Розказати хочу я вам, одну легенду

~~~

Ви йдете пустелею не знаючи, як сюди потрапили. Після кількох годинпоневіряння даремно, ви так і не змогли зрозуміти, як звідси вибратися. Під час цього вас супроводжує невелика піщана хуртовина. Лише коли сонце значно опустилося, а пустеля пофарбувалась у яскравий жовто-помаранчевий – ви бачите людину. Він як частина пустелі, як марево, як казка. Той каже вам, що допоможе знайти вихід ізпустелі. Ви дуже хочете дізнатися, куди потрапили, тому він пропонує вампослухати легенду про ці землі.

«Легенда ця – про Наслідного принца, що у державі У Юн народився»

 

Держава У Юн була однією з найкрасивіших і наймогутніших держав свого часу. Багатство, процвітання, розкіш. Була в Юні ще одна особливість – вони поклонялися духу місяця та сонця. Духи сказали людям, що скоро з’явиться їхній наступник – дитина, яка народиться під зіркою вогню у сузір’ї серця і нестиме у себе волю у Юна. Так вийшло, що ця дитина народилася у королівській сім’ї. Особливістю королівської сім’ї був дар духів. Волосся та сльози «закручувалися» на кінцях не піддаючись фізиці, що прирівнювалося до благословенних променів сонця та місяця. З самого народження народ душі не чаяв у принці.

 

«Добрий був, прекрасний і коханий народом. Доля його піднестися»

 

У принца було 4 друзів. Один і них – Мей Наньцін. Хлопчика викинув у горах вітчим, коли йому виповнилося 5 років. Він просто позбавився «прицепу». Мама хлопчика була служителькою храму, але померла від хвороби. Завдяки щасливому випадку його знайшли люди з храму неподалік. Храм в честь сонця та місяця. Служителі побачили, що дихання хлопчика слабшає з кожною секундою і почали благати про допомогу у духів. Випадково чи ні, але в цей час народився принц УЮна, тож вищі пов’язали їхні долі. Але ми знаємо, що випадковості не випадкові. Після цього волосся Мей Наньціна пофарбувалося в колір ясного неба, на противагу Цзюнь У, у якого воно чорне як ніч. Йому дали ім’я служителі храму і відправили до палацу, як посланця духів для принца.

 

Коли Цзюнь В виповнилося 17, він став Богом, який забрав із собою 4 радників. Три інших були добрими друзями Наньціна та принца. Незвичайні майстри свого часу, за їхні таланти, вони були обрані в помічники Богу.

 

«Але одного разу віщий сон був у принца. Держава його похована під шаром попелу»

 

Принц прокинувся в холодному поті зі сльозами на очах. В голові кружляло, хотілося кричати, молитви і крики змішалися в голові мало не звівши з розуму. Тієї ночі Мей Наньцін не відходив від нього ні на секунду.

– Моє дороге Високосте, все буде гаразд. Ви не одні, вчотирьох ми обов’язково впораємося.

Радник акуратно стер з лиця принца сльози, що нагадували промені і посміхнувся. Цзюнь У завжди було спокійніше з Наньцином, тому він просто кивнув і всю ніч говорив з ним, щоб відволіктися. Божество тримало руку свого радника до ранку, щоб не відчувати, як сильно трясеться його.

 

«Чужі землі, захопити вони не хотіли. Проти свого народу ж пішов»

 

Цзюнь У просив допомоги у богів, але вони були глухі до благань. Він розповів людям, що на них чекає, але не очікував, що вони підуть на інші землі і почнуть жорстокі війни. Принц мав їх зупинити, тому йому довелося спуститися з неба. Божество покарало свій народ, але обіцяло, що побудує міст на небеса і візьме їх із собою, щоб вижити.

 

Незнайомець видихнув біля вас і сказав з усмішкою: «Таким наївним він був»

 

Друзі вірили в силу принца, тому підтримали його та прийняли більшість молитов на себе. Але навіть 4 радники божества не могли впоратися з таким напливом людей та бажань, тож храми все більше пустіли. Принц намагався допомагати людям, але з кожним днем ​​розриватися між молитвами та мостом було нереально.

