Пролог

Світ магії. Наповнений чарами, закленаннями, прокляттями та іншим. Неперевершений та спокусливий на перший погляд. Проте зараз цей світ потерпає від війни. Чаклунської війни. Зараз цей світ поділений на дві сторони противостояння. Сторона світла та темряви. Різні роди відьом та чаклунів обрали свою сторону, проте деякі переховуються в цей страшний час у більш тихому місці.

Ця війна триває місяць,  смертижери на чолі із Темним Лордом розшукують всіх сильних чарівників щоб перетягнути на свою сторону, якщо ж хтось не погоджується  просто вбивають. І притримуються гасла” Якщо ти не на нашій стороні – ти наш ворог, а ворогам життя ми не даруємо”.

Ґодрикова долина – невеличке містечко де і будуть розвиватись події сьогоднішньої ночі.

Надворі зима, холод та непроглядний снігопад. Вузькі вулички міста засніжені. Глибока та темна ніч, темна як ніколи раніше. У цю ніч хтось втратить життя, а доля одного немовляти зміниться назавжди. А з ним і доля всього магічного світу. Почав завивати вітер, цієї ночі навіть дерева стоять ніби вони втомилися. У жодному з будинків немає ні найменшого натяку на світло, проте всетаки в одному невеличкому будинку все ж сяє слабке світло, ніби від свічки чи газової лампи.

– Тихенько мила, тихенько все скоро минеться. Ну не плач сонечко. – молода жінка схилилась над колискою немовляти. Вона легенько колихала колиску з надією що малеча засне. Колиска була в кутку кімнати, а біля неї на столі палахкотіла газова лампа. Темноволоса жінка сіла на стілець поряд і почала співати майже шепотіти колискову. Колискову найніжнішу, яку вона знала. Її голос коливався через хвилювання, а руки трусилися. Цієї ночі її донечка плакала, як ніколи. Колискова її трохи заспокоїла і вона потягнула свої рученята до жінки. Голубі заплакані оченята почервоніли від сліз і вона відкрила ротик.

– Мама, – дівчинка заговорила і далі вперто тягнула лодоньки до матусі.

–  Сонечко, ти…ти сказала перше слово. – вона взяла її на руки та поцілувала в голівку. – Якби твій тато був зараз із нами він би тобою пишався, як і я…як і я…

Вона продовжувала колисати свою донечку поки та засинала. Декільки днів підряд вночі малеча не могла заснути, а жінці снилися кошмари. Її чоловік зараз далеко від неї і не відомо чи взагалі живий, але такі думки вони старається відкидати. Її чоловік поїхав відвести старшого сина у більш безпечне місце і мав би ще вчора повернутись, але його ще досі немає. Голубі очі жінки також налились слізьми, а чорні брови вигнулись ніби від болю. Вона хотіла кричати від хвилювання, від незнання, від поганого передчуття. Але мовчала бо її донечка нарешті за довгий час заснула. Ховати почуття дуже важко, але можливо. Вона далі й далі легенько колисала дівчинку поки годинник пробив вже першу годину ночі.

Пролунав вибух, хтось вибив вхідні двері. Жінка прикривала свою дитину собою. У її голові змішалися страх, відчай та нерозуміння того що відбувається. Її зіниці зменшились, а руки тряслись як і все її тіло. У невеличку кімнату зайшла постать у темному плащі. Не було видно ні лиця ні інших частин тіла. Газова лампа почала страхітливо блимати ніби від пориву вітру. Почувся злісний смішок це сміявся чоловік у мантії.

– О люба, ЗУНР, невже ти гадала що зможеш заховатися від мене тут?, – він зареготав, а тоді навів паличку на жінку.

– Ти така ж наївна, як і твій чоловік. Він був не тільки наївним, але й дурним.Саме тому він тепер мертвий.

– Нііііііі ні ні, цього не може бути… Не може…

Обличчя жінки розплилось у болю цілковитому болю, а очі налились слізьми. Вона закричала ніби не своїм голосом.

– Я тебе ненавиджу!!!

