Розділ 1

Глава 1

Тарас зайшов у клас, першим перед уроком, бо був надто втомленим і вирішив трохи поспати на парті. Вчора ліг дуже пізно, бо знову батьки сварилися півночі так ще і сам попав під гарячу руку. Він через те, що дуже мало спілкувався з однокласниками навіть не знав, що у них знову новий вчитель з інформатики. І коли він зайшов, то навіть не звернув увагу, бо подумав, що то один з учнів. Потроху до початку уроку клас почав наповнюватися. Тарас так заснув, що і не помітив, як почався урок. Проснувся він від того, що хтось його гладить по голові.

— Добрий ранок, урок іде, а ти спиш. — лагідно проказав Микола, гладячи його по голові. — Я не люблю, коли сплять під час того, як я щось розказую цікаве.

Тарас піднявся, сонно прокліпав очима.

— Вибачте. — промовив Тарас, зрозумівши, що це новий вчитель.

Микола пішов до дошки і почав проводити урок, розказуючи новий матеріал. Після уроку, коли Тарас виходив з класу, Микола попросив його зайти після уроків.

Після уроків, Тарас обережно постукав у клас. Микола відповів:

— Так заходьте, тільки у мене, ще пара.

Тарас зайшов і несміливо сів за першу парту. Микола не помітив хто саме зайшов і далі слухав пару дивлячись у телефон і щось записуючи. Через 10 хвилин, коли закінчилася пара він встав підійшов до Тараса, який сором’язливо сидів за партою трохи побоюючись.

— Вибач, що одразу не відповів, просто у самого пари. Хотів запитати, о котрій ти лягаєш, що не висипаєшся?

— Сьогодні заснув о третій ночі.

— Зрозуміло, малувато спиш. — промовив той роздивляючись, Тараса і помітивши синяк під оком і порізи заклеєні пластиром запитав:

— Ці рани і синці звідки?

— Невавжливо, то я з хлопцями на перерві побився. — збрехав хлопець.

— Але у тебе цей синець і порізи були ще тоді на першому уроці, невже перед уроками встиг? Так і притому прийшов в клас навіть раніше мене.

— А ви нікому не розкажете, якщо я вам розповім, звідки де насправді? — запитав Тарас, трохи наляканий.

Микола сів поруч за парту, погладив Тараса по голові.

— Нікому не розкажу, але якщо ти хочеш можеш не говорити мені, звідки воно насправді.

— Мама, чашку розбила об мене випадково. І синець від неї.

— Зрозуміло, ти рани обробив? Синець мазав?

— Ні, оце тільки пластирем заклеїв.

— Добре, тоді зачекай, зараз сходимо у медпункт, я тобі намажу і оброблю як слід.

Микола підійшов до стола свого, видихнув, випив води, взяв телефон і ключі.

— Пішли?

— Так.

Тарас вийшов з класу, Микола вийшов також і зачинив двері класу.

— Ходімо. Я студент, раніше навчався в цій школі, і мені директор запропонувала повикладати, так як у школі недостатньо вчителів.

Тарас тихо йшов за Миколою по коридору.

— Буду вести у вас інформатику, два рази на тиждень, ще у 7-А поки. Так ви ж 11-Б?

— Так

— Кудись вступати плануєш?

— Так, батьки кажуть, що було б добре якби поступив в університет Шевченка. Я хочу щось технічне, але мати каже іти на юриста. А я навіть не знаю чи зможу туди вступити. Батько навпаки технічне і каже, що в мене добре виходить математика і фізика, і треба вступати на щось пов’язане з цим.

— Чудово, я якраз навчаюся в університеті Шевченка. Можу якось допомогти тобі з характеристикою на наступний рік, а також додати у группу «абітурієнт, викладач, студент». Якщо треба допомога щодо математики, теж можу допомогти. НМТ думаю ти скласти зможеш. — погладив по голівці, нащупав там теж подряпину.

Дійшли до медпункту, там було зачинено.

— Я піду до охоронця візьму ключі, а ти постій тут.

— А можна я з вами?

— Звісно можна тоді пішли, візьмемо ключі.

Так вони пішли до охоронця взяти ключі від медпункту.

— Бити дитину категорично не можна і бити будь кого не можна в принципі, якщо людина сама того не хоче.

— Але я заслужив.

— Вони твої батьки, і ти не заслужив побиття ні в якому разі.

Взявши ключи, вони назад підійшли до медпункту. Відкривши кабінет, Микола пропустив Тараса.

— Проходь сідай на кушетку. У тебе ще десь порізи і синці крім на руках і в голові є?

— Так, на спині.

Тарас зайшов сів на кушетку. Микола теж зайшов, почав шукати в ящиках все що треба, щоб обробити рани. Підготувавши все, почав обробляти рани.

— Так, це перший раз? Чи повторюється постійно?

— Не постійно, але раз на місяці 2 буває. — відвернувся, бо трохи було боляче.

— Тоді це треба вирішувати.

— Але ж вони мої батьки.

— Вони не мають право тебе бити.

Присів навприсядки, гладить по голові заглянув у вічі.

— Ти з ними жити хочеш далі? Тобі подобається так жити?

Тарас мотнув головою.

Микола зітхнув.

— Я живу сам, тобто жити ти можеш у мене, а ось на скільки я тебе можу забезпечувати не знаю.

У Тараса засяяли очі, але раптом він понуро опустив голову.

— Не пустять мене жити окремо.

— Якщо вони тебе так б’ють, то у них питати не треба. — обробляє далі рани в голові Тараса.

Взяв мазь маже синець під оком.

— Потерпи трохи.

Тарас уважно дивився на Миколу. Микола намазавши, погладив того по голові.

— Все буде добре не хвилюйся.

— Дякую. — але все одно сидів далі, йому не хотілося іти додому, бо знову могла бути сварка. Але тут подзвонила мама. Тарас взяв трубку. Він абсолютно спокійно відповідав матері, хоча та на нього була зла, бо надто довго затримався у школі.

— Тебе провести додому?

— Ттак, можна. — соромязливо промовив Тарас.

— Зажди ти казав, що ще на спині, покажеш?

Тарас припідняв сорочку, Микола роздивляється порізи. Взяв обережно сорочку, тримає. Почав обробляти рани

— Відпускай, не хвилюйся я потримаю. Їй Богу, у тебе скло прямо в спині застряло. — обережно витягнув нігтями осколок скла. Промив рану ще раз. Зітхнув. Опустив сорочку.

— Дякую.

Вони обидва встали, взяли речі, Микола закрив медпункт і пішов разом з Тарасом, проводжати його додому.

— Я був шокований, коли побачив так рано когось у школі у класі, я в школу завжди спізнювався. Знаєш є одна ідея, насправді насилля карається законом. І можемо купити камеру і встановити її там, де це найчастіше відбувається. Таким чином ми можемо позбути твоїх батьків прав. А тобі скільки повних років?

— 17

— А коли 18 буде?

— 9 березня. Тобто через 5 місяців.

— Добре, я подумаю як з цим бути, але давай я тобі скажу мій номер телефону і домашню адресу на всякий випадок. Записуй.

Продиктував, Тарас записав.

— Якщо щось стається, то обов’язково пиши, дзвони мені, приходь.

— О ми вже прийшли.

— Добре тоді бувай.

Хлопнув його по спині.

— Все буде добре хлопаче.

Тарас посміхнувся зайшов у під’їзд.

Микола зітхнув. Прийшовши додому ліг. Цей малий хлопець йому не йшов з голови. Він все думав як йому допомогти, бо сам колись був у подібній ситуації.