Все дійшло до того, що Наньцін щовечора перевіряв, чи принц повернувся відпочити і відновити сили. Цзюнь У працював до знемоги, м’язи постійно нили, духовні сили поверталися все довше з кожним разом. Але він терпів. Він вірив, що його жертва варта того, за що він бореться.

Радники дуже втомилися і принц відмовив їх виконувати його роботу за себе. Пам’ять про принца згасала у геометричній прогресії. Прості люди перейшли у поклоніння другим божествам. А ті, у свою чергу, просто спостерігали. Цзюнь жодного разу не поскаржився чи висловив невдоволення. Ще коли півні не прокидалися, він ішов працювати з посмішкою і вірою в свою справу, а повертався ледве волочачи ноги, тоді коли всі бачили вже 2 сон. Щоночі Мей співав принцу пісні для очищення розуму і тіла, розчісував волосся, розмовляв з ним, робив ліки і обробляв рани. У нього серце обливалося кров’ю щодня і щоночі дивлячись на це. Він теж майже завжди не спав. Якось він таки не витримав. На принца впала частина мосту, яку не встиг прикріпити. Так божество уперше у своєму житті поранився так серйозно.

 

Мей Наньцін сидів у покоях у принца, він довго думав, перш ніж сказати:

-Моє дороге Високосте …

 

Цзюнь У повернувся до нього як завжди з усмішкою, але не так, як раніше. Хоча в обличчі виднілася велич і краса, в той же час під очима з’явилися дві западини, нездорова білизна обличчя, стомлений погляд.

-Що таке Мей-Мей?

 

Наньцин провів поглядом з ноги віч-на-віч принца. У погляді радника читалось усе, що вуста не наважувались вимовити і Цзюнь У зрозумів. Посмішка спала з його обличчя, він затиснув перенісся, але через хвилину таки гірко посміхнувся.

 

– Ти ж розумієш, що про це не може бути й мови? Чи ти теж не віриш у мене тепер? Я виглядаю нікчемно….

 

Легким рухом Наньцин прикрив рота принца рукою:

-Я ніколи навіть не думав про таке, не те щоб говорити і ти це знаєш. Я розумію, що тебе відговорити не зможу… просто хочу попросити бути…

Він знову глянув на його ногу і заплющив очі

– … Акуратніше. Я не переживу, якщо з тобою щось трапиться… і залишуся з тобою до кінця

 

Принц був у легкому потрясінні, вперше за довгий час у його очах знову з’явився блиск. Він притягнув Наньцина до себе та обійняв. Самец і слова були йому зараз так потрібні та самец я людина. Голос Цзюнь У ледь тремтів, коли він сперся головою на плече Мея, шепочучи тому у вухо:

-Обіцяєш?

Наньцин обійняв його у відповідь і погладив по голові:

-Обіцяю, до кінця віків

…. Тільки з тобою … прозвучало в голові. Він поцілував принца в лоб і заснув.

 

«І згадали, коли прийшло до них лихо, але ніхто не міг знати…

Що не вистачить сил і впаде божественний міст»

 

Люди прибували безкрайнім потоком. Поки все контрольовано.

Перша тріщина

Друзі намагалися втримати натовп. Ніхто ще нічого не запідозрив.

 

12 тріщина:

Шум, гам, крики, розтоптані трупи людей, які не встигли навіть зрозуміти, що трапилося, дитячі іграшки, чиясь рука, кров, мізки, вже й кішки.

В обличчях радників чита жах. Вони намагалися щось вигадати, але було пізно.

 

Перша тріщина в кості принца:

У людей ще більше піднімається паніка від тріщин та жертв під ногами.

 

34 тріщина в мості:

Мей Наньцін застиг разом із рештою радників.

