Втоплениця

Зараз прям точно хтось хапне за ногу. Схвате та утягне до темного лісу. Тут навіть гадати не треба, щоб зрозуміти, що це буде мавка — лісова русалка. Схвате, затягне та залоскоче. Чи не залоскоче… Бейдоу точно сказати не могла, вона частенько плуталась у всякій нечисті. Хтось залоскоче, хтось з’їсть, хтось повісе або втопе. Уж точно вона знала що не захоче побачити нутрощі мавки. Її голу спину без шкіри та м’яса, де буде видно дві легені та серце. Як мавка повернеться до неї спиною і почне танці давати, то чи будуть нутрощі також галопом ходити? Бррр, навіть гидко уявляти це, не кажучи вже про реальність.

Але мавки то справжні, як і русалки та інша нечисть. Бейдоу їх особисто не бачила, але хтось же та вкрав юного парубка з села. Казали йому усі не ходити до ліса самому, але ж не послухав Тігнарі, та й зник. Тільки й плаче мати та юні дівки, а розбиратись з цим ніхто не хоче. Ліса ті темні, особливо зараз на Івана Купала, тому й затягло. Може хоч Тігнарі побачив нутрощі мавки..

Але у русалок же нутрощів не видно, правда? Бо чому тоді зараз Бейдоу йде через густий темний ліс саме до неї? До русалки. До мертвої дівчини з ріки. Вона — так само як і мавок — їх не бачила, але хто ж тоді втопив різних людей? Та і якщо мавки та русалки не існують, то чому існують чорти? Той дивний хлопець з села точно з ними водиться, то постійно зникне, чим батька лякає, то як почне щось дивне нести. Але ж ніхто його за серйозно не сприймає, тільки дай сміються та пальцем коло скроні крутять. Мало батько бив, ще не дай з тим п’яницею зв’язався, то тоді повністю хлопак собі майбутнє втраче. Але і його чортів Бейдоу не бачила. Як і русалок.

Під ногами вже стає волого, а малі гілочки та шишки не так колють п’яти. Дерев все менше, а кущі наче ростуть по дивному шляху, здається що це якісь руїни чи знаки для ритуалів. Сморіду від багаття як раніше нема, а хлопці та дівчата вже давно перестали навколо нього танцювати та стрибати. В дівчини тільки й вінок у руках. Пухнастий та пишний, неначе смарагдовий за кольором, а за запахом немов відкриє тобі третє дихання та бажання жити. Стійкий запах зіллячка та трав так і йде від нього, просочує руки та вишиванку на дівчині. Впивається у шкіру, у волосся та душу. Таке мале у руках, а має цілу силу, ніби самі боги його зробили. Мала річ, котра зруйнує життя.

Річка. Велика широка річка зі своїми затоками та маленькими озерцями. Нарешті швидким кроком Бейдоу дійшла до неї. Вода темна та каламутна, без місячного сяйва навіть себе у відображені не побачиш. Нарешті спокійно видохнувши, Бейдоу вперше за увесь цей довгий час озирнулась назад. Тільки тьма та ліс. Присівши до самого краю берега, дівчина пустила вінок у темну воду. Якщо це виявиться неправдою, то Бейдоу буде почувати себе дурною. Уночі сама вибралась до річки, тільки тому, що по селу пішов слух, що коли дівчина одна пусте вінка, то русалка обов’язково виконає її бажання. Якщо це все було за просто ніщо, то хай вже мавка краде. І навіть її нутрощі Бейдоу будуть не страшні. Якого кольору вони не були б, хоч зелені чи кольору язика. Вінок вже на два метри відплив від берега, а вода досі гладка як татова сокира. Навіть водяників немає та риби, жодної мушки чи комашки. Увесь світ навколо наче встав, сови мовчать, миші не рискають у траві. Тиша і ніц. Фиркнувши, Бейдоу поправила на собі вишиванку, трохи пригладила її по боках та повернулась спиною до води. Неочікувано позаду щось плюхнуло. Швидко обернувшись, на дівчину вже визирали з-під води два червоних ока. Уважні та чіпкі, мертві та безпристрасні. Вони не зазирали у середину, як це було з людьми, дивились тільки поверх. В цих тупих очах не було емоцій, зіниці не змінювались, навіть як у тварини. Здається, що ця бліда шкіра сяє як мрамор, це напевно і є справжній місячний камінь. Біляве волосся розпливлось над водою.

“Це і є справжня краса” — майнула думка у Бейдоу. Здається від вигляду русалки усе навколо знов заграло природною музикою. Тільки-но мертва почала підпливати до берега та з’являтись з-під води, як місяць вийшов з-за хмар. Чи це не чари? Русалка лагідно посміхнулась та змахнула волосся, котре налипло на обличчя. Тепер її погляд став живим, навіть зваблюючим та ніжним. Вона обережно взяла вінок, який досі плавав на поверхні, і одягла собі на голову. Довге волосся обліпило її плечі та напевно усе тіло, бо під водою його було не видно. Двома плавними рухами русалка підплила до берега. На самому краєчку вона обережно склала руки та поклала на них голову, трохи схиливши. Як тільки русалка приблизилась, Бейдоу одразу кинулась на коліна до неї та нахилились нижче до обличчя.

Дівчина повинна загадати бажання, повинна, але від русалки просто неможливо відвести погляду, що тут казати про слова. Зібравшись з силами, Бейдоу набрала повітря та спробувала вже вимовити, але вийшов тільки якийсь свистячий звук. Це все марно, нічого не виходить. Русалка тільки лагідно посміхнулась і простягнула руки до обличчя дівчини. Вона притягла Бейдоу ще ближче, та майже у губи прошепотіла: “Я знаю”. От і все, це все точно було напрасно, вона тепер вмре. Втоне та й все, і ніхто і не згадає. Тільки й малі та будуть плакати та питати де вона. А все заради бажання. Заради бажання та мрії, її тепер ведуть під воду. Обережно та лагідно, ще й наспівуючи у вухо, наче мати заколисує дитину. Слів не розібрати, але мотив пісні врізається у мозок. Пускає там коріння, паразитує та вселяється на недовго назавжди.

Бейдоу вже вся промокла до поясу. Зіниці в червоних очах напроти звузились до маленьких цяточок. Холодні, неживі руки досі тримали обличчя дівчини та несли у низ. Пісня не зупинялась, від неї вже йшло запаромоченя та судорога. Ноги неприємно зводило, а руки стали наче замерзлими клешнями. Серце то гупало у горлянці, то вповільнювалось до майже повної зупинки. Вишиванка вже зовсім промокла, нитки точно відійдуть, а спідниця тільки неприємно липне, що дуже дивно. Вода вже по плечі, але русалка все одно тягне далі, до кінця, не зупиняючись. Не зупиняючись вона продовжує співати, поки не притягне обличчя Бейдоу собі на плече, а потім різко замовкає.

Вона втоне, але хоч  не побаче нутрощів