Розділ 1. Монштадські понеділки

Кожен понеділок для Каї Алберіха починався однаково.

Він бозна-де разом з незнайомою йому дівчиною прокидався з ватною головою, голим і трохи п’яним. Присмак блювоти на язиці та холодна підлога під спиною. В хороші дні іноді була ковдра з подушкою.

Голова йшла обертом і через силу чоловік підіймався і намагався озирнутися навколо. Що взагалі трапилося починаючи з вечора п’ятниці закінчуючи неділею? Кая не знав. І не хотів не знати. Йому було начхати, тому він без жодних вагань відкинув руку дівчини зі свого живота і схопив недопиту пляшечку пива, яка трохи дала йому полегшення.

Понеділки – нудні й похмурі дні. Так вважав чоловік. Починаються однаково, нічого цікавого не приносять, окрім гори роботи яка залишилася після минулої п’ятниці. Джин часто говорила йому, що можна на вихідних доробити те що не доробив в будні дні. Тільки таке заняття можливо і було близьким для працьовитої бджілки, як вона. Але Кая не із таких ідіотів.

Навіть погода в понеділки була жахливою і примхливою. Дощ, грязь, калюжі та туман. Була сьома ранку, а він їхав з увімкненими фарами, щоб доїхати додому і прийняти там душ. Він роздратовано фиркнув, коли інша машина його ледве не підрізала на повороті. Шкода, що він не на службовій машині, так би міг хоч налякати поганця.

Монштадт – місто свободи. Таке було гасло на в’їзді до цієї клятої діри.

Запах перегару стояв на місцевих вулицях роками. Неконтрольовані потоки п’яниць, до яких нехотя відносив себе і Кая, ходили по місту і створювали поліції купу роботи. Розпусні дівчатка та їх сутенери, що без сорому ходили при світлі дня не соромлячись пропонувати свої послуги першим зустрічним. Купа малих дітлахів, які замість навчання обирали копошитися в смітнику і красти гаманці у прохожих, бо їх батьки або були п’яницями, або повіями, або взагалі кудись поділися.

Всю ситуацію в місті можна було б назвати сумною, якби не іронічний собор Святої Марії – покровительці всіх цнотливих і молодих. Ще іронії додавало те, що Кая майже жив напроти цього собору і бачив зі своїх вікон як пливе життя монахинь.
Монштадт – місто повне гріхів, але під контролем церкви. Свобода у всій красі його слова.

Кая під’їхав до багатоповерхівки, де розташувалася його квартира. На улюбленій стоянці стояла велика вантажівка. Хтось новий заїхав до їх дому. Чоловік закотив очі, бо йому довилося зупинитися сто метрів від входу. Ким би не була ця людина, Альберіх вже ненавидів її.

Ключі дзеленчали на поясі, коли він швидко підіймався сходами на п’ятий поверх. Звичайно ж ліфт був зайнятий новими жильцями. Він добрався до квартири й помітив, що двері в сусідню квартиру були відчинені та звідти доносилися голоси робочих і напевно нових власників. Сходовий майданчик був заставлений коробками й всяким ще непотребом. Кая не дуже церемонячись перекинув коробки та увійшов до себе у квартиру.

Світленька кішка мило занявчала, вітаючи свого господаря якого так довго не було вдома. Вона почала тертися об його ноги, не зважаючи на дводенний сморід. Улюблена Люмін встала на обидві лапки і жалібно попросила про їжу. Кая встав на одне коліно і почухав ту за вушком.

– Що ж ти така не економна тваринка? Я тобі їжі залишив на три дні, а ти вже все з’їла. Люмін так не робиться. Треба бути більш розсудливою.

Кішка закліпала очима на слова господаря і занявчала ще раз, тільки голосніше. Кая усміхнувся і пішов до частини його квартири, яку кликав кухнею. Він швиденько насипав гірку корма для Люмін і звірився з годинником. Якщо не поспішить, то Джин знову буде капати на мозок.

