Північне сяйво

<span;>У Мондштанті – весна. Травень, співають пташки. Все цвіте, як і усмішки на обличчях людей. Усі ходять парами за ручку, але не алхіміки. Хоч і на вигляд Альбедо скромна, нешукаюча  стосунків людина, але все-таки одна жінка в’їлася в його серці. Це його учениця- Цукроза. Йому вона одразу ж сподобалася. Її м’ятне волосся, окуляри які завжди вона незграбно поправляє, її манера спілкування, те як вона працює з хімічними речовинами та приладами.

<span;>Ну ось одного дня для Альбедо потрібні були інгредієнти, які знаходяться на самому піку Віндагнера. І саме на тому місці він хотів зізнатися Цукрозі у своїх почуттях

<span;>-Цукорку, не хочеш сходити зі мною на пік хребта? Шлях буде далекий, але думаю тобі сподобається – сказав Альбедо з усмішкою, поки вони проходили повз табір біля підніжжя гори, прямуючи до своєї лабораторії.

<span;>-Так! Звичайно! Я дуже хочу піти з вами, містере Альбедо!

<span;>-Ох … скільки разів я тебе просив не називати мене так офіційно … але якщо тобі зручно, то нехай так і буде. По дорозі ми зайдемо в нашу лабораторію, треба взяти щось, та й запаси нам теж треба. Ну а поки, не хочеш мені розповісти ще історій зі свого дитинства?

<span;>Альбедо дуже любить коли Цукроза розповідає йому щось. Він любить слухати її милий голос, з яким захопленням вона розповідає. Та й просто він любить насолоджуватися її красою)

<span;>-Звичайно! У мене їх дуже багато! Хочеш розповім як я в дитинстві з квітки цукорку..

<span;>Сахароза почала розповідати свою історію, а Альбедо йде та дивиться на її закоханим поглядом. Нін розпливається в посмішці від її грандіозності. І ось дівчина вирішила повернутись у його бік, а зачарований Альбедо зовсім цього не помітив

<span;>- Містер Альбедо, зупиніться – повністю повернулася дівчина у бік алхіміка кладучи свої руки на плечі Альбедо, тим самим зупиняючи його.

<span;>- З вами все гаразд? Гей, містере Альбедо?

<span;>-А, так-так. Все добре, продовжуй. Не звертай уваги. – Сказав світловолосий починаючи усвідомлювати що сталося.

<span;>Після цих слів Цукроза різко розвернулася, піднесла свою руку до підборіддя і впала у червону фарбу. Вона зрозуміла, що сталося, але не могла повірити в це, тому що відчуває почуття до алхіміка.

<span;>-Гей, Цукорок, чого застигла? Дай мені свої руки. Та ти замерзла! Давай я тобі дам своє пальто, тобі має бути тепліше. Хочеш, щоб ми зупинилися погрітися? – казав Альбедо, одягаючи на Цукрозу своє біло-золоте пальто зі спини дівчини.

<span;>-Так спасибі велике. Зупинятися не варто, мені вже стало тепло.. що ви дбаєте про мене. – Останнє речення дівчина сказала тихо, але Альбедо все одно його почув, але не подав виду. Він лише лагідно посміхнувся від таких слів. Так і пройшла дорога до їхньої лабораторії. Алхіміки взяли все необхідне та пішли далі на вершину. Аж раптом повіяв сильний вітер і худеньку дівчинку мало не скинуло з кручі.

<span;>-Цукроза!- нервово закричав хлопець ловлячи дівчину, бо він був ззаду. – Цукроза! Все гаразд? Ти не поранилася?

<span;>-Ні ні. Все добре. Спасибі що зловили мене, містере Альбедо – сказала учениця піднімаючись на дві ноги.

<span;>В той час, коли вона відчула руки хлопця на її талії вона дуже сильно збентежилася.

<span;>-Ти впевнена, що все добре? У тебе не болить нога? Я хвилююся

<span;>-Так Так! Все добре, не хвилюйтесь. Краще підемо далі

<span;>Далі вони йшли мовчки, обидва впали у свої думки про один одного. Через 40 хвилин вони підійшли до печери і вирішили зупинитись у ній на ніч

<span;>-Цукорок, я зараз приготую нам салат перекусити, а ти поки що можеш лягти відпочити.

<span;>-Добре – сказала дівчина з усмішкою, тому що бачила як про неї турбуватися її коханий

<span;>Альбедо розпочав приготування для кулінарії. За цей час Цукроза вже уляглася в наметі та майже заснула. Світловолосий алхімік обернувся в бік намету і милувався дівчиною, що спала. Він не зміг утриматись. Хлопець підійшов до неї і поцілував дівчину в лоба. Потім він одразу ж повернувся до процесу. У цей час Цукроза не спала. Як тільки вона відчула теплі губи Альбедо на своєму лобі, вона трохи здригнулася від подиву. Учениця зовсім не чекала такого і збентежилася

<span;>-Цукорок, прокидайся. Наша вечеря готова. Іди їсти.

<span;>Через хвилину Альбедо почухав ляшку дівчини. Таким чином, він розбудив її. Поки вони їли, у них було в голові тільки цей маленький поцілунок у лоба. Вони вдвох були червоні від того. Після закінчення своєї трапези алхіміки пішли спати як завжди разом, але, звичайно ж, в одязі. Першим заснув Альбедо. Коли дівчина побачила його сплячого вона так само розпливлася у усмішці дивлячись на його. Через хвилину вона лягла поруч з ним і обійняла його. Так вона й заснула. Через якийсь час Альбедо прокинувся і побачив те, що Цукроза спить обіймаючи його, тому обійняв її теж. Коли алхіміки прокинулися і поснідали, вони далі продовжили свій шлях на вершину. Вони так само мовчки йшли, кожен думаючи про своє.

<span;>І ось уже вечір, юнаки підходять до піку і обертаються один на одного з гордою усмішкою, що вони знову піднялися на вершину.

<span;>-Цукроза, залиш речі тут, а поки підемо зі мною. Нам треба піднятися на саму вершину. – після цих слів Альбедо повів за собою дівчину на гору. Іноді світловолосий алхімік змушував підтримувати її, щоб вона нікуди не впала.

<span;>-Ось ми і на місці. Дивись на яке північне сяйво ми потрапили, Цукорок

<span;>-Так.. вау.. гарно. Ніколи не бачила такої краси. – із захопленням сказала алхімік

<span;>-Обернися. – Альбедо сказав це коли вже стояв на колінах перед Цукрозою з кільцем і букетом вітряних айстр у руках – Подивися на місяць.. справді він гарний?

<span;>-Так.. настільки красива, що можна вмерти

<span;>-Я тебе люблю. Ти будеш моєю дівчиною, Цукроза?

<span;>-Буду.. це не сон? – З милою усмішкою на обличчі сказала Цукроза дивлячись на Альбедо який піднімався з колін.

<span;>-Ні, Цукорку, це все правда

<span;>Цукроза скинула з себе пальто і накинула його на хлопця, а потім притягнула його до себе за комір пальта, щоб поцілувати закоханого по вуха Альбедо.