Про два серця

Фік для Осіннього Фікрайтерського З’їзду 2021, ключ: Забути парасольку

– Ти можеш взяти мою парасолю, – мовить Ділюк, знизуючи плечима, роблячи вигляд, ніби то не його вуха порожевіли, – мені не потрібно.

Ділюк завжди такий – він здатен віддати навіть останню копійку (сорочку, руку), пожертвувати своїм життям заради світу. Тим паче, коли це стосується тебе; навіть не думаючи віддав би він тобі своє серце.

Насправді, він це вже зробив.

Певно, він думає, що ти цього не знаєш: старанно ховає червоні вуха, прикриває смішки кашлем, коли ти намагаєшся викликати його усмішку, ніколи не дивиться тобі в очі коли ви на одинці й соромиться твоїх обіймів.

Насправді, твоє серце теж давно вже у нього.

Певно, він про це ще не знає.

Хоча, здавалося б, тільки з ним ти проводиш найбільше часу, супроводжуєш його, знаючи, що твоїй компанії він тільки радий, намагаєшся піднімати йому настрій або просто лагідно й приємно мовчиш біля нього. Тільки біля нього твоє серце заходиться в ніжному вальсі, в такт метеликам в твоєму животі, тільки його велика долоня здатна зігріти твою, і тільки його погляд хочеться затримати на собі якомога довше.

– Забудь про неї, – промовляєш ти, беручи його за руки й змушуючи дивитись на себе.

Ти тягнеш Ділюка за собою, поміж виноградові лози, й, мугикаючи під ніс якусь знайому мелодію, ніби запрошуєш його.

– Потанцюємо?