– О не драматизуй. Ти ще будеш просити про мою ласку. Що ж підійдемо до діла. Ти станеш на мій бік? Бік сильних, чистокровних та могутніх чарівників. Чи сконаєш такою ж жалюгідною як зараз? Знаєш твоя донька була б чудовою темною чаклункою. Хоч її батьки і були боягузами, її ми могли б чудово виховати. Так як і всіх сильних чаклунів. Ну що скажеш ЗУНР? На чиєму тепер ти боці? – він вимогливо чекав, але чекати не було потреби.

– Ні, ніколи. – голос жінки був твердий, як сталь.

– Подумай краще, мила. Якщо ти зробиш неправильний вибір ти помреш, як і твоя донечка. Якщо ж зробиш правильний отримаєш життя собі та своїй дитині.

Жінка на секунду засумнівалась. Єдине чим вона дорожила – це родина і тепер від її вибору залежить чи від її родини залишиться хоч щось. Якщо вона стане на сторону зла вона порочить пам’ять про свого чоловіка, який брав участь не в одній магічній битві. Стаючи на бік добра та добрих чаклунів. Ні, вона не може на це  погодитися.

– Я повторю. Ні, ніколи. – її голос стишився вона приготувалась до найгіршого.

– Ти зробила свій вибір… Авада Кедавра! – промінь зеленого світла був миттєво направлений на жінку. Вона повернулась до закленання спиною. І закричала, коли заклинання в неї влучило. Вона впала додолу, а її дочка опинилась на землі. Жінка простяглась на долівці її очі широко розкрилися, а тіло обм’якло. Життя її покинуло. Маленька дівчинка дивилась на чоловіка своїми голубими очинятами та не плакала. Її ніби золоте волосся хвильками лежало на плечах. Вона не плакала, як будь яка інша дитина вона просто дивилась на вбивцю своїх батьків не видаючи ні звуку.

– Україно, я гадав що твої батьки розумніші. Що ж тепер з тобою робити? – він нахилився до неї та погладив по голівці. Провів по волоссю, а тоді взяв долоню дівчинки у свою набагато більшу руку.

– Можливо забрати тебе з собою? Я виховаю з тебе першокласну чаклунку.

Але сказавши це чоловік миттю відсахнувся від дівчинки. Доторк до неї жаром обпалив лиходія. З його руки почав клубочитись дим, а він закричав від болю. Згодом все його тіло почало димитись.

– Я ще повернусь, от побачиш!!, – він востаннє глянув на дівчинку, а тоді і зовсім залишив по собі тільки плащ що валявся на дерев’яній підлозі. І свою магічну паличку.

Все затихло, завірюха за вікном вщухла залишивши по собі лише снігопад. Сніжинки м’якеньні, як пух падали на землю покриваючи її все більше. Вітер утих і віття дерев тепер легенько похитувалися. Але холод та мороз залишились і все більше охолоджували будинок. Дівчинка глянула на маму та підповзла до неї. Вона потягнулась до її обіймів.

– Мам, матусю вставай. Вставай мамо…, – дівчинка не отримала відповіді, її мама лежить так, як і лежала. На очах у малечі навернулись сльози вона пригорнулася до светру своєї мами та тихо плакала жалібно рюмсаючи. Неочікувано до кімнати прилетів сокіл це було неочікувано, зважаючи на тріскучий мороз. Він на мить завис у повітрі, а потім обернівся на хлопця. Це виявився анімаг. Хлопець із темним волоссям підбіг до дівчинки.

– О Святий Мерлін, мамо!!!

Він нахилився над жінкою. І глянув у її тепер тьмяні очі. Вони не такі, як були колись весь його світ перевернувся. Його мати ніколи йому вже не всміхнеться і не заспокоїть. Тепер коли батько мертвий і мама також, єдиною рідною йому людиною є його маленька сестричка, яка зараз не може зрозуміти що з їхньою мамою. І незграбно тулиться до її тіла.

– Сестричко, йди сюди. Давай братик тебе обійме.

Він обережно взяв свою сестру на руки та укутав у свій плащ. Прикривши личко сестри рукою. Досить з неї на сьогодні. Куди тепер йому йти?  Будинок потрібно ремонтувати, а стає все прохолодніше. Він піднявся й пішов до шафи зібрав деякий свій одяг та сестри. Одягнув її у бурдове пальтішко та теплі капчики надів шапочку. А тим часом до будинку хтось зайшов. Хлопець вийняв свою паличку та вже готувався до оборони. Проте до кімнати зайшов не ворог, а друг.

