Різдвяна вилазка

  Різдво – найкрасивіша пора в Йокогамі: сяють вітрини магазинів, хрумтить сніг під ногами. Зовсім відрізняється від того, що було декілька місяців тому, ніби Конфлікту “Голова дракона” взагалі не існувало.  

  Чюю вражав цей контраст. Він не бачив нічого особливого в святах і міг би ігнорувати їх існування, як раніше, але зараз крокував додому з вечері, влаштованою сестицею Койо. В мінус п’ять градусів, проклинаючи все на світі. Ні, його розчулив той факт, що його запросили, і він чудово провів час у хорошій компанії, але йти додому пішки в ожеледицю й мороз було неприємно.  

  Шкодуючи, що пожалкував грошей на таксі, Накахара нарешті дастався квартири і впав на ліжко. Він майже зумів заснути, та телефонний дзвінок вирвав його з довгоочікуванних обіймів Морфію. Чюя відповів автоматично, не дивлячись на номер. І одразу ж пожалкував про це. 

–Чюя,– почувся радісний голос зі слухавки. 

–Згинь, покидьку. 

–Я б з радістю, та, на жаль, маю незавершену справу.  

–А мені якого біса телефонуєш? 

–Кажу ж, справа є. 

–Чого тобі? 

–Відкрий вікно. 

Чюя розгублено подивився на своє вікно. 

–Навіщо? 

–Відкрий вікно,– повторив Дадзай. 

  Чюя не хотів ані вставати з ліжка, ані впускати холодне повітря, тому збирився послати напарника подалі, але ж той не відчепиться. Тому все ж виконав прохання. 

  Дадзай одразу заліз до Чюїної спальні. В його руках був величезний мішок для трупів. 

–А через двері зайти не можна було, ні?– спитав Чюя. 

–Тоді б ти мене не пустив, Чібі. 

  Накахара не прокоментував це, тому що не хотів визнавати, що Дадзай має рацію. Замість цього він окинув злим поглядом мішок. 

–Ти зовсім здурів?! Навіщо ти сюди труп притягнув?!– обурився Чюя. 

Потім пригледівся і додав: 

–Хоча, скоріше, навіть частини трупа… 

Дадзай тільки хитро посміхнувся: 

–Потрібна допомога. 

–Я не буду закопувати це замість тебе, навіть не проси!– одразу попередив Чюя, та Осаму захитав головою. 

–Закопувати не потрібно. Необхідна твоя здібність. 

–Навіщо? 

  Чюя нерозуміюче таращився на напарника, який продовжував посміхатися. 

–От прийдемо на місце, поясню. Давай швидше, часу небагато. 

–А це вже дзузьки. Я звідси не вийду. 

–Ну Чюя…– Осаму занив, як мала дитина, — без тебе ніяк.  

  Накахара трохи очманів від таких слів, зовсім непритаманних Дадзаю. Той, не почувши ствердної відповіді, надув щоки. 

–В тебе серце таке ж маленьке, як ти сам! 

Настрій Чюї одразу змінився: 

–Ще слово, і ти опинишся в такому ж мішку! 

  Йому дуже сильно хотілось викинути напарника у вікно, але розумів, що це Дадзая не зупинить, тому тяжко зітхнув і здався: 

–Як же я тебе ненавиджу! Чекай у коридорі, зараз вирушаємо. 

Осаму аж засяяв: 

–Дякую, Чюя. 

  Він підхопив мішок і, виходячи з кімнати, роздивився навкруги прискіпленим поглядом. 

–Ні прикрас, ні ялинки… Чюя, ти не встиг підготуватися до Різдва? 

–Не твоя собача справа, — скрипнув зубами Чюя. 

  Дадзай тільки знизив плечима і вийшов у коридор. А Чюя одягався, параленьно гніваючись на запитання. Що той мудак очікував почути? Що Чюя поняття не має, як потрібно прикрашати оселю до свят? Чи те, що він ніколи раніше не святкував Різдво, бо не було з ким? Та Накахара скоріше з’їсть свого капелюха, ніж у такому зізнається. Не можна давати Дадзаю новий привіт для насмішок. 

