Розділ 3

Дазай Осаму

Після того, як Достоєвський відправився обживати камеру, місто поверталось до звичного життя. Президент і Бос Мафії владнали всі непорозуміння, можна навіть вважати, що досягли перемир’я.
На роботі знову стало нудно, правда, це не заважало Кунікіді знайти роботу і вимагати написання звітів.
Здавалось, що все повернулось на круги своя. Поки не відбулось вбивство обдарованих з мафії. Мені це здалося підозрілим, але нічого дізнатися у мене не вийшло. Мафія не стала давати цій справі хід в маси, а тим паче, що б нею займались міністерство або ОДА.
Я вже думав навідатись в гості до Чуї, коли знову відбувся злочин. Знайшли ще одного мертвого обдарованого, з мафії. Все це наштовхнуло на не дуже райдужні думки.
В мафії, як мені відомо, наразі немає ніяких проблем з іншими організаціями. І якщо це не міжусобні проблеми, тоді що? Хто ставить себе під приціл Портової Мафії? Відповідь Боса, на таке буде смертельна кара.
Я став спостерігати за подальшим розвитком подій, що теж були не особливо на користь Мафії. Не те, щоб мене це особливо хвилювало, але все ж таки, вбивають обдарованих. Про вбивство ще одного я дізнався одним із перших і навіть побував на місці злочину. І мене цікавило не тіло вбитого, а те, що було навколо нього. Ні слідів боротьби, ні крові, хоч на убитому було видно синяки й порізи. Значить його вбили не тут, а перенесли сюди, але навіщо?
Мої роздуми прервала поява мафії, Чуя йшов на чолі, ще з декількома людьми, він одразу рушив до слідчого, я ж усміхнувся.
Здається, мафія знає хто за цим стоїть. Всіх попросили піти, я не став опиратися і попрямував до виходу, не звертаючи увагу на Накахару.
Увечері я був за квартал від дому, як відчув, що щось не так, озирнувшись, я зрозумів, що парю над землею. Через хвилину я приземлився на даху одного з будинків, недалеко від дому.
– Невже в агентстві так мало платять, що ти вибрав цей район для проживання?
Я отряхнув одяг і поглянув на рудого мафіозі, що стояв недалеко від мене:
– Не знав, що тебе так хвилює моя зарплата, що ти аж вирішив зустріти зі мною, використовуючи свою здатність. Що не дуже вдала ідея, враховуючи серію загадкових вбивств членів Портової Мафії.
– Якраз через це й запитав про зарплату, раптом доведеться міняти спеціалізацію, – відповів Чуя мені в тон, дивлячись на місто.
– Невже Бос не знає свої ворогів?
– Якби це був той, хто нам відомий, серії вбивств не було б. Не хочеш сказати, що ти знайшов сьогодні на місці злочину? – Накахара впився в мене допитливим поглядом.
– А чому я маю тобі щось розповідати? Мені за це щось… ? – я з посмішкою на обличчі відмахнувся від удару Чуї. – Ні, ні, на таке я не згоден.
– Ось викинути тебе з звідси і буде моя тобі подяка, – промовив мафіозі злісно.
– Ну таке собі… – я блокував удар Чуї лівою рукою, іншу сховав в кишеню плаща, – вбивство відбулось не там, де знайшли тіло, знаєш, правда?
– Я тобі що, міністерських слідчий, звісно знаю, – Накахара сховав руки в кишені свої штанів.
– Судячи з порізів, вони були зроблені ножем, яким, як я знаю користувався вбитий на декілька днів раніше обдарований. Порізи не свіжі, їм 2-3 дні. – Я поглянув на небо, що уже було вкрите зірками.
– Ще щось? – я посміхнувся зі злості в голосі Чуї.
– А ти хіба не розумієш, до чого я веду?
– Ти вважаєш, що один член мафії просто так вбив іншого.
– Ось причину й потрібно знайти? Я вважаю, що це дія якогось дару, що змушує вступати в бій насмерть одного з двох бійців, – я перевів погляд на рудика, що уважно мене слухав, – але доти виникають питання: що було з останнім вбитим останні два дні? Де був? Що робив? І для кого?
– Невже в такого, як ти, немає ніяких здогадів в цьому напрямку? – в голосі звучала твердість, я посміхнувся.
– Крім того, що це обдарований, що має зуб на мафію, нічого сказати не можу. Бо немає ніякої інформації. Тим паче ти не сказав, що мені за це буде?
– Я оберу на свій смак, – після цього Накахара змахнув рукою – й я піднявся в повітрі й полетів до низу, не встиг і слова вимовити. Приземлившись й поглянув на гору будинку, я нікого не бачив. Здається, справа куди серйозніша, ніж я собі думав.

