Частина 1, розділ 1: “І це ще тільки початок”

Довгий зоровий контакт зі строгими очима глибокого сірого кольору підтримувати було не так вже легко.
— Зразу до діла. Той, хто може завадити вашій цілі— Фукудзава Юкічі— директор агентства під прізвиськом срібний вовк. При потребі вколіть це снодійне в його шию, а з головного сейфу в офісі візьміть ампули антидоту в червоному ящику під номером 364.— спокійна інтонація, шиплячий голос, як в змії, навіював занепокоїння та передбачення того, що вже скоро її залишать без свободи слова.
Міріті — найрідніша сестра Чуї, новобранець портової мафії; ще те непосидюче шило в дупі, яке, на жаль, можна назвати тільки так — стояла навпроти просторого робочого столу, за яким засідав ніхто інший, як сам Огай Морі. Настільна лампа противно мигала, заважаючи сконцентруватись на оголошенні завдання, і бісила Мірі ще більше, ніж слова теперішнього лідера мафії.
— Та ви чорт, Моррі. Вам не вистачає тільки ріжок і хвоста з д..
— Дякуємо, вибачте за незручності ми йдемо.— В Чуї очі ледь на лоба не вилізли від шоку. Він розвернувся в протилежну сторону від директора, теж здорово здивованого через наглість сміливої сестрички, грубо затулив цій писок рукою, й іншою потягнув до виходу.
Він виглядав так вбого, коли підкорявся — це одночасно і смішило, і підтверджувало здогадки Міріті про ув’язнення її особистості. З кожним метром, який вони проходили до ліфту, обличчя старшого брата ставало все більш червоним, й здавалось, що за мить просто вибухне. І точно вже не від сорому, а від безмірної люті, яку молодий Накахара ніколи не контролював, і яка була йому притаманна майже з народження. Штовхнувши сестрицю в прозорий ліфт, що вів з нижніх поверхів тільки сюди, він накинувся на неї злісним монологом із саркастичних слів:
— У тебе що, в голові на місці мізків таргани повзають?— його голос то зривається на крик, то притихлий і шиплячим,— Пфф, це ж треба – кривословити самому директору портової мафії.. хе-хе-хе-хее…— Чуя зірвався на істеричний сміх,— Наступного разу тримай язика за зубами – я не завжди буду поряд, щоб прикрити твою плоску дупу.— він з’їжився і зі злістю розлюченого тигра пару раз натиснув на кнопку “вниз”, хоч потайки гордився з наглості Міріті. В голові розуміння, догадки із осмисленням останніх слів змішалося в такий навіжений мікс, що крутився світ — правою рукою хотілось погладити по голівоньці, а лівою вмазати, як в перший і в останній раз. Двері нарешті закрилися і ліфт рушив вниз.
— Пфф… Оу, як мило… Ти готовий прикривати мою плоску дупу?— Міріті зловила брата на гарячому і з удаваною милістю, й взагалі не вдаваною насолодою промовляла ці слова, одночасно оглядаючи краєвиди міста.
— Що ж, навіть генії помиляються — наші батьки були істинно геніальні, якщо вирішили завести ще одне крикливе і нагле дитя. — він демонстративно закотив очі і відвів погляд у прозорі вікна, щоб, напевно, хоч якось втекти від насмішок Міріті.
Після ще цілої мученої хвилини спуску на превелике щастя Чуї ліфт зупинився, і відкривши двері, пропустив їх в коридор.
…
— Справді?! Це офіс агентства? Пха-хаа.. Як в них може бути щось цінне? В порівнянні з нами.. Та вони нам навіть ворогами бути не можуть. Вони свою міць в підвалі тримають?.. — Міріті стояла навпроти п’ятиповерхового будинку та заливалась чистокровним Накахарівським глузуванням, зі скрипом проїхавши по асфальту своїм гострим залізним фігурним мечем кроваво-червоного відливу, із різними завитками біля держаку.
— Тааак.. По-перше — закрий писок і прибери свій вражаючий меч — нас так викрити, як два пальці об асфальт. — він смішно відмахнувся від залізяки перед його надутою серйозністю пикою — По-друге — уяви, в них офіс займає всього один п’ятий поверх, хи-хи-хии.. Та не суди по обгортці — чула про таке? В них ударна сила зосереджена в п’яти людях, а їх вже недооцінювати не можна..
— Все дякую за інформування, але вже стає трохи нудно, тож без твого дозволу я почну.— Ірі по-диявольськи посміхнулась та тицьнула у невеликий детонатор із безліччю діаграм.
— Ти можеш хоч раз мене не переби..
В ту ж секунду новісінький, щойно побудований, і ще навіть незаселений будинок по сусідству з агентством вибухнув, і почав горіти. У найближчих машин спрацювала сигналізація, подушки безпеки, скло з вікон будівлі забряжчало по асфальту, а ударною хвилею знесло кілька пішоходів та капелюх Чуї, через що він почав ще більше кричати. Люди, які були поблизу місця підриву, злякались і заметушились, а Міріті з цього хаосу тільки тішилась, та зітхала, які ж нині люди пішли..
— Ти завжди будеш дивувати мене своїми надто радикальними методами— прокоментував Чуя, змахуючи пил зі свого пальто. Жар від будинку долітав аж до невеличкого скверу, де вони затаїлись.
— Та що ти?! Коли я останній раз підривала будинок? Та ще й з детонатора?.. Прямо, як в фільмах!— із захопленням викрикнула Ірі, вже чуть не підстрибуючи на місці.