  За декілька хвилин вони вийшли в морозну ніч. На нещастя Чюї, на вулиці як раз розпочався снігопад, і малі білі крижинки нещадно летіли їм в очі, затуманюючи зір. Юний мафіозі вже готовий був закопати свого напарника в кучугурі разом з цим мішком. Дадзай, напротивагу йому, аж сяяв, ніби новорічна гірлянда, і з легкістю ніс триклятий мішок. У Чюї язик чесався запитати, хто саме перебуває в ньому, та все ніяк не відважувався на це. Натомість він спитав: 

–І куди ти мене преш о третій годині ночі? 

–Секрет. 

Чюя скривився: 

–Як же я мрію, щоб тебе сніжним комом придавило. 

Дадзай замислився: 

–Це було б боляче й, напевно, дуже холодно, тому незнаю, незнаю… Можливо, й слід спробувати, та це не зовсім мій стиль… Ай! Чюя! 

  Чюя йому врізав, що Осаму аж трохи похитнувся, і прискорив крок. 

“Ну скажіть мені, будь ласка, чим я так нагрішив, щоб отримати таку кару, як ця довбана скумбрія?!”, — думав він, намагаючись не заснути на ходу. 

  Щоб цього не сталося, Накахара почав планувати помсту, тому й не помітив, як Дадзай різко зупинився. Чюя повернувся трохи назад і став коло нього, розглядаючи багатоповерхівку.  

–І що ми тут забули? 

Дадзай його проігнорував, уважно розглядаючи вікна. Підрахувавши щось у себе в голові він вказав на одне з вікон: 

–Потрібно закинути мішок он-туди, — сказав він, а потім швидко додав: — тільки так, щоб тебе не почули й не помітили. 

  Чюя подивився у вказаному напрямку. Вікно знаходилось високо, аж на дев’ятому поверсі, але нічим не відрізнялось від усіх інших. 

–Всього одне питання: навіщо? 

–Треба, — твердо відповів Осаму. 

–А двері для тебе – то просто жарт, чи не так? 

–Через двері не можна.  

Зрозумівши, що конкретних відповідей він не отримає, Чюя тяжко зітхнув і попередив: 

–Якщо через це виникнуть проблеми, ти помиратимеш дуже довго і в страшенних муках. 

Осаму, здавалось, не на жарт перелякався: 

–Проблем не буде. 

  Чюя йому не повірив, але прохання виконав: прикликав гравітацію, піднявся наверх з мішком, відкрив вікно й залишив мішок біля підвіконня. 

–Задоволений, виро… Дадзай? Дадзай! 

  Напарника ніде не було. Лише за декілька хвилин пошуку Чюя зміз його знайти. Дадзай валявся в кучугурі снігу, порожнім поглядом втупившись у небо. Його вії та волосся на непокритій шапкою голові припорошило снігом, а губи посиніли від холоду. 

Чюя схопив його за комір і витягнув зі снігу: 

–Ти що коїш, придурок?! 

  Осаму перевів на нього погляд темних сумних очей і довго мовчав. Цей його вираз абсолютно контрастував з тим, що був п’ять хвилин тому, і Чюя намагався зрозуміти, чи є серед них нефальшивий.  

–Досить маячнею займатися. Я все зробив, йди вже додому і залиш мене в спокої. 

  Дадзай, здавалось, поступово отямився. Його обличчя знову осяяла усмішка. 

–Точно. Пора додому. Ходімо, Чюя. 

І пішов у бік Чюїного дому. 

–Там, узагалі-то, я живу. 

Осаму невинно кліпнув очима і спитав: 

–Ти мене до себе не впустиш? 

Чюя стис кулаки: 

–Розмріявся! Вали додому! 

  Дадзай вдав образу, але продовжив іти в тому ж напрямку. Терпіння Чюї добігало кінця. Кулаками Осаму бити марно, тяжких предметів під рукою не було. Накахара вже жалкував, що не залишив напарника в кучугурі, коли раптово прийшла в голову ідея. 

  Вже за хвилину в голову Дадзая влучила сніжка. Той похитнувся від неочікуваності і зашипів від снігу, що потрапив за шиворот, та не встиг зреагувати, як Чюя влучив вдруге. 

–Гей! — крикнув Дадзай і теж почав закидувати Накахару снігом. 