***

Я спокійно собі сидів, думав про те, як би то піти з життя, коли мої думки прервав Хіроцу, що увійшов до нас в агентство.
– Вітаю, панове, мені потрібна зустріч з вашим президентом, негайно, – це було вже цікавіше, ніж смерть.
– По якому питанню ви хочете зустрічі зі мною? – я поглянув на Фукудзаву, що стояв в дверях свого кабінету.
– Бос Портової Мафії просить зустрічі з вами, – я ж переконався, що все зрозумів правильно: пан Морі хоче допомоги, оскільки його підлеглі вмирають один за одним, – також пан Морі наполягає на присутності Дазай-куна на цій зустрічі.
Я поглянув на старого Ящера з цікавістю, він відвів погляд до президента. Я теж поглянув на пана Фукудзаву, він зустрів мій із запитанням. Я прикрив очі в знак згоди. Хіроцу просить на зустріч лише в тому випадку, коли потрібно бути ввічливими і таки справді потребують цієї зустрічі. Тож це гарантує безпеку запрошених осіб.
– Гаразд, сьогодні після обіду, як я розумію, це справа нагальна.
– Все вірно, пане президенте.

Зустріч відбулася в парку, коли ми прийшли, Морі уже був на місці. Його руки були зібрані на спині, що говорило про те, що він чимось схвильований.
– Не думав зустрітися з вами так швидко, пане Морі, – промовив Фукудзава перший.
– Як і я, але, на жаль, обставини диктують свої умови.
– Що ж це за обставини?
– Як ви, мабуть, чули, декілька моїх підлеглих знайшли мертвими. Ми вийшли на слід вбивці, але нам потрібна допомога, оскільки через наші з вами недомовки у мене немає необхідної кількості людей, дай…
– Гаразд, що ж саме вам потрібно від мене і мої підлеглих? – я ж не міг зрозуміти, навіщо це все. У Мафії є обдаровані, що з легкістю можуть компенсувати відсутність тілоохоронців.
– Оскільки ми маємо справу з обдарованим, потрібен Дазай з своєю здібністю, ми не зовсім розуміємо її дію , вона називається “Істина ляльки”. Вона чимось схожа на вірус, що ми з вами пережили на днях. Виникає печать, що зв’язує обох разом, подальше не дуже ясно.
Також потрібні вмілі, вправні люди, для того, аби відвідати можливе місцезнаходження ворога.
– Гаразд, на коли? – ось це уже цікаво, вони знають місцезнаходження ворога й не нападають.
Чому? Щось тут не те, у мене навіть з’явилось якесь незрозуміле мені почуття.

