Розмова. Крок за кроком

Пізній вечір. Завершилась співпраця мафії та агентства по черговій справі. Співробітники організацій, задоволені роботою, але невдоволені один одним, розходяться хто куди після зібрання.

Проте, схоже що один з них нікуди не поспішає. Забинтований парубок сидить, відхилившись на спинку стільця, і глядить у стелю.

– Агов, Чує, – рудий мафіозі, що вже прямував до виходу з наміром покинуте трикляте агентство і нарешті відпочити, зупиняється.

– Чого тобі, скумбріє? – Дадзай повертає до нього голову, і Накахара невдоволено підіймає брів.

– Може вип’ємо?

Чуя дивиться на нього трохи здивовано. Іншим може здатися, що він зараз чи то пошле, чи то приб’є Дадзая за ідіотську пропозицію. Але детектив знає, що той просто виснажений після завдання, та і загалом останні декілька тижнів були нелегкими.

Після невеличкої гри в глядачки, Чуя гмикає і відповідає:

– Ну що ж, пішли

Вони обидва знають, що суть не в алкоголі.

***

Двері відчиняються і Дадзай вперше за 4 роки переступає цей поріг. Чуя знімає капелюха та плаща, вішає у шафу. Роззувшись, рудий проходить вглиб квартири. Дадзай також вішає свій плащ та роззувається, але залишається стояти в коридорі.

Залишившись наодинці, Дадзай починає приглядатись до вбрання передпокою. Виглядає майже так само, як і коли він був тут останній раз. Але пройти далі Дадзай не наважується. Що, як все змінилось. Що, як Дадзай запізнився і вже нічого не зробити. Що, як Чуя погодився тільки для того, щоб сказати, що йому від нього нічого не треба. І сам Дадзай йому більше не потрібен. Можливо тільки Дадзай застряг у минулому і хапається за спогади.

– Гей, – Дадзай і далі продовжив занурюватись у невеселі думки, як би Чуя не повернувся. Рудий за цей час встиг зняти жилета та рукавички. – Довго ще будеш тут стовбичити?

Дадзай дивиться на Накахару і розуміє, що ні, не пізно. Чуя дійсно чекає на відповіді та пояснення.

– Вже йду, – Дадзай криво посміхається, – возився зі шнурками.

– Як скажеш, – Чуя віддзеркалює його посмішку

На взутті Дадзая не має шнурків.

***

Дадзай заходить і ледь чутно видихає. Погляд чіпляється за давно знайомі речі і йому стає трохи легше. Можливо, це просто дрібниці. Але ж Накахара міг замінити більшу частину речей, аби позбавитись будь-яких нагадувань про зрадника. Але він цього не зробив.

Дадзай проходить на кухню і помічає чашки, які Накахара виставив. Чашки, з зображенням псів. Вони купили їх у невеличкому магазинчику, коли йшли з місії якимось провулком. Це був ще один спосіб піддражнити одне одного. Проте, пили вони тільки з них.

Закипає чайник. Чуя заливає в чашки окріп і каже:

– Як хочеш щось мені сказати, скажеш на тверезу голову. Кави не пропоную, в тебе і так зі сном проблеми. Тому будемо пити чай. І навіть не намагайся сперечатись.

Осаму і не збирався. Зауваження про каву викликає у нього усмішку. У рудого взагалі-то теж зі сном не складається. Проте причини у них на це різні. А алкоголю він однаково не збирався сьогодні пити. Хоча з випивкою явно було б легше. Але принаймні в цей раз їм дійсно треба поговорити на тверезу голову. Бодай для того, щоб пізніше вони не могли скинути все на сп’яніння.

Так що так, чай – найкраще рішення для них.

***

Ніч і двоє на кухні. Дадзай сидить за барним столиком, Чуя стоїть біля підвіконня по інший бік від стола.

