Підскочивши на добрих пів метра я різко розвертаюсь і бачу фіолетове худі, варто підняти погляд вище – шийні хребці…крива невпевнена посмішка…носова кісточка…білі сяючі знайомі зіниці. Дістаю серце з п’яток, уф, пора лікувати нерви:
– Як же ти налякав мене, Папірус, не підкрадайся до мене зі спини будь ласка. Що ти казав?
– ох, ньєхехех, це шоколад.
– що?
– о, ну пляма, типу ти знаєш як це буває, коли засинаєш зверху на шоколадці і вона тане під тобою…ну або кладеш її в свою кишеню і забуваєш там …е?
– емм, ні, зі мною зазвичай такого не трапляється.
– а зі мною постійно…
Ахах пфф, що ти робиш зі мною, ти не монстр, ти ходяча торбинка хорошого настрою.
– спати в шоколаді, а ти дивак хлопче)))
– ньєхех, я знаю…ну еее…якщо я вже почав робити дивні речі, то я хочу попросити тебе …зробити дещо…для мене. І якщо ти згодишся…нічого такого насправді…але мені це так потрібно…тоді я зможу…ну речі які я не вмію… і моя самостійність…було б добре довести своєму брату що я це все можу…але це не важливо бо тоді мені…Тоді мені не прийдеться йти сюди завтра і післязавтра в надії зустріти тебе і… – і він смішно округлює очі закриваючи долонею рот, ох, здається хтось не збирався говорити це вслух. Хахах
– хей друже, ти прийшов сюди щоб зустріти мене? Не знаючи чи я сюди ходжу постійно, не знаючи коли мене чекати і чи чекати взагалі?
– ну я..думав…тепер коли ти це так описала, це вже не здається такою гарною ідеєю, ньєх…але ти тут і я можу…ти можеш…
– ох перестань тягнути кота за хвоста і скажи вже!
І тут Папірус схвильовано починає заглядати під ноги  підіймаючи то одну то іншу чи бува не наступив ненароком: – к-кота? Я…не розумію.
– ох це людські штучки, не звертай уваги,так говорять – тшшш Бо, тихо тихо заспокойся, не можна сміятися, образиться ж.
–  ам..ну так про що я…- Папірус розгублено царапає шийні хребці під потилицею- …ти не могла б час від часу проводити мені щось типу майстер-класів…ну побут там, покупки, прибирання я маю на увазі. – плечі скелета опустилися, на його обличчі відобразилася втома і його голос вмить став серйозним і ніби втратив всі барви- я стомився  так жити, не знаю куди йти і за що хапатися, пів року що ми живемо на поверхні брат робив за мене все, а тепер я…ти допоможеш? Будь лааааска!
І цей неймовірний щенячий погляд, в спрямованих на тебе розширених чорних орбітах тонко тремтячі зіниці світлого бузкового майже білого кольору, майже космос, просто неймовірна краса, як можна відмовити такому чуду?
– ох Руру, звичайно, я постараюсь допомогти тобі!
Хвилину довгов’язий монстр дивився пустими очницями в нікуди ” Руру ” повторив він одними губами, проморгавшись і видавши напевне саму широку посмішку на світі  з криком ” Вауііі ” він підняв свого нового друга та закрутив в обіймах.