Під вівтарем

Із грайливим риком Дадзай, обхопивши Чюю за стегна, тягне його униз. Чюя тремтливо зітхає, намагаючись влаштуватись на простирадлах. Йому бракує подушки, але навряд чи вона знадобиться згодом, якщо враховувати те, який він непосидючий. Немов на підтвердження, його рука незграбно хапається за бильця ліжка, ковзаючи через рукавички. Чюя пробує втекти назад від Дадзая, що припав губами до внутрішньої сторони його стегна. Для Чюї завжди було випробуванням не реагувати на подібне, скільки б разів він це не проходив. Схоже, вони обидва розділяють особливе ставлення до цієї його частини тіла: очі Дадзая горять синім вогнем, дихання детектива збилося, ніби це йому доводиться боротись із чужими умілими пестощами.

Сьогодні їхня річниця. Жодному з них не вірилось, що вони пліч-о-пліч зайшли так далеко, так багато пережили. І навіть не зважаючи на той факт, що їхні організації — найзапекліші вороги й, попри перемир’я, бачитись ніколи не є хорошою ідеєю, вони залишались вірними одне одному. Останнім часом зустрічі стали простішими. Чи то виною цьому майстерність, що виникла з досвідом, чи то всі на роботі звикли до них — в будь-якому разі, Чюя був радий мати можливість провести цю подію разом.

Після обміну подарунками та чудового вечора у ресторані, Чюя мав настільки мало терпіння, що було соромно. Поїздка додому минула награно дистанційно: думками Чюя перебував якомога ближче до Дадзая, але з тим ще старанніше намагався не видати себе, не даючи Дадзаю і руки подати на виході з машини. Якби Дадзай доторкнувся до нього, він був певен, вони б зробили це у першому ж провулку. І так, дорога до самого будинку була катастрофічно довгою.

Тепер, коли Чюя нарешті дорвався до Дадзая, він не може припинити шукати більше, більше і більше. Більше контакту, відчуттів, його уваги. Дадзай досі повністю одягнений, тож Чюя скиглить у розчаруванні, що не відчуває шкіру його плечей та спини, коли його ноги охоплюють шию Дадзая. Той розуміюче посміхається у коліно Чюї, проте нічого не говорить.

— Ти ж знаєш, що мені так не подобається. Просто зтягни ту драну сорочку!

— Можливо, я хочу помучити тебе, — каже Дадзай, але щадить Чюю й, сильніше натягнувши темний кроп-топ, вкладає одну руку на його грудях.

Чюя видихає, задоволений. Дадзай підводиться зі свого місця, де щойно стояв на колінах, і лягає на Чюю, аби поцілувати. Чюя гадки не має, як йому вдається перетворити це у точно те саме, що сталося п’ять років тому, але в нього стійке відчуття, що це їхній перший раз. Не зовсім так, звісно, — перший стався раніше й у ненормальних обставинах. Чюя згадує саме той, коли вони за святковим застіллям на чиїсь заручини без слів зрозуміли одне одного. Коли без пояснень залишили кімнату й зачинились в іншій, найбільш дальній. Коли все почалося знову, але не обірвалось, як минулого разу.

Вони збирались лише перекурити. Лягли на ліжку, наче перед важкою розмовою, й тоді Дадзай прямо сказав, що не хоче одного дня побачити Чюю під вівтарем із кимось іншим, навіть якщо це буде означати принизитись перед Чюєю і почути страшне “ні”. Замість відповіді, Чюя задав питання.

То ти не цілуватимеш мене?

Таким чином, Дадзай опинився лежачим зверху, а Чюя цілеспрямовано розпочав поцілунок, щойно дотягнувся до чужих вуст, не давши Дадзаю зайняти зручне положення.

Долоня Дадзая, раптово втиснута між його ніг, повертає Чюю в реальність. Сильні пальці декілька разів проходяться голівкою клітора. Чюя мугикає, наче погоджуючись на це, й розводить коліна ширше. Ширшаві губи продовжують ліниво зминати його власні. В нерозбірливому порядку друга рука Дадзая стискає стегно Чюї, від чого чутливою шкірою кожного разу проходить хвиля іскор. Дадзай дивиться на нього, як на скарб, за який бився із мільйоном достойних претендентів. Чюя не витримує й намагається втиснутись рукою між їхніх животів, щоб знайти змійку джинсів Дадзая. Той кусає губу, на мить знерухомлюючись, в очікуванні на те, що зробить Чюя.

Дадзай змусить Чюю ніяковіти аж до розпалених щік, якщо буде треба; поглине своєю харизмою і сміятиметься що є сили, але коли діло доходить до його власного задоволення — він тихий, мов озеро. Його кортить розбурхати, але водночас його гладь боязко чіпати. Крім того, Чюю жахливо заводить те, що під його впливом Дадзай не може довірити собі ані найлегшої справи, бо не хоче, щоб Чюя помітив тремтячих кінцівок чи нерівного дихання. Чюя припускає, що він би залюбки навчився не дихати зовсім, аби себе не видавати. Це робить звичайну мастурбацію цікавою грою, де найвищий звук, що можливо витягти з Дадзая, — і оманливо недосяжна ціль, і жаданий виграш. Чюя ненавидить програвати.

Але не цього разу. Дадзай зупиняє його на півдорозі до білизни, німо пояснюючи, що хоче присвятити цей день Чюї. І Чюя сподівається, що з його боку вистачить поступитися у якості жесту абсолютної довіри. Дадзай, ніби прочитавши його думки, востаннє цілує його й нагадує: “Ти можеш зробити це пізніше”.

