Розділ 5.

Розділ 5.

Через кілька місяців, коли одужалого Снейпа, офіційно визнаного загиблим у бою і не побажавшого «воскресати», таємно переправили в Америку, а суди над Пожирателями Смерті залишилися в минулому, Драко, посівший місце глави сім’ї замість засудженого батька, нарешті зміг приділити час пошукам пояснень дивних випадковостей, що сталися в день битви при Гоґвортсі, спогади про які не виходили в нього з голови. Все ж таки він, поспостерігавши за своєю реакцією на вогонь, дістався висновку, що зіткнувся з чимось реальним і йому не здалася власна здатність силою волі керувати полум’ям. Якось, коли він читав чергову статтю про властивості вогненної стихії, до бібліотеки увійшла мати.

– Юначе, тебе щось хвилює, – ласкаво усміхнувшись синові, не спитала, а констатувала Нарцисса Мелфой.

– Мене завжди щось хвилює, – постарався якомога безтурботніше відповісти Драко. Йому не хотілося виглядати фантазером в очах матері.

– Вогонь… – глянувши на обкладинку, тихо промовила Нарциса, а потім дуже серйозно вимагала: – Скажи, що трапилося? Ти відчув… потяг до вогню? – здавалося, вона насилу підбирала слова для запитання.

– Так, – здався Драко, подумавши, що мати, судячи з її наполегливості, щось знає і, можливо, здатна допомогти швидше розібратися в ситуації. Він запалив свічку у витонченій підставці, що стояла на столі, і безстрашно сунув руку у вогонь – той його не обпалював, а, навпаки, ніби лащився, розтікаючись по долоні. – Ось. Ти знаєш, чому він мене не палить?

– Тільки це? – очі Нарциси зайнялися захопленням. – Ти ним керуєш? Викликати можеш? А перетворення? Ти не… – вона обірвала себе на півслові, помітивши, що син дивиться здивовано. – Вогняна стихія – спадщина Блеків, але вже п’ять поколінь не народжувалися маги, здатні її підкоряти. Але ти … У тебе все вийде, я впевнена! Вогонь не палить тільки справжнього стихійника. Цікаво, якою буде форма?

– Мамо, а можна докладніше? Я нічого не розумію, – Драко був трохи приголомшений її словами.

– Я дам тобі книгу, її копію отримує кожен, хто народився в роду Блеків. Ти прочитаєш і розберешся в тонкощах. Якщо коротко, ще кілька століть тому у Британії зустрічалися особливо обдаровані маги, яким підкорялися стихії: повітря, земля, вода та вогонь. Це виняткова могутність, ніяке знання заклинань неспроможне змагатися з уміннями стихійного чаклуна. У школі про це не розповідають, бо такі чарівники вже давно не приходили до нашого світу, або ж вони старанно приховували свій дар. Проте вчителі історії, яких ми тобі наймали, мали згадувати про це на заняттях, – Драко кивнув, підтверджуючи, що так і було і він про це пам’ятає, а Нарциса продовжила: – Рід Блек славився володарями вогню. Але останнім часом спадщина виявилася замкненою в крові. Мої батьки думали, що воно прокинеться в Беллі – дуже вже неприборканою вона була з самого дитинства. Але ні… Вона просто вигоріла, ставши майже божевільною, – Нарциса гірко зітхнула – як би там не було, вона сумувала за рідною сестрою Белатрісою, яка загинула в останній битві Другої магічної війни. – Ніхто й не подумав би, що вогненна спадщина прокинеться в тобі! Адже у Люціуса в роду відзначилися володарі повітря (щоправда, їх було лише два чи три – точно не скажу), але в будь-якому разі це зовсім інша спрямованість магії. Та й ти завжди був спокійною дитиною, у тобі не помічалося шаленства вогню чи вітру, а стихії зазвичай проявляють себе в рисах характеру. Як ти дізнався, що вогонь не страшний?

– Уперше це сталося у Виручай-кімнаті, коли Вінсент випустив на волю Пекельне полум’я. Мені тоді вдалося його трохи стримати. Воно само, – Драко розповідав цю історію не лише матері, а й на суді, підтверджуючи слова Поттера про те, що сталося тоді. – А потім усе повторилося у хатині, при порятунку хрещеного. Мені тоді здалося, ніби руки стали блискучими. І крила… Мені здалося, що наді мною розкинулися крила, захищаючи від іскор, що посипалися на голову, – зізнався він, переконавшись, що сміятися над ним не стануть.