Брудний одяг полетів до іншого такого ж одягу, а Кая забрався у душ змити з себе всі докази його дуже веселих вихідних. Чоловік намилився з голови до ніг. Він схопив першу баночку, що попалося йому під руку і намилив нею голову. Потім поглянув – опинилося, що то гель для душу. Запах опинився м’ятним і не сильно різким, тому чоловік вирішив залишити його на далі. Та і добре перебивав перегар.

Кая вийшов з душу і знову подивився на час. Свиснув від шоку, що затримався у ванній довше чим очікував. Він кинув погляд на собор поза вікнами, що був зображений на тлі повністю сірого неба. Сумна картина його життя. Одягнувся як-небудь і поспішив на роботу, до якої мав дібратися за двадцять хвилин на інший кінець міста.

Будівля, що раніше його захоплювала своєю архітектурою та нагадувала казкові замки із книжок, викликала лише приступи нудоти. Пошарпані зацвілі стіни якимось сіро-зеленим мохом та червона черепиця, що падала на голову – єдине, що нагадувало про давню красу поліцейського відділку Монштаду. Скільки всього відбулося з того давнього часу.

Килим, яким Кая ходив роками вже був в дірках, а здавалося його нещодавно міняли. Високі стелі і великі розкішні люстри. Кілька підроблених під золото ваз з квітами та широка приймальна стійка зі знайомим черговим. Араміс скептично опустив окуляри до низу та відклав газету трохи далі.

– Джин чекає вас у себе в кабінеті, капітане Алберіх, – похмуро доповів чоловік, припиваючи чаєм. – Хай щастить.

– Дякую, Араміс. Спробую пережити цю бурю, – весело відповів Кая.

Чоловік переможно йшов по їх офісу та усміхався всім, хто кидав на нього не добродійні погляди. Всі знали, що Кая максимум отримує незручну справу у вигляді покарання, або може взагалі без проблем здихатися гніву їх начальниці. Джин була гарною поліцейською, але таким собі начальником і всі це прекрасно знали, тому і користувалися. Особливо Кая, знаючи за які ниточки краще потягнути.
Він постукав ввічливо у двері та запитав:

– Шеф, можна?

– Заходь, Кая, – почувся втомлений жіночий голос.

Від старого прокуреного кабінету Варки не залишилося і сліду. Зелений смердючий диван відправився на смітник, а замість нього під перефарбовану червону стіну чудова вписалася шкіряна канапка. Розкидані повсюди колись документи опинилася там, де їм і було місце – на дерев’яну шафу, яку покрили лаком, бо новій власниці вона здалася милою. Грамофон Варка забрав з собою, а на його місці Джин поставила акваріум з рибками. Кожна із цих рибок кожен раз помирала через недбалість своєї господині.

Варка спокійно пішов на пенсію і полишив важку роботу начальника поліції трудоголіку і невротику донечки колишнього мера. Каї ніколи не подобалося ця ідея, але хто його питав.

Джин сиділа за столом. Її голова і руки лежала на блокноті в якому вона завжди щось нотувала. Частина чорнил залишилися на її ручці. Жінка відчула на собі уважний погляд. Кая занадто довго чекав, поки вона зробить жест доброї волі і зверне на нього увагу. Начальниця відділку підняла свою голову і з невластивою строгістю у голосі заговорила:

– Сідай, Кая. Поговоримо про твою поведінку останнім часом.

Кая бризнув від сміху й Джин від цього збентежилися. Цей чоловік завжди змушував її нервувати поруч з ним.

– Пробач. Просто знову ніби в школі опинився. І цей тон… Цей тон точно як в моєї вчительки з алгебри. Коли ми були молодше з Ділюком, вона любила нас залишати після занять на своїй нудній алгебрі, – єдине вціліле око Каї подивилося на Джин, помітивши як та почалася нервуватися. Він знову зачепив неприємну тему для них двох. – До речі, як там Ділюк?

– Зараз йде мова не про нас, – різко випалила начальниця відділку, намагаючись повернути річище розмови у свій бік.

– «Нас»? – з насмішкою перепитав Кая. – Досі мрієш про «нас» і руденьких діточок з будиночком та садком під боком?

– Досить! – гримнула жінка і вдарила кулаком по столу. Всі працівники за стіною злякались раптовому приступу агресії жінки.

