Рози з шипами

Примітка: надихнувся постом, який побачив чорт зна де і коли, от переклад:

“Соукоку – це

жорстокий сенс без презервативів;

соловесна єбля кожні п’ять хвилин;

літри дорогого вина;

тисячі пачок з-під сигарет;

голі стебла троянд з гострими шипами;

грубі поцілунки;

шрами та синці;

бите скло…”

***

– Дазай-сан? – боязко просунув голову у двері Акутаґава і тут же в сантиметрі від нього розбивається настільна лампа, кинута босом. – Дазай-сан… Я щиро співчуваю Вашій втраті, для нас він також був неймовірно цінним, але зараз Ви дуже потрібні… – обережно почав підлеглий. Та що він може говорити про цінність його для них, чорт дери?!

– Геть, – холодно перебив Осаму.

– Але…

– Мені повторити? – майже чорні очі пронизливо глянули на хлопця. Двері за ним зачинилися. Але вже за декілька хвилин в хол спустився шатен весь в чорному, лиш шарф багровів на шиї: і так поношена червона тканина була просочена кров’ю. Всі розмови вмить стихли та чоловік не звернув на них найменшої уваги. 

– Койо, приведи всіх, хто причетний до тієї місії. Негайно, – голос не здригнувся. Він був холодніший льоду, як його долоні, сховані в кишені розтібнутого плаща в бризках крові.

Жінка мовчки, лише із журбою в згаслих очах, зникла за поворотом, а вже через двадцять хвилин всі, кого хотів бачити Осаму постали перед ним. Ті, хто до того пречетний не був або зажималися під стінкою, або, більш везучі, давно втекли з поля зору нового босу; всі боялися навіть уявити, що зараз буде, хоча несвідомо все було і так ясно: ця група – мерці. 

Дазай дістав з кобури пістолет. Спустив курок. Постріли. Перезарядка і знову постріли. І так доти, доки не залишилося в живих винних, ну або ж тих, кого винними вважав Дазай. 

***

– Привіт, Морі, Чуя, – радісно вигукнув Дазай, просочуючись до кабінету. 

– О, Дазай! Ти все ж не брехав?.. На двого?

– Поки залишусь, – посміхнувся шатен, даючи зрозуміти, що менш розмитої відповіді не буде. – Чібі, ну як ти поживав? Я так сумував!.. Впевнений, ти також!

– Здохни, – процедив Накахара крізь зуби, чесно намагаючись не пепелити поглядом старого напарника поряд з главою мафії. 

– З радістю прийму смерть від твоїх коротеньких ручок!

– Давайте ви будете відправляти один одного на той світ поза моїм кабінетом, – вставив Морі до того, як кулак рудого наздогнав Осаму. Я скину інформацію на пошту, вільні, – махнув Огай рукою, відкидаючись на спинку шкіряного крісла. 

– Бос, – протягнув шатен. – а як же відсвяткувати моє повернення? 

– Скоріше сумувати… – буркнув Чу. 

– Це рано чи пізно відбулося б. Нема що святкувати. А якщо не зникнете з поля мого зору в найближчі секунди – буде кого поминати. 

***

– Швидко впоралися… В мафії не вистачає шісток для таких завдань, Чібік?

– Ще раз так мене назвеш і забудь про “довго та щасливо”!.. Морі дав нам саме це завдання для перевірки того, як низько ти пав. На диво, ти все такий же живучий, – якось незадоволено підмітив еспер. 

– Це була образа чи комплімент? – на вустах шатена розквітла пустотлива посмішка.

– Факт.

– Якийсь ти злий сьогодні.. Може до мене? – Дазай різко зупинився перед Чуєю, перегороджуючи тому дорогу.

– Йди до чорта, виродок, – сказав, наче виплюнув, рудий та, обійшовши перешкоду, попростував далі. 

– Ну Чу!.. Ти скучав, –  обличчя Осаму набуло дивного виразу. Ніби тільки зараз він зрозумів, що Накахара дійсно сумував… Як і він сам. 

***

“Чорт забирай, нащо я на це погодився?!” – промайнуло у Чуї в голові, але вже було пізно відступати. Подвійний чорний впивалися у вуста один одного несамовито: до крові, до нестримуваних сліз в куточках напівприкритих очей. Впустивши мафіозі на ліжко й рванувши ворот жилету, Дазай впився зубами в бліду шию чоловіка. 

– Курва! – здавлений чи то стогін, чи то незадоволений вигук. 

– Ага, – хижо посміхнувся шатен. – Я найсправжнісінька тварюка, сука і всі мати цього та інших світів, чи не так, шляпка?- мовить, а сам знімає з напарника штани. 

– Та щоб тебе… – не встиг договорити, як відчув, що юркий палець увійшов в його сфінктер. Він лиш охнув. 

– Поки ми не бачилися ти став таким вузьким… – проспівав, вводячи другий, а скоро і третій палець, розводячий їх, пропхаючи далі, розтягуючи м’язи. Пальці в Осаму довгі, з гарно помітними костяшками, вони завжди були передвісниками задоволення, але й з тим приносили жорстокий біль, як і їх хазяїн. 

– Ні, Осаму, ти не достатньо!.. – і знову рудий не встиг договорити, як в нього різко увійшли на всю довжину. Не давши напарнику звикнути й перетерпіти біль, який був не таким сильним, але все ж присутній, почав ритмічно рухатися, кусаючись й залишаючи засоси на тілі “найлютішого ворога”, найпалкішого коханаця…

– Не на вид… Мгха! Не на видних місцях, – шепоче Чуя, не соромлячись впиватися в плечі Неповноцінного, залазити під одяг, царапаючи спину. 

