Про почуття ми поговоримо пізніше

– Доброго вечора, козаче, чого зовсім не спиться тобі? – Цю фразу Єсен почув від хлопця, який зараз перебував по зовнішню сторону будинку. Просто перед його вікном, доречі, він перебував на третьому поверсі.

Через нічну темряву блондин зовсім не міг розгледіти постаті цього неочікуваного гостя, також не мав уявлення про те, яким чином він видерся туди, і як же в цю саму хвилину там тримається. Лише коли на підвіконні з’явилася рука, а за нею і сама голова, учень Хорсу почав трохи приходити до тями. А коли перед його очима повстало дуже знайоме лице, на якому грала притаманна йому щира посмішка, парубок повністю опанував себе.

Те саме лице, та сама посмішка, які Єсен бачить постійно, те, що вже стало для нього невід’ємною частиною кожного дня… Але зараз не про це. І ось, зненацька порушивши тишу довгої мовчанки, блондин почав говорити:

– Не спиться?.