– УПА, чому ти тут? І де твоя сестра?

Хлопець видихнув. Чоловік що зайшов – це був його професор у Гоґвортсі.

– Професоре, мама вона…, – хлопець стишив голос, а чоловік пильно глянув на нього.

– Що з нею?!

Чоловік підходив ближче до хлопця, але наступив на щось і зупинився.Глянув на підлогу збирався щось сказати,проте він помітив жінку біля колиски і швидким кроком підійшов до неї.

– ЗУНР!!! Коли це сталося, УПА? Ти знаєш?

– Точно не знаю, але нещодавно… Коли я сюди прилетів мама вже була мертва, а Україна сиділа біля неї. – хлопець досі не міг уявити і зрозуміти що життя тепер буде не таке, як колись. Він взяв сестру і підійшов до свого вчителя. Чорна мантія професора прикривала його постать. УПА підійшов до нього та присів поруч. Дивно, але від чоловіка більше не почулось жодного слова. Одна його рука була на руці мами, а погляд був таким спустошенним.Він його ще ніколи таким не бачив, навіть коли батько помер на очах професора під час нападу смертижерів. Україна почала капризувати і вириватись з рук. Чоловік повернув голову до дівчинки та глянув на неї такими очима ніби вся його увага тепер прикута до неї.

– Дай мені її на секунду

Він взяв дівчинку до себе і почав заспокійливо поколисувати.

– УПА збирай всі потрібні речі, зараз ми перемістимось до штаб-квартири ордену. Але спершу подай мені паличку що лежить під мантією що на землі.

– Паличку?

– Так, під мантією є паличка. У мене є припущення що це паличка того хто вбив твою матір і зараз ми дізнаємось хто це посмів зробити.

УПА підійшов до мантії взяв її і справді під мантією була паличка. Він підняв її і подав професору що вже стояв на ногах і тримав на руках вже спокійну, заснувшу дівчинку.

Чоловік взяв паличку і ретельно оглянув її. Його очі трохи розширились від подиву.

– Що там?

– Неочікувано, розберемось вже в лігві. УПА бери речі і берись за руку. В нас буде мініподорож. Хлопець швидко виконав наказ і вже стояв біля професора.

– Ти вперше переміщаєшся в просторі?

– Якщо чесно так.

– Ну тоді тебе може трохи знудити опісля, але переживеш.

І ось все навколо почало ніби розпливати, закручуватися, змішуватися.  Від цієї картини його і справді трохи нудило. Ще мить і світ нарешті зупинився. Світ у нього в очах йшов карабельцем. І він трохи хилився то в один то в інший бік.

– А ти непогано тримаєшся. Франція, подай йому стілець.

Жінка підсунула йому, якесь крісло і через мить йому вже стало краще. Вони опинилися в залі з довгим столом за яким зараз і сидить він, а поруч ще деякі незнайомі йому персони.

– О Святий Мерлін що ж це коїться. Сонечко ти як? – це якась турботлива жіночка подавала йому склянку з якимось напоєм.

– На попий легше стане.

Він взяв з руки склянку і без розбору почав пити вміст. Це якийсь чай. В очах стало ще чіткіше і він нарешті зміг все оглянути. Зараз вони в доволі вузькій, але довгій залі. Коричневий стіл розміщений по майже всій довжині, чому майже? Тому що, якщо дивитись у протилежний кінець кімнати там є ще якісь полиці, сундуки та інший мотлох. А ще двері на кухню. Високі стелі були білі, а стіни оливково-зелені з якимось візерунками. За столом же сиділо декілька персон.

– Британія, розповідай що там, – старий чоловік з повністю сивою бородою і волоссям. Це був його директор у школі магії.

– Коли я прибув до будинку УНР…ЗУНР вже була мертва, а УПА чомусь також там був, хоча якщо мені не зраджує пам’ять ти мав би бути тут.

Хлопець схилив голову від зауваження. Він втік, щоб глянути чи з мамою все гаразд.

– Як він взагалі від вас втік?

