Пробач

Юнак заворожено дивиться у вікно, спостерігає за тим, як віддаляється станція канатної дороги й кабіна в якій наразі знаходиться близько десятка людей повільно підіймається вгору.

Неймовірні види за склом перехоплюють подих, а від закладання вух допомагає лише вишнева карамелька. Спочатку вони знаходились на висоті 1-го кілометра над рівнем моря, а остання станція на яку й прямує герой зі своїм хлопцем знаходиться на висоті 2,4 кілометра.

Зеленоокий кріпко тримається за перекладину, в його погляді, здається, можна побачити відображення озера, що поступово віддаляється. Едгар би з задоволенням й надалі слідкував за блиском в чужих, але таких рідних очах, проте відчуття падіння застало його в розпалі.

Проїжджаючи повз вежу, що закріплює троси, кабіна помітно хитнулась. Юнак сильніше схопився за поручень й закрив очі, сподіваючись, що це жахіття зовсім скоро скінчиться.

Люди навколо, здається, взагалі не звертають на це уваги та лише спокійно насолоджуються видами.

Знову таке ж саме відчуття, начебто земля йде з-під ніг, відпускаючи всіх хто на ній стоїть у вільний політ. Кудрявий намагається дихати тихіше, лише б не показувати своєї паніки. Навколо стає аж занадто галасно, здається що люди стали обговорювати свої справи набагато голосніше.

В цій метушні юнакові знадобилося занадто багато часу, щоб зрозуміти, що вони більше не рухаються. Він повільно відкриває очі й бачить ту саму злощасну вежу навпроти своїх очей. Вони її так і не переїхали. Тепер зрозуміло, чому люди не приховують свого обурення. Він дивиться вниз і це, мабуть, його найбільша помилка за сьогодні, після того, звісно, як погодитися на цей підйом. Під ними близько 20 метрів, а гора на яку вони підіймаються має дуже крутий схил. В нього перехоплює подих.

Він відчуває як його руку сильніше стискають, він припускає, що це саме Рампо і намагається триматися якомога міцніше, його серце шалено колотиться і все тіло немов окутує якесь тривожне відчуття.

Гуркіт заглушує крики людей, що, судячи з виразу їх облич, прощаються з життям. Юнак оглядається зі сторони в сторону, дерева миготять занадто швидко, вони спускаються назад замість того, щоб далі їхати вперед. В паніці він лише зміцнює хватку на поручні й зажмурює очі, відчуття, наче він не контролює свого тіла.

Едгару здається, що ще трохи та вони впадуть, він розплющує очі, коли відчуває, як його хлопець стиснув його в обіймах, а з думок його виводить тихе “пробач”.

– Хто ж думав, що все закінчиться саме так.., – лише й відповідає кудрявий, його голос звучить занадто насмішкувато для такої ситуації.

– Ще ж не закінчилось, нас врятують.

Від чіткого й впевненого голосу Рампо, кудрявий нарешті робить глибокий видих. Якщо той так каже, то ймовірніше всього, це правда. Десь здалеку чутно звуки пропелера вертольота, правда юнак розуміє це радше зі слів інших людей, а не з особистих відчуттів.

Наступні хвилин п’ятнадцять  проходять як в тумані. Він не може пригадати не паніки, не інших відчуттів, єдине, що крутиться в нього в думках, це рука його хлопця, що весь час кріпко стискала його руку.

Голосні звуки зникають, варто їм лише зайти в будівлю нижньої станції. Деякі батьки намагаються заспокоїти своїх дітей, запевняючи, що все вже добре. Хтось дякує, що це не вони там опинилися, а хтось, як і він сам, просто мовчки відходять від стану шоку.

Висота завжди була найбільшим і майже єдиним страхом кудрявого, не зважаючи, хіба що, на страх самотності. Але з другим йому допомагає справлятися його хлопець, який ніколи не полишає його в дні, коли страх повертається з новою силою, йому завжди ніяково після цього, але Рампо лише запевняє, що все добре. Він завжди відчуває його настрій, розуміє його почуття і, здається, навіть знає, що саме скаже Едгар в тій чи іншій ситуації.

Сьогоднішній день мав запам’ятатися як день, коли він зробить перший крок проти страху висоти, але скоріше в’ївся в пам’яті, як другий день народження. День, коли вони могли померти. Юнака не так сильно лякала його особиста смерть, як той факт, що його хлопець помре, а він може знову лишитися один.

З його думок його, як в принципі й завжди, виводить Рампо, що схиляє голову на його плече і легенько погладжує його руку – запевняє, що ось він, поряд. Все скінчилось, вони обоє живі й здорові.

Він переводить свій погляд в сторону і натикається на неймовірні зелені, наче смарагди, очі. Посмішка сама з’являється на його обличчі, і він встає з лави, проводячи їх до виходу. Юнаки йдуть в тиші, але на цей раз вона вже не є незручною, лише заспокійливою.

Сонце світить їм в обличчя, коли вони займають місце на набережній і сідають якомога ближче до води, залишають своє взуття стояти поряд і торкаються ногами прохолодної поверхні. Приємно. Начебто всі проблеми кудись випарувалися, варто було їм лише відійти. Едгар відчуває, як промінці ще сильніше засліплюють його очі, це лише тому, що Рампо обережно зав’язує його чубчик гумкою. Кудрявий не любить, коли йому доводиться так ходити в людяних місцях, але обожнює, коли він знаходиться поряд зі своїм коханим, коли лише той може бачити його очі. Коли вони можуть разом насолоджуватися таким прекрасним моментом. Серце заспокоюється лише зараз.