Пухнасті шерстяні комочки

Ти лежала в себе на дивані і переписувалась з Папірусом. Спогади про гарно проведений вечір наповнювали тебе рішучістю і ще трохи соромом. Два брати були настільки милі що ти їм не змогла відмовити і…, одним словом тебе розвели на карти. Ні, не на роздягання, це вже було б занадто враховуючи якого роду жарти сипались з вуст старшого брата того вечора, а на бажання. Всього лише на бажання. Всього лише…уф… це було б “Всього лише” якби не Санс. Він був віртуоз! Чорт! В грі в карти, в різноманітності і жорстокості загаданих ним бажань, фантазія цього скелета була безмежна, і чи варто говорити що він розбив вас з Папірусом в пух і прах. Майже беземоційно, з серйозною гострою посмішкою він раз за разом знущався над вами. Найбільше дісталося Папсу, перше ж бажання заставило вас помінятися одягом і ти продовжила грати в чорних шкіряних штанах, підкачаних майже вполовину їх довжини, а високий скелет насуплено тасував карти сидівши на дивані в твоїх червоних шортах та білих підколінках. НУ ЩО Ж ХІД ТВІЙ СЕЙЛОРМУН, тут же замітив Санс з задоволенням відмічаючи як закипає його брат. Наступне бажання виконувати довелося тобі і ти була безмірно рада, що це була всього на всього макарена, так, на столі, так і ти співала, але це був просто танець і відчуття вдячності до ширококостного скелета встигло зародитися в душі. І закріпитися там, коли після розгромного програшу Папірусу довелося щодуху тричі кричати в відчинене вікно “Я гей і я люблю яйця!”. Це було жорстко. Зібравшись і якимсь дивом вигравши наступну партію ти загадала своє бажання, і яке розчарування читалося в очах молодшого скелета, коли він почув Що ти загадала. Сміх і досі хвилями накатує коли ти згадуєш як брати танцювали тверк спершись долонями в стіну. Потім Папірус їв лимон з сіллю, а ти всю наступну гру сиділа з яйцем в роті. Сирим. В Санса з’явилося кодове поганяло Доктор Зло після забігу по під’їзду в чорному покривалі, не сказати що таке бажання його засмутило, тому що його крики “Я КАШМАР ЛЄТЯЩІЙ НА КРИЛЬЯХ НОЧІ!” були якісь надто радісні. Апогеєм вашого з Руру невезіння стало останнє бажання Санса, ти сиділа верхи на молодшому монстрі, що стояв на своїх чотирьох, волаючи дурним голосом “Я перший вершник апокаліпсису, покайтесь!” а скелет тим часом котив носом яблуко по підлозі. Фото цього неподобства тобі ще в обід прислав ДокторЗло. Але той вечір не закінчився картами, Санс зник в фіолетовому зариві заявивши що за годину йому потрібно бути на роботі, а Папірус взявся проводити тебе додому, все що було далі нагадувало тобі рожевий солодкий сон. Високий монстр говорив різні дурниці, заглядував тобі в очі, а коли ви дійшли до під’їзду – лизнув в щоку і запросив на побачення. Так! Справжнісіньке побачення. І ти погодилась, тож сьогодні ввечері він зайде по тебе і ви відправитесь гуляти ем… кудись. Це мав бути сюрприз, тому зараз пишучи чергову смс Папірусу ти прокручувала в голові ймовірні комбінації речей з твого гардеробу, щоб було і гарно і зручно.
Чергова смс вирвала тебе з думок і огорошила вмістом:
Руру^ Буш шалав?
Я^?!?
Руру^ ЛАВАШ, ЛАВАШ ЧОРТ. Це автомашина, я питаю чи ти будеш ЛАВАШ
Руру^ АВТОЗАМІНА чорт
Руру^ але ти все одно не відмовишся від побачення, правда ж? Я ж крутий, ньєх!
Руру^ насправді ні, я не крутий, я облажався, правда? Я придурок.
Руру^ але ж ти прийдеш?