– Так і будеш мовчати? Якщо хочеш щось мені сказати – починай. Ні – вали, я все ще хочу сьогодні відпочити. Але без брехні.

– Я і не збирався брехати.

– Та невже. Поки що я не почув від тебе жодного правдивого слова за цей вечір.

І справді. Пропозиція випити – прикриття для сторонніх слухачів. Шнурки – дурне виправдання, аби не визнавати, що йому треба зібратись з думками. Що, взагалі-то, для Накахари не є таємницею. Але Дадзай ніколи не любив визнавати слабкості.

Дадзай замислено дивиться у свою чашку. Він все не може зрозуміти, з чого розпочати цю розмову. Це буде складно, але їм це необхідно.

– Відверті розмови ніколи не були нашою сильною стороною. Саме тому ми розбирались бійками, – і знову лише напівправда. Бійки не були рішенням.

А Чуя неначе підслуховує його думки:

– В тому-то й справа, що це ніколи не було рішенням, ми обидва це знаємо. Спосіб спустити пару – так. Показати своє не вдоволення – так. Але аж ніяк це не допомагало щось вирішити, – Чуя опирається потилицею о вікно і прикриває очі. — І до чого це нас призвело.

Це призвело їх до того, що їм по 22 роки, а вони не знають як нормально поговорити. Хоча взагалі-то вони мали зробити це раніше, а не відтягувати це на тижні. Точніше, роки. Їм і до цього потрібно було багато в чому розібратись.

Адже вони гадки не мають хто вони одне одному. Вони завжди шукали компанії когось іншого, але у самі кепські дні неодмінно були поруч. Вони терпіти не могли одне одного, але знали що отримають підтримку. Вони частенько, діями та словами, завдавали болю і собі й напарнику, але нікого ближче у них не було. Жоден з них так і не зміг довіритись комусь іншому так само як довіряв партнеру.

Для друзів занадто відчужені, для сторонніх занадто близькі.

І вони дійсно ніколи не говорили, про це. Їм не хотілось у цьому розбиратись. Вони були підлітками, яким простіше було спихнути все на відсутність інших однолітків довкола. Що ви, вони спілкуються виключно тому що нудяться. Вони аж ніяк не потребували компанії одне одного. Просто випадково кожного разу опинялись поруч.

– Нам доведеться це змінити. Інакше ми ні до чого не дійдемо, – Чуя розплющує очі та переводить погляд на Дадзая. – Якщо ми хочемо до чогось дійти.

Це взагалі-то Дадзай має питати. Це він тут зрадник, який прийшов виправдовуватись. Він має молити колишнього колегу аби той дав йому другий шанс. Але Чуя знає, наскільки для Осаму це складно. І Накахара дає йому змогу відступити. Знову. Як давав увесь цей час, не починаючи розмови сам. Як робив роки до цього. Чуя довіряв йому своє життя з разу в раз, але навіть не чекав від Дадзая хоч якихось пояснень.

Пауза трохи затягнулась і це спонукало мафіозі продовжити:

– Слухай, якщо так тобі краще, добре. Ми не будемо нічого робити. Осаму, скажи й ми поставимо крапку. Ми можемо в цьому не розбиратись. Плюнути на все і жити далі.

– Ні, – доволі різко вихоплюється у Дадзая, – ми не будемо так робити.

– Чому? Хіба так не буде простіше? До того ж в тебе нове життя, очищене від минулого бруду. Так навіщо тобі тягнути у нього мене?

– Тому що ми все ще потрібні одне одному. Були й будемо. І для нас забути точно не буде простіше. – Дадзай витримує важкий погляд напарника і каже те, що мав сказати набагато раніше. – Ти потрібен мені, Чуя

За роки їх партнерства він так і не зміг ні разу сказати Чуї, наскільки той для нього важливий. Тільки здається для Накахари цього вже не досить. Тепер доведеться сказати більше, ніж пару слів.

– Тоді чому ти пішов?

