під місячним сяйвом

знову.

він самотньо сидить у темному храмі. місяць заливає приміщення сяйвом через дірявий дах. невелика постать сидить серед пустої кімнати. руки лежать там, де має бути серце. по його білосніжних щоках течуть сльози, а з вуст виривається крик. думки рояться в голові й змінюються одна за одною, але жодна з них не подобається хлопцеві. він хоче відчувати, він хоче мати серце, він живий, він не лялька, він сам обиратиме як йому жити.

-” ти взагалі вмієш щось відчувати? ти безсердечний, тобі не можна контактувати з іншими. кунікудзуши, ти мене розчарував.”- звідусіль лунає холодний голос еі. ні ні ні ні, він має серце, він відчуває. липкий страх, здається, заповнює все тіло. він циркулює всередині та протікає в кожну клітину, змушуючи хлопця тремтіти. руки в істериці хапаються за волосся. доріжки зі сліз не перестають текти. до нього підходить ще одна постать. -” куні, любий, ти справді гадав, що хтось полюбить тебе? ти справді мені вірив?”,- такі рідні очі кольору заходу сонця дивляться холодним, кривавим поглядом,-” ти гарна лялька, але ти не можеш любити. ти мені не потрібен.” його слова тріщинами розбивають тіло хлопця і з нього починає сочитись липка, темна речовина. -” бачиш, у тебе навіть крові нема. тільки страх.”- кадзуха презирливо дивиться на нього. ні, тільки не кадзуха, тільки не він. невже всі слова, які він йому говорив були брехнею? кунікудзуши дивиться на своє тіло і бачить як під ним утворюється пляма з чорної речовини. вона розливається, і розливається, потрапляючи на його волосся, одяг та землю. рослини, що з часом проросли у цьому покинутому місці, згнивають під цією матерією. здається, що вона тектиме вічно.

над ним стоїть еі та кадзуха, дивлячись на нього, як на сміття. чому саме він? невже він заслуговує на це? -” я більше не можу дивитись на цю жалюгідну потвору”- кадзуха підіймає над ним меч і відсікає голову. з місця, де вона була кілька секунд тому, починає виливатись страх. єдине, що наповнювало цю ляльку.

кунікудзуши більше не може на це дивитись.

в кімнаті, осяяній місяцем, тишу порушує тихий крик. на ліжку лежать двоє людей, але схоже сьогоднішня ніч також не буде спокійною. кадзуха знову бачить як по обличчю його коханого котяться сльози, вуста шепочуть якесь незрозуміле бурмотіння, а лоб покрився холодним потом. кошмари приходять до нього майже щоночі після того випадку. у нього серце розривається, коли він бачить як його милий кунікудзуши мучиться в цих снах. а найгірше те, що він нічого не може вдіяти. ця безпомічність розбивала його. єдине, що кадзуха може зробити, це розбудити його і заспокоїти.

– коханий, я поруч. повертайся до мене, прокидайся.- тихо шепоче кадзуха на вухо кунікудзуши.- я тут, я біля тебе. відкривай очі.

це спрацьовує. він бачить, як хлопцеві повіки розкривають. в очах тільки страх. на щоках ще більше сліз.

– кадзу, це ти? ти ж не покинеш мене? будь ласка, не залишай мене. я любитиму тебе, я можу відчувати! – кунікудзуши в розпачі благаючи шепоче ці слова. він ще не прокинувся, його жахіття не хоче відпускати хлопця зі своїх холодних рук.

слова боляче шрамують серце кадзухи. невже саме він змушує свого хлопця в снах переживати весь цей біль?

своїми блідими, холодними руками він підсовує до себе сусіднє тіло. притискаючи до себе кунікудзуши, він відчуває як той труситься. кадзуха шепоче йому все що може сказати.

– коханий, я завжди любитиму тебе. я казав це тобі тисячі разів і казатиму знову. я даруватиму тобі своє кохання і все, що зможу. якщо хтось раптом забере твоє серце, я поділю своє навпіл і ми житимемо одним.

кадзуха відчуває як тіло в його обіймах потроху розслабляється й інші руки обхоплюють його спину. кунікудзуши з полегшенням дивиться на свого хлопця.

– кадзу, я більше не спатиму. я не хочу знову через це проходити.- кунікудзуши притуляється до шиї свого хлопця, вдихаючи його запах. це була суміш з морського бризу, листя дощу і якихось прянощів. йому справді стало спокійніше і він відчував, як цей кошмар розчинявся в обіймах кадзухи.

– куні, ти ж розумієш, що тобі потрібно спати? якщо хочеш, я принесу тобі заспокійливе? в кожному разі, через щоб ти не пройшов уві сні, прокинувшися ти завжди побачиш мене поруч.- кадзуха ніжно сказав ці слова своєму хлопцеві, перемістивши одну руку на темне волосся. кунікудзуши підняв голову, щоб поглянути у червоні очі, переповнені ніжністю, любов’ю і турботою, які під місячним сяйвом виглядали ще більш незвичайно.

– ти впевнений, що я маю це робити? я раптом я знову туди потраплю? – кунікудзуши з острахом подивився в очі кадзухи.

– впевнений. куні, якщо ти знову прокинешся, я буду поруч. я чекатиму на тебе тут і залишок ночі ми не спатимемо.- кадзуха не міг дозволити кунікудзуши не спати. хлопець був досить хворобливим і відмова від сну на нього б дуже негативно повпливала.

– кадзу, ти знав, що я неймовірно сильно люблю тебе? – кунікудзуши щиро сказав це, дивлячись в очі навпроти. схоже, він заспокоївся.

обличчя кадзухи торкнулась ніжна, втомлена посмішка.

– авжеж, я ніколи не сумнівався у цьому. а тепер засинай, я стерегтиму твій сон і розбуджу тебе, коли до тебе знову прийдуть жахіття -. кадзуха трохи розслабив свої руки на тілі кунікудзуши, щоб тому було комфортніше. його коханий ніжно, майже непомітно торкнувся сусідніх вуст. губи кунікудзуши були сухими, але поцілунок був наповнений теплом.

– добраніч, кадзу. ти також засинай. люблю тебе. – куні вмостився і, востаннє поглянувши на свого хлопця, закрив свої очі, знову поринаючи у світ сновидінь.

– солодких снів, кохання моє. – кадзуха втомлено поглянув на місяць, який спостерігав за ними. схоже, сьогодні він знову охоронятиме сни кунікудзуши. блондин поглянув на свого хлопця. його грудна клітина здіймалась від дихання, волосся трохи шаруділо на подушці, а вії тріпотіли. кадзуха усміхнувся.

під ранок двоє хлопців в обіймах один одного солодко спали. місяць, востаннє поцілувавши юнаків, покрокував далі, даючи змогу світанку подарувати їм ще один чудовий день. їхня історія тільки починається.