– Він прикинувся ніби спить, а сам вителів у вікно. – це сказала жінка що подала йому стілець, Франція. Жінка з темно-каштановим волоссям, яке підстрижене в каре і сіро-зеленими очима. Зараз вона у темній чорній сукні що на талії прилягає а до низу вільна і з об’ємними рукавами.

– Зрозуміло, продовжимо далі, коли я зайшов у кімнату помітив що на землі неподалік від колиски лежить чорний плащ, а потім виявилося що під ним є паличка.

Він зупинився на хвилю і вийняв з кишені плаща паличку та обережно поклав на стіл.

– До вашої уваги бузинова паличка.

Всі присутні були просто ошелешині, директор піднявся і підійшов до палички. Він взяв її і оглянув із всіх сторін.

– Так, це справжня бузинова паличка.

– Але як вона могла там опинитись? Бузинова паличка була ж у…

– Саме так пані Греція це паличка – Темного Лорда.

Жінка що подала чай УПІ була Грецьке Королівство. Це жіночка з рудим кучерявий волоссям та синіми очима. Вона низенька на зріст та з пухкенькою фігурою.  Вона у картатій біло-голубій сукні та з фартушком.

– Але він не міг залишити паличку просто так.

Усі затихли та думали в чому тут річ. Тим часом Україна на руках у професора Британії прокинулась і глянула на хлопця навпроти.

– Братику, – вона потягнула до нього ручки, але потім її увага перекинулась на паличку на столі. І тепер вона тягнеться до неї.

– Ні, не чіпай. Україно не можна гратися з магічними речеми які можуть бути небезпечні. – Британія перехопив її ручку перед тим як вона вже дотягнулась до палички.

– Британія зачекай.

Директор із цікавістю глянув на допитливу дівчинку.

– Хай візьме її, глянемо що вона з нею зробить.

Дівчинка знову потягнулась до палички і таки взяла її. Вона оглядала паличку а тоді взмахнула нею в повітрі. І сказала заклинання своїм дитячим голосом.

– Лумос, – на кінчику палички засвітилось світло. Спочатку слабке, а потім засвітилось дуже яскраво і засліпило всіх сидячих у кімнаті людей. Коли світло зникло всі присутні були ще в більшому шоці, ніж до цього. Директор задумливо глянув на Україну.

– Як це можливо?! Вона ще дуже маленька щоб навіть ходити, а вона вже чаклує. – це проговорив чоловік з сірим волоссям та темно-синіми очима. На голові в нього синій капелюх і костюм такого ж кольору. На нагрудній кишені піджака красується брошка у формі зірки, вона виблискувала і ніби переливалась. Він потер свою борідку і підійшов блище, став біля директора.

– А головне звідки вона заклинання знає? І яким чином бузинова паличка почала її слухатись? Як всім нам відомо паличка переходить тільки до того, хто здолав старого господаря. Тоді виходить…

– Україна якимось чином здолала Темного Лорда, але як?, – коли директор закінчив фразу він ще уважніше глянув на дівчинку, яка і далі тримала паличку в руках.

– Тобто війна зі злом на кінцевому етапі директоре?

– Саме так, Фіне. Але ще не кінець. Якщо смертижери дізнаються що їхнього Лорда вбили вони зовсім скоро до нас навідаються. Британія за вами хвоста не було?

– Ні, – чоловік задумано дивився на Україна, а вона тим часом простягла йому паличку.

– Дякую, яка ж ти розумниця.

– Навіть не знав що ти з дітьми ладиш, всі учні від тебе шарахаються, коли грізний професор зілляваріння проходить поруч. – вже більш жартівливо говорить Королівство Фінляндія.

– Та ну тебе Фін.

– Які ми бурмотливі, – це могло б продовжуватись довго, проте директор їх зупинив.

– Зберіться, з хвилини на хвилину до нас завітають непрохані гості. – директор погладив свою довгу бороду, – і сховайте Україну деінде, якщо хтось із приплічників Лорда дізнається що це вона стоїть за смертю їхнього господаря вони зажадають помсти. Гарація візьми всіх дітей і перемістіться за допомогою щезальнох шафи у світ маґлів.

– Так, – пухкенька жіночка підійшла до Британії вона взяла дівчинку на руки. – УПА вставай і йди поклич США та Канаду, будь ласка.

