Розділ І. Що диявол забув у церкві?

Холодний вітер дмухав настільки сильно, що цокотіло у кістках. Сніг хрустів під вагою армійських чобіт, і короткочасні звуки хрусту наповнювали шумом мирне біле поле. Все ближче і ближче із горизонту появлялась маленька побілена церква з невеличким золотим дзвоном на самому її чолі. Десь в лісі ледь чутно було гавкіт зграї диких собак.

Діло було зранку. Чоловік йшов напростець до будівлі і поглянув на годинник, який не знайшовся на лівому зап’ястку. Мороз щипав за щічки до цих пір сильно. Ророноа Зоро через силу своїх можливостей прискорився. Очі злипалися, а в роті наче пустеля оселилася. Треба було якнайшвидше привести себе в людській вид, щоб інші не спутали з мертвецем.

Двері, котрі вели в його оселю, не хотіли відкриватися звичним шляхом. Зоро, звикнув до проблем з ремонтом в його домі, легко підняв ручку вверх і спокійно ввійшов. Майже згоріла лампочка зустріла чоловіка привітним скреготом, на що отримала роздратований цокіт язика. Сумка зі спорядженням полетіла до стенду з мечами, а Ророноа впав на єдиний стільчик, зробивши три глибоких вдихів.
Він різко встав і пішов до ванної кімнати – змивати з себе весь той бруд, що заважив навіть рухатися. Одяг падав деінде, створюючи ще більший безлад в маленький кімнатці. Зоро обережно змивав зі шкіри кров. Його чи чужа, було байдуже. Обережно торкнувся неглибокої рани з лівого боку. Напевно тоді він і згубив годинника. Один, два, три. Три подряпини від гострих кігтів кровопивць.

Мечник встав перед дзеркалом і став розглядувати міцну статору його тіла. Погляд зупинився на давньому шраму. Грубі мозолисті пальці пройшлися зверху вниз довгого порізу. Дістав аптечку із шухляди і вміло почав надавати собі першу допомогу. Зоро закріпив бинт і поглянув на годинник у себе на кухні. Майже дев’ята.

Так не відпочивши від першої роботи, чоловік прийнявся збиратися на другу. Він надягнув на себе чорну сутану, яка йому дуже личила, поправив білий комір. Губи припалили до срібного хреста, який повісили на шию і три рази Зоро перехрестився. Він дістав потрібні записи, налив собі в чашку вчорашню каву. Перед виходом до головної зали церкви священник помітив, що хрест над дверями перевернувся. Він швиденько поправив його і вийшов до зали.

Місцевий люд вже всідався на свої місця і теревенив щось про своє. Він допив каву і сховав чашку за трибуною, розкладуючи потрібні записи і помітки, які допомагали під час проповіді. Зоро оглянув обличчя місцевих. Всі такі знайомі, але для нього вони все одно залишалися чужими. Відчуття самотності ніколи не покидало його, навіть в недільні проповіді, де збиралися стільки народу. Бажання зникнути і знищити образ отця Зоро все частіше з’являлось в думках мечника. Займатися головною роботою і бути опорою звичайного життя всіх цих людей.

Ророноа піймав на собі декілька зацікавлених поглядів дівчат, котрі швидко відвернулися від нього і зареготали що є сили. Матері швидко угомонили їх, а потім посміхнулася святому отцю. Зоро усміхнувся, знаючи що потім ці самі жінки будуть промивати йому кісточки за чашкою чаю в своєму затишному будинку. Особливою темою для пліток завжди виступало його ліве око, котре прикрашав шрам. Він згадав перші дні роботи в ролі священика і як його дратувало ці пусті балачки. Але зараз думка про це тільки втішала його і давала відчути себе хоч трохи живим.

Проповідь почалась. Зоро тримав спокійний темп розповіді, але його було чути по всьому залу. Хрипкий і від природи гучний голос притамував до себе увагу всіх присутніх. Краєм ока він помітив, що невідомий чоловік поправив один із хрестів на стіні, який ж знову перевернувся. Серце закололо від страху та відчуття передчасної небезпеки. Сріблявий хрест завібрував. Його безпечна фортеця більше не здавалося такою безпечною. До нього додому завітав вампір.

Ророноа поспішно віддав слово місцевій голові громади і запропонував потім заспівати його доньці християнську пісню. Мечник відійшов до органу і прийнявся сканувати всіх в залі. Пошуки не зайняли особо довгого часу. Він теж шукав його. Сині блакитні очі, немов сапфіри на сонці, міцно застряли у підсвідомості священника. Трохи хитрі, врівноважені і розумні очі диявола спостерігали за ним.

Статний молодий чоловік з білосніжною шкірою і золотим волоссям безсоромно курив прямо у нього в церкві. Волосся обережне укладене на правий бік трохи закривало собою око. Дорогі шкіряні туфлі, які начистили до блиску. Оксамитовий червоний костюм і зверху нього сіре кашемірове пальто. Але із всього цього найбільше привертало увагу чудернацькі брови-завитки.