 

Перший та останній перелом мосту та кістки принца:

Обвал

 

Немає більше мосту, як і світла в очах

 

“І це лише початок”

 

«Принц закон порушив та був скинутий з небес. Його проклинали – переповнені відчаєм»

Він вирішив принести жертву. Залишили його близькі люди, тільки один вірний залишився йому»

 

Після великої битви та скандалу Цзюнь У зачинився у себе в покоях, ліг і довго думав. Наньцін увійшов до нього із заспокійливим чаєм.

 

-Можеш не турбувати себе, йди з ними. Ти ж хочеш, це важко не помітити.

 

Радник підійшов і опустив голову над його обличчям.

-Я не подивлюся, що ти його високість наслідний принц і колишнє Божество, чай буде на прекрасній божественній голівонці.

Він уже підняв руку і трохи нахилив, для вигляду. Цзюнь У видихнув, сів і взяв чай.

-Мей-Мей, вибач … і дякую.

 

Наньцин сів біля нього звично гладячи по голові:

– Ти ж сам розумієш, як це звучало з твого боку. Я думаю, як і вони, що не варто таких жертв. Проте вибір твій. Те, що ви так сильно посварилися не добре, але ти їх знаєш. Вони не зможуть довго ображатись на тебе. Я можу змиритись з тим, що ти зробиш, але з ними треба помиритися. Вони наша сім’я. У нас, окрім цієї сім’ї, більше немає нікого.

Цзюнь У мовчки сьорбав чай і слухав нотації, ніби учень.

Мей узяв Цзюнь У за обличчя обома руками:

-Моє дороге Високосте, скажу чесно… будь ласка, заради себе, не втручайся більше у справи смертних. Тобі це принесе лише страждання, вони не вміють цінувати та бачити істину. Не каліч себе більше.

 

“Але дізнавшись правду, відвернувся теж”

 

Звичайно, якби він хотів убити Наньцина, той був би вже мертвим. Радник вихопив меч з-під подушки.

 

-Так! І ти теж?! Давай! Вбий мене! Проткни! Усім стане набагато краще, рятуйся, ахахахахахахахаха!

 

Мей направив яскраве лезо до лиця принца:

-Подивися! Що з тобою трапилося? Це не ти!

 

Цзюнь У побачив своє відображення, це більше не було відображення божества чи кронпринца. То був Бай Усянь. Жахливі гнійні шрами, кров яка не переставала йти, три обличчя, що кричать.

Бай жбурнув радника на підлогу і закричав від болю. Радники почали рухатися і влаштували істерику, щоб виграти час Наньціну.

 

Його Мей Мей залишався єдиним світлом у його житті. Його зрада стала останньою краплею. Разом з втечею Наньцина того вечора «помер» принц У Юна.

 

«І біг далеко»

 

Він біг дві країни, не зупиняючись, нічого не відчуваючи та не думаючи. Так останній радник натрапив на печеру в самотній горі.

Він виглядав жахливо, вимучено, а погляд – ніби не в цій реальності.

 

-Ідеальне місце для вашого самовдосконалення…

Він сказав це досить тихо, майже не піднімаючи очі….

Мей стояв не в змозі зупинити сльози.

Він просидів у тій печері 13 днів, не рухаючись. На 14 день він потягнувся до мотузки:

 

-Смішно, чим я займаюся?

 

Він закричав

 

– Боягуз! Мені дорога або назад, і не важливо, що він зі мною зробить … або вже нікуди.

 

Але зараз почув голос. Це були ті голоси, які він чув у 5 років. Ті ж самі, але зараз йому було все одно, тож поваги духам не висловив.

 

Вони розповіли, що покладали на дитину, яка народиться високі надії, але помилилися. За це вони поплатяться і будуть убиті самим дітям. Цзюнь У був чудовим кандидатом. Правильна людина, не той час та місце. Виявляється, щоб бути обраним, треба народитися під зловісною зіркою. Вони пообіцяли порятунок і прощення Цзюнь У, якщо Наньцин прийме їхню волю і виховає їх майбутнього наступника.