– Добре

Хлопець встав та пішов по сходах що розміщувалися на протилежній стіні від тої де стояла Греція. Він піднявся по дерев’яних східцях на гору і коли його вже не було чути директор сказав.

– Цю дівчинку ми маємо берегти, як зіницю ока. Вона унікальніша ніж я міг уявити.

 

– Діти всі є?, – місіс Греція перебігала очима.

– Так, – УПА тримав сестру на руках, а біля нього стояв син  професора, США він старший за Україну на два роки, але всеодно ще замалий. Місіс Греція відчинила щезальну шафу вона була замаскована під звичайну і знаходилась у тій самій залі.

– УПА йдеш перший з сестрою я після тебе з Канадою та США.

Він ствердно похитав головою і зайшов в середину. Двері зачинили і через декілька секунд він вже вийшов у просторій вітальні де вже зібралась якась купка народу. Тут були діти, як старші так і зовсім малі, як його сестра.

Всі одразу звернули на нього увагу. Через мить зайшла і міс Гарація.

– Так діти не засумували без мене? Все добре? Нічого не сталося?

– Ні, в нас все було добре.

– Я знала що на вас можна покластися. Стоп а чому ви не спите?

Всі затихли від цього питання

– Ох малі бешкетники.УПА будь тут як вдома. – вона ніжно йому посміхнулась, – А тепер, хто допоможе мені на кухні?

 

В залі після того, як міс Греція з дітьми пішла всі затихли. Прислухаючись до кожного шороху. Годинник пробив третю ночі. І ось тишу порушив крик.

– Конфрінґо!, – вхідні двері видило і вони долетіли аж до іншої стіни біля сходів. До кімнати залетіли декілька смертижерів у чорних мантіях. І одразу почали кидати закленаннями.

– Експульсо!

– Сектумсепра!

Смертельно небезпечні закляття полились ніби рікою. Смертижери наступали, але професори та інші маги захищалися і давали опір. В одному кінці кімнати у бою зв’язались Британія та якась жінка з білим мов сніг волоссям. Вони вже довго змагаються заклинання за заклинанням, проте через деякий час…

-…ПротеҐо горрібіліс.., – Професор наклав захист від темної магії і цим зупинив безжальні напади ворожої чаклунки. Створивши навколо себе ніби захисний купол.

– Ох Британія та ти щей боягуз. Боягуз Бриті. – останні слова вона прочитала так сентеминтально та награно що аж викручує.

– Навіть твоя люба ЗУНР була сміливішою перед смертю. А ти ж колись кохав її. Я ще пам’ятаю як ти на неї дивився. Але вона ніколи не була твоєю і так і сконала. І ти нічого не вдіяв.

– Замовч, ЯІ, твоєї думки я аж ніяк не запитував. – він митю кинув на неї заклинання страшного полум’я, але вона за секунду розчинилась чорним димом і з’явилась знову тільки вже збоку від нього.

– Сектумсепра!

Британія ледви встиг відбити закленання.

– Редукто!, – чоловік нарешті влучив по жінці і вона сильно відлетіла в стіну.

– Зв’язатус!, – миттю нізвідки в повітрі з’явилися мотузки, які туго обвили жіночу постать. Одним помахом палички він вибив паличку з її рук. Каптур злетів з її голови і її обличчя показалось. На обличчі жінки відображалися всі емоції. Її гримаса була пронизана люттю та ненавистю.

– Так, я не був поруч з нею, але й ти не була поруч зі своїм Лордом.

– Я лиш виконувала його наказ. Він хотів вбити ЗУНР самотужки, без моєї допомоги. – її голос був зараз більше схожий на гарчання. Біле волосся заплутане, очі багряні та несамовиті.

Неочікувано, але гамір навколо затих. Бій скінчився.

– Тепер Японія ти загримиш в Азкабан. В якому тобі і місце.

– Можливо, але навіть ґрати мене довго не затримають. Мій Лорд повернеться і тоді жодний із вас паршивок нас не зупинить, як би ви не старалися.

Британія лиш розвернувся і попрямував до решти своїх побратимів.

– Всі живі?

– Так, а ось смертижери не дуже. – Королівство Фінляндія вказав рукою на чотирьох смертижерів, які лежали нерухомо.

– Що ж в нас тепер дуже багато роботи.