Пролог

Сходинки мінялись під ногами один за одним, ноги були важкими та ватними, але думати про втому часу не було, як і дороги назад. Єдиний шлях був наверх, внизу їх чекала купа охоронців, що вже дихали в спину. Потрібно було тікати, доки їх не вбили. Ось і останній поверх, далі шляху нема. Пара втікачів з гуркотом відчинили масивні двері, холодне нічне повітря вдарило в обличчя, з відкритої кімнати є вихід на величезну терасу, а під нею — прірва, і тільки десь там, внизу, виблискувала поверхня океану. Сьогунат знаходився на пагорбі — стрибати, навіть у воду, було смертельно небезпечно. Але назад дороги нема. Хлопці перезирнулися, стоячи на краю балкону. Раптом почувся тупіт ніг, а через секунду декілька стражників вже швидко насувались на них.

— Дай мені руку. — Почув Казуха слова напарника, та швидко ухватив простягнуту йому долоню.

— Далі шляху нема! Віддавайте гнозис! Якщо по-доброму віддасте зараз — обіцяю, смерть буде швидкою! — Кричав один з охоронців Сьогуна, стрімко насуваючись прямо на них.

В цю секунду Казуха відчув як його потягнули за руку. Вони швидко перескочили баляси та полетіли вниз. Казуха не бачив, а ні яскравих зірок над головою, а ні блискучої поверхні води внизу. Він міцно заплющив очі, та ще міцніше тримав Скарамуччу за руку. За мить після стрибка, зверху вони почули крик:

— Вас знайдуть та вб‘ють! Скоро ви дізнаєтесь, що таке гнів великої Сьогун!

Думати про погрози часу не було, потрібно подбати про своє життя. Можливо, його ляльковий напарник не помре від стрибка з висоти у холодний океан, але Казуха від такого точно відійде в інших світ. Тому, в момент коли вода була вже зовсім близько до їхніх ніг, він вільної рукою вправно дістав катану із-за поясу та розсік нею повітря, створюючи потік вітру за допомогою свого анемо бачення, що огорнув обох хлопців. Аж ось падіння сповільнилось. Казуха зрозумів що знаходиться глибоко під водою. Його огортає лише темрява та холод. Течія підхопила його, підкинула вгору. Ковтаючи воду, він панічно борсався руками, аби стати ближче до поверхні. Раптом, його знову ціпко вхопили за руку та потягнули на поверхню.

  Нарешті, Казуха, кашляючи та відсапуючись, лежав на твердій землі. Скарамучча лежав поруч з ним, все ще утримуючи хлопця однією рукою, та стискаючи електро Серце Бога іншою. Він переможно підняв вгору руку з гнозисом. Казуха повернув до нього голову, спостерігаючи за лицем хлопця. За всі ці місяці що вони знайомі, колишній Фатуї ще ніколи не виглядав таким втомленим та щасливим водночас.

— Він у нас. — Напівголосно промовив Скарамучча, дивлячись на сяячу шахову фігурку в його долоні.