***

Чашки знову наповнені чаєм. Тепер вони обидва сидять за столом. Попереду ще ніч і найскладніша частина розмови. Починає її Чуя, даючи змогу Дадзаю підхопити у потрібний час і пояснити події чотирирічної давнини.

– В мене було досить часу на роздуми. Але, напевно, я так і не зрозумів до кінця що сталося. Мені взагалі стало здаватись, що я ніколи не розумів правильно хоч щось щодо тебе. Що вся довіра до мене з твого боку була лише в моїй уяві, – Дадзай хоче заперечити, але він розуміє, що поки що Чуї потрібно виговоритися. – Я знав, що твоя втеча пов’язана зі смертю Сакуноске, але… Я все намагався зрозуміти, що зробив не так. Тобто, ми звичайно обидва постійно давали маху. Але коли тобі ставало погано, ти приходив. Ну, тоді мене не було в місті, але ж ти міг зателефонувати, – Чую наче прорвало, і він починає говорити все те, що крутилось в його голові. – Ти не залишив навіть записку. Натомість залишив всі речі. І підірвав мою машину. Прохання не йти за тобою та не шукати я зрозумів. Але це аж ніяк не давало пояснень. Не вказало чому ти це зробив.

Дадзай знав, що буде важко. Знав, що він зробив Чуї боляче. Але чути це складніше, ніж він думав. Особливо враховуючи те, що Чуя в цій ситуації взагалі ніяк не завинив.

Все, що Дадзай може зараз зробити – це розповісти все зі своєї точки зору. Хоч і з запізненням, але дати відповіді на питання, що травили душу його напарнику.

– Я не міг з тобою зв’язатись. – Чуя хмуриться й Осаму пояснює. – Це б поставило тебе під удар.

Дадзай збирається з думками. Скільки разів він прокручував в голові цю розмову, але всі слова зараз здаються недоречними, неправильними. Чуя заслуговує на кращі пояснення.

– Вбивство Одасаку було спробою Морі поставити мене на місце, – Чуя киває, він знав що бос причетний до смерті Оди, а те що з Дадзаєм в них останнім часом були напружені стосунки він і так бачив. – Але він обрав хибний шлях. Можливо, щось інше я і міг пропустити повз і дійсно трохи заспокоїтись. Але він вирішив використати мою приязнь до друга. А їх в мене і так було небагато.

Чуї не те щоб приємно це чути. Це як чергове нагадування, що сам Чуя йому другом ніколи не був. Можливо тому його коментар був трохи різкий:

– Ти зараз збираєшся розказувати мені як це важко втрачати друзів? Серйозно?

Дадзай не хотів тривожити болючі спогади Чуї. До того ж вони обидва дещо на емоціях і посваритись зараз буде легко. А вони тут не для цього.

– Ні, Чуя. Я не це мав на увазі, – в очах Дадзая промайнула провина і Чуя розуміє, що перегнув палку.

– Забули, – Накахара втомлено потирає очі. Він дійсно бовкнув зайвого. Він не хотів звинувачувати Дадзая і він знає, що Осаму не хотів його зачепити. Просто вся ця ситуацію трохи діє йому на нерви.

– Не забули. Я просто… – Дадзай дійсно хоче пояснити, адже в них і так багато зам’ятих питань і додавати нові не хочеться.

Чуя його перебиває:

– Та розумію я. Не треба це пояснювати. Це важко. Для тебе теж, хоч би як ти не удавав байдужого покидька. Я не мав зриватись.

У Дадзая трохи підіймають куточки губ.

– Але це і робить тебе тобою, – куточки губ знову опускаються до низу і розмова повертається до болісної теми. – Це дійсно було важко. Особливо усвідомлювати, що це сталося через мене.

Чуї це почуття знайомо аж надто добре.

