Розум спав – довірливий Самсон…
від alurreЦе вже якась традиція… Але я не проти. Перед прочитанням рекомендую увімкнути мелодію “dark snowy night (daniel.mp3)” Його, звісно, забагато, але він запав мені в душу.
Реально прошу читати під цю пісню. З нею виходить більш чуттєво…
——————————————————
Їх пальці переплелися. Вони тримали один одного так міцно, наче боячись відпускати. Боячись відпустити і більше не побачити людину навпроти. Наче те, що вони зараз бачили – це сон. Сон – такий м’який, солодкий, але такий короткий…
Ні. Це все реальне. Вони бачать очі один одного, вуста, відчувають тіла, тепло сердець. Вони тонули. Тонули в почуттях…
— Можливо, геге хоче зайти в озеро?
Голос Сань Лана був втішеною мелодією для серця Сє Ляня. Воно хвилювалося сильніше, чим хвилі в прозорому, чистому озері. Він продовжував дивитися, але куди – сам не розумів. Його погляд був розсіяним, він бігав по обличчю коханого. Не знав, де зупинитися. Чи то на вустах, чи то на очах, які так і видавали весь той вогонь кохання в чужому серці… Навіть сказати відповідь було тяжко. Він так і застиг – в легкому здивуванні, яке виникло через сильні почуття. Через деякий час на обличчі Хуа Чена з’явилася посмішка.
— Чи можу я сприймати мовчання, як згоду?
Так. Всі сто разів так. Сє Лянь кивнув, продовжуючи замріяно дивитися в очі Сань Лана. Це був той самий момент, коли емоцій так багато, що ти просто стоїш, не взмозі навіть сказати одне, просте слово. Його ніжно розвернули. Тепер він дивився на саме озеро, але почуттів він не позбавився. Він наче дивився на нього, а наче ні… Перед очима стояв образ Хуа Чена. Його очі – наче в лисиці – хитрі, бешкетні, але погляд був люблячий. Його вуста – такі бажані, з солодким присмаком вишні, коли їх цілуєш. Згадуючи це, Сє Лянь мимоволі торкнувся своїх вуст. Він був заручником своїх почуттів. Заручником Хуа Чена, заручником його кохання.
— …Геге такий чудовий. Прекрасний, гарний, дивовижний, чарівний…
Це говорили прямо в шию Сє Ляня. Повільно, тягнучи кожне слово, кожен комплімент. Гарячий подих вбивався прямо під шкіру, залишаючись там. Торкання Сань Лана були неймовірними. Він акуратно знімав кожну частину одягу Сє Ляня, не дивлячись на те, куди вона падає. Зараз вся увага була лише на Божество, яке приковувало до себе своєю красою.
— Сань Лан…
…Це все, що змогло вирватися з ніжних вустів. Ім’я коханого, який заполонив його серце, його думки. Чи думав Сє Лянь про те, щоб зараз зайти в озеро, будучи повністю оголеним?
— Чи не хоче геге тепер роздягнути мене?
Сань Лан був дияволом-спокусником, сукубом для Сє Ляня. Він наче насміхався над ним. Так здавалося через жартівливий тон, який був прикрашений низьким голосом. Так приємно його чути. Сє Лянь тонув. Тонув у спокусі, яку створив справжній диявол. Задихався у збудженні, яке наслав сукуб.
Сє Лянь ніжно, але невпевнено торкнувся грудини Сань Лана. Ґудзики, які міцно тримали одяг на собі повільно знімалися. Так і відкривався чудовий вид перед Божеством. Пояс теж невпевно зняли, більш сором’язливо, наче чогось боячись. Можливо, це було недалеко від правди – Сє Лянь залишався невинним в душі, хоч і більш досвідченим. Тканина за тканиною падала в ногах Сань Лана.
— Чи не хоче геге розпустити мою косу?
Хоче. Ще як хоче. Хоче торкнутися до цього шовковистого волосся, розплітаючи його. Хоче зняти червону нитку з нього, після чого міцно тримати її в себе в долоні. Один рух – і Сє Лянь дійсно тримав її в руках. Ще один – волосся Сань Лана впало на його широкі плечі.
— Чи не проти геге, щоб я його провів до води?