Я впевнився в цьому, коли на місці зустрічі ввечері побачив Боса, Акутагаву, чорних ящерів і Койо.
– Чи то мені здається, чи то у вас когось не вистачає? – запитав Фукудзава у Морі, через декілька хвилин, той невесело посміхнувся і відповів:
– Це ще одна причина, чому я звернувся до вас. Один з мої керівників, Чуя Накахара, день тому вирушив сюди зі своїми людьми й не повернувся. Потрібно з’ясувати,що з ним сталось, – сказане мені не сподобалось від слова зовсім, всередині мене все більше піднялось почуття тривоги і страху.
Ми вирішили розділитися, я з паном Морі, Акутагавою і Ацуші, йшов по складу в пошуках Чуї, або того, хто причепний до всіх цих незрозумілих злочинів.
Пан Президент з ящерами, Кунікудою, і Кенджі пішли в інший бік.
– Раніше для тебе подібне завдання викликало сміх, і невдоволення. Бо ти вважав це дитячим заняттям, невже тепер це змінилось? – я продовжив рухатися далі, ігноруючи питання, й відчув на собі погляд не тільки колишнього Боса, а й Ацуші.
– З чого ви так вирішили?
– Щось я не чую твоїх зауважень і прокльонів на рахунок цього.
Я посміхнувся і поглянув на Морі з посмішкою:
– Я на вас більше не працюю, тому не бачу сенсу Вам щось говорити, тим паче коли ви самі приймаєте в цьому участь. І, думаю, розумієте, що ситуація не є дитячою витівкою. Мені аж цікаво стало, кому це ви так насолили, Босе?
– Як ти сам зазначив, Дазаю, ти більше в мене не працюєш так що… – зліва почувся шум, ми всі глянули туди, але боковим зором я помітив, як щось падає зверху, тому стрибнув в бік й пригнувся. Якраз таки вчасно, труба впала на те місце, де стояли я і Бос.
– Невже таки Бог почув мої молитви, – сказав я, дивлячись на те, як пан Морі отряхує одяг і встає з землі.
– Що це було? – запитав Ацуші, подивився туди, звідки впала труба, і оглянувся в той бік, де було чути шум перед тим, як нас “атакували”.
– Про нашу присутність знають, – сказав пан Морі, злісно оглянувшись.
Я посміхнувся до нього і рушив далі, ще декілька разів були подібні атаки, але ми їх оминули. В тому, що це були приготовлені наперед “капкани”, я не сумнівався.
Аж поки прямо на нас не посипався град каменів, я відстрибнув вбік і, озирнувшись, побачив Чую, що стояв зверху на одному з приміщеннь неподалік.
Акутагава теж його побачив, але нападати не спішив. Пан Морі звернувся до Накахари і це не дало ніякого ефекту, ну, крім того, що той сам особисто запустив в нього декілька каменів, що викликало у мене посмішку.
Коли ж я вийшов, встав перед паном Морі і наші погляди зустрілись, я побачив, як його очі на пару секунд вкрились чорнотою, а після переді мною з ним з’явилась печать, подібна до тої, що мені описував Кінікіда, говорячи про вірус. Я піджав губи, повернув голову і промовив:
– Ідіть вперед, десь тут повинен бути носитель дару “Істина ляльки”, він має сам зупинити дію свого дару, оскільки я заблокую здібності Накахари, але не його. Йдіть, я затримаю його, заодно згадаю молоді літа, – я швидко ухилився від атаки, але інші ні. І їх приложило гравітацією об стіну складу, ну, що є і плюс. Вони встали і швидко пішли, я ж з посмішкою почав відбивати атаки Чуї, це було легко для мене.
Я знав його, як себе, мені були легко уникати того, аби причинити йому шкоди. Так само, як він мені, і це його злило, тому він придумав щось нове на ходу, і ось я попався на його хитрість і, пролетів пару метрів, вдарився об стіну складу, і впав на землю, недалеко від Акутаґави і Ацуші, що бились проти якось незнайого мені типа. Він був одягнений у смокінг, в шляпі, поки я піднявся, він приложив власника Рошьомона.
– Акутаґава, ти що, забув, чому я тебе вчив? – крикнув я до нього, бачачи, що він нічого не робить, й швидко відійшов в бік, так як біля меня приземлились камені від Накахари. Сам він теж з’явився, одразу після цього.
Я почав відбивати його атаки руками і ухилятись від каменів, я обійшов незнайомця в шляпі позаду, пригнувся – і камені влучили в йому в спину, він впав. Але швидко піднявся і відкинув Акутаґаву й Ацуші, що встигли до нього підійти. Я ж заблокував руки Чуї, тим самим сподіваючись на перепочинок, а то мені така розминка не до вподоби.
– А ви цікава парочка, – я поглянув на незнайомця в шляпі, він зробив знак рукою і рудик перестав вириватись, він ніби завмер, – здивований, що він ще досі під мої контролем.
– Про що це ти? – той засміявся від мого питання й зняв шляпу, голова у нього була лиса. В написах, чи то що, на руці кільце.
– Побороти мій вплив можна, тільки проявив свої почуття до другої половини. Він цього ще не зробив, його самообман йому заважає, але це на краще. Або він тебе, або ти його, інакше ніяк.
Після цього він зробив змах рукою, Чуя відкинув мене, я знову вперся своєю спиною в кам’яну стіну, Ацуші пішов в атаку. Також побачив, як Морі обороняється від пана Президента. Через що пропустив атаку Накахари мені в живіт. Я заблокував його удар ногою і сплюнув кров. Ні, ну так вмирати теж не добре, і взагалі, я не планував робити це сьогодні.
Я відкинув його і побіг до того в смокінгу, він ухилявся від атак Ацуші й Акутаґави. І не помітив мене, я схопив його за запастя, але нічого не відбулося, його здібності не заблокувалась. Та ну, не може такого бути! Я ухилився від удару Чуї, він попав по руці незнайомця, і з руки злетів перстень.
