Смажені фіалкові диньки

— То яка кімната ви кажете в нього?

— Та пес його знає де просиджує свою дупу цей бовдур. Генерале, пройдіться коридором та побачите. Таку махіну навіть старий Пін помітить.

Не отримавши ніякої інформації, генерал попрямував углиб темного коридору в`язниці. Хоч комісія Тенрьо і потурбувалась щоб камери для короткочасних перевиховувань були всього на поверх нижче від цивільних кабінетів, атмосфера тут панувала пригнічена.

Горо завернув до сходів і витягнув руку вбік стіни. Скільки службовців на день падають стрімголов у такій темряві? Хоча, прямуючи далі по закручених сходах, можна побачити перші промені світла. А ще чарівну мелодію. До вух молодого генерала долинає тихенький незнайомий йому мотив. То хтось має натхнення співати в такому непривабливому місці?

Відносно освітлене приміщення із порожніми камерами дозволяє знову впевнено крокувати далі, хоча віконця з решіткою під самою стелею пропускають обмаль вечірнього сонця. У самому кінці в куточку видніється шалена біла зачіска та здається, наспів лунає звідти. Він вміє співати? У звичайні безтурботні дні Горо здалеку надивився на цього розбишаку та наслухався його гієнячого реготу. В голові не вкладається що приємна чутливому пухнастому вуху пісня винонується просто зараз тією ж людиною. Тобто тим же оні.

— Ох, пане генерале, я тебе не побачив. Що ти тут забув? В сенсі, тебе ж не відправили сидіти в сусідній камері десять діб?

Цей оні…

—Твоя помічниця, Кукі Сінобу, передала смажених фіалкових динь.

— Невже?

— А ще передала з ноги у дупу та посварилася що знову твою роботу їй виконувати тиждень.

— Ось це вже більш схоже на Сінобу!

Ітто витягнувся у весь зріст, розминаючись та задоволено зітхаючи. Він що, спеціально викаблучується? Розкачався як кабан монштадський і радується, очами стріляє.

— Генерале, ти часом не їв ці дині? Бо надто щось напружений ти якийсь. Смажені диньки від Сінобу можуть перетравлювати лише животи банди Аратакі. Не втрачай свідомість тут і зараз, я не зможу тебе врятувати!

Якого біса цей дурний оні такий тугодум, невже він не розуміє що не можна просто отакої тицяти своїм пресом перед очима генерала армії? Чутливого, закоханого генерала, на хвилиночку.

— Коли тебе випустять, чекатиму на зустріч біля торгівельного провулку, скуштуєш людську їжу.

— Бос, не беріть у голову, мені подобаються страви які готує Сінобу.

Серйозно?! У нього мізки повздувалися заодно з цицьками?

— Бовдур…

— А? Генерале, ти щось казав? Твої вуха почервоніли. У сенсі… Ті, що людські, — оні розгублено почухав собі потилицю. — Приходь до моєї банди у хату, пригощу тебе справжнісінькими делікатесами. Деякі навіть мого власного авторства. Бо щось ти зовсім гальмуєш від голоду.

— Це я гальмую?

— Не сперечайся, відкривай рота, — нетерпляче підніс до губ юнака маленьку смажену диню на паличці. — Генерале! Дивись, у тебе хвіст танцює!