Настрій тут же піднявся в категорію Прекрасний і відписавши ” Звичайно я прийду, люблю придурків ” кинула смартфон на диван і підійшла до шафи-купе з впертими в боки руками
– що ви можете запропонувати мені, пані стиліст?- блиснула ти посмішкою відкриваючи дверцята і перебираючи вішаки…

Дві години пройшли моментально і ось ти вже відчиняєш двері Папірусу, щоб відправитись на побачення. Сюрпризи він робити не вмів. Це ти зрозуміла, коли побачила перекинуту через лікоть корзинку для пікніка накриту пледом. Але це анітрохи не зіпсувало чудового настрою і ти вийшла закриваючи за собою двері. За розмовами ви непомітно дійшли до парку і вибравши для стоянки мальовничу поляну біля невеличкого озерця, ти почула голос Руру, який на відміну від тебе нітрохи не нервувався:
– Якщо ти не проти зупинимся тут, я був тут пару раз, тут гарно.
Ти кивнула демонструючи свою згоду і ось на пагорбі красується розстелений плед з милими серцю речами – лаваш з різними начинками, сендвічі з арахісовим маслом, крекери, пару пляшок джин-тоніка і один дуже гордий собою скелет.
– Я рідко куди виходив, там внизу…але тут це, ам…легше? Ніхто не знущається з мого росту, не пробує вдарити поболючіше, знаєш, людей лякають скелети, ньєхех, але не тебе…ти дивачка…ем, в хорошому сенсі, ну ти розумієш…я радий що ти така.
– Перший раз зустрічаю когось, хто радіє *дивацтвам*- відповіла ти на відвертість.
– хорошим дивацтвам- поправив Папс
– ох, так, не боятися високих милих скелетів це Добре дивацтво. – наганяючи ніяковість та ловлячи поглядом фіолетові вихрі навколо тонких зіниць висловлюєшся ти та дивуючись своїй прямоті хапаєш пляшку. Зайняти рот чимось іншим крім слів- хороша ідея. Не слід на першому побаченні робити так багато компліментів. Зарившись майже з головою в корзину яку приніс Папс і не знайшовши чогось підходящого чи достатньо гострого ти не змогла стримати зітхання, що не залишилось непоміченим твоїм (хлопцем?)
– Ти забув покласти відкривачку- стало відповіддю на його безмовне питання.
– Не думаю що це проблема! – і металевий корок з шипінням відпустив горлечко пляшки залишаючись в зубах Папіруса. (Ох, якби я так зробила, не обійтись без путівки до стоматолога, бррр). Він же задумливо повертів корок в руках скручуючи його рулончиком.
– Люблю малювати тут…- порушив тишу голос скелета – сонце, дерева, всі ці речі, яких не було ТАМ…це все прекрасно, цей ставок…качки…
– Ох – отямилась ти відводячи погляд від металевого рулончика-корка – в тебе напевне багато качиних замальовок – якщо подумати, це викликало посмішку, так однозначно, це було мило, він був милим.
– хах, так, багато качиних каракуль. – замітив Папірус і продовжив абсолютно серйозно – Качки прекрасні, якщо вони не гуси. – ти хрюкнула від безглуздості твердження.
– Тепер я не можу перестати уявляти тебе, втікаючого від рохлюченої гуски!
– Ньєх, щоб ти там собі не уявила, це не зрівняється з жорстокістю тієї битви.
Сміх неможливо було стримати:- ти бився з гускою?
– звичайно ні, ньєх, що за дурниці, я втікав від неї!
Папірус відкусив добрячий шматок сендвіча та раптово поперхнувся, його очниці округлилися, а череп витягнувся виражаючи найвищу степінь здивування. Злякавшись що він вдавився ти підскочила з криком ^Руру що з тобою ти можеш дихати?!?^ і в паніці зрозуміла, що не знаєш як допомогти скелету. Як звільнити дихальні шляхи якщо ні легень, ні власне шляхів, ані стравоходу НЕМАЄ. ЩО і ДЕ застрягло і як це звідти можна виштовхнути, діафрагми ж немає?! Не знайшовши нічого краще ти на автоматі з всією можливою силою стиснула його грудну клітину вибиваючи з свистом повітря
– ..ссшерстянікомочки!- відмер Папс
– що?
– пухнастішерстянікомочки!….на воді!  – схвильовано прослідкувавши за поглядом хлопця ти стурбовано перепитала: – ти говориш про каченят?
– ка-каченят? – здивування здавалося стало ще виразніше – що ти говориш, Бо? Це діти качок? Це…ці…та вони навіть не схожі на них…чорт…це схоже на плаваючі маленькі шерстяні білі комочки…дідько! ВониПростоНеймовірніЯїхОбожнююЯповиненЦеЗамалювати! – на одному диханні випалив монстр і тут же з його кишені з’явився маленький скретчбук і загострений олівець, яким Папірус негайно почав шурхотіти по паперу відображаючи з фотографічною точністю качку з рядком пливучих за нею каченят. Навіть кінчик язика висунув від старанності.