Блондин вийняв із рота сигарету і потушив її прямо об свою тонку шкіру. Більше ніхто, крім Зоро не бачив, як гарний незнайомець ушкоджує самого себе і чемно кладе використаний бичок до себе в кишеню. Той уважно слухав пісню і декілька разів швидко дивився на священника. До цих пір хрестик неприємно тремтів.

Скільки залишилося до кінця? Йому треба було впевнитися у безпеці інших та у власних підозрах щодо таємничого чоловіка. Він заніс руку за орган і відчув рідну рукоять меча. Все було під контролем. Тільки не впустити з виду цього незнайомця. Серце на мить замерло. Його вже не було на тому місці, де він був раніше. Блакитні сапфіри заблимали в пару метрів від нього.

Обидва чоловіка лише мовчки споглядали один на одного. Так довго ще хвилина не тягнулася. Блондин неочікувано поклонився і всміхнувся. Два великих гострих клика кровопивці виглядали із рота чоловіка. Ророноа лише хмикнув на це і подумки подякував вампіру, що облегшив йому роботу.

Церковна служба завершилася і люди почали полишати свої місця. Вампір відійшов подалі від інших і ніби то теж очікував, коли всі полишать божий дім. Але надії обох чоловіків розбирала тендітна жінка, яка оголосила:

– Дорогі друзі, не покидайте нас. Скоро ми розпочнемо благодійний захід на збір коштів для допомоги хворим дітям. Чоловіки зараз допоможуть нам поставити столи. – Місіс Нефертаті підійшла до Ророноа і взяла його за руку. – Я би хотіла висловити свою подяку, святий отче. Якби не ви, ми з чоловіком навряд чи зібрали
стільки коштів для допомоги ветеранам війни минулого місяця.
– Місіс Нефертаті, це дрібниці. Ви знаєте, що двері моєї церкви завжди відчинені для вас і вашої сім’ї. Те що ви робите для громади є показником щирої доброти. – Зоро помахав рукою містеру Нефертаті, який був головою їх громади. Він підійшов до них і по-товариські похлопав по плечу Ророноа.
– Святий отче, дякую, що дозволили моїй донці заспівати сьогодні. Віві прямо сяє від щастя. Ми ж вам не дошкуляємо нашими заходами?

Зоро так і хотілось погодитися, але він проковтнув власну злість і повторив майже те саме, що і місіс Нефертаті. Коли мова знову зайшла за Віві, він помітив як та розмовляла з його таємничим вампіром. Дівчина хихотіла від жартів блондина і сором’язливо торкалася його міцних плечей.

– Вибачте, а ви не знаєте того чоловіка в червоному костюмі. Скільки тут живу і служу – ніколи не бачив. – Містер Нефертаті занепокоєно насупив брови. Разом із Зоро вони направились до веселої парочки.
– Святий отче, ви завжди такі обачні. Саме такого чоловіка я би хотів бачити біля моєї Віві, – раптово доповів він.
– Містер Нефертаті, я дав обітницю… Розумієте?

Містер Нефертаті розуміючи похитав головою і сумно відвернувся від мечника. Зоро збентежено згадав як за покинутим супермаркетом на старому матраці цілувався з хлопцем на прізвисько Кіллер.

Віві зустрілась з суворим поглядом батька і швидко відійшла від незнайомця. Зоро показав, що сам поговорить з блондином, і батько з донькою пішли геть. Поки всі навкруги займалися розстановкою столів, час між цими двома зупинився. Блондин автоматично дістав із кармана цигарку, але вчасно себе зупинив, винувато опустив очі донизу.

– Вибачте…
– Хочете закурити? – перепитав його Ророноа.
– Так, дурна звичка, – блондин демонстративно показав сигарету. – Але це ж все таки церква. Буде неправильно і ніяково перед вами… і Богом.
– Під час служби вас це не зупинило, – чоловіку стало соромно, і він прибав цигарку геть. – Ну досить. Все нормально, нічого страшного не станеться. В мене немає якихось забаганок щодо куріння, тому будь ласка. Сам іноді цим грішу. – Вампір задовільно всміхнувся і відразу підпалив, випуская блаженний дим зі своїх грудей.
– Дозвольте, відрекомендуватися. Вінсмоук Санджи. Мандрівник і фотограф, але за покликанням серця повар, – вони потиснули один одному руку. Холодна як у мерця рука. Сильна і мозолиста долоня мисливця на вампірів. Обидва відмітили це один у одного.