Ні. Не проти, лише “за”. Рука Сє Ляня обережно опустилася до долоні Хуа Чена, легко її зжимаючи. Знову бешкетність в очах диявола, знову хитрість, яка грала з закоханістю. Це все було як марення, як сон… Споглядаючи на статуру підлітка перед собою, Сє Лянь був готовий вклонитися той красі, що зараз його застала. Він був Богом. Але зараз саме істота перед ним мала Божественну красу, яку описували в легендах та байках, в казках та повістях.
— Сань Лан…
Це не було сном. Людина перед ним не була пеплом, який видиться йому уві сні… Хотілося торкнутися його обличчя. Хотілося відчути його холод, хотілося ще раз поцілувати його червоні вуста. Хотілося почути ще раз його голос, низький тембр з жартівливим тоном. Його було так мало. Так не вистачало.
— Геге хвилюється, що це все сон? Чи в його серці є інші сум’яття, які потребують моєї уваги?
— Є.
— І які?
Його голос – це все на даний момент для Сє Ляня. Серце не знало, куди дітися, чи то зупинитися, чи то відбивати свій ритм швидше. Щоки залилися червоним рум’янцем, таким легким, дитячим, сором’язливим. Які ще хвилювання можуть бути в Сє Ляня, окрім Хуа Чена?
— Мені тебе не вистачає. Чи можна це вважати сум’яттям?
Вони зупинилися. Ці секунди хвилювання неможливо порівняти ні з чим. Воно було таким солодким, приємним, його хотілося. Приємно скрутило живіт від нього, але не більше. В очікуванні на відповідь, Сє Лянь підійшов ближче до Хуа Чена. Перед ним знову відкрилась розпусна, але ніжна картина: оголений Диявол, який склонив голову на бік в роздумах. Від цього серце знову переповнилося почуттями – захопленням, здивуванням…
— …Невже геге так сильно не вистачає мене?
— Я хочу тебе ще більше.
Серйозність на обличчі Сань Лана ніколи не трималася довго поруч з Божеством. В його очах знову з’явилася юнацька хитрість, дитяча грайливість. Посмішка знову така легка, але лукава; жартівлива – але Диявол не насміхався; задоволена – чи то відповіддю, чи то картиною перед собою. Руки Хуа Чена притягнули до себе Сє Ляня, скорочуючи відстань між ними до нуля. Місця, де вони торкнулися шкіри оточило неймовірним жаром. Сє Лянь забув як дихати.
— Чого саме хоче геге?
— …Ти задаєш так багато питань.
— Бо ти для мене важливий.
Чи можна зараз описати стан Сє Ляня, не використовуючи тавтологію? Ні. Його серце знову пробило стрілою Ероса, погляд став важким, але в ньому колихав вогонь довіри, сподівання та кохання. Що робить цей Диявол? Вибиває з нього весь кисень, який так необхідний для Божества, заполоняє всі його думки, не дозволяючи подумати про когось іншого. А якщо і подумати – то на його обличчі одразу зникає лагідна посмішка, наче він читає його думки…
— Сань Лан, поцілуй мене, прошу тебе…
— Геге…
— Обійми мене та поцілуй.
Сє Лянь просив, наче молився на Сань Лана, просив милості, його шепіт був все тихіше й важче. Він торкнувся його обличчя, як чогось нереального, міфічного. Серцю так не вистачало цього єдиного дотику, що воно перестало відбивати свій ритм на декілька секунд. Захоплення захопило його серце. Сань Лан захопив його думки. Він готовий повторювати це ще не один раз, промовляючи це як клятву.
— Поцілуй мене ось так…
Сє Лянь м’яко та ніжно накрив своїми вустами губи Сань Лана. Руки, які так і залишилися на обличчі Хуа Чена почали тремтіти. Можливо від страху, можливо від насолоди.
Вони злилися в одне ціле після поцілунку. Секунда за секундою, мить за миттю… Спочатку цей поцілунок був як приклад – як потрібно поцілувати. Але тепер він переріс в щось реальне. Сань Лан цілував його так ніжно та чуттєво, виливав все своє кохання в серці.
