Розділ 12

Від лиця Стейсі

Самопочуття у мене не найкраще. Нежить, кашель, висока температура. Потрібно було йти до лікаря, але й цього робити не хотілося. Голова боліла. Тому Марія сама побігла до нього, залишаючи біля мене Дамелі, яка заставляла пити чай, щоби хоча б якось воскресити мій голос.

Вікно було відчинене. Дамелі підійшла до нього, щоб зачинити, але несподівано через нього стрибнула якась кішка. Подруга злякалася і відразу відійшла від неї. Я згадала, що у Дамелі алергія на них. Я ледве підняла голову, щоби подивитися на них. Звідки в гуртожитку кішка? Вони ж заборонені.

Біленька кішечка стрибнула на мої груди й лягла на них. Я хотіла її відігнати, але не стала тривожити сон. Цікаво, чия вона? Її мурчання заспокоювало і я погладила кішку, бо її неймовірно м‘якій шерсті. Вона була доглянута і їла точно нормально. Десь біля дверей я почула чхання Дамелі.

— Прошу прибери її.

— Ні.

У двері досить сильно постукали. Я здивувалася. Хто це може бути? Дамелі відчинила їх.

— Ти? Владе, йди звідси!

О ні-і-і. Тільки не він.  Але кішка не давала мені на нього злитися. Я притиснула її сильніше до себе, не бажаючи відпускати.

— Вона у вас?

— Хто вона?

— Моя кішка.

Я подивилася на біленький жмуток милоти, який спав у мене на грудях. Це його кішка?! Та цього бути не може. Цей грубіян не може мати кішку. Дамелі знову чхнула.

— От і прекрасно, забирай її.

— Що, ця стерва заболіла? ‒ Влад подивився на мене, і я розізлилася від того, як він мене назвав. Він лише злісно усміхався, тішачись моєму положенню зараз.

— Грубіян, ‒ прохрипіла я.

Він підійшов до мене і забрав свою кішку.

— Як її звати?

— Ніяк, у неї немає імені.

Як це у неї немає імені? Хлопець вийшов з кімнати. Через п’ять хвилин повернулася Марія з лікаркою, яка оглянула мене. Всі тоді повиходили з кімнати. Час від часу в коридорі я чула голоси Даниїла та Єсена, які говорили з Марією.

— Що ж, бронхіт.

Лікарка сказала мені, що робити та дала список трав, які потрібно приймати та мазь. Тільки початок року, а я вже заболіла. Різке похолодання на вулиці на руку мені не зіграло. Як завжди. Наче й здоровий спосіб життя, а все одно болію при будь-якому похолоданні.

В кімнату повернулася Марія з Дамелі, а з ними ще Даниїл, Соломія та Єсен. Щось зараз буде.

Але, на диво, все було спокійно. Даниїл щось розказував, поки я з Марією тихо слухали музику в безпровідних навушниках, щоби не спалитися та не образити його. Єсен заварював чай мені, бо розбирався в цьому, а Дамелі час від часу сварилася на Даниїла. Класика.

Всі подивилися на вікно, коли почули якийсь шурхіт за ним. Марія швидко підійшла і відчинила його. В кімнату застрибнула вже знайома кішка. Але цього разу на ній був ошийник до якого був прив’язаний невеликий мішечок. Я здивувалася. Що кішка Влада знову тут робить? Вона підійшла до мене та сіла на коліна.

— Ну ні. Знову вона.

— Чия це кішка? ‒ запитала Марія.

— Влада.

По ній було, що вона щось знає про це.

— В гуртожитку заборонено..

— Єсену, не будь занудою. І навіть не думай кому-небудь говорити про це. Мені ця кішка подобається, ‒ прохрипіла я і взяла мішечок. Трави? Надіюся не наркотики. Єсен забрав їх у мене та роздивився, подумавши про те саме.

— Якраз те, що тобі потрібно зараз.

Я забрала у нього трави назад і тільки зараз помітила записку, що була прив’язана до мішечка. Я відв’язала її та розкрила. На диво, текст був написаний гарним почерком, який я відразу змогла зрозуміти.

«Тут пташка наспівала, що тобі ці трави потрібні, а їх в оранжереях не було. Не питай, де і як я їх дістав, і просто уявимо, що це зробив не я, а хтось інший. Якщо про це хтось дізнається з Чура – тобі не жити.

Влад

П.Н. Можеш якось назвати кішку, якщо хочеш»

Він хоча б колись буває добрим? Я подивилася на кішку, яка вже мирно спала у мене на колінах. Всі спостерігали за мною.

— Я навіть не знав, що у Влада кішка є! А як її звати?

— Ніяк.

— То буде Тюлька.

— Даниїл! Я зараз Влада позву і він тебе за це прізвисько для його кішки вб’є.

— Стерва правду говорить.

Дамелі вийшла з кімнати, бо більше не могла терпіти свою алергію та зачинила двері, біля яких проходив якраз Влад. Марія все ще здивовано стояла посеред кімнати, поки Єсен заварював чай. Знову. В мені вже 90% не води, а чаю. За що? Ну і як мені тебе назвати? Це не справа, що ти у нас без імені ходиш. Поглянувши в її очі, я згадала одного персонажа з гри. Він також міг перетворюватися на персонажа, а ще у нього була гетерохромія, як у неї. Одне око блакитне, друге зелене. 

— Будеш Яною.

Вона провела зі мною всю ніч, сплячи у моїх обіймах. На ранок побігла до свого господаря. Мені вже стало трохи легше, ніж вчора і я хоча б могла нормально ходити. Марія побігла на пари, але вона говорила, що після них ще з Сашою та Соломією піде гуляти, тому до вечора її не буде. Я не знала, чим себе зайняти, тому переписувалася з Дамелі. Але і вона не відповідала часто, бо у неї були пари. Поки в коридорі мало студентів, я вирішила трохи прогулятися. На вулиці було прохолодно. Подвір’я було пустим, зараз пара, яка скоро повинна закінчитися. У мене повинно було бути травництво.

Гуляючи коридором, я знову побачила Яну. Але вона відразу побігла. Задивившись на неї, я в когось врізалася.

— Кого бачу. Стерва.

— У тебе наче повинні бути пари, грубіяне.

— Щоби я і сидів на догляді за магічними істотами? В житті цьому не бути.

— Але котів любиш. І у тебе зараз не догляд за магічними істотами, бо цей предмет веде Агнетта Еміліївна, а у неї зараз травництво з моєю групою.

Голос у мене був більш живий, ніж вчора.

— Головне, що не фізкультура, чи захист від тварюк.

— Магічних істот.

— Говорю ж тварюк.

— Грубіян. Як тебе ще не вишвирнули?

Влад хитро всміхнувся.

— Фокусник ніколи не розкриває своїх секретів.

— Ти не фокусник, а грубіян.

— Як скажеш, стерво.

Він розвернувся і пішов у протилежну сторону.

— Стій!

— Що ще, стерва?

— Яна.

— Що?

— Я її назвала Яною. Не придурюйся, що не знаєш, про кого я.

Хлопець задумався.

— Мені подобається.

Влад пішов далі, а я повернулася у свою кімнату. Я ж повернулася до своєї і продовжила лікуватися. Хотілося швидше повернутися на пари, мені нудно одній сидіти в кімнаті. А особливо готувати їжу на кухні гуртожитку. Краще вже терпіти нашу їдальню, ніж це. Все ж я не Стефанія.