Отже, щодо Чюї — очевидно, у ліжку він гучний. Та і не лише у ліжку. Він не вважає за потрібне стримувати емоції й звик ставити людей перед фактом, радше ніж остерігатись недоречних коментарів. Тож коли Дадзай стрімко спускається вниз і все, що робить — це гаряче видихає у його лобок, не дивно, що Чюя стогне так, наче Дадзай зруйнував йому життя. Руки Дадзая гуляють його тілом, він все ще вбиває своїм проникливим голодним поглядом, і Чюя дуже хоче вирвати пасмо каштанового волосся, але обходиться тим, щоб заритися у нього пальцями й легенько натиснути. Та Дадзай лише коротко сміється і повертається губами до його стегон, на яких з попереднього разу залишились вологі доріжки.

— Ну чому ти так зволікаєш?

— Чюя, просто… — шепоче він, змушуючи Чюю звернути на себе усю увагу, — уяви, що я зараз бачу перед собою.

Це вкотре переносить Чюю думками на початок їхніх стосунків, тому що Дадзай дійсно звучить так, ніби вперше бачить оголеного Чюю й перебуває з ним на стадії знайомства. Чюя добре пам’ятає, як очі Дадзая відливали божевіллям і не припиняли дивуватись побаченому. Чюя добре пам’ятає, як через це коротило мозок. Від того, як ним любувались, від того, яким цінним він почувався.

І Чюя готовий відстояти свою справедливість, якщо хтось нарікне, що він вчиняє жорстоко. Він справді не може вдіяти нічого іншого, окрім як схопити Дадзая за волосся і втиснути в себе, нарешті відчуваючи блаженне тертя. Йому хочеться плакати від щастя, тому що Дадзай зустрічає його із такою готовністю, наче тільки на це і чекав. Він напоказ широко проводить язиком вульвою. Дадзая часто здається кращим прибити на місці, але він одразу бере такий темп, що Чюя із крахом в голосі стогне, відмовляючись від цієї ідеї. Все ж, Дадзая йому не замінить ніхто. Він переконується в цьому, коли чує тихе скавчання: Дадзай призупиняється, аби дістати свій член і щедро провести по ньому пару разів. Він не відривається від Чюї, періодично лишаючи цілунки на гладкій шкірі. Чюю таке не влаштовує, та і вони домовлялись відкласти, але це, бляха, заворожує: Дадзай із розмитим фокусом намагається спокійно дихати, його рука на животі Чюї стискається у кулак, та він все ще виконує свою роботу. Дадзай не планує зриватись, тому якусь мить він супиться, перш ніж повернути другу руку на Чюю.

— Вибач, треба було збити оскому, — посміхається він винувато.

Розуміння, що Чюя хоче послухати те скавчання ще, приходить повільно. Коли він спроможується на слово, Дадзай вже буквально висмоктує з нього душу, збираючи на язиці в’язку рідину, тому виходить збито:

— Я… — виштовхує з себе він, — Може… — Чюя задихається. — Чорт би тебе побрав, Осаму, зачекай!

Детектив гостро реагує на своє ім’я, тож він нарешті дослухається до Чюї. Скоріш за все, впевнений, що він не має на язиці нічого важливого, Дадзай обдаровує Чюю зухвалим поглядом. Мовляв, ну ж бо, зацікав мене.

— Це гаразд, якщо ти… — Виявляється, просити про щось таке — ще та проблема. — Тобто, я хочу, щоб ми закінчили разом, і…

— Ти хочеш, щоб я торкався себе, поки лижу тобі? — Очі Дадзая блищать азартом.

— Неймовірна кмітливість, — їдко сичить Чюя, відкинувшись головою на ліжко, аби не дивитись на нього, — Молодець.

Вражає, як Дадзай умудрився перекрутити все на свою користь, взяти контроль у свої руки, проте Чюя швидко мириться з цим, адже скільки б Дадзай не вдавав із себе камінь, його брови однаково складаються будиночком, коли він дозволяє собі віддатися відчуттям.

Вигляд Дадзая, покірний і природний у своїй покорі, збуджує Чюю настільки, що шлях до краю скорочується в декілька разів. Його стогони замінюються виттям, жар стає нестерпним. Дадзай старається так добре, що важко втриматись і не налягти на нього всією вагою. Некоординованими рухами Чюя зриває зі своїх зап’ясть рукавиці, щоб було зручніше, й, спершись на спинку ліжка, видихає на дотик до м’якого волосся Дадзая. Він гладить його голову і різко починає тремтіти, коли Дадзай стогне значно гучніше, ніж коли-небудь за сьогодні. Чюя помічає, як прискорилась його рука на члені, але не встигає обдумати це, бо провалюється у привітну ванну задоволення. Не існує нічого, окрім цього всепоглинаючого тепла і далекого голосу Дадзая.

Перше, що кидається у очі опісля, — чарівна посмішка на вустах Дадзая. Він виглядає гордим собою, й Чюя не може збрехати, що на це не мило дивитись. Дадзай сідає на ньому та обхоплює його руками. Чюю тягне поспати, але вже за якісь дві години їм доведеться збиратися на роботу, й пропускати можливість побути поряд зовсім не хочеться. Дадзай, що сонно зітхає на його плечі, але не розслабляє м’язів, здається, такої самої думки.

Чюя востаннє прикриває очі, аби вивітрились залишки оргазму, й пригортає Дадзая ближче. Вони ще довго говоритимуть про дурниці, обмінюючись люблячими поглядами, перш ніж поринути у швидкоплинний сон.