Розділ 2

Глава 2

В понеділок Миколі зателефонувала директор. 

— Доброго рану, тут батьки Шевченка повідомили про зникнення Тараса. Кажуть, що вже 2 дні немає вдома. 

— Сумно, але я ніякої інформації не маю. 

Поклав трубку зітхнув. 

— Чого він не прийшов до мене не зателефонував. 

У Миколи пари сьогодні були теж онлайн, тому він взяв телефон підключився на пару, одягнувся і вирішив сам піти шукати Тараса. Вже під вечір, коли вже вирішив повертатися додому, зайшов в атб, і тут бачить на касі перед ним стоїть Тарас. Він на радощах аж обняв його. Тарас трохи перелякався від того, що його хтось сзаду обійняв. Він озирнувся і побачив Миколу. Микола усміхнувся, Тарас підняв очі сумно глянув на Миколу. 

— Можна мені поїсти купити більше? 

— Можна іди вибирай все, що хочеш я оплачу за тебе. 

Через пару хвилин Тарас підійшов до каси з йогуртами і всякими сирками, трохи повеселішав. Микола це все оплатив, вийшли з магазину. 

— Дуже вам дякую. 

Сів на лавочку почав їсти один із сирків.  

— Ти кудись ідеш? 

— Ні я тут ночувати буду. 

— На вулиці? Ні ночувати на вулиці не треба, підеш зі мною до мене додому. Скільки ти вже на вулиці ночуєш. 

— Оце б була б друга ніч. 

— Ти тільки в одній сорочці? І так ночував. 

Зняв з себе куртку одягнув на Тараса. Помацав лоб. 

— Так у тебе температура. Пішли додому. 

Він взяв Тараса попід руку, підняв, потягнув додому. 

Прийшов з ним додому. 

— Іди лягай на ліжко, я зараз візьму термометр. 

— Холодно. 

— Звісно холодно, бо треба було не ночувати на вулиці. 

— Я забув вашу адресу. 

— А ти без телефона зовсім? 

Тарас кивнув головою. І пішов ліг на ліжко, накрився покривалом. Микола підійшов до нього, сів поруч дав термометр. 

— Поміряй. Горло не болить? Чаю хочеш ? 

— Хочу. 

Микола пішов робити чай на кухню. Приніс чай поставив на тумбу. 

— Обережно гарячий. Давай термометр. 

Тарас дав термометр. 

— 38.7 

Зітхнув. Поправив одіяло. Почав розпускати своє волосся, яке було зав’язано у хвіст. 

— Ви такий красивий. 

— Дякую, але вдома можеш мене називати на ти, як друга. 

Тарас мовчки посміхнувся. 

— Тобі в цьому зручно спати? Чи дати одяг переодягнешся? 

— Краще дай одяг в сорочці і цих штанах не зручно, і їх треба випрати. 

— Добре тоді зараз дам. 

Дав з шафи футболку і спортивні штані. Тарас одразу почав перевдягатися. 

— Не при мені ж. 

Встав вийшов з кімнати. 

— Ти щось їсти хочеш? 

— Хочу йогурт 

Приніс тому йогурт і ложечку. Сам теж взяв один із йогуртів сів поруч їсть. 

— А це ти собі окремо йогурт купив? Чи з тих яких я вибирав? Всі йогурти мої. 

— Окремо. Навіть ті які лишилися в магазині твої? 

— Так всі які існують на цій планеті. 

— Навіть ще до кінця не готові йогурти? 

— Як тільки стануть готовими будуть моїми. 

— Добре. То що мені не їсти йогурт? 

— Тобі можна, бо ти мені подобаєшся. 

— Ти мені теж. 

— А ти де будеш спати? Це ж твоє ліжко. 

— А там в коридорі, зараз диван розкладу. 

— Ні спи зі мною.

— Але ж тобі буде не зручно. 

— Мені зручно спати з тими хто мені подобається. 

Обійняв його, поваливши поруч на ліжко. Микола розсміявся. 

— А скільки тобі років? 

— 19, а що? 

— Та просто було цікаво на скільки ти мене старше. 

Виліз на Миколу лежить прижимається. 

— Е, що ти робиш? Ні я звісно не проти, але, кхм…

— Мені злізти? 

— Ні, ні, лежи. 

Промовив Микола, погладивши і вкривши Тараса ковдрою. Тарас увіткнувся носом у груди Миколи заплющив очі і заснув. А Микола ще довго дивився на сплячого Тараса, і потім ніжно поцілував його в голівку і сам теж заснув.

#фанфік