Розділ 3

Глава 3 

На ранок Микола прокинувшись зрозумів, що у нього ж сьогодні уроки у школі. Обрежно переклавши Тараса з себе на ліжко, почав збиратися. Залишив йому записку і ліки, і термометр. По дорозі згадав що у нього третій урок, а не перший і спокійно вже пішов далі до школи. Зайшовши до учительської, побачив як цілуються два вчителя, один трохи старше, Микола його не знав. А другий Миколі був знайомий, тому що Микола викладав в його класі. 

— То слухи про вас не плітки? — здивовано запитав Микола. 

— Ми заміжні 10 років. — спокійно відповів вчитель, який був трохи старше з сивиною у волоссі. 

— Любий, це Микола, отой новенький вчитель інформатики. 

— Я Фукудзава, приємно. 

Микола взяв журнал і сів щось дозаповнювати з телефона. 

— А учні знають по ці оцінки? — спитав Морі. 

— Звісно знають. Пане Морі, я хотів вам де що розказати. Тарас Шевченко зараз у мене вдома, з температурою.  Тобто хлопчик знайшовся, але я б не хотів це повідомляти батькам. Бо у них вдома відбувається домашнє насильство, тому я не хочу аби він, хоча б поки не видужає, повертався додому. Тільки не кажіть його батькам, що ми дізналися про це, бо це може бути небезпечно для Тараса. 

— Вибачте, що вмішуюся не в свою справу. За таке треба одразу позбавляти батьківських прав. 

— Так, але я не хочу щоб він потрапив до дитячого будинку. 

— Тоді таке питання, ти зможеш йому дати проживання і забезпечувати його? 

— Проживання і харчування зможу, ось щодо речей не впевнений. 

— Речі, то вже таке. Батьки мусять або повернути їх при позбавленні батьківського права, або відшкодувати в грошовому розмірі. Тому думаю в тому не буде необхідності. Чи є якісь докази про домашнє насильство? 

— Фотографії після побиття. 

— Добре, у мене є знайомий суддя, я поговорю з ним про це все. Хай поки хлопець живе у тебе. 

— Добре дякую. 

— Зачекай, ти готовий взяти на себе відповідальність за нього? — перепитав Морі.

— Так — відповів Микола.

Микола пішов до класу. 

— Я теж піду. 

— Побудь ще тут зі мною, чай вип’ємо— промовив Морі і підійшов поцілував коханого в щічку. 

— Але мені треба іти, а то там зараз третій а клас рознесуть. 

— Ну і іди, мамця, нікуди твої діти не дінуться — буркнув, легенько шлепнувши того. 

Фукудзава вийшов з кабінету. 

***

Микола зайшов в клас, почав відмічати відсутніх. 

— А Дазая і Чуї не бачу, але на попередньому були. 

— Вони у медпункті — відповів хтось. 

— А що сталося? — поцікавився Микола. 

— Чуя ткнув ручкою в око Дазаю. 

— Їй Богу, зараз сідайте за комп’ютери включайте, я передзвоню вашому класному керівнику. 

*** 

Через декілька хвилин Морі підійшов до медичного кабінету. 

— Їй Богу, ви можете вирішувати свої сутички вдома? Медсестри як завжди нема. 

Відчинив двері кабінету. 

— Заходьте, що знову сталося? 

— Він мені виколов око!!! — проскавчав Дазай. 

— Просто він мене низьким назвав!

— Сідай і прибери руку з ока я огляну. 

Дазай сів, прибрав обережно руку. 

— Око він тобі не виколов, але потравмував. — сказав оглядаючи Морі. 

Чуя сів поруч, взяв дазая за руку, гладить Дазая по плечу. 

— Вибач мене, будь ласка. 

Морі обережно обробив рану і обмотав око. Дазай скривився, сжав руку рудого. 

— Зараз я зателефоную батькам. І обов’язково їдьте в лікарню і до окуліста. 

Чуя кивнув головою. 

Після дзвінку Чуя взяв Дазая на руки і поніс до батьків в машину. 

— Е, я не маленький щоб мене носити.

— Але ти погано бачиш тому вести тебе довго, і я тебе поніс, краще лежи і не викручуйся! 

Дазай пхикгув закрив обидва ока. 

***

Втомлений від тяжкого дня Микола прийшов додому, плюхнувся на ліжко і зрозумів, що Тараса вдома нема. Але тут побачив записку на столі. «Я пішов за речами додому, скоро буду, коханий не хвилюйся» після такого напруженого дня чогось не витримав і потекли сльози. Через хвилин 5 Микола почув дзвінок у двері, відкрив, на порозі стояв Тарас, обійняв його, поцілував. Зайшовши у квартиру, Тарас поклав усі сумки. 

— Я забрав усі цінні для мене речі дому, поки там нікого не було. 

Микола знову обійняв Тараса поклав голову йому на груди. Тарас погладив його по голові. Тарас сів на ліжко. Микола сів поруч. 

— Ти будеш жити у мене.

Щодо твоїх батьків, ми трохи пізніше все вирішимо. Я поки візьму на себе твоє опікунство. Якраз добре, що ти речі забрав і можна твій номер телефону? 

Тарас продиктував. 

— Ти як почуваєшся? 

— Добре, я ти як? 

— Я більш менш, але сильно втомлений.

— Тоді лягай, а я тобі чай зроблю. 

— Ні спочатку поміряй температуру. 

Дав Тарасу термометр, Тарас ліг міряє, Микола поцілував його в чоло.

— Я тебе кохаю. — проговорив Тарас, посміхнувшись. 

— Що?— здивувався і почервонів Микола. — Я теж але не думав що це буде взаємно. — Поцілував Тараса в засос. Ліг поруч. — Давай термометр. 

Тарас дав термометр. 

— 37,5. Невисока вже, але лежи сонечко. 

— Покажеш потім речі які найцінніші для тебе і розставиш все. 

Микола швидко заснув, а Тарас ще довго лежав в його обіймах.

#фанфік