— Сань Лан…
Руки Божества впали на плечі Диявола, обіймаючи їх та ближче підводячи до себе біліше за місяць обличчя. Сань Лан був головний героєм його снів, фантазій та уяв, передати його красу словами – неможливо… Нею можна насолоджуватися. Її можна сміливо ставити в музей для того, щоб показувати людям справжню красу. Він – ідеал. Ідеал для Сє Ляня. Всі його мінуси, плюси – це все ідеально, без винятку.
— Геге знову чогось хоче?
— Так. Тебе.
Любов підкралась тихо, як Даліла, а розум спав – довірливий Самсон… Мурахи поповзли по шкірі після одного єдиного руху Сань Лана – він підняв Божество на руки, тримаючи його під колінами; обійняв його міцно-міцно, не відпускаючи. Його гарячий подих знову обвив шию Сє Ляня, ще секунда – поцілунок неминучий. Їх було так багато, що зовсім скоро на шиї не залишилося живого місця – подекуди були й червоні сліди, які розквітали мов троянди. Чи можна це назвати “квітками кохання”? Чи це про них так захопливо говорять в книжках, коли описують любов з першого погляду?
Сє Лянь не знав. Він плавав в цій увазі, тонув під цими поцілунками, йому було все одно, що відбувається навколо. Десь там ранкова пташка починала співати свою пісню, в берег билися прозорі хвилі…
Ноги Принца обвили тіло Сань Лана. Пальці схопилися за шию міцніше, мабуть, в страсі впасти, не втриматися. Від поцілунків на шиї хотілося звиватися, стогнати, але так тихо, лише на вушко коханому. Щоб ніхто не почув те, до чого Диявол-спокусник довів Божество. Ні, не так. Щоб ніхто не почув, що те, до чого довів Диявол-спокусник подобається Божеству. Подобається, як на його шиї розпускаються червоногарячі квіти, як витончені пальці проходяться по його волоссю, тілу, спині. Наближаються до ніг, і… Зупиняються. Зупиняються не лише вони, але й безкінечні поцілунки, які вже потроху почали переходити на обличчя. Погляди знову зустрілися. Зустрілися вічі. Той самий момент, про який соромно згадувати, а в легендах його хочеться прогорнути, говорячи: “Ні, такого не було!”
— Геге, тобі не боляче?
— Ні…
Було приємно так сильно, що не зналося, куди себе подіти. Можливо, дійсно звиватися? Чи стогнати на вушко коханому, щоб він почув, яке задоволення приносить Божеству? Сє Лянь не знав, але йому було приємно. Так приємно відчувати чужі руки, які спускаються по спині та ногах; приємно відчувати чужі вуста на своїх, що ніжно, люблячи цілують. Приємно розуміти, що твоє головне бажання – бажання твоєї душі, твого серця виконують. Все наче стихає в найдальших куточках душі. Стихає, дає місце для спокою, але залишає й для пристрасті, спокуси.
— Сань Лан, прошу тебе, глибше…
Ще один тяжкий видих, який був схожий на тихий стогон. Ще один сантиметр, який приніс більше задоволення.
Їм було приємно. Приємно вдвічі, від кохання, від спокою, від незатійливого процесу, який називають “любов’ю”. В душі все завмирало. Залишалися лише їхні думки, які були переповнені непристойним бажанням.
— Сань Лан…
Сє Лянь був спроможний лише на тихий шепіт з ім’ям свого чоловіка. Лише на приглушені стогни, які доносилися тільки до вух Диявола, роблячи і його обличчя світло-червоним. В його думках не було нікого, окрім нього. Не було нічого, окрім образу Хуа Чена. Не було навіть жаданого відпочинку від пережитих емоцій. Але… Чи був потрібен йому цей відпочинок? Його почуття ніколи не згаснуть, будуть палати, як пожежа, як вічний вогонь… І він ніколи не засумнівається в тому, що в істоти навпроти такі ж самі почуття до нього.
——————————————————
Якщо вам подобається моя творчість, та й я цікава вам – ось мій телеграм канал:
https://t.me/moonlightolen
Це прекрасно. Давно не читала чогось настільки прекрасного.
Дякую за вашу працю 💙
І Вам теж дякую за відгук!)
Дякую за настільки дивовижні твори, ви так надихаєте!
Вам теж дякую за відгук!)