— Може займешся ділом вже? Поки вони відволіклися..— з кафе під офісом агентства вибігло п’ятеро постатей— хм… Одного не вистачає.. Цей тупий древній директор напевно залишився в своєму кабінеті— от завжди так— сидить, штани протирає, нічого не робить… Точно справишся, Ірі?…. Міріті?! Ти де?— Чуя роззирнувся навкруги, та дівчини вже слід простинув. Вона все-таки не витримала нудного монологу старшого брата.
Він, здається, змирився з тим, що не втримає її під жорстким контролем, ще коли вони їхали в ліфті сьогоднішнього дня і присів на лавку біля височенного дуба. Але вже через двадцять три секунди він підірвався з місця.
— От тупа дівка!! Вона ж звідти не вибереться, якщо буде одна! Я напевно мушу…
— О, ти ще тут?— з-за спини в Чуї почувся шелест листя і хруст — сестра впилась крону своїм залізним мечем та повисла на ньому. Ірі підтягнулась на залізяці одною рукою присіла на одну із нижніх гілок, з гордістю витягла з-під пазухи зіп-пакетик, в якому виднілися ампули, про які говорив Огай Моррі.— Той ваш Юкічі спав без задніх ніг у своєму ліжечку. Навіть не довелось колоти снодійне. Охорона називається.. Пхе…
— Т-тебе ніхто не побачив навіть? — Чуя з шепоту перейшов на тихий крик. Його очі були повні шоку, ліве сіпалось через раз, а рот був привідкритим.
— Сьорбало закрий, а то муха залетить.— вона з насмішкою клацнула йому по носі попередньо зіскочивши з гілки, та висмикнувши, незрозуміло як на ходу зникнувший, меч — Пішли вже до того недо-чорта Морі… О, чуть не забула! Зайдемо в магазин за новою лампочкою для його настільної лампи?
…
— Ну і де вони?! Вони ж були тут!! Як же нам тепер? Нас Фукудзвава приб’є.. Дазай! Ти мене слухаєш взагалі?! — високий блондин із низьким, недбало зв’язаними хвостиком копався по всіх поличках, шукаючи ампули із, вірогідно, дуже важливим вмістом. Доппо Кунікіда і Осаму Дазай — одні з найкращих детективів бойового агентства — саме прийшли з реєстрації вибуху і проводили обхід будинку.
— Мене перспектива померти від рук самого директора повністю влаштовує. Але помирати ще явно ранувато. Хочеться перед смертю розкрити одне цікаве діло.— Дазай, який стояв, втупившись у підлогу на тому ж складі, і хитро помружив очі, присів, ще трохи подивився на підлогу, а потім підняв звідти трішки закручений рудий волосок. Хижо посміхнувся — В нас є зачіпка… Хоча.. Ми могли б і не проводити це безглузде слідство, якби клятий Рампо не був у відрядженні. Йому потрібно видати премію “завжди не там, де треба” — з цими словами Дазай безпомічно розвів руки і повернувся до виходу.
— Ти віддаєш це на експертизу? А якщо результати нічого не дадуть?— байдуже бурмотів Доппо, виходячи за напарником.
— Тоді ми просто закинемо цю затію і здамося Фукудзаві, бо без ампул нам не врятувати нашого кощія на мінімалках– якщо не знайдемо антидот, то це буде рівноцінно смерті. Око за око, мовляв.— з невимушеною усмішкою, здавалось, навіть, із зірочками в очах промовив Дазай.
…
Двері ліфту повільно відчинилися. Знову цей важкий погляд, що навіював неспокій, врізався в очі і, здається, вижирав будь-яку впевненість у наступних словах Міріті.
— Завдання виконано, шеф!– проговорила вона, помірними кроками проходячи шлях від знову ж злого Чуї до робочого столу із набридлою лампою.– ось ваші ампули, а комплектом іде невеличкий подарунок – Ірі поставила поряд зі щойно витягнутим зіп-пакетом коробочку, перев’язану рудою стрічкою кумедним бантиком.
— Дякую за роботу і… Подарунок..– Огай Морі скинув упаковану лампочку і ампули у відкритий напоготові ящик.– А тепер можна задати вам питання? Хто підірвав будинок “Build Developer” поряд з агентством?
На цьому моменті спина Міріті вкрилась холодним потом, серце застукало швидше, а в горлі застряг комок, який не можна було проковтнути.
— М-ми.. вирішили, що таким способом буде краще відволікти агентство.. і це спрацювало…– дівчина обернулась до брата, шукаючи допомоги, але він тільки відвернувся до вікна, мовляв, це була не моя ідея.
— Хоч це взагалі не аргумент, я тобі повірю, Мірі.– його голос став відносно м’якшим, але погляд не мінявся, тож легше ніяким боком не ставало.– Попри це ви двоє наробили проблем. Чуя, ти знав, що вас вирахували? Доповідали шпіони в агентстві — вони знайшли зачіпку і тепер ідуть по слідах.
— Що ж… Це питання до Міріті – це вона тримала в руках детонатор і викрадала антидот.– шанс відігратися на сестрі Чуя не пропустив.– А тепер все на її відповідальності — з диявольською посмішкою на бік відповів він.
— Ага.. Значить це гра без правил?.. Добре. Мені твоя допомога у відведені підозр не потрібна, дякую.— спокійним тоном промовила дівчина.
Міріті була несамовито люта, але не показувала цього — вона ще встигне помститися брату за цю витівку. Морі тільки дивився на цю перепалку, як на бійку малих кошенят, а потім і зовсім перестав звертати тих двох увагу.