***

Вони навіть не повважали за потрібне вийти на балкон, та хоча б до вікна(!), пускаючи сигаретний дим по кімнаті. 

– Ти навіть вино купив… – ставить на тумбочку бокал Чуя.

– Ага, все для тебе, – видихає Осаму, перевертаючись на живіт, випускаючи колечко диму – ще бувши шістнадцятирічними, вони з володарем Бога вчилися різним трюкам на кшталт цього.

– От сука, знав же, що погоджусь! Я так тупо піддався…

– Втім, як завше, – після цих слів Дазая боляче вдарили по спині,  а помітивши придушений сміх, нахабно відібрали сигарету, роблячи й собі затяжку. 

***

Їх позаробочі зустрічі продовжувалися ще довго. Вони наче намагалися забутися в сексі, втекти від суворої й ненависної реальності . Поринути у світ, де можна ні про що не думати окрім гарячого тіла поряд та приємної патоки внизу живота. Скільки укусів вони один на одному залишила кровоточити, скільки посуду перебили в поривах горючої пристрасті!..  Як би Подвійний Чорний не заперечував, вони  були зв’язані засильно і факт того, що Дазай повернувся до мафії лише розпаляв. 

Кохання? Любов? Якщо й так, то в край збочені. Ну не може людина в здоровому глузді залежність нарікати коханням. От тільки… А чи в здоровому Дазай та Чуя глузді?.. 

Іноді, перекидалися лише черговими фразами по роботі кілька тижнів поспіль, а потім, як з ланцюга зривалися, не відлипаючи один від одного всю ніч. Осаму ревнував рудика до всіх, хто косо гляне. Словесна єбля не припинялася ні на годину. 

***

– Чібі, це тобі, – протягнув Осаму букет бордових до чорноти троянд.

– Думаєш, мене можна купити квітами? – саркастично підняв він брову.

– Думаю, так, – горделиво.  – Я ж для тебе їх купив! Старався, вибирав, час витрачав(!).. А ти!.. – притворно образився Осаму так, що ледве гру й відрізниш.

– Тварюка, давай свій віник сюди, – гаркнув Накахара, вихоплюючи букет.

Вони повільно пішли в напрямку дому шатена. Неочікувано той приобійняв Накахару, спираючись на нього. 

– Я тобі не вішак!

– Але ти такий зручний, Чу!

Не встиг Осаму й писнути, як Чуя хльоснув напарника трояндами. Пекучий біль і з подряпини по щоці помчался тонка струйка крові. Шипи були не підрізані і вони виявилися вельми гострими… 

***

В той доленосний день Осаму чекав на Чуя в кабінеті Морі, розмовляючи.

– І все ж я не думаю, що Федір так вчинить, – і на вигнуту бров боса додав: – Я б так не… – його перевали на полуслові. До кабінету без стуку увірвався підлеглий.

– Морі-сан, Чуя-сан… Він…

– Ну? – Огай ледь помітно насупився.

– Мертвий…

– Що? – все ще посміхаючись, перепитав Дазай. Він переводив погляд від Морі до юнака і відмовлявся сприймати, вірити. Не хотів вірити. Цього просто не могло бути, неможливо(!) Хто, хто, а Накахара ніколи б… Чи все ж?..

– Гей, юначе, вийди. Нам з босом потрібно поговорити.

– Т-так, – ляснули двері.

– Морі-кун, це ж Ви його відправили на то завдання? – лагідна посмішка, а в очах проблиснуло щось надприродне, психопатичне. Таке вже було… Було! Це відчуття! Але тоді він покинув порт, як думав, раз і назавжди… 

– Що, Чуї заздриш? – напрягся брюнет, намагаючись того не виказувати.

– Ага! – посмішка стала ширшою. – І Вам…

Постріл. Ні Огай, ні сам шатен не помітили як у другого опинився пістолет в руках. Мафіозі намагався поранити підлеглого у відповідь, але просто не встиг. Віта Сексуаліс також не активувалася через руку, що накривала Моріну. Тіло враз зблідло й, наче природно, відкинулося на спинку крісла, з рани в грудях, акурат в районі серця, текла кров, заплямовуючи білу рубашку і все навколо. В кабінет влетіла охорона й остовпіла від нерозуміння, здивування, жаху…

– Заберіть його, – наказав шатен, стягуючи з, ще теплого трупу, червоний шарф, як крапля вина, що так любив Чуя… Ослухатися його просто побоялися. Огай зміг завоювати повагу й прихильність більшості в організації і, можливо, пізніше на мафію чекає бунт, але перед ликом диявола ніхто не посмів юлити. 

Тіло винесли, за чоловіками зачинилися дубові масивні двері. Осаму всівся в крісло боса й закрив, зазвичай, шоколадні очі, зараз налиті кров’ю, невірою, ненавистю, болем… Хвилина. Дві. Десять.  Зі столу полетіли всі папери, канцелярія, ноутбук – все. Осаму крушив кабінет. Мовчки та методично бив стакани, стріляв в стіни, але сили неймовірно швидко вичерпалися. Сів, притулившись до стіни. По відчуттям, десь в грудях, там де той чортів м’яз, що перекачує кров, сяяла діра. Краще б він плакав, але ні. Всередині не було нічого. Ніби хтось в мить висмоктав всю його чорну душу, ніби всі почуття, емоції винесли разом з тілом колишнього боса. Дазай Осаму помер коли той юнак повідомив доленосну звістку. Народився новий, ще більш жорстокий та безжалісний вбивця, хоча, здавалося, куди гірше?! Виявилося, могло… Завжди може. Завжди є куди гірше. Завжди. 

***   

– Дазай-сан? – боязко просунув голову в двері Акутаґава…