Проте, як Білорус із Україною поїхали на дачу. Або повість про нікому не потрібних робочих коней.

   Україна проснулася із-за того, що хтось наполегливо стукав в двері. Вона недавольно подивилася на годинник. Сім ранку.

   – Якому ідіоту не спиться в таку рань? – пробурмотала не довольно Україна. І пішла відкривати двері.

   За дверима стояв, щасливий Білорус.

   – Тобі, що вдома не сиділося, то ти сюди притянувся – сказала все, що думала УССР.

   – Чого це зразу не сиділося, просто вчора мені добре стукнули бутилкою…

   – І ти рішив подивитися, як живе нікому не потрібну тварину. Молодець! – перебила українка.

   – Да ні. Я згадав, що моя подруга пропонувала роботу на літо. А я тобі рішив запропонувати. Разом веселіше.

   – Цього літа я як би то випускаюся із універа. На хрена мені твоя робота?

   – Моє діло було запропонувати. Доречі можна я до тебе зайду?

   – Ну заходь, раз прийшов.

   Білорус сів на ліжко. І уважно почав роздивлятися кімнату.

   – А, як тебе кансервша пропустила.

   – Я сказав, що я будівельник і прийшов робити ремонт.

   – Ну ти і хитра жопа.

   – Так ти точно не їдеш на дачу?

   – Ти на роботу мене запрошував?

   – Ну… Да на робочу дачу. Ми там засадем бульбу нам заплатять і ми паїдем.

   – Хррр… Ладно. А то ти від мене не відстанеш.

   УССР одягнула стару одежу. Зав’язала хустку, щоб волосся не мішало. І пішла до дверей де її ждав у всій готовності білорус. Далі вони півчаса добералися до Гомеля, а далі ще й пішком ішли пару кілометрів. Згорем пополам прийшли вони в село Зелесе. Дойшовши до потрібного поля. Втомлені мудрівники зустріли дівчину.

   – Ну, що мандрівники. Готові до працювати в пот лиця вашого.

   – Звичайно!!!- закричав Білорусія.

   – Ну, що ж. Як в нас говориться «Гатовы да прыгод?»

   – Да – сказав Білорус поки УССР просто закатала очі, знаючи що їх чекає.

   Почали садити картоплю. Білорусія і Україна йшли спереду копаючи ями. А заду ішла знайома білоруса і садила саму картоплю.

   – І деж ви познайомилися, садоводи? – почала УССР.

   – На парах, а де ж іще – відповіла дівчина.

   – Ясно, я думала що це було набагато романтичніше – рішила прикальнутися українка.

    – Да ми особо і не знайомі. Просто БНР запрошувала всіх на роботу, а я  згодився і тебе в передачу записав – сказав хлопчина.

    – Ясненько, а хто відповідальний за поле і за те що тут коні пашуть? – запитала Україна.

     – Голова Району Довбушенськ, а мене поставив за головну. Но гроші ви всеодно не получите до кінця зміни – сказала БНР

     – Ясно… – все що відповіла Україна.

     Надалі вони говорили про погоду про природу. Темніло на очах. Ввечері БНР рівно поділила гроші на троїх після, чого вона пішла занести приладдя праці. А наші трудяги поїхали в Мінск. Вже в общагу білоруса. Так, як до Київа їхати було лінь. Прийшовши в кімнату Україна пішла помилася. А тим часом Білорусія шукав для неї одежу. Як сказати шукав. Зайшов в кімнату до дівчат по сусідству. Дівчата дали, юбку і світер. За їхніми словами ці речі були на них уже малі. А для нашої України це було тещо треба.

     Вони були настільки втомлені, що не могли навіть поговорити нормально між собою. УССР осталася на ночівлю всеодно завтра вихідний. БССР після того як помився, дав українці бумажку на якій було написано:

«Abyssus abyssum in aquis, vitam degit.

    Історія   живе       у   водах, бездониг.»

      – Незнаю що це може означати – все що сказав білорус перед тим, як лягти на ліжко.

      – Зранку, завтра розумніше – відповіла Україна положивши папірець під подушку.

      Заснули вони, як вбиті.