Джин прибрала з лоба прилипле волосся від поту. Вона важко зітхнула і встала зі столу. Розвернулася спиною до Каї і стала дивитися на пейзаж за вікном.

Високо розташувався їх відділок, настільки високо, що можна побачити все місто і озеро яке оточувало його. Місто свободи, але під вартою крижаної осінньої калюжі, що тільки нагнітала довічними і такими простими проблемами. Кожен рік рибак або якийсь плавець губилися в ньому і це завжди було головним болем. Для Варки такі дрібниці нічого не означали. В цьому озері завжди хтось та зникне. Але Джин не Варка, і тому їй важко впоратися з озером, і напевно цілим океаном проблем Каєю.

– Я покликала тебе поговорити про твої вічні запізнення та те як ти працюєш, порушуючи протокол. Це неповага. Неповага до мене і до твоїх колег, які доведеться робити твою роботу, – нарешті відізвалася вона і розвернулася до чоловіка. – Кая, я змушена тебе покарати за твоє несерйозне ставлення до роботи.

– Ти зараз серйозно думаєш, що зможеш покарати мене за те за що не міг покарати Варка. Джин, – почав Кая зручніше вмостившись на стільці. – Тобі не вдасться відправити мене в архів за звичайні запізнення або невчасне здавання звітів. Треба щось серйозніше, а це крапля в морі.

Вона хотіла заперечити, але Кая її перебив:

– Ні-ні. Не вийде. А тепер удамо, що нічого тут не було в цьому кабінеті і я повернуся до своєї роботи, бо колеги виконують те що маю робити я. А ти мене тут затримуєш. Правильно ж?

Джин здалася.

– Іди….

Інші копи важко зітхнули, побачивши задовільне лице Каї. Капітан сів за робоче місце і став перевіряти робочу пошту. Декілька звітів, що залишилися з п’ятниці треба було переправити до архіву, тому саме цим Альберіх вирішив і зайнятися. Після цього його чекала довга і нудна зміна патрулювання вулиць.

– Привіт усім! – увірвався в офіс голосний дівочий голос.

Тільки-но з лав поліцейської академії до них приєдналася юна кадетка Амбер, що була вкрай наївною і з великим відчуттям справедливості. Нагадувала його в юні роки. Кая знову згадав про брата.

Вродлива дівчина з каштановим волоссям, яке інколи капітан знаходив у себе в чашці кави, тримала в руках коробку зі свіжими пончиками. Амбер весело перестрибувала з одного місця на інше та з доброзичливою посмішкою на обличчі роздавала гарячі глазуровані кільця. Кая зробив ковток своєї кави та з-під лоба подивилася на кадетку.

Дзвінкий голос Амбер замовк і чоловік запідозрив щось неладне. Поруч зі столом зашурхотіли. Дівчина боязко і повільно підходила до столу, який кожен день намагалася обходити стороною та звичайно зневажати його власника. Стіл похитнувся і вона почала ойкати від болю, бо вдарилася об його кутик. Всього цього могло і не бути, якби вона продовжила зневажати і далі Каю.

– Капітане, ось. Пригощайтеся. Тут з виноградним смаком, – сором’язливо простягла дівчина коробку під самий ніс Каї.

То чи він їй був настільки бридким, то вона боялась щось зайве бовкнути про його око, але вона ніколи не дивилася йому прямо в очі. Капітан рефлекторно поправив пов’язку на оці та іншою рукою взяв пишний пончик з якого сочилася виноградна начинка. Було справді смачно і йому хотілося дізнатися, де Амбер купила. Та вдавати з нею дружні стосунки йому не хотілось, тому він лише сухо відповів:

– А тепер йди звідси.

Картонна коробка затріскотіла під натиском пальців дівчини. Вона надулася і почервоніла, як кулька у відомого клоуна. Та все одно промовчала. Хоч розуміла прірву між собою і капітаном. Той вище і може її покарати у випадку не підкори, тому краще промовчати. Наївна, але задатки розуму були – вважав Кая.

Час плинув і вже всі паперові звіти були занесені в електронну базу даних їх архіву. Годинник у вигляді кішки показав, що вже десята і треба було заступати на патрулювання. Кая одягнув шкіряну куртку і поправив табельну зброю у себе під боком.

