Прибуття

** Вересень 1918 року **
(8 год вечора; м. Берлін)

Автомобіль зупинився навпроти величезної будівлі під назвою готель “Adlon”. З нього вийшов чоловік на вигляд років 22, а за ним – дівчинка років 9, яка розглядала місто з невимовною цікавістю та захопленням. Берлінська територія, попри війну, досі залишався охайною та красивою, вулички зберігали чистоту та шарм. Люди ходили вулицями плавно, нікуди не поспішаючи, жінки – у пишних сукнях з парасольками, а чоловіки – у фраках з циліндрами на головах, як і годилося для того часу.

Держава взяв свою племінницю за руку та повів її всередину перед цим узгодивши все зі портьєром. Там їх зустріла невеличка група іноземців у костюмах, які не тягли кота за хвіст і після привітань почали вводити Гетьманата в курс справи. Дехто з них навіть привітно посміхнувся дівчинці та сказав декілька компліментів щодо її вигляду.

Устина знітилася, вона звикла до того, що вдома до неї намагалися піддобритися дядькові люди, бо по-перше говорили вони рідною мовою. А по-друге від тих людей не залежало, як на неї дивитимуться інші країни, особливо союзники та їхні наступники і це дуже тиснуло на неї.

На противагу Українська Держава почував себе спокійно, позаяк йому не вперше спілкуватися з підданими іншиї країн та й впродовж стількох місяців він навчився “правильно” спілкуватися з іноземцями.

Чоловік продовжував вільно говорити з німецькою делегацією, а україночка стояла та намагалася не заважати і бути тихенько попри втому. І ось держава раптово запитав:

– Україно, все гаразд?

Україна збиралася сказати “так”, проте натомість подумала і відповіла :

– Я трохи втомився після довгої подорожі, – у цей момент вона позіхнула при цьому прикрила ротик долонею, – Чи можу я піти до своєї кімнати?

– Звичайно, – у відповідь Станіслав посміхнувся, – Пане Штейнгель, відведіть мою племінницю в її кімнату.

– Як скажете, – спокійно сказав дипломат, поклонився і подав руку Устині, – Йдіть за мною, юна панно.

Вона поклала свою долоню і його руку і він повів її за собою. Спочатку вони підійшли до приймальні та отримали ключ. Її номер знаходився на третьому поверсі, і опинившись навпроти дверей, Штейнгель відкрив двері. Він віддав дівчині ключ і побажавши доброго вечора рушив сходами до низу.

Українка залишилася сама у просторому номері: два прямокутні вікна дають змогу поглянути на нічне місто та Брандербурзькі ворота з висоти, туалетний столик з дзеркалом біля якого стоїть м’який пуфик, велике просторе ліжко з ніжною периною, не далеко від вікна, зі стелі звисала красива люстра з химерними завитками навколо маленьких світил і не варто забувати про картини з різними пейзажами на стінах. І вся кімната була у пастельних тонах коричневого.

Її вражала ця краса та виточненість, але перш за все потрібно виспатися. Лише припинившись витріщатися на кімнату дівчинка побачила свою валізу. Імовірно, підношувач приніс її поки вона стояла біля Гетьманату. Україна підійшла і швиденько розпакувала валізу і поклала все у шафу. У цей час у двері постукали.

– Meine Dame, darf ich reinkommen?(Пані, можна зайти?), – почулося з-за дверей.

Устина здивувалася, а потім зрозуміла, тут є покоївки. Вдома вона змогла вмовити дядька не виділяти їй слуг, адже почувалася через це некомфортно. Раніше їй майже не доводилося користуватися такими послугами, тому вона звикла робити все самотужки. Проте буде поганим тоном, якщо вона не відповість, та й чутки можуть розійтися, отже вона сказала:

– Sie können den Raum betreten( Ви можете увійти до кімнати).

– Guten Abend, Frau Rutena(Доброго вечора,  пано Рутенa), – рівним тоном привіталася служниця, – Meine Name ist Katarina. Ich werde dir jetzt helfen, deine Wasseranwendungen zu machen und dich bettfertig zu machen(Мене звати Катаріна. Зараз я допоможу вам прийняти водні процедури та підготуватися до сну).

Українка нічого не відповіла, і впродовж процедур мовчала, але коли покоївка запитувала про олійки чи ще щось відповідала перше-ліпше, що пропонувала жінка. Коли служниця закінчила свою справу, вона побажала хорошого сну і тихо вийшла з кімнати. Устині давно не було так соромно перед людиною, та ще й чужою. Звісно це її робота, але якими б приємними ці всі штуки не були, вони здавалися чужими, неприродніми для молодої спадкоємиці.

Устина ще довго тарилася по ліжку через різні думки, поки не змогла знайти гарне подоження, але спокій перервав звук відкривання дверей. Вона легенько розвернулася і впізнала у постаті маминого брата.

– Дядьку, що ви тут робите? – одразу ж дівчинка прийняла сидяче положення.

– Завтра у нас не буде часу поговорити як слід, – відповів Станіслав і увімкнув світло в кімнаті, після чого підійшов до ліжка, – Завтра коли прибудуть інші, я зразу вирушу на декілька важливих зустрічей.

– Отже, тебе цілий день не буде, – доповнила його Рутена.

– Так, однак після завтра ми вирушимо у галерею, а потім до палацу імперії, – поставив перед фактом Українська Держава, – А пізніше може відвідаємо театр або оперу.

– Мг, тож що я маю робити? – запитала дівчинка.

– Завтра можеш прогулятися містом, і відпочити перед всім цим, – Гетьманат погладив племінницю по голові, – Ти все знаєш не переживай сильно, вважай ти тут для того, щоб здобути досвіду у спілкування з носіями мови та практики з етик… , – помітивши що він робить тільки гірше перевів тему в інше русло, – Тобі сподобалася твоя кімната?

– Так, вона красива, – сухо відповіла країна.

– Це ж твій перший раз у Берліні, отож завтра добряче розважся тут. Може пощастить і зможеш знайти з ким можна побалакати про те-се. Заодно і побачиш як тут люди говорять та й поїси чого небудь, а може й купиш одежу яку. Я виділю тобі грошей цим голову собі не забивай.

– Добре, дядечку, – жвавішим тоном відповіла та.

Станіслав побачивши, що йому вдалося підняти маленькій настрій посміхнувся їй у відповідь, а потім поглянув на ручний годинник.

– Що ж вже пізня година, – він нахилився та поцілував у лоба, – На добраніч, Устиночко.

– На добраніч.

Як тільки Українська Держава вийшов, Україна лягла на ліжко. Справді, навіщо хвилюватися. Нічого доброго з переживань не вийде. Не треба бігти поперед батька в пекло, все буде гаразд. Мову вона добре знає, основи етикету – також, зовнішній вигляд взагалі не проблема, отож все буде чудово. З такими думками Україна заснула.