Санджи продовжив:

– Знімаю для портфоліо красу американських провінціальних соборів. І іноді краду у місцевих господинь їх фірмові рецепти.
– Так ви ще той грішник, як я бачу. Сповідатися не думали за порушення восьмої божої заповіді? – Вони обидва розсміялися. І Зоро запросив Санджи присісти на лаву.
– Ваша церква мене також зацікавила, святий отче. Вона така мила, простенька, але зі смаком. Знаєте від неї йде енергія така світла, що в мене аж мурахи по шкірі.
– Знаєте, я зустрічав багатьох людей, які були особливо чутливі до святих місць. – Санджи уважно його слухав. – Особливо, ця тенденція розповсюджена серед тих, хто лише зовні людина, а всередині давно втратив людський образ. Грішні нечисті душі.

Вінсмоук відкинувся на спинку лави і зробив декілька великих затяжок на повні груди. І він не міг не погодитися зі словами священника. Ророноа сказав все вірно і правильно. У нього свербіло все тіло, а в горлі горіло пеком. Було щось садистське в його діях по відношенню до самого себе.

– До вас часто заходять стільки красивих панянок? – Зоро видав смішок.
– Так ви ще і збоченець.
– Любов до прекрасного це не збочення і не гріх. І якщо для Бога, то є гріхом, я залюбки буду горіти за нього в пеклі.
– Ввечері можете перепитати у Бога, чи є то гріхом або ні, бо мені ж дуже сильно подобається як ви розмовляєте.

Зоро взяв із рота вампіра цигарку і стиснув її у своїй долоні. Він скривився від легкого болю і поклав цигарку собі до кишені. Вінсмоук посміхнувся і піднявся з лави, плескаючи по плечу мисливця. Він подивився своїми сапфірами на смугляве обличчя і тихо прошепотів:

– Увечері закінчим нашу приємну розмову.
– Навіки вічні.
– Якби не так, отче. Якби не так, – заперечив Санджи. Він поглянув на місцевих дівчат і жінок та потер долоні одна об одну. – Все ж таки, я спробую попитати щастя серед цих прекрасних дам.
– Вони всі тут справжні християнки. Вам немає тут чого шукати.
– Отче, ніхто не безгрішний. Особливо ми з вами, – Вінсмоук підморгнув Ророноа і залишив його наодинці зі своїми думками.

Вампіри-ліквідатори було особливою категорією вампірів, яких ще називали «мисливці на мисливців». Їх замовляли тоді, коли мисливець міг комусь уже набриднути по самі вуха. Тільки Санджи не сильно підходив під опис вампіра-ліквідатора. Здебільшого чемний, урівноважений, спокійний чоловік, що просто мило з ним теревенив на лавці. Інші ж намагалися вивести на конфлікт, змусити втратити ясний розум і контроль над ситуацією. І точно не перлися до нього у саму церкви, де їх вивертало навиворіт.

Тільки Вінсмоук відчував себе підозріло добре серед усього цього фестивалю домашньої кухні. Розмовляв зі усіма, переказував свою байку про фотографа. За любки говорив зі місцевими бабусями і обговорював з ними рецепти пирогів. Зміг побудувати міцні і довірливі відносини з усіма за декілька годин, коли ж Зоро довелось для цього працювати півроку. Навіть зумів розвеселити сумну місіс Браун, що недавно втратила чоловіка.

Блондин не полишав можливості, щоб пофліртувати з кожною дівчиною або жінкою в цьому залі. Його жарти і залицяння доходили до самих сердець жінок та змушували червоніти і відповідати на спокуси мандрівного чорта. Гнів з нізвідки перетягнувся на шиї Зоро. Ця одержимість жінками лякала і настерігала. Невже любив поласувати кров’ю молодих дівчат, що тільки відкрили для себе світ? Мечник стиснув кулак і закусив нижню губу. Скоріше би все закінчилось.

Благодійний захід нарешті закінчився. Містер і місіс Нефертаті порахували кошти і оголосили, що зібрали рекордну суму. Вони все так же дякували святому отцю допомогу, як і вранці. Всі почали прибиратися і в генеральному прибиранні брав участь і Санджи, все також жартуючи з Віві. Від цих сцен Зоро ледве мітлу не зламав.

В кінці кінців, прибирання закінчилось, сім’я Нефертаті пішла і Зоро та Санджи залишились наодинці самі з собою. Як тільки двері закрились мисливець послабив свій комір, закотив рукава і сів на лаву в першому ряду. Настала та мить, на яку чекали обидва чоловіка. Священник дістав свої цигарки і похлопав по місцю поруч з ним. Санджи також дістав сигарету і прикусив її в пухких губах. Він присів поруч і Ророноа дав йому прикурити зі своєї запальнички.