– Крила? Ти був птахом? Це, скоріше, у тебе від Люціуса. Володарі повітря зазвичай набувають форми літаючих істот, – напівголосно озвучила свої думки Нарцисса. – Але ж ти вогненний! – вона вказала на язичок полум’я, яким бездумно грав Драко, перекидаючи його з долоні в долоню.

– Гадаєш, я був птахом? – Перепитав Драко, зацікавившись почутим. – Ні. Крила начебто були інші, без пір’я, гладкі, як у кажана або… – очі розкрилися від привабливого припущення.

– Дракона, – здогадалася Нарциса про те, що спало йому на думку, і посміхнулася, пишаючись сином. – Цілком можливо. Дракон – дитя вогню. І він літає. Схоже, на твій вигляд вплинули стародавні спадщини і Блеків, і Мелфоїв.

– А я можу навчитися керувати цим даром та за своїм бажанням перетворитися? Зрозуміло, якщо я справді на когось перетворювався тоді і мені це не здалося, – Драко задумався, на мить повертаючись у минуле. – Руки в мене залишалися тоді людськими, хоч і блищали, немов їх облили розплавленим золотом.

– Швидше за все, неповна трансформація, адже це трапилося вперше, до того ж через стрес, – припустила Нарцисса. Вона знала про стихійників лише з книжок та оповідань старших у сім’ї, тож нічого стверджувати напевно не могла. – Ти, звичайно ж, усьому навчишся! І перетворюватися, і без обмежень керувати вогнем … Ідемо до закритої секції бібліотеки, мені нема туди ходу без голови. Я покажу, що тобі треба прочитати, крім тієї книги, що я обіцяла тобі дати. Яка ж я щаслива, що мій син отримав спадщину! А раптом тобі і мелфоївський дар перейшов і ти підкориш повітряну стихію? Ото було б чудово! Активна спадщина легше і повніше передається нащадкам, ніж спляча. Тож твої діти, найімовірніше, теж будуть стихійниками. А це така могутність, якою ні Темний Лорд, ні Дамблдор не могли похвалитися.

– Я ніколи не бачив тебе такою… емоційною, – з усмішкою відзначив Драко, його справді дивувала поведінка матері, зазвичай дуже стриману і майже байдужу до всього.

– Та ну! Я ж Блек! У нас усіх гаряча кров. Просто я звикла підлаштовуватися під Люціуса, щоб не виглядати поруч із ним занадто химерною, як та ж Белла.

***

Нарциса Мелфой мала рацію: у її сина в критичній ситуації розкрився давній сімейний дар – здатність силою волі керувати вогнем. Майже півроку пішло у Драко на те, щоб більш-менш ґрунтовно освоїтися з новими талантами та навчитися легко змінювати свою форму. Він дійсно приймав вигляд дракона, а доклавши трохи зусиль, міг змінювати свій розмір від величезного, як ті, з якими зіткнулися учасники Турніру Трьох Чарівників у Гоґвортсі, до майже крихітного – трохи більше за англійський бульдог. Ще однією перевагою було те, що величезна швидкість польоту не залежала від того, наскільки дрібним ставав дракон – магія це компенсувала якимось немислимим чином. Здатність Драко перетворюватися не була анімагією, це був фізичний прояв своєрідної другої сутності мага стихій, яка дозволяла працювати з вогнем на недоступному для інших чарівникам рівні.

Проте разом із явними перевагами спадщина принесла Драко і проблеми. Стихійники через особливості власної магії, яка іноді злегка лякає звичайних чарівників, зазвичай були однолюбами, до того ж вони часто з першого погляду інтуїтивно визначали свою пару серед таких, як вони, і більше їх ніхто не цікавив у матримоніальному плані. Навіть неактивований, але готовий до пробудження в цьому поколінні дар підпорядковував життя маленького Мелфоя своїм законам і ще в одинадцять років з’єднав його певними магічними узами з майбутнім партнером, варто їм було тільки зіткнутися в майстерні мадам Малкін. Зрозуміло, Драко це з’ясував лише тоді, коли почав посилено вивчати все, що могло б допомогти йому розкрити свій потенціал якомога повніше, і ретельно проаналізував своє минуле, намагаючись знайти моменти прихованого прояву дару.