– Ні, ні, ні… – я ж посміхнувся і кинувся за кільцем, пришлось трішки завадити Президенту й Морі, але я вибачився, а ось Чуя… Ну, думаю Фукудзава не зрозумів, а Морі не образиться.
Кільце знайшлось біля складу, я взяв його в руку і обернувся поглянути на свого колишнього напарника. Але його ніде не було видно, мені це не сподобалось, і я кинувся назад до місця, де був той, в смокінгу. Він був на тому самому місці, але тепер уже тримав під прицілом цивільних людей, яких я раніше тут не бачив.
– Здається, ви принесли мені те, що мені треба? – сказав він, побачивши мене, я ж посміхнувся. Ацуші, Акутаґава, Кунікіда, і Хіроцу подивилися в моєму напрямку, так само, як цивільні люди.
– Ви про це, пане…? – я підкинув перстень в своїх руках.
– Так, вірно, молодий чоловік. Да…
– Ох, знаєте, після такої ночі я не впевнений, що молодий, – я скривився, як стариган, і приклав руки до спини, – навіщо ви обрали таке тверде місце? Так і забитися не довго.
– Віддайте мені кільце, і я відпущу вас усіх.
– Навіть тих, що знаходяться під вашим контролем? – запитав пан Морі, виходячи наперед, він був пошарпаний, на одязі місцями видно дірки, в руках було видно ніж.
– На ваш жаль, ні. Але, після цього, я зникну з вашого міста, – мені це не дуже сподобалось, я озирнувся.
Куди і чому могли зникнути підвладні йому обдаровані? І найголовніше, як він ними керує?Чому моя здатність на нього не діє? Я знову поглянув на чоловіка в смокінгу, а якщо він теж лялька? А що ж тоді з перстнем?
– Ну знаєте? Мені…
– Ну що ж, я не помилився, кільце нічого не варте, – промовив я втомленно і відкинув кільце вбік, його спіймав Кунікіда, як я й думав, при цьому він мав злобне обличчя. В той час, як незнайомець не змінився на обличчі, й я посміхнувся, – так само, як і ви, раз ховаєтесь за ляльками. Невже ви такий слабкий? – промовив я голосно, лялька в смокінгу зняла запобіжник з пістолета, Кінікіда став йди до заручників, але Хіроцу зупинив його. Тим часом, незнайомець наставив на цивільних і вистрілив. Але нічого не відбулось, пуля не вилетіла. Цим скористався Хіроцу, який, за допомогою своєї здібності, зловив шляпника в металеві обійми.
– Ви б хоч перевіряли пістолет на наявність пуль. Чи ви не знаєте як? – запитав я з насмішкою, і боковим зором побачив те, що хотів, я ухилився від каміння, що летіло на мене.
– Я вас всіх тут вб’ю, – на цей раз голос лунав не від незнайомця в смокінгу, він був здається, всюди. Я оглянулся, щоб зрозуміти, що тут є спільного, тим часом, як Кенджі почав визволяти людей. Я ж пішов у напрямку того, звідки, як я гадав, лунав голос, коли перед мною з’явився Чуя, я важко видихнув і пригнувся, говорячи:
– Знаєш, Чібі вже краще ти будеш десь збоку йти і бубоніти, про те, який я нестерпний, ніж перешкоджати мені, – я піднявся й виставив перед собою руки, блокуючи його наступний удар. Зрозуміло, що я не зміг просунутись вперед, мене відкинуло назад, коли я вийшов на відкриту місцевість, то зрозумів, що сила ударів стала меншою. І це може означати, що й сила того обдарованого меншає від відстані. Мені це було на руку, з своїми думками я пропустив удар рудика, і впав на землю, поглянувши вбік, я побачив Морі, що б’ється з Фукудзавою, у нього справи краще за мої.
– Якісь проблеми, Осаму? – запитав Бос, помітивши мене, я ж піднявся на ноги.
– Ні, навпаки, знайшов спосіб усе вирішити.
Морі зацікавлено на мене поглянув, через що пропустив удар пана президента і приземлився недалеко від мене. Я ж заблокував удар Чуї, і перехопив його руки.
– Може поділишся, бо проблеми у нас з тобою схожі.
– Відходите як надалі звідси, тим самим допоможете собі й решті. Вони все зроблять і без вас, Босе, – я відпустив руки Накахари й відбив його наступний удар.
– Здається, робота в офісі зробила тебе менш витривалим.
– Вам здається, все в порядку…. Просто вам мене не зрозуміти, – промовив це, я вирішив тікати, щоб відвести Чую подалі від цього обдарованого.
Я вибіг зі складу, тут не було, де ховатись, тому я зупинився і побачив, як Чуя спускається на землю і йде до мене, знов бійка. Мені було важко блокувати удари, щоб не нашкодити йому, і важко було самому контролювати свої сили, щоб не нанести серйозних травм Накахарі. У мене не було бажання завдавати йому шкоди, сил тим паче.
Тому я вирішив дещо перевірити і дав Чуї можливість спіймати меня за горло, я поклав руки йому на руку, він же швидко, з усією силою, відкинув мене.
Пролетів я добрячу кількість метрів, через що зніс комусь вікно і трохи стіни. Будучи під адреналіном, я піднявся на ноги і пішов на вихід з кімнати, спустившись вниз, я оглянувся і впізнав дім. Це дім Чуї, а ось і він сам, я ухилився від його удару. Так, як він був в повітрі, я не почув його прибуття.
Мені вже набридла і ця біганина, і це все, мені уже не сімнадцять, тому я вирішив ризикнути. Відкинувши руки Чуї, я взяв його за шиворот і поцілував його в губи…
Що ж, ефект вийшов неочікуваний, він мене не відкинув, як я думав, уже за кілька секунд я був притиснутий до іншої стіни і отримав відповідь на свій поцілунок, і тут то я зрозумів слова незнайомця в смокінгу.