  Напочатку Чюя хотів використати здібність, аби захиститися, проте, подумавши, що так буде веселіше, відмовився від цього задуму, й почалася битва. Сніг летів у всі сторони, перетворюючи хловців на двох сніговиків, та вони не звертали на це уваги, продовжуючи боротьбу і весело сміючись.  

  Пройшло немало часу, поки вони припинили. 

–Я переміг! — заявив Чюя. 

–Нічого подібного, я в тебе більше разів попав, — заперечив Дадзай. 

–Ти? Де докази? 

–А твої? 

Хлопці знову пирскнули зо сміху, настільки заразились атмосферою. Та за хвилину Дадзай став серйозним:  

–Гаразд, Чюя, ти переміг. 

  Чюя шоковано застиг від чих слів. Дадзай раніше ніколи не визнавав поразку. А хитра скумбрія, скориставшись моментом, швидко підійшла до нього й чмокнула в щочку. 

–Дякую за допомогу, Чюя. Щасливого Різдва. 

І знила у темряві ночі, не дочекавшись відповіді. 

  Накахара ще якийсь час простояв на місці, намагаючись усвідомити те, що відбулося, а потім грізно тупнув ногою: 

–Маніпулятивний виродок! 

  І пішов додому. Та, незважаючи на сварливі слова, на його душі чомусь було дуже радісно. 

  Юнак зайшов до квартири, більше не очікуючи на несподіванки, але ті вперто його переслідували. Останньою став пакунок, загорнутий у цупкий кольоровий папір з криво зав’язаним бантиком, що преспокійненько чекав на нього в коридорі. Раніше його там не було. Здивований Чюя обережно взяв пакунок у руки, очікуючи чогось поганого, але це був звичайнісінький подарунок. Та, як би не старався, Чюя не зрозумів, звідки він узявся. 

  Хлопець ніколи не отримував різдвяні подарунки, тому з азартом почав розривати обгортку. Всередині виявилась коробка, відкривши яку, Чюя ледь не закричав від подиву й радості. Цю пляшку колекційного вина він шукав останні декілька місяців, та ніяк не міг її знайти. А зараз омріяна пляшечка була в його руках.  

  Чюя поставив її в бар і замислився. Він нікому не казав, що шукає саме це вино, тож звідки воно могло взятися? Не Санта Клаус же до нього завітав. Приходив тільки Дадзай. 

  В голові зародилась здогадка, яку Накахара вперто заперечував. Неможливо, щоб Осаму подарував йому подарунок, ще й настільки бажаний. Та й при собі він мав лише мішок з трупом, жодних пакунків.  

“Не міг же він принести подарунок в мішку для трупів, правда? Хоча, це ж Дадзай…” 

  Далі роздуми Чюї прервалися. Втома остаточно охопила його, і він провалився в темряву сну. 

  Після того випадку Накахара декілька днів не бачив напарника, що було трохи дивно. Хоча Дадзай увесь час діяв йому на нерви, та Чюя чомусь за нього хвилювався, особливо після того, як Дадзай провалявся в снігу. Чюї вже хотілося розізнати адресу напарника і сходити його перевірити, як бос викликав його до себе. Накахара відчув небувале полегшення, коли побачив Осаму в кабінеті. Той про щось спередчався з Морі, а за його спиною стояло двійко дітлахів.  

–Морі-сан, ця місія не така вже й складна, вони нам не завадять.  

–Ти ж і сам стверджуєш, що завдання не складне, то навіщо вам зайвий вантаж? 

–Вони так і залишаться вантажем, якщо їх не вчити, — прохрипів Дадзай.  

  Чюя про себе посподівався, що він хрипів від довгої суперечки, а не від застуди, і пожалів брата й сестру Акутагава, що намагалися злитися з обстановкою кабінету за спиною Дадзая. 

  Осаму й Морі просперечалися ще якийсь час, і все ж бос здався і дозволив взяти учнів з собою. 

–Але попереджаю, якщо через них ви провалите місію, ти, Дадзай-кун, сильно про це пошкодуєш. 

Дадзай запевнив його, що цього не трапився, змушивши Чюю зловити дежавю. Після цього Накахарі пояснили суть завдання і четвірка покинула кабінет. 

