Душа Сирин

Новий день, нові заняття, нова робота. Після сьогоднішньої контрольоної, де я допомогла Ріку, він не відлипав. Все пропонував сходити на чашечку кави, або чогось міцніше. Він хлопець хороший, красунчик і не гнилий. Відмовити було б страшним гріхом, якби мені не потрібно було б забрати книгу. Тож, довелось мені дозволити йому мою компанію. Я просто заберу книгу, читати буду вже вдома.
На моє щастя, книга, про яку казала Настя, тут а на годиннику лише 8:43. Все йде, як по маслу.
– Хранитель чар? Ти смієшся? Вона ж для дітлашні, – Рік хотів взяти книгу у мене, але я не дала. Він може почати листати книгу і все, накрились наша над секретність!
– Значить ти читав її, якщо знаєш, – вїдливо запитала я. У відповідь лиш легенький смішко.
– Ага, коли малим був.
– Іноді хочеться поринути в легку літературу, особливо під час навчання.
З відки він взявся – один чорт знає, та я йому вдячна. Староста стояв поруч з стопкою книг.
– І тобі також, Єсен? – нотка дратівливості з’явилась в голосі брюнета. З нашої компанії саме у нього бували проблеми з старостою і не тільки. Бувало його і викладачі на гарячому ловили. Така реакція логічна. Але красунчик не розділяв такої ворожнеї. Його ж тон був спокійним, як річка.
– Буває, коли вільна хвилина є, – хлопець пеневів погляд на мене. – Рекомендую осередитись на восьмій главі, там момент доволі серйозний.
Єсен поклав книги на стіл а звергу них папірець. Схоже на те, що він повертав їх. Можливо, навіть, не лише свої. Наврядчи йому потрібна книга з бойовими местецтвами. Або ж, вовчик прокидається.
– Бувайте, зустрінемось на біології.
Коди ж він відійшов подалі, Рік цмокнув.
– Зазнайка, робе вигляд, наче найкращий серед нас.
– Ну судячи з результатів першого тижня, так і є, – гляділа я йому у слід. Що він мав наувазі коли говорив про восьму главу? Він її читав, чи знає, навіщо вона мені? Якщо і знає, то на чій він стороні?
– Ну й нехай. А як щодо до моєї пропозиції?
–Ну, я власне той… – іноді доля на моїй стороні, як зараз. Поки я відводила погляд, помітила ректора. Містер Асгайр підійшов до мене та поклав руку на плече. Я так злякалась, невже, знає про недавню витівку? Моє серце калатало, як скажене, мене тепер виженуть? Страх та безпомічність буянили в мені, поки я не почула його голос. Ніжний та добрий, наврядчи він злиться на мене.
– Це досі моя улюблена книга. Зайдеш на горнятко чаю, обговорими її?
Ні я, ні мій одногрупний, не знали як ми маємо реагувати на таку дивну пропозицію.
– Мені прийти до вас? – наважилась перепитати я.
– Після урок, попроси старосту провести, якщо не пам’ятаєш куди йти.
Я скупо кивнула. Задоволений моєю відповід, ректор ледь не підстрибуючи рушив до дверей.
– Ти здається влипла, – спувчутливо похлопав по мої спині Рік.
– Якщо вже дуже сумно буде, заходь. Полікуємо.
Він показав рукої “клас”.
Невдовзі прозвенів дзвінок. Вся моя увага була зосереджена не на колінцях хлорії, а на сьогоднішніх подіях.
Що ж мене чекає?

Дякую @tatarochka за редагування❤️❤️❤️

Ми намагаєсь викладати нові частини кожного дня, наші старання ж не марні?🥺