Самообман – це ненависть, він проявляв її, як захист…

Далі вже думати не було як, оскільки рудик поклав руки мені на сорочку, й в наступну секунду гудзики посипались на підлогу, оскільки іншого вибору їм не залишили, я ж штовхнув Чую у вітальню на диван, за допомогою свого дару, він потягнув мене за собою, що було трохи неочікувано. Я навалився на нього, змушуючи лягти на диван, у відповідь він поклав руки мені на плечі й поцілував. Я поклав ліву руку йому на обличчя, коли перервав поцілунки від браку повітря, й припав до його шиї.
Почувся дзвінок мобільного, я без особливого ентузіазму потягнувся до нього. Дістав його, я відповів на дзвінок, не дивлячись, хто дзвонить, оскільки Накахара стягував з мене плащ.
– Дазаю-Сан, чоловік в смокінгу мертвий, ми знайшли власника дару, він знешкоджений, всі, хто тут знаходиться, прийшли в себе. Ви в порядку? – я впізнав голос Ацуші, його слова мене порадували, тим часом я іншою рукою розстібав гудзики на сорочці мафіозі.
– Так все гаразд, я проводжу Накахару-куна додому, він витратив багато сил сьогодні, тому передай Акутаґаві, чи ще там кому з мафії, що завтра його можуть не чекати на роботі.
Після вибив дзвінок й відкинув телефон в бік, скинув з себе сорочку, після вжав Чую в диван, притягнувшись до ременя його штанів…

______________________________________
Фанхатне Божевіллям UA
https://t.me/+aSNIASEtEClhYzgy (копіюєте посилання ставляєте в гугл пошук) телеграм канал з українським контентом, з фанфікшен направлення.
Буду рада бачити тебе серед підписників🤗