Перевівши дихання з полегшенням, бо ж рятувати тобі більше нікого не треба було ти прийнялася тихенько попивати джин хрумаючи запеченим лавашем.

Хвилина втікала неминуче чіпляючи і тягнучи за собою наступну, вони збирались разом солодким золотим сиропом зливаючись,не дозволяючи розділити їх і порахувати кількість. Скільки часу ти вже сидиш на теплій пригрітій сонцем тканині пледу, огладжуєш поглядом фігуру милого тобі монстра, слідкуєш за поривистими рухами кисті, що вимальовує пір’їнку за пір’їнкою, слухаєш шепіт літнього вітру, який ніжно лоскоче твої плечі, покриваючи їх гусячою шкірою, скільки? Чверть години? Годину? Сонце неминуче схиляється до горизонту, фарбує наче цілуючи верхівки дерев у всі відтінки рожевого, коралового та оранжевого. Ще пару хвилин і здається навіть повітря наповнюється теплим кольором заходу, а серце – ніжністю. Обійняти зі спини, притягнути до себе, притиснути ближче, грудьми відчуваючи горбики остистих відростків його хребта через одяг здається таким природнім і необхідним в цей момент. Так. Твої руки обручем обхоплюють дуги чужих ребер, а легені заповнює терпкий запах ожини і літнього вечора.
Шурхіт графіту по папері завмирає, тихий хрускіт грифелю, що розсипається  чорними крихтами від необережного натиску в руках Папіруса звучить ехом в голові обох. Хвилина і тіні дерев накривають оксамитовою ковдрою дві фігури, що застигли в обіймах, боячись ворухнутись, сполохати ненароком те ніжне бажання, що штовхає їх зараз ближче однин до одного. Очі в очі, серцем до серця, зі сплетеними пальцями та одним подихом на двох. Бажання, що заставляє затамувати дихання, щоб довше насолодитися дотиком чужих губ, відчути теплі доріжки на щоках, які малює щастя, щоб слухати гудіння чужої магії та стук свого ж сполоханого серця, а потім неохоче відпустити такий солодкий поцілунок ніжно прикусивши язик на прощання і не забути як дихати.
– Ти така солодка, крихітка Бо. – шепоче Папірус і затягує тебе знову в глибокий вимогливий поцілунок, від якого, стояла б ти на ногах підкосилися б коліна, втискаючи тебе лопатками в нагріту сонцем тканину з такою силою, що ти відчуваєш кожен камінчик і продовжує гратися з твоїм язиком, ніжно торкаючись то піднебіння то оглажуючи внутрішню поверхню щоки вже своїм.
Ох. Що цей монстр робить з тобою? Ти просто танеш в його руках від вмілої ласки, від впевнених рухів та гарячих видихів, хочеться здатися без бою заглядуючи в білі з легкою фіалковою барвою зіниці, що дивляться на тебе зараз з пристрастю, розширені та такі близькі.
– Можна? – запитує тебе власник цих неймовірних фіалкових сяючих озер та не дочекавши заперечення виводить гарячу доріжку від кутика губ вправо, де прикусує вушну раковину і опалює видихом відчуваючи тонкими фалангами пальців мурашки на твоїй шкірі, погладжуює і стискає талію, просковзує під тонку футболку викликаючи легкий стогін.
І ти здаєшся.
– Руру, здаєтсья я люблю тебе… – шепчеш ти і бачиш у відповідь задоволену посмішку
– я казав тобі..? Ти дивачка. – це збиває з пантелику, ти очікувала почути у відповідь зовсім інші слова, через привідкриті губи вже готове вирватись питання але Папірус не даючи сказати більше ні слова вибиває всі думки новим гарячим поцілунком.
Того вечора вслух не було озвучено більше ні слова. Все що треба було сказати було сказане мовою тіла, зрозумілою всім і кожному. І тіла говорили, забираючи і даруючи тепло у відповідь, не задумуючись і не стримуючись, віддавшись цілком і повністю неочікуваному бажанню, пірнаючи з головою в бушуючий вир задоволення та секундного щастя.
І лежачи під безмежністю чорного неба всипаного зорями, завернута в кокон шерстяного пледу та рук високого монстра що обіймав тебе, ти намагалася закарбувати назавжди в пам’яті цей момент, повністю, до останньої деталі.