– Дадзай, ти не винен. Ти б не зміг нічого зробити. Морі хотів завдати тобі болю – він це зробив. В цій ситуації ти виявився лише заручником його гри, – Дадзай це розумів, хоч усвідомлення цього неприємно било по його его. – Ти ж насправді не збирався займати його місце. Тобі було це не цікаво, принаймні на той момент. Але він вирішив перестрахуватись. Він звичайно гарний керівник, але людина – лайно. Не те щоб в мафії був хтось безгрішний, та все ж.

Дадзаю трохи незатишно від того, що Чуя його бачить наскрізь, тому намагається перевести все у жарт.

– Здається, я таки погано на тебе впливаю. Хіба ти можеш говорити так про своє начальство.

– Не лести собі. Я це зрозумів і без тебе.

Запанувала тиша. Але це вже була комфортна тиша. Хвилинка взаєморозуміння і вдячності, які були в них не так вже й часто.

– Ну і загалом я вирішив йому трохи помститися. А Одасаку перед смертю підказав спосіб, хоч і говорив в іншому контексті. Піти шляхом добра. Мені здалося, що це розізлить Морі. Хлопець, який вважався його наступником, пішов з мафії живим та ще й почав працювати з протилежною стороною. Це мало заплямувати його репутацію.

Чуя гмикає. Після втечі Дадзая в рядах мафії дійсно пройшла хвиля суперечностей. Люди були не вдоволені тим, що Дадзая навіть не шукають насправді. Були пара замахів на життя Морі та декілька змов задля перевороту. На Чую також кидали підозрілі погляди, адже всі знали, що вони були напарниками.

Але зараз його увагу привернула інша фраза.

– Що саме сказав тобі Сакуноске? – Осаму мовчить. – Дадзай.

– Це не так і важливо вже, – Дадзай не підводить погляду, але Чуя не збирається відступати. Саме ці слова спонукали Дадзая так вчинити. Чуя має їх почути.

– Це важливо. Адже він був важливим для тебе, – Дадзай завжди уважно слухав Сакуноске. Його останні слова не могли бути для Осаму пустим звуком.

– Тобі не сподобається, – Чуя гмикає. Він і з самим Одою не дуже в ладах був. Не збігалися у них погляди на життя. Сакуноске взагалі мало хто в мафії розумів. – Сказав, що я однаково не найду сенсу життя і буду почуватися самотнім. І раз мені нема різниці на якому боці бути, то краще бути з «добром», адже це зробить мене трохи ліпшим.

Чуя виглядає збентеженим. За декілька секунд, коли він остаточно зрозумів, що йому не почулося, він вибухає:

– Дідько, серйозно? Страждай далі, зате іншим так буде краще?! Та що він взагалі розумів, – та ні чорта цей Сакуноске не знав. Дадзай у дні гострих приступів спустошення надавав перевагу усамітненню. А коли бути наодинці зі своїми думками ставало нестерпно, йшов до Чуї. Не до Оди. – Чудові останні слова.

– Казав же, що тобі не сподобається, – Обурення Чуї навіть трохи приємне. – Мене вони не те щоб схвилювали. Кажу ж, ціллю було нашкодити Морі.

Чуя на це лише качає головою. Він впевнений, що це не так. Дадзай також хотів виконати останнє бажання дорогої для нього людини.

– Але це все одно бридкі слова як для друга.

Чуя дійсно не розуміє чому Сакуноске сказав саме це. Ні, він і сам неодноразово казав доволі гидкі фрази Дадзаю, як і той йому. Але вони – інша справа. Він не розуміє, про що думав Ода вмираючи. Може, це в нього була передсмертна гарячка? Інакше як він думав Дадзай може перекинутись на інший бік. З мафії майже не можливо піти живим. Особливо, обіймаючи таку високу посаду. Але добре, це ж Дадзай. Цей може і не таке. Та все одно, давати таку настанову… Звучить як прокльон.