  Чюя насварив Дадзая за те, що при дітях сперечався з керівництвом, подаючи негідний приклад, і вони ледь не почали сварку, як Чюя раптом замовк і втупився на руку Рюноске: 

–Акутугаво-кун, а звідки в тебе такий годинник? 

Хлопчик підняв на нього очі, але мовчав. Чюя помітив, як у глибині його чорних порожніх очей засяяла радісна іскра. 

Сестра відповіла самість нього: 

–Ми цього не знаємо, Чюя-сан. Коли ми прокинулись зранку, то знайшли дивний чорний мішок і, розгорнувши його, виявили маленьку прикрашену ялиночку і два згортки з нашими іменами. В одному з них і був цей годинник. 

  Очі Чюї округлились від здивування. Він кинув секундний погляд на Дадзая, який дивився на годинник абсолютно байдужим поглядом.  

–Підходяший непотріб для непотрібу, — промовив він тихо, але так, щоб його всі розчули. 

Чюя вдарив його і прийнявся втішати хлопчика: 

–Неслухай ти цього придурка, Аку-кун. Чудовий годинник, такий же, як і ти. Правда, він же антикварний, якщо я не помиляюся? Тобі таке подобається? 

–Так, — спокійно відповів хлопчик і хотів віддячити старшому за хороші слова, проте не знав, як. 

  На його щастя, Чюї цього було не потрібно. Він повернувся назад до Гін і продовжив її розпитувати: 

–А що за подарунок чекав на тебе, Гін-чан? 

  Дівчинка дастала ножа і ростягнула його Чюї. Ніж був неважким і доволі якісним, явно недешевим. Накахара повернув зброю дівчинці й загадково посміхнувся: 

–Це, мабуть, до вас завітав Санта. 

Діти здивовано на нього витріщились. Дадзай же подивився на нього з насмішкою. 

–Санта? А це хто? 

–Добрий бородатий чарівник, що приносить подарунки на Різдво. 

–Це що, його здібність? 

–Не знаю. 

–А до Вас він прийшов? 

–Так.  

–А що подарував? 

–Те, що я вже давно хотів. 

Зрозумівши, що розпитувати буде не ввічливо, діти повернулися до Дадзая: 

–А Вам, Дадзай-сан? 

–Сніжку, — коротко відповів він. 

  Така відповідь здивувала всіх, та Дадзай закрив тему, почавши розповідати план місії. Отак, уважно слухаючи, вони вийшли з будівлі й відправились на завдання. 

  Ввечері, завершивши з усіма звітами, Чюї вдалося спіймати Дадзая в коридорі.  

–Це ж ти все влаштував, Санта недороблений? 

–Може й я, може й ні. 

–Не вдавай ідіота. 

  Легка посмішка на вустах видавала Дадзая з головою. Тому він нахилився і прошепотів Чюї на вухо: 

–Санта б не впорався, без допомоги крихітки ельфа. 

  Чуя зціпив зуби зі злості, повернувся й пішов геть. Дадзай дивився йому в слід з такою ж посмішкою на обличчі. 

  Охолов Накахара вже на вулиці, під впливом холодного зимового повітря. За декілька хвилин шляху його руки змерзли до оніміння, тому довелось одягнути рукавиці потепліше. А потім Чюя замислився. Адже в Дадзая не було ні рукавиць, ні шапки, ні шарфа. Та що вже казати, навіть його чорне пальто видавалось залегким для такої погоди. Не те, що Чюя турбувався про це, але думка ніяк не покидала голову. А потім , абсолютно спонтанно, в нього виникла одна ідея, тому хлопець розвернувся й пішов у найближчий торгівельний центр. 

  Як же важко йому було стримувати посмішку наступного дня, коли Осаму виявив на своєму робочому столі гарненький комплект зимового верхього одягу. Вираз обличчя в нього був незабутній. Він кинув багатозначний погляд на Чюю, але той лиш знизив плечима, мовляв, поняття не має, звідки це взялось. 

  Того дня Накахара навіть затримався, але не для роботи. Просто поспостерігати з вікна за Дадзаєм, що йшов додому. І відмітити про себе, як же мило він виглядає в шапочці.