Само собою, подібний розклад не дуже радував, хоча обставина, що відкрилася, допомогла знайти Драко відповіді на ряд питань, що мучили ще з часів навчання в Гоґвортсі. Стали зрозумілі й байдужість щодо дівчат, що будували очі, і своєрідна одержимість Поттером, що шість років штовхала на дурні витівки через страх опинитися поза полем його уваги, і безмірне щастя, що наповнило серце, коли стало ясно, що той вижив у протистоянні з Темним Лордом. Але разом з тим у душу закрадалися сумніви, що іноді навіть позбавляли нормального сну. Поттер був сильним магом, проте ознак того, що він володів магією стихії, не спостерігалося, та й у Відділі таємниць, де подібний вів облік, напевно про це знали б, а не заявляли, що Драко – єдиний такий фахівець нині на всю Велику Британію. Це наводило на думку, що або доля пов’язала Драко не з тим чарівником, або, що більш ймовірно, дар у Поттера з якихось причин так і не прокинувся, а отже, він навряд чи відчує і усвідомить партнерський зв’язок, що зародився, і цілком може одружитися, навіть не підозрюючи про те, що вже став для когось істинною парою. До того ж Драко припускав, що вихований маглами Поттер може і не прийняти той факт, що його партнером стане хлопець, а не дівчина, і відмовиться створити сім’ю з ним. Однак і поспішати, нав’язуючись і вимагаючи взаємності, не мало сенсу – адже на милування нема силування, от і доводилося просто плисти за течією, поклавшись на волю випадку.

На той час, коли Поттеру, змушеному повернутися до школи доучуватися через пропущений сьомий курс, настав час наслідувати обраний життєвий шлях, Драко легко користувався своїми набутими здібностями. Він був змушений зареєструватися у Відділі Тайн, щоб не виникло непорозумінь, якщо хтось все ж таки дізнається про його здібності. Там йому запропонували роботу в секторі з вивчення вогненних закляття, доступних звичайним магам. У його зобов’язаності входило присутність двічі-тричі на місяць на випробувальному полігоні для страховки під час проведення дослідів іншими співробітниками відділу. В решту часу він був вільний у виборі – міг підключитися до будь-якої групи вчених або проводити власні дослідження. Одним словом, Драко приносив будь-яку користь суспільству, а з нього за це повністю зняли звинувачення у пособництві Темному Лорду, повернули громадянські права в повному обсязі та відкрили доступ до справді бездонного джерела знань – до об’єднаної бібліотеки десятків країн світу, які уклали договір про співпрацю. .

***

Якось через рік після закінчення Другої магічної війни ближче до кінця червня Драко асистував невиразним, які проводили випробування кількох нових заклинань, призначених для захисту від впливу високої температури. Перетворившись на дракона, він поливав вогнем зачаровані магами речі, щоб можна було визначити ступінь надійності чаклунства, що застосовується до них. Не те щоб у даному випадку не могли обійтися без Драко, але він просто потрапив під руку начальника Відділу таємниць, і той скоріше попросив його про послугу, ніж вимагав. І раптом, коли робота була в самому розпалі, Драко виразно відчув, здавалося б, безпричинну задушливу тривогу, що наростала з неймовірною швидкістю і відгукнулась у серці страхом льоду. Коли він уже готовий був повернути собі людську подобу, щоб з’ясувати, що з ним відбувається, невідома сила просто висмикнула його з лабораторії, в якій проводили досліди, і перемістила, як пізніше з’ясувалося, у Косий провулок до будівлі Ґрінготса.

