Пролог

З невеликої печери показався хлопець. Його обпалені та зранені ноги тяжко пересувались по землі, а шматки того, що колись було одягом, звисали з плечей, ледь прикриваючи свіжі опіки. Знесилене тіло відчайдушно благало про їжу та воду. Холодний погляд блакитних очей втупився в сніг, який застилав собою все, що було навколо. Декілька секунд роздумів, та червона від крові рука занурилася в білу масу, після чого жадібно запхала її до рота. Неприємний мороз заповнив ротову порожнину, але з часом, перетворившись на рідину, вода потекла горлом, стлумивши собою жахливу спрагу. Він досі не міг до кінця згадати, що з ним сталося. Спогади ніби розірвались на шматки і безладно розлетілись, згадуючись тепер хаотично, перекриваючи одне одного.

Єдине, що поставало перед очима ясно, у вигляді чітких зображень і фраз, ніби він знов находився там, знов відчував все наяву, – це його смерть.

***

—Не думала, що створіння, на яке я витратила стільки зусиль та часу, виявиться настільки нікчемним. – Вона виговорила ці слова чітко, відокремлюючи кожне з чутними чванством і засудженням. Ця жінка виносила смертний вирок, але виглядала спокійно і врівноважено. Тільки тінь розчарування відображалась на рисах обличчя.

Різкий пронизливий біль пройшовся головою, яка вмить опинилася побіч землі. Не встиг він підняти погляд угору, як його живіт щось пронизало. Алхімікиня, майже не ворухнувшись, холоднокровно знерухомила його найболючішим і найжорстокішим ударом меча. Хлопець приклав руку до рани і відчув щось тепле і рідке. Місце удару пульсувало і горіло. Тільки зараз він зрозумів, що не може поворушитися. Він міг тільки корчитись від болю і дивитися на свого вбивцю знизу. Раптом він відчув біль більший за той, що розходився у його животі. Щось дивне промайнуло в грудях. Почуття величезної зради і нерозуміння відбивалося в швидких ударах його серця. Він заглянув в очі кривдниці, в цей безжалісний і байдужий погляд, і зрозумів, як наївно було вважати, що творчиня бачила в ньому щось більше за звичайний експеримент. Вона шкодувала лише про сили, які, на її думку, були витрачені дарма, і тепер просто зганяла на ньому свою лють.

В цьому стані агонії він зрозумів, що ніхто крім нього не цінуватиме його життя. Ця думка ніби спонукала його не здаватися, змушувала боротися за себе до останнього. Безпорадне тіло знов знайшло в собі сили рухатися та через біль змогло підвестися. Він знов подивився в очі своєї творчині, але більше не знайшов там тієї жорстокості, яку бачив раніше. В її погляді з’явився страх, якого хлопець зовсім не очікував побачити.

—Дурін!— Зі злістю в голосі, але з виглядом байдужої врівноваженості, вона вигукнула це слово. Раптом земля під ногами почала дрижати. Хлопець застиг, спостерігаючи, як величезна потвора вилазить з-за скелі на виклик господині. Воно швидко наблизилося до хлопця, перш ніж він встиг щось зробити. Чудовисько оголило свої величезні ікла та схопило ними парубка, ковтаючи його маленьке, в порівнянні з ним, тіло. Нестерпний біль охопив все його тіло. Щось ніби роз’їдало кожну ділянку живої плоті, утворюючи величезні опіки. Передсмертний крик пролунав навкруги, але одразу врізався в скелі, а потім ніби потонув в снігу, зникаючи тихим згасаючим відлунням.

Біль був страшенний, але було щось, що ранило його навіть більше.. Щось, що ніби захоплювало його свідомість, змушувало відчувати щось таке, чого він ніколи не відчував. Незрозумілі ненависть та злість до творчині скували всі його думки. Він розумів, що це були не його почуття, не його емоції. Хлопець боровся с цим, але раптом все зникло. Він більше не відчував обпеченої шкіри та взагалі свого тіла. Все поглинула темрява і той залишився сам на сам з тим гнівом та страхом, які з’явилися в ньому. Він не знав, скільки часу провів в цьому стані. Здавалося, це тривало декілька століть та одну мить одночасно. Але несподівано він вловив щось ще. Чи когось ще…? Дивна присутність нарешті розбавила його самотність. Він міг відчувати емоції цієї істоти та вловлювати її думки. В напівсвідомому стані, не в силах допомогти одне одному, вони ділилися своїми думками та почуттями, а лють почала згасати. На деякий час це заспокоїло його, але потім дія дивного гіпнозу зникла і повернулася жага до життя. Саме вона весь цей час, хоча і була дуже далекою і майже невідчутною, тримала його в напівсвідомості.

Розуміння того, що він не хоче закінчити своє існування в цій темряві, раптово пробудило тіло. В страху перед смертю, він почав пручатися, прориваючи руками те, що тримало його тут весь цей час.

Нарешті перед очима з’явилося світло. Воно засліпило його на мить, але разом із цим дало надію. Він жив. Він впав на землю, тяжко дихаючи та відкашлюючи щось, що наповнювало його легені, а по щоках, здається, почали текти сльози…

***

Він продовжував йти далі в пошуках хоч когось в цій засніженій місцевості. За цей час вийшло трохи вгамувати голод декількома рослинами та жменею ягід, які виглядали придатними до споживання. Він також забинтував найсерйозніші рани бинтами, які знайшов в покинутому таборі поряд.

Через деякий час вдалечині він побачив щось схоже на місто, тому сподівався, що зможе знайти там людей, аж раптом почув чиїсь кроки попереду. Він обережно наблизився, щоб залишатися непомітним, але виглянувши з-за кущів побачив дещо немислиме: його точна копія, яка безтурботно розмовляла з іншою людиною поряд. Та сама постать, той самий колір волосся, те саме обличчя, той самий голос та триклята зірка на шиї. Між ними не було жодної різниці. Це знов нагадало йому про те, наскільки огидною була його творчиня. Вона створила йому заміну, навіть не потурбувавшись змінити її зовнішній вигляд. А його просто викинули як іграшку, не давши шансу на життя. Булий гнів разом з образою знов почали зростати всередині. Він стиснув зуби, продовжуючи стежити за кожним рухом свого «близнюка», як раптом його погляд почав застилати туман. Хлопець зажмурив повіки і сльоза потекла по щоці. На мить він відчув в собі ображену дитину, яку його змусили стримати раніше і довелося закрити в собі зараз. Це заважало б його єдиному бажанню зараз – помститися. Саме так Нігредо вирішив, що він має знищити життя цієї ляльки та забрати його собі.