Чуя дивиться на Дадзая і розуміє, що той не хоче розвивати цю тему. Добре. Він не буде в це лізти. Нехай це залишиться між Осаму та його загиблим товаришем.

Дадзай вдячний Чуї за це.

– Мені шкода, що це зачепило і тебе. Я тікав від мафії, не від тебе, – Чуя не впевнений, наскільки він сам відділяє себе від мафії, але почути це все одно важливо. – Але якби я спробував з тобою зв’язатись, це б похитнуло твою репутацію ще більше. Це б поставило під сумнів твою лояльність до мафії. Це б означало, що ти допоміг мені втекти. До того ж я навіть не знав, що сказати. «Гей, Чуя, я тут вигадав новий спосіб самогубства – покинути мафію і залишитись в живих. Як тобі ідея?», – Чуя закочує очі. Цей телепень не може без жартів про самогубство. Якби він так йому сказав, в той же момент отримав би по своїй дурній голові. – Тому і записки не залишив. Взагалі-то я одну написав. Але потім я залишив її у пальті.

– Яке спалив в моєму авто, – Чую це чи то веселить, чи то засмучує. Він не впевнений, що могло бути у записці і як би це на нього вплинуло. Можливо навіть сильніше розізлило. – Невже інших способів не було зовсім?

– Ні, Чуя. Я не міг більше залишатись. А якби я навіть залишився, навряд чи б мене чекало щось гарне. Ти б став важелем впливу на мене. Морі знав, що ти для мене важливий. І він би це використовував. Він би не вбив тебе, але давити на мене все одно міг. А ще його непокоїло те, що над Арахабакі тільки я маю контроль. Згодом він би щось вигадав і, скоріш за всього, перестав би давати нам сумісні завдання. Йому не потрібно було, щоб ми зближались. Це могло становити загрозу для нього. Це могло означати, що ти можеш обрати мій бік.

Накахара хоче сказати, що Дадзай помиляється. Але розуміє, що такий сценарій міг бути можливим. Все-таки Огай дійсно кидав на них підозрілі погляди.

– А ти б зі мною не пішов, – Чуя збирається заперечити, але Дадзай йому не дає: – Не пішов би, Чуя.  Ти присягнув мафії. І я знаю наскільки для тебе це важливо. Це був би вибір між цією обітницею і мною, – Осаму трохи вагається, чи говорити наступну фразу. – До того ж я просто не хотів чути цю відповідь від тебе.

– Тому вирішив, що мені й право на вибір не потрібно давати? Дадзай, ти не можеш бути впевненим у тому, що б я обрав. Ти не всемогутній, ти не вмієш залазити людям у голову. Чорт забирай, та я сам не знаю, щоб я робив. Але ти не дав мені навіть шансу щось зробити.

У Дадзая всередині починає щось тупо нити. Він так довго себе переконував, що Чуя ніколи б не обрав його. Безліч разів прокручував у себе в голові сцени, де напарник, почувши його план, дивиться на нього як на сміття. Каже, що він безглуздий самогубець. Уявляв, як Чуя каже, що Дадзай ніколи не заслуговував його довіри. Як здає його Морі. І більше ніколи не говорить до нього, не дивиться. Тому зараз чути, що реакція могла бути іншою, трохи боляче.

Але це емоції. Дадзай розуміє, що їм би ніхто цього не дозволив.

– Чуя, він би нізащо нас вдвох не відпустив. Мені він дозволив піти без перешкод, але разом з тобою – ніколи.

– Бо ми були б для нього загрозою?

– Ми вже ставали для нього загрозою. Якби я дійсно захотів зайняти його місце, ти впевнений, що зробив би усе, щоб мені завадити?

Чуя замислюється.

– Ти вагаєшся. А мав би відповісти миттєво. І Морі це розумів. Чуя, тебе тоді не просто так не було в місті. Він навмисно відіслав тебе. Тобі не здалося дивним, що на ту місію не послали нас обох, а лише тебе, дав тобі у підмогу групку шестірок? Тобі могла знадобитись Порча, – Чуї тоді це здалося підозрілим, але він не став оскаржувати наказ боса. – Це було зроблено, щоб показати, що і без мене, ти впораєшся. І для того, аби ще більше вибити мене з колії. Тому що він знав, що з тобою мені буде легше це перенести.

– Все заради організації, чи не так? А драма двох підлітків його в цьому випадку не хвилювала.

Чуя криво посміхається. Колись саме здатність покласти все задля організації і змусила його поважати Морі. Що ж, виключень не роблять і для найкращих бійців організації.

– Я хотів, щоб наслідки для тебе були мінімальними, наскільки це було можливо. Знаю, ти був під підозрою через «Подвійний чорний». Але ти важливий для мафії. І поки твоя відданість не під питанням, як бос він не дозволив би нікому тобі зашкодити. А як лікар – попіклувався твоїм станом. Він би не дав Арахабакі вбити тебе у мою відсутність. Та ти й сам би не здався так просто.

– А якби не зміг? Якби Арахабакі пересилив? – Чуї здалось, чи Дадзай виглядає трохи присоромленим?

– Чуя, я взагалі-то не так вже й далеко втік. Я більшість часу був в Йокогамі, лише перший час переховувався в сусідніх містах.

Мафіозі спочатку не розуміє як це могло йому допомогти. Але поступово непорозуміння у погляді змінюється усвідомленням.

– Ти слідкував за мною, – це не питання, але Дадзай все одно відповідає.

– Можливо? – під поглядом Чуї вийшло трохи невпевнено. – Так, слідкував. Я мав переконатись, що ти у нормі. Все-таки, зупиняти Арахабакі – мій обов’язок.

Чую наповняють емоції, і він поспішно ховає обличчя за чашкою, нібито п’ючи чай. Він і сердиться, адже чортів самогубець контролював його весь цей час. При цьому, не даючи знати про себе, що він ще живий, а не втопився у якійсь калюжі чи повісився на люстрі. Але з іншого боку це означає, що Дадзай не кинув його розбиратися з цим лайном самому. Він був неподалік і був готовий допомогти у разі потреби. Це не скасовує того, що Чуї було важко, але злість за це трохи вщухає.

Дадзай спостерігає за емоціями на обличчі рудого. Йому завжди це подобалось. Чуя доволі відкритий в плані емоцій і Осаму ловив кожну з них. Якщо хтось це помічав, то Дадзай пояснював це тим, що намагається вигадати чим ще подратувати напарника, аналізуючи його реакції.

Чуя ловить його погляд і настає черга Дадзая ховатись за чашкою і зніяковіло відводити погляд. Це смішить Накахару. Наче Чуя ніколи не помічав, як Дадзай пильно на нього дивиться. Наче не він іноді навмисно проявляв бурхливу реакцію аби побачити вдоволену морду цього довбня.

Загалом ситуація починає видаватись трохи безглуздою. Їм 22 роки, а вони удають наче п’ють чай з пустих чашок, щоб не видавати  свої хвилювання. Наче це не вони тільки що оголяли свої незагоєні рани. Чуя починає хихотіти. Дадзай запитально дивиться на нього

– Якби мені хтось сказав у 15, що я буду сидіти з тобою на кухні розпиваючи чай та ведучи відверту розмову, я б зламав йому руку.

Це викликає на обличчі Осаму м’яку усмішку і він відповідає у тій же манері.

– Якби мені хтось сказав у 15, що я буду перед тобою виправдовуватись, я б прострелив йому ногу.

Тепер вони обидва сидять і усміхаються.

Вони завершили сьогоднішню розмову. Але це не кінець розмов загалом, їм ще багато чого доведеться проговорити. Але вони розпочали й це головне. Разом вони впораються і з цим. Крок за кроком.