Драко, незважаючи на несподіванку того, що сталося з ним, все ж, будучи теоретично підготовленим до подібного, буквально за пару секунд розібрався в ситуації і зрозумів, що Поттер потрапив у смертельну халепу. Ні миті не сумніваючись у правильності власних дій, дракон інстинктивно встав на захист своєї пари і випустив струмінь полум’я в невидимих ​​супротивників, які все ще продовжували за інерцією кидати в нього закляттями, що відскакували від чарівної золотої шкури, як горох, не завдаючи шкоди. Три смолоскипи спалахнули на пару секунд і згасли, а Драко якось відсторонено подумав про те, що це були живі люди, поки він їх не спалив, але не було жалю, як і страху перед судом закону. Шокувати Поттера і перетворюватися при ньому, повертаючи собі людську подобу, Драко не ризикнув. Він лише переконався, що тому більше не загрожує небезпека ні від ворогів, ні від ран (ті на вигляд не здавались серйозними), і злетів у небо. На жаль, у вигляді дракона апарувати він не вмів, так що доводилося покладатися на силу крил і на вміння за власним бажанням прямо на льоту зменшуватися в розмірах, щоб не так привертати до себе увагу сторонніх. Благо Міністерство було недалеко, а Драко потрібно було повернутися до Відділу таємниць і пояснити своє раптове зникнення, поки його не оголосили у розшук. Перетворитися можна було і прямо біля входу під прикриттям стаціонарних магловідштовхуючих чар, що приховують, виставлених навколо магічного об’єкта. Що б не сталося, він перебував на обліку як маг із рідкісними здібностями і був гордістю британського наукового магічного співтовариства – так йому колись на повному серйозі пояснив шеф невимовних містер Хейг. Правда, Драко був не настільки наївний і чудово усвідомлював, що все не так просто і за ним напевно встановлено найсуворіший контроль, тому стати черговим Темним Лордом навряд чи йому дозволять, а альтернативою роботі у Відділі таємниць, швидше за все, виявиться висновок, нехай і не в Азкабані, а в якійсь таємній лабораторії.

***

Драко вирішив, не відкладаючи, доповісти начальнику Відділу таємниць про те, чому зник з місця випробувань, а також повідомити, де був і що сталося. Адже, як не крути, він щойно позбавив життя трьох магів, нехай вони й були злочинцями, а правду все одно дізнаються, хоч би як її не приховувати.

– Ви правильно зробили, що мені розповіли, – уважно вислухавши свого підлеглого, зауважив Хейг. – Тобто, містер Поттер ваш партнер? Він знає про це?

– Ні. Я ще не казав йому, і мені не хотілося б, щоб він дізнався про це за таких обставин, – Драко намагався не панікувати через те, що сталося, хоча, коли сутичка залишилася позаду, його не залишав страх виявитися засудженим за вбивство.

– Я вас розумію. Нікуди не йдіть зі свого робочого місця. Я зараз загляну в Аврорат і спробую з’ясувати, що там і як, – Хейг підвівся з-за столу, але покидати кабінет не поспішав. – І ось ще що… Не переживайте, ми не віддамо вас на поталу правосуддю. Ваші дослідження власних можливостей є надто цінними для нас. Якщо справа обернеться зовсім погано, ми вас сховаємо в себе. Запевняю, у нас є для цього таємні містечка з особняками та чудовою природою.

– Спасибі, – Драко підбадьорився, почувши запевнення начальника.

***

Через годину Хейг знову викликав Мелфоя до себе.

Драко привітався з сивим чарівником, який сидів за столом поруч із начальником невимовників, за виглядом якого нескладно було додуматися, що він служить у відділі правопорядку.

– Містере Мелфою, сідайте, – заспокійливо посміхнувшись, Хейг вказав на стілець навпроти себе. – Знайомтеся – це старший аврор Томпсон. Він проводить розслідування щодо інциденту про напад на містера Поттера. Розкажіть йому все, чим поділилися зі мною. Містер Томпсон дав клятву, що про ваш особливий статус ніхто сторонній не дізнається, і жодних записів він не вестиме. Зате слідство не зайде в глухий кут, а містера Поттера не відправлять до Святого Мунго для перевірки на адекватність.

– А чому його мають відправити до лікарні? – Перш ніж підкоритися, запитав Драко.

– Бо містер Поттер стверджує, що його врятував золотий дракон. І це нонсенс. Але містер Хейг запевнив мене, що ви можете пояснити, звідки у містера Поттера з’явилася така впевненість.

– Звідти, що все так і було, – Драко зітхнув і почав розповідати про свій дар і про те, що трапилося менше трьох годин тому.

– Тобто ви хочете сказати, що перетворюєтеся на золотого дракона? – у тоні Томпсона прозирала відверта недовіра.

