Фанфіки українською мовою

                                 Розділ 1

    На вечірньому небі вже подекуди зʼявляються перші зірки. Сонце давно зайшло за горизонт. Прохолодний вересневий вітер вже дме у вікна юної 14-річної дівчини. З-за дверей чутно крики дорослої жінки, яка поспіхом збирає речі дитини.

    -Чому ти псуєш мені життя? -крикнула жінка через двері своїй племінниці. -Чому твоя мати залишила тебе мені!? -ледь не плаче від злості 52-річна тітка.

    Лін сидить на своєму старому ліжку в сльозах уткнувшись носом в коліна. Вона згадує своє дитинство:

    Весняний теплий ранок, маленька 6-річна Лін грається з білим, пухнастим котиком, на ім’я Том. Вона завʼязує йому на шию рожеву стрічку, а на хвостик чіпляє голубу приколочку у вигляді метелика. Том спокійно сидить і терпить витівки дівчинки, як тут підходить мама Лін і заплітає дві косички донечці з рожевими бантиками на резинках.

    Раптом в двері дзвонять. Молода жінка підходить до дверей і відчиняє високому  чорноволосому чоловікові з темними очима, якими він сердито дивиться на Лін і кличе підійти. За ним стояв також рудий хлопчик, старший за неї, здається, на декілька років, який міцно держався за плащ високого чоловіка.

    -Сонечко, не бійся, підійди. -З усмішкою каже мама.

    Світловолоса дівчинка підходить до чоловіка і дивиться на нього вверх.

    -Мене звуть Морі, чим я керую розповідати тобі ще рано. Але знай, якщо тобі буде щось загрожувати, ти зможеш покластися на мене. Я знаю тебе ще з пелюшок, я знав твого тата, і я всім йому повинен. -Сказав Морі і подарував дівчинці темно синій браслет з незрозумілим знаком. -Будь ласка, коли прийде час, звернися до мене. Я сподіваюся що ти зможеш прийняти мене, сподіваюся ти не злякаєшся.. -Додав чоловік з ледь помітною усмішкою, перед тим як піти на кухню розмовляючи з жінкою, яка здавалася схвильованою візитом Морі.

    Тим часом рудий стояв біля дверей і виглядав наляканим.

    -Привіт..! Я Лін, в тебе теж такий браслет як в мене? Що це означає? -Весело та з цікавістю сказала дівчинка. На що хлопчик тільки промовчав, а потім побіг до Морі просячи його піти звідси. Чоловік взяв хлопчика за руку і вони покинули будинок маленької сімʼї.

    -Донечко.. цей чоловік зможе попіклуватися про тебе якщо зі мною щось трапиться. -схвильовано сказала мати. Ці слова не здалися чимось важливим для зелоноокої дівчинки, тому вона повернулася до котика, роздивляючись браслет, та намагаючись згадати власного батька.

    Тата Лін не стало коли дівчиці ледь виповнився рік. Вона його зовсім не пам’ятає, єдина згадка про нього це годинник, який лежить за склом і якого мама суворо заборонила торкатися, та фотографія з роддому, на якому короткострижений шатен з голубими очима та широкою усмішкою на обличчі, тримає на руках немовля загорнуте у рожеві пелюшки з білим бантиком посередині. Поруч з ними багато рожевих кульок і квітів. Всі на фото виглядають щасливими. Але тільки варто пепевернути фотографію, можна побачити не одну дату, а дві. Час між датами відрізнявся всього на 3 години.

    *Чи значить це що в мене є сестричка чи братик?*-думки світловолосої дівчинки.

    А мама Лін померла через 4 роки після цього. В цей же день. 19 квітня.

    Згадки про дитинство перервав дуже гучний стуків у двері. Це була тітка. Вона лаялася та наказувала відкрити їй двері. Лін зрозуміла що добром це не закінчиться тому почала швидко збирати деякі необхідні речі в невеликий рюкзачок темно оливкового кольору з брелком плюшевого тигра на замку.

    В поспіхах вона відкрила шафу і помітила невелику шкатулку яку давно не вікривала і знайшла темно синій браслет, все ще з незрозумілим знаком для неї. Вона одягла його ніби сподівалася що він їй допоможе, тому що багато років тому, чоловік, імʼя якого вона вже не памʼятає, сказав що зможе захистити її.

    -Паскуда малолітня! Якщо ти зараз не відкриєш я знесу ці двері і влаштую тобі! -Пригрозила жінка.

    Лін з повним рюкзаком боязко підійшла до дверей і відчинила. Тітка схопила її за волосся і виштовхала за двері кинувши складену сумку з речами дівчинки.

    -Я ненавиджу тебе, але мені соромно перед твоєю мамою, тому я дала тобі гроші щоб ти з голоду не здохла. -Рявкнула жінка і кинула тоненьку куртку з черевиками під ноги дитині. Після чого сильно хлопнула дверима, все ще кричучи. -Щоб більше я тебе тут не бачила.

    Лін одягнулася та взулася, взяла з землі чорну велику сумку і пішла, сама не знаючи куди, сподіваючись знайти десь притулок. Вона дуже розхвилювалася через це, тому її руки сильно тремтіли.

    Розуміючи що вона залишилася без даху над головою, одна в небезпечному місті, їй хотілося плакати. Але для початку її першою місією було знайти високого, темноволосого чоловіка.

     

    0 Коментарів

    Note