– Дякую, але повинен попередити – всі, хто давав мені колись дуже не щастило після цього. – Санджи всміхнувся, смакуючи тютюновим смаком.
– Я думаю в цій ситуації найбільше всього зараз не пощастить вам, пане Вінсмоук. Помітив у вас особливе ставлення до жінок. Не соромно буду стояти перед Божим судом і переповідати про свої гріхи? – Вінсмоук зрозумів про що говорив. Посмішка з його лиця зникла, і він дістав хрестик, що опікав йому руку.
– Я дав обіцянку самому собі, що не завдам болю і стражданням ні одній жінці на цьому білому світі. Це мій доказ перед Богом.

Зоро уважно оглянув хрестик в руках. Він був жіночим.

– Я же завітав до вас до церкви не просто так, а з ділом. Тому давайте без кроволиття і ви вислухаєте мене…. – Вампір не встиг договорити. Зоро схопив його золоте волосся і вдарив обличчям об дерев’яну частину лави, яка була у нього між ногами. Удар був настільки сильним, що вампір випустив із рук хрестик. Він підняв голову Санджи і подивився на його розбитий писок. Із тонких уст мечника вилетів дим. Вінсмоук нервово розсміявся і облизав кров, що стікала з його носа. – Святий отче, а ви то справжній то сучий син. Вас мама не вчила…. – Голова Санджи ще раз вдарилася об тверду поверхню.

– До речі, можеш звертатися до мене на ти. Не треба цих формальностей.
– О, дякую. То тоді, пішов нахуй…

Санджи різко опустив голову до низу і вкусив Зоро за стегно. Той скрикнув від болі і відпустив вампіра. Блондин різко скочив на ноги і став в бойову позицію. Його клики були виставлені на показ і із рота стікала кров мечника, що намагався опанувати себе як скоріше. Недостатня кількість сну і цілий день на ногах давали про себе знати. Зоро прощупав місце поранення. Цей дамський негідник лише вкусив його. Нічого серйозного.

Ророноа різко товкнув його і добрався до органу, за яким ховав один із мечей. Мечник направив лезо до шиї кровопивці, що впав на землю з наміром проткнути її. Довга нога Санджи підбила руку мисливця і його катана полетіла вверх. Але на подив чоловіка Ророноа спритно схопив її в повітрі і заніс би удар прямо в шию вампіру, якби той не вчасно не перекотився.

Вінсмоук знову вскочив на ноги та грайливо почав казати:

– Йой, голова-трава, мене ударом в шию не вб’єш. Сюди прицілюйся, сюди, – він почав тикати пальцем собі по грудам. – Чи в тебе око не добачає?
– А здався таким чемним. Язикатий засранець…. Спершу одріжу тобі його, а потім скільки фантазії вистачить.

Мисливець пішов в атаку. Санджи спритно ухилявся від кожної. Руки боліли і тремтіли від виснаження, але Зоро все одно продовжував наступати і наступати. Через деякий час дерев’яні лави церкви перетворились на купу сміття. До мечника почало доходити, що Вінсмоук жодного разу не спробував на нього напасти чи піти в контрнаступ. Він постійно обороняється.

– Чому не нападаєш?
– Тільки помітив? Ти і справді голова-трава, все мохом заросло. Можливо полишиш зброю і даси мені пояснити причину мого візиту. – Зоро опустив погляд на ноги, якими тільки Санджи і махав, та сказав:
– В тебе хвилина.
– Ти найкращий. Зараз ти хочеш спати і ледве стоїш, але все одно б’єшся зі мною, як останній самурай. Мені це подобається і я це поважаю, і тому саме для цього я хочу наняти тебе для вбивства вищих вампірів. За плату не хвилюйся, не ображу.

Швидкий свист пролунав в стінах церквах. Зоро вклав усі свої сили, щоб розрубати ногу, яку стримувала його меч. Він буде дуже стомлений, в такому стані не міг піти проти неймовірної сили вампірів. Зрозумівши, що може це кінець, Ророноа прошепотів:

– Я ніколи не буду працювати на вампіра. В мене є честь і повага до себе. Шукай собі іншого дурня.
– Не хочу. Я же сказав, що ти найкращий. Просто трохи не в формі.

Сильний удар в живіт саме по свіжій рані змусив Зоро скорчитися від болю. Він впав на коліна, але з рук меч не випустив. Санджи поправив своє кашемірове пальто, поклав недокурену цигарку до себе в кишеню. Він легенько товкнув його, і Ророноа впав на підлогу, важко дихаючи. Вінсмоук сів навколішки біля нього:

– Я до тебе ще прийду. Коли ти будеш у формі. І ми договоримо… Знаєш я вже вирішив, що ми знайшли спільну мову. Ай, забудь…

Вампір полишив Зоро і покинув церкву. Священник тремтячою рукою схопився за забутий хрестик. Він живий. Чому той негідник залишив його в живих? Хто він такий цей Вінсмоук Санджи? Стільки питань. Скільки треба буде опрацьовувати. Але це вже завтра. Очі повільно закрились і Зоро нарешті заснув.