Драко запитливо глянув на Хейга і, отримавши від того безмовну згоду на демонстрацію, піднявся з-за столу, відступив на кілька кроків убік і перетворився на невеликого дракона завдовжки двох ярдів. Давши себе розглянути, він повернув собі нормальний вигляд і запитав:

– Тепер вірите?

– Як цікаво … – Протягнув Томпсон, не приховуючи подиву і легкого захоплення. Як би там не було, дракон, навіть незважаючи на його дуже скромний розмір, справді виглядав дуже вражаюче. — Отже, ви захищали партнера, але містер Поттер не в курсі того, що вас туди привела магія зв’язків, що з’єднали вас?

– Це найближче поняття, з яким можна порівняти те, що пов’язує містера Мелфоя з містером Поттером. Але пута справді існують. У мене є три свідки, як містер Мелфой раптово зник із секретної лабораторії, а тут не можна апарувати чи переміщатися за допомогою портключа. Тільки дуже сильний спрямований потік магії невідомої нам структури здатний на таке. Не вірити відомостям, наданими містером Мелфоєм, про те, що сталося в Косому провулку, у нас немає жодних причин. Містере Томпсон, скажіть, його свідчення збігаються з тим, що повідав вам містер Поттер?

– Так. Все збіглося точно. Але як мені тепер бути? Я не можу додати до справи пояснення містера Мелфоя через таємність всього цього, – Томпсон покрутив пензлем по колу, натякаючи на роботу Драко у Відділі таємниць і на необхідність нерозголошення відомостей про його дар.

– Скажіть, що це вплив шоку, – запропонував Хейг.

– А згорілі трупи? – Томпсон кинув погляд на Драко.

– А що трупи? Ви ж зняли відбитки магії на місці злочину? Сумнівів у тому, що на містера Поттера напали і мало не вбили немає? Немає! – Хейг кивнув, побачивши, як Томсон заперечливо похитав головою. – То в чому питання? Герой самостійно впорався із злочинцями. Честь йому й хвала! Ви ж не станете його звинувачувати в тому, що він захищався доступним для нього способом?

– Тільки не Поттера, – сказав Томпсон і криво усміхнувся, помітивши, як Драко полегшено видихнув, зрозумівши, що нікого не покарають за жорстоке знищення трьох магів.

– От і добре. Вважатимемо, що інцидент вичерпаний, – Хейг натякнув, що розмова закінчена.

– Добре, – саркастично погодився Томпсон і тут же уточнив: – На перший раз, – він піднявся на ноги і, перш ніж піти, звернувся до Драко: – Містере Мелфою, попрошу вас наступного разу не вживати таких кардинальних заходів. Злочинців краще обеззброїти і зв’язати, а не спалювати живцем. Ви запевняєте, що вам не страшні більшість заклять, то навіщо ж опускатися до вбивства? Я пам’ятаю, що ви пояснили свій вчинок інстинктом дракона, але все ж таки не варто цим зловживати. У нас перевертнів страчують, якщо вони нападають на людей, і жодних поблажок через їхню сутність не передбачено.

– Я – не перевертень. Я – дракон, втілення стихії вогню – Драко не сподобалося, з ким його порівняли. – Але я вас зрозумів і прийняв до уваги сказане вами. Сподіваюся, що містер Поттер більше не потрапить у подібну ситуацію.

– Так, йому не завадило б бути обережнішим, – погодився Томпсон і покинув кабінет.

– Дякую, містере Хейг, що допомогли впоратися з ситуацією, – щиро подякував начальнику Драко.

– І все ж таки як тобі вдалося пройти через усі захисні кордони Відділу таємниць та Міністерства, не пошкодивши їх і навіть не викликавши тривоги? – задумливо примружившись, поставив риторичне запитання Хейг. – Такі неординарні здібності слід досліджувати активніше. Чи не хочеш взяти собі помічника? Когось із наших розумників?

– Ні. Я вважаю за краще сам із цим впоратися. Якщо мені знадобиться допомога, я вам скажу, – Драко не хотів перетворитися на піддослідного, тому вів дослідження свого дару самотужки.

– Як скажеш. Йди додому. День видався незвичайним, тобі треба відпочити.

– Мабуть так, не завадить, – кивнув Драко. – Всього найкращого.

Кінець п’ятого розділу.