– Амбер, зайди до мене в кабінет, – сказала Джин трохи роздратовано. Її сірі очі блиснули не добрим поглядом у бік Каї, але той не сильно звернув уваги на це, списуючи її поведінку на ранкову сварку. – Кая, а ти поки почекай тут.

Чоловік нехотя виконав прохання жінки та оперся на холодильник, в якому намагався нічого не залишати за собою, бо вічно хтось міг викрасти його йогурт або ще щось. Не довго чекаючи, Амбер і Джин вийшли з кабінету та встали перед капітаном. Жінка поклала руку на плечі кадетки та невимушено зі спокоєм оголосила:

– Амбер їде з тобою на патрулювання.

Кая ледве не подавився власною слиною, почувши це. Амбер же мовчки слухала розмову старших колег, опустивши очі до низу.

– Якщо це моє покарання, то згоден воно оригінальне. Ти перевершила себе, Джин.

– Амбер не покарання, – відбила вона. – Я хочу, щоб вона набралася досвіду. А поруч з тобою у неї це вдасться набагато швидше. Зауваж, що це просто патрулювання. Я не змушую тебе брати її на серйозну справу. Просто покатайся з нею та і все, – Кая поглянув на дівчину, що малювала носом ноги на підлозі відомі лише їй малюнки.

– Добре, – важко зітхнув він. – Але хай тільки спробую увімкнути зі своїх пісень. Одразу ж по пальцях отримає.

Дівчина здивувалася і подивилася на начальницю, яка по-доброму їй усміхнулася та кивнула. Вона відпустила Амбер і проводила їх поглядом до виходу, сподіваючись що у юної кадетки все вийде і вона не напартачить зі завданням.

Патрульні машини відрізнялись від дорогого коня Каї. Трохи застарілі форди, які ревіли під натиском газу, або скрипіли при гальмах. Капітан не любив на них патрулювати, але Джин настояла на том, щоб саме на цих автомобілях їздили всі співробітники, щоб підтримувати статус поліції, хоча про який статус йшла мова Кая не розумів. Доводилося залишати свого мустанга на стоянці поліції, а самому кататися на брухті металу.

Сьогодні його патрулювання попадало на район, де був розташований популярний готель Гете, де завжди зупинялись дорогі друзі мера або ще якийсь багатий і важливий люд. Звичайні гості міста радше зупинялися у дешевому мотелі, чим витрачати більшу частину бюджету на економкімнату в дорогому готелі. Найцікавіше, що власника готелю старика Гете це завжди дивувало. Ціни ж то низькі.

Вони зупинилися недалеко від готелю біля бару з милою назвою «Кішки хвіст». Довгий час на диво тиха Амбер вискочила з автомобіля за капітаном і не розуміла, чому вони зупинилися, якщо мали патрулювати і слідкувати за вулицями.

Їх привітала мила власниця бару Маргарита, котра вже готувала сандвічі для поліцейських та весело спілкувалася з Каєю, ніби не помічаючи поруч з ним каштанову голову Амбер. Дівчина намагалася ввічливо привернути увагу капітана до себе, але він спеціально її ігнорував, чекаючи на своє замовлення. Амбер не витримала і голосно закричала:

– Капітане!

Її голос був настільки сильним, що Кая аж підстрибнув від таких частот. Всі в закладі відразу ж поглянули на них та відразу ж недовірливо зашепотіли, коли зрозуміли що то були копи. Занадто юна дівчина як для такого місця з рожевими пасмами та обручем з котячими вушками цокнула від роздратованості та шуму, який створили ці двоє. Котячі вуха відразу ж натякнула Маргариті, щоб вона швидше здихалася цих двох і продовжила обслуговувати клієнтів.

Кая схопив Амбер та сандвічі, подякував за це Маргариті та вийшов разом з невгамованою кадеткою на вулицю. Каштанова голова підозріло поглянула на дівчинку-бармена і подумала ж відразу чи не замала вона для такої роботи.

