Розділ 1,2

Глава 1

Адріан Агрест

 

Різдво. Чарівна мить, сповнена щастя та радощів.

Але одна цікава особливість – для кожного це свято значить щось своє. Для когось – це можливість провести час з близькими та друзями. Для когось – нагода усю ніч їсти мандарини під перегляд улюблених фільмів. А для когось, це свято взагалі не має жодного сенсу.

Адріан Агрест – син видатного модельєра Габріеля Агреста. Для нього, це свято давно втратило свою суть та атмосферу. За все своє життя той ані разу не подарував сину і краплі своєї уваги, замінюючи її дорогими подарунками.

У дитинстві Адріану було дуже прикро, що інші діти проводять цей час зі своєю сім’єю, а він один, засинаючи на ліжку, коли ще навіть не пробило дванадцятої.

Але, з часом, він до цього звик. Та особливого бажання змінювати традицію не було. Єдине, що лютило хлопця, це те, що він не може святкувати зі своїми друзями. Адже поки він листає рекомендації ТікТоку та п’є лікер, котрий купив без відому батька, його друзі разом гарно проводять час.

«якого фігу він це робить?! Він ще недостатньо насолив мені за ці роки?» – пише Адріан своєму другові Ніно.

  «Чувак, він як-ніяк медійна особа. Йому не потрібно, щоб ти натворив чого. Навіщо йому зайвий шум, він має уявлення про підліткові вечірки та розуміє, чим ти там будеш займатися»

  «у цьому і справа! Я підліток. Я взагалі повожуся наче ангел»

  «Ангели не бухають та не матюкаються як шевці!»

  «закрий хлібальника!»

*

Хлопець відчинив двері у дім, повний холоду та пустоти. Незважаючи на різдвяні прикраси він не знаходив там ані краплі комфорту. До Різдва залишався тиждень, а нашому герою від цієї думки ставало тільки гірше.

–       Де був так довго, Адріане? – запитала гувернантка Наталі.

–       Гуляв із Ніно.

–       Твій батько казав, що тобі не варто з ним спілкуватися.

–       А йому не варто вказувати, що мені робити. Так йому і передайте, якщо у нашого пана навіть не вистачає часу, щоб поспілкуватися з сином.

–       Не кажи так, він бажає тобі тільки добра.

–       Та ну. Ви так кажете лише тому, що він платить Вам за проживання у цьому домі.

–       А я недостатньо плачу тобі? – у холі пролунав холодний, низький голос.

Шкіра вкрилась мурахами, а дихання стало обривчастим.

–       Оу, батьку, яка честь, – сказав хлопець з чіткою іронією.

–       Не блазнюй, сину.

–       Та я й не збирався. Побачити батька уперше за тиждень, мешкаючи з ним в одному домі, це сильно.

–       Ти казав про гроші, – переходив з теми Габріель, – тобто, ти намагаєшся сказати, що 2000$ у місяць на особисті витрати, новий одяг, подарунки на свята. Тобі цього недостатньо?

Адріан лише мовчав. Коли він бачив батька, його дар речі віднімався.

–       На це Різдво втрачаєш усе. Думай про свою поведінку.

–       Та будь ласка, – проскрипів Адріан, схрестив руки на грудях, – не потрібні мені твої поблажки.

Габріель усе почув та підійшов ближче:

–       І слідкуй за язиком. Інакше, теперішня ситуація стане традицією.

Та дав йому міцного ляпасу. Той подивився на нього кришталевими очима.

–       Наталі, заняття.

Та кивнула, а Агрест старший розвернувся та пішов до свого кабінету.

–       Ходімо, – звернулася вона до Адріана.

–       Да йдіть ви усі…

Він, ледве не бігом, пішов до себе.

*

Так, він боявся батька. Боявся до втрати мови та шаленого пульсу.

Мабуть, Ви думаєте, що Адріан поводиться як розпещана дитина, але частково, так і є. Дитина, якій не вистачало банальної любові та ласки. А він чув тільки нескінченні закиди батька.

Та в один момент він… зламався.

 

Глава 2

Лука Куффен

–       ДЕ МІЙ СИРОК?! ЛУКО КУФЕНЕ, Я ТЕБЕ ВБ’Ю! – на увесь дім кричала Джулека.

–       Ну не знав я, що він твій, – мовив Лука, хватаючи бутерброд, що лежав на столі.

–       А НУ СТІЙ!

Сестра підбігла до брата та вони почали битися.

–       Кожен ранок – одне й те саме. У вас що, день бабака? – запитала мама, що йшла до кухні.

–       Доки ця ненажера не припинить тягати мою їжу до своєї норки, то так!

–       Та не знав я, що це твоє!

–       Так, досить! Куплю я тобі цей сирок. Май до старшого брата хоч малість поваги!

–       Пробач, мамо, коли справа торкається їжі, нічого не обіцяю.

–       По тобі й не скажеш, що ти така ласунка, – сказав Лука, коли вже вирвався з хватки сестри.

–       Та ти теж не виглядаєш як хом’як, що жере мої сирки вночі.

–       Та ти замахала мене зі своїм сирком!

–       Вибач, люблю, – вона поцілувала брата у лоб та пішла вбуватися.

–       Почекаєш на мене?

–       Ми з Роуз домовились прогулятися перед репетицією, я трохи раніше вийду.

–       Добре, тільки не запізніться.

–       Слухаю та підкоряюся. Бувай, дурашко.

–       Бувай, прилипало.

–       Бувай, мамо, – закричала вона та вийшла з дому.

–       Будеш снідати? А то завжди всухом’ятку.

–       Ні, мамулю, дякую. Я сьогодні теж раніше вийду.

–       Вдачі.

–       Навзаєм.

Він вбувся та вдяг верхній одяг.

Коли Лука вийшов на вулицю, він відчув, як холодний вітер лоскоче його обличчя. Лука – романтик, для якого важна кожна дрібниця. Все, що його оточує – чудово.

Він звернув до тунелю, який веде до його студії. Раптом, до нього підбіг хлопець у чорному костюмі та сховався за його спину.

–       Т-ти ч-чого?

–       Прикрий, будь-ласка. Сюди біжить дуже багато людей.

–       Сумніваюся, що вийде. Ти зі мною одного зросту, якщо не вище.

–       Б…- не встиг той нічого сказати, як Лука строго шепнув:

–       Тихо! Є в мене одна ідея.

*

–       Адріане Агресте!

–       Де Ви?

–       Вибачте, Ви не бачили Адріана Агреста? – запитав один із журналістів у Луки.

–       Ні, вибачте, не могли би ви…

–       О, так, звичайно.

Увесь натовп вийшов з тунелю.

–       Все? – спитав, обіймаючий Луку, Адріан.

–       Так.

Лука стояв спиною до стіни, а Адріан обіймав його, ховаючи носа йому у груди, щоб ніхто не бачив його обличчя.

Одразу, коли журналісти та шанувальники «високої» моди Агреста пішли, вони визволилися з обіймів.

–       Так я мав честь спілкуватися з самим Адріаном Агрестом?

–       Що, фанат мого батька?

–       Та не зовсім, по телевізору часто його одяг показують.

Адріан не зміг стримати усмішки, що так і залишалася на його обличчі до кінця розмови.

–       Що ж, не буду затримувати.

–       Будь обережним.

Лука продовжив свій шлях до студії.

Він прийшов за годину до початку репетиції, так що у приміщенні ще нікого не було.

Він вдяг гітару та зайнявся її настроєм. Незабаром, він почав перебирати струни, затискаючи потрібні акорди. Щоправда, усі думки були про:

«Адріан Агрест…»