 

-Але як ви збираєтеся його врятувати, якщо загинете раніше, ніж народитися нове дитя? А ще наступник може з’явитися багато століть, я стільки не проживу навіть самовдосконалюючись…. А ще… він має стільки страждати?

 

-Така його доля. Він більше не несе у собі волю У Юна та повинен пройти це випробування до кінця самостійно. У битві з ним ми увіллємо частинку себе. Коли наша нова дитина пройде всі випробування під твоїм наглядом, вона зустріне нового супутника життя і стане справжнім спадкоємцем. А ти зможеш вилікувати свого принца. Ми більше не можемо нічого сказати, бо самі не бачимо. Зірки розповіли правду про майбутнє, але воно туманне. Ти тепер єдиний, хто несе в собі волю Юна і нашу. Також ти будеш відтепер жити, поки живе він.»

 

…

 

«Держави У Юн не стало. Принц лишився тепер зовсім один. Ненависть у серці зростала. Знищив Богів, які не бажали допомогти. Небеса спорожніли. Проклятий принц, стер про минуле пам’ять. Встановив на небі свій порядок. Він більше не принц У Юна, він тепер небесний Володар і неперевершений заразом. Немає більше держави. Нема друзів вірних. Все пішло в забуття»

…

 

Після битви 2000 років по тому

 

-Учителю, ти не йдеш?

 

Мей Наньцін похитав головою:

-Я складу компанію його Високості. Зрештою, я не залишився разом із ним.

 

Коли всі пішли, Наньцин ліг біля свого принца. Вони довго так лежали, не промовивши ні слова. Дощ закінчився і почала вимальовуватися веселка. Наньцин обережно підняв з лиця Цзюнь капелюха Се Ляня.

 

-Дивися, вона з’явилася тут вперше за стільки років.

 

-Про погоду говоритимеш?

 

Мей Наньцін надувся і вдарив Цзюнь У у плече:

-Я якось хочу розрядити обстановку

 

Цзюнь У примружився, все-таки Се Лянь непогано приклав його до землі. Мей різко змінився в обличчі, принц подумав що той його злякався, що було для Небесного Володаря б не дивно. Той вже приготувався знову закрити очі та ігнорувати радника, але через секунду Мей сказав:

 

-Я не хотів … хоча ні … хотів. Тріснути б тебе разок, хоча раз мало. Вилікую і трісну другий.

 

Цзюнь У засміявся, напевно вперше з того часу, як вони в останнє так сиділи. Коли Наньцин почув це, він більше не міг на нього злитися.

 

-Сильно болить?

 

Цзюнь У з діркою в грудях повернув до нього голову і подивився як на продавця, що продає лід -25:

 

-А ти як думаєш?

 

-Ніяк я не думаю, не знаю що більше хочеться саме зараз. Закрити тобі обличчя капелюхом чи що?

Він не стримувався і говорив зараз все, що думає. Цзюнь У лежить і мусить лише слухати, ідеальний варіант.

 

-Вже не боїшся мене? Чому ти його зупинив?

 

-Я вже казав…Я виснажився на такого тебе дивитися, ти вимучився. Який був сенс досі жити, якби тебе не стало? І ні, я не боюся. Я свою роль виконав.

-Ого, які признання пішли. Ну-ну.

 

-?

 

В Цзюнь У почала світитися мітка на лобі, а 3 обличчя стали блідішими. Се Ляню не побачилося, таки спрацювало.

Він принорнув вуста до вуст принца і передав рештки енергії старих сонця та місяця. Цзюнь У відчув спочатку приємний холодок, а потім тепло. Обличчя зникли, а на їхніх місцях залишилися невеликі шрами.

 

-Що ти?…

 

Наньцін закрив йому рота рукою

-Секрет, а тепер давай віднесемо тебе кудись безпечніше.

 

Наньцин можна сказати дотягнув собі Цзюнь У до печери неподалік. Сильно захекавшись, він опустив принца спиною до стіни.

 

-… можеш назвати мене ще раз так?

 

-Як?

Мей посміхнувся

-Тоді ти теж назви мене як раніше

 

Принц ліг на плече Наньціна:

-Мей-Мей?

 

-Так, моє дороге Високосте?

 

-І що ти робитимеш тепер?

 

-Я ж пообіцяв, що не залишу тебе. І не важливо, скільки часу мине. Я твій

 

-Звучить як визнання

 

-Це воно і було

 

– Ти зараз серйозно?

 

– Мій дорогий принце, ти думаєш я просто так за тобою 2000 років бігаю? Мені зайнятися нема чим?

 

-Забавно. Я думав, що це за тобою 2000 років бігав.

 

Вони подивилися один на одного і засміялися

 

-А ти що плануєш робити?

 

-Залишусь тут. Все почалося з гори і все нею закінчиться. Думаю тепер, навіть якщо захочу мене не випустять. Нехай так буде, я не проти. Після всіх небесних розборок і судів, це місце доволі спокійне. Тебе влаштує компанія вулкана, душ, лави та старого небожителя?

 

-Все життя чекав такої пропозиції

 

-Нам багато треба надолужити

 

-Часу досить мій принц … стоп, що саме? Мені знайома ця усмішка, ти затіяв щось погане

 

– Побачимо

Принц посміхнувся, взяв волосся Мея в руку та почав перебирати пасма:

-Чому ти перестав носити косу?

– Не було кому плести

Ця відповідь задовільнила Володаря

– Без мене не плететься?

-Мгм

 

Мей почав засинати, Цзюнь У ще довго сидів і про щось думав, перш ніж теж заснути.

 

 

…

 

Вони могли б ігнорувати один одного, з’ясовувати хто має рацію, а хто винен, ображатися, ненавидіти або вбити один одного. Але вони не хотіли. Вони втомилися, все, що їм потрібно було, це довгоочікуваний спокій. Все, що їм потрібно, так це мати одне одного.

 

Цзюнь щоночі прокидався від жахіть. Він боявся, що обличчя повернуться, що знову збожеволіє, що він нашкодить Мей-Мею.

 

Мей Наньціну також снилося всіляке, що духи насправді обдурили його, що Се Лянь вбив тоді принца, що все почалося заново.

 

Але коли вони прокидалися та бачили одне одного, все зникало. Вони нарешті знайшли свої ліки. До кінця століть.

Також Мей не може чути крики принца, в нього спрацьовує психологічний важіль. Він через силу старається не закрити вуха, закутує Цзунь У в кокон з одіяла і довго успокоює себе та його. Переважно це після кошмарів.

 

……

 

На рахунок духів. Вони все ж таки обдурили всіх. Їм потрібно щоразу шукати спадкоємця, але він не один. Їх має бути двоє. Коли наступники обрані, на них чекає слава і процвітання, але не довго. Після цього розпочинаються дуже жорстокі випробування. Перше — природна катастрофа, друге —випробування часом. Наньцин і Цзюнь У виявилися слабкими для першого випробування, але все ж таки впоралися з другим. Хваляні найсильніший і найміцніший дует сонця та місяця. Хва Чен та Мей Наньцін були саме місяцем. А доля місяця спостерігати, як високо світить його сонце і як воно заходить, не в змозі щось змінити. Проте сонце завжди піднімається знову. І це не закінчиться ще досить тривалий час.

 

…

 

Ви прокидаєтеся і опиняєтеся вдома. Вже немає пустелі, немає провідника. Але ви згадуєте останню частину діалогу

 

-Так, як вас звати?

 

-Королівський радник Уюна, королівський радник Сяньле – Мей Наньцін