Як мале кошеня, Кая всадив Амбер на сидіння і дав їй пакет з їжею. Було погане передчуття, що цей день буде напрочуд дуже важким і це все ж таки гарно продумане покарання від Джин. Чоловік сів в машину і поглянув на кадетку, чекаючи поки та пояснить що то була за сцена в барі.

– Ну, я чекаю. Сьогодні якісь особливі фази місяці, що ви з Джин колупаєте мені мозок, – Амбер збентежилися, почувши ім’я начальниці, але швидко перевела тему в бік патрулювання і бару.

– Чому ми з вами зупинилися і не патрулюємо?

– В тебе є машина?

– Ні.

– Ти бачила ціни на бензин і газ?

– Ні…

– Тоді замовкни, бо не за твій кошт ця таратайка буде заправлятися.

Дівчина почервоніла і стягнула тканину синьої спідниці. На її очі набігли сльози і вона ледве стримувалася, щоб не розплакатися. Кая закотив очі і вдарив лобом по рулю. Кадетка ж було такою, що вимагала завжди точного роз’яснення ситуації. Капітан розумів, що перебування поруч з ним ще той стрес для дівчини, тому пожалів її.

– Не плач, кадетка. Поліцейський має бути як камінь. Для тебе образливі слова повинні бути як горох об стіну, – почав Кая, дивлячись як сльози почали витікати із карих очей. – О, боже….

– Поясніть, чому ми зупинилися? – повторила дівчина, намагаючись не розплакатися перед капітаном та шмигаючи носом.

– Бо так і патрулюються райони. Ми займемо позицію майже по середині, щоб зручніше виїхати у будь-яку точку цього району. Бо якщо ми будемо кататися, то на цій машині із минулого ми тричі поїдемо на заправку за день. Зрозуміла? А зупинилися ми біля бару лише тому, що нам з тобою ще треба не вмерти з голоду. Тепер розумієш? – Амбер захитала головою і нарешті заспокоїлася. Кая важко зітхнув. День точно буде довгим.

Йшла третя година їх чергування. Амбер уважно прослуховувала лінію передач поліції в надії виїхати як скоріше на справу, але нічого цікавого не було. Кая ж доїдав свій сандвіч з рибою та уважно слідкував за готелем Гете. Там знову делегація важливих партнерів прибула до міста.

Чоловік без особливого інтересу спостерігав як повільною течею люди по одному, по двоє чи більше заходили або виходили до приміщення. Нічого цікавого, нічого підозрілого. Лише купка сірої маси. Та згодом з головного входу вийшла неймовірної вроди висока та струнка жінка, котра відразу ж захопила свідомість капітана.

Довге білосніжне волосся, бліда рівна шкіра без усякої вади, і лише маленька родимка під оком. Таємнича красуня закурила та щось читала у себе в смартфоні, намагаючись його не розбити від люті. Вона кинула недокурену цигарку на піл і затоптала її чоботом. Лише мить, але Кая вже був у її полоні. Можна було ризикнути підійти та запросити на чай, але не хотілось, щоб прямо перед кадеткою послала на чотири сторони.

Він не бачив більше ніякої можливості та приводу до знайомства, аж поки високий чоловік з тонким хвостом не схопив жінку і силоміць затягнув її до провулка. Каштанова голова не помітила цього, тому вирішивши забити на дівчисько вискочив із машини та побіг на інший бік вулиці.

Чоловік і жінка стояла серед провулку та розмовляли про щось своє, поки сильний удар кулака не попав по обличчі незнайомця. Кая схопив його за пальто та поставив на ноги, поки той намагався прийти до тями. Таємнича красуня на мить посміхнулася та вже в іншу мить намагалася вдати занепокоєння ситуацією.

– Якого біса ви робите? – запитав чоловік азійської зовнішності.

– Це я в тебе хотів запитати, що це ти в біса робиш? Схопив нещасну жінку, заволік її до провулка, де вас ніхто не міг побачити. І питаєш чому я тобі вмазав? Як офіцер поліції для мене це обов’язок, – відповів Кая, особливо не переймаючись особистістю невідомого.

– Пане офіцере, ви не все правильно зрозуміли, – втрутилася красуня. До провулка прибігла і Амбер. Дівчина, побачивши кров і що капітан тримає в руках незнайомця з розбитим носом, трохи не могла збагнути всієї ситуації.

– Капітане! Що коїться?

Красуня обережно відчепила руки Каї від коміра її знайомого та поклала руку йому на плече. Вона майже шепотом пронявчала:

– Дякую за ваше піклування, капітане. Але я вас завіряю, грубість мого друга стосовно мене це лише частина його паршивого характеру, але ніяк не навмисний злочин, – пояснила красуня. Під її чарами Кая слухняно відпустив чоловіка та повернувся до Амбер, яка досі не розуміла що відбувається.

– Пішли, – відповів їй капітан, а на останок кинув тому чоловіку, – а ти вибач. Ти трохи на бандита змахуєш.

Така непомірна наглість вразила красуню і ще більше розлютила її друга, котрий знав куди сьогодні направиться.

По дорозі до машини Кая пояснив все кадетці та дав їй зрозуміти, що діяв за найкращих поглядів, які в нього тільки залишилися. Дівчина погодилася з капітаном ще теж могла подумати, що то напад, тому не засуджувала капітана Каю. Тільки он наступні години вона намагалася збагнути чи потрібно про це знати Джин.

***

Повернулися до відділку вони о сьомій вечора. Відділок майже був порожнім і тільки Араміс був на місці. Одна із вуличних ламп трохи миготіла, тому було не так яскраво, як в інших частинах міста. Кая шляхетно відкрив двері перед Амбер та пропустив дівчину вперед від чого вона трохи зашарілася.

Кая та Амбер помітили дивне схвилювання в Араміса, котрий весь спітнів та ніяк не міг зібратися до купи. Його маленькі очі бігали по всім куткам холу і нарешті зупинилася на Каї, котрий отримав дивний заряд мурах від цього погляду. «Що ти вже накоїв?», – питали його очі.

У офісі стояла та сама атмосфера, що була поруч з Арамісом. Колеги перешіптувалися та намагалися не дивитися в очі капітану. Амбер як маленьке кошеня почало вертіти головою в різні сторони, не розуміючи що коїться, але Каї все стало ясно по смороду дорого одеколону, що літав навколо. Чоловік, який отримав у нього по самі вуха сьогодні був одним із друзів мера Лоуренса, що вже говорило, що якщо лише звільнять, то це буде просто чудо.

Джин вийшла з кабінету та холодним тоном запросила двох поліцейських до себе. Там вже сиділи мер та чоловік з провулка. Його ніс був забинтований і схожий на розквашену картоплю. Удар все ж таки був занадто сильним. Навіть не дивлячись на це все чоловік сидів занадто гордим і високо піднятою головою. Такого гонору навіть Лоуренс не мав зі всією своєю родиною.

– Капітан Алберіх, ви знаєте для чого ми вас сюди покликали ? – спитала Джин явно не приховуючи, що вона збирається тут і зараз звільнити Каю. В неї увірвався терпець.

– Здогадуюсь, – відповів Кая.

На диво Каї стало дуже сумно від того факту, що його могли звільнити. Чомусь нудна робота перетворилася на улюблену і таку рідну. Від таких дивних метаморфоз Кая аж засміявся, що не залишилося поміченим навколишнім йому людям.

– Тобі смішно?! – крикнув мер та замахнувся на чоловіка, та не дістав до його зросту. – Ти побив в нічому невинну людину! Просто напав на неї серед білого дня, поранив, а тепер смієшся?!

– Такого нахабства я ще не бачив, – додав чоловік з провулка, так і не піднімаючи очей на поліцейського. – Раніше, Лоуренсе, мені подобалося ваше місто. А зараз… Навіть не знаю, що додати.

– Містер Джонлі, будь ласка, – жалюгідний писк вийшов з рота Лоуренса.

– Кая, поясніть мені. Чому вони напали на містера Джонлі? – спитала Джин, особливо не звертаючи на драму мера.

Альберіх важко зітхнув, намагаючись пояснити все максимально правильно. Але тут у розмову увірвалася Амбер:

– Капітан ні в чому не винен! – крикнула дівчина. – На його місці я зробила б те саме і теж вдарила б містер Джонлі, – всі в кабінеті роззявили рота. – Просто уявіть собі якийсь підозрілий тип хапає жінку на вулиці серед білого дня і тягне її до провулка. Це дуже підозріло!

– Амбер! – крикнула Джин. – Зараз же замовкни, бо якщо продовжиш захищати капітана Альберіха, все життя будеш стирчати в архіві! Ти мене зрозуміла?! – дівчина налякано поглянула на начальницю та затремтіла. – І ти напевно забула яке саме завдання я тобі дала сьогодні вранці.

Сум і відчай показалися на обличчі нещасної кадетки. З точки зору моралі все було правильно, а ось з закону – Кая і справді вдарив чоловіка, довіряючи лише своїм упередженням.

– Кая вдарив містера Джонлі…. – тихо сказала дівчина. – Але….

– Амбер, – суворо перебила її Джин.

Вона так і не закінчила речення. Просто відвернулася в бік, щоб не бачити обличчя капітана. Амбер відпросилася і пішла геть, намагаючись не розплакатися прямо в тому кабінеті.

– Наказала бідолашній кадетці стати стукачем? Не соромно, Джин? Чи тобі цю ідею Ділюк підкинув як колись сам це зробив? – Джин мовчала і просто дивилася на колись колишнього чудового друга.

– Кая, я не звільню тебе. Все ж обіцянка є обіцянка, – Лоуренс і містер Джонлі шоковано подивилися на начальницю відділку. – Із завтрашнього дня ти працюєш в архіві. Навіть не мрій про посаду детектива чи вище. А тепер геть з мого кабінету. Розмова закінчена.

***

Додому Кая повертався ніяким. Зброю забрали, стіл забрали, кактус його улюблений забрали. Забрали все, і гідність, і роботу. Все ж поворушити мозок завжди було веселе заняття, а тепер його життя насправді перетвориться на нудну купу лайна. Хоч машина була при собі, хоча він вже думав її продати, бо тієї зарплатні могло не вистачити на необхідне обслуговування. Вже пройдений етап.

Декілька разів він натиснув на кнопку ліфта, але той навіть не поворухнувся. Схоже зламався від багажу нових сусідів. Кая сподівався, що хоча б на клітці все вже було прибрано. І на щастя, його бажання збулося.

Поки він відкривав двері до своєї квартири, з сусідніх вискочив собака, який почав гавкотіти на Каю. Чоловік цокнув і спокійно намагався здихатися пса, але той як навіжений гавкотів на нього.

– Ей, песику. Заспокойся, – сказав жіночий голос. Жінка приблизно такого ж віку як Кая вийшла із сусідньої квартири та почала заспокоювати. Русяве волосся зібране у хвіст, який лежав на лівому плечі та зелені очі більше схожі на скельця. Той пес був поводарем. – Що ж ти таке розгавкався?

Кая не знав як привернути до себе належним чином. Якщо він обізветься, це не налякає його нову сусідку? Та сусідка відчула тихий подих чоловіка і сама спитала:

– Хто тут?

– Ваш сусід, – відповів Кая. – Я Кая Алберіх. Вітаю у нашому домі. Дозвольте, дізнатися ваше ім’я?

– Ліза Мінчі. Ваша нова сусідка, – вона простягла руку у порожнечу, але Кая швидко перехопив її та потиснув. – Рада познайомитися, Кая. Сподіваюсь, ми з вами потоваришуємо. І вибачте за мого собаку, іноді він на мене починає гарчати, хоча служба мене повністю запевнила, що він ввічливий і миролюбний. Напевно, збрехали.

– Та нічого страшного, всяке буває. Ще був радий з вами познайомитися, Лізо. На добраніч.

– На добраніч.

Алберіх закрив за собою двері та важко зітхнув. Йому хотілося напитися, а ще більше втопитися у власній ванній. Люмін люб’язно з ним привіталася та потерлася головою об ноги. Він взяв її на руки та поцілував у голову, чухаючи їй підборіддя. Єдина радість залишилися у його дурному житті – алкоголь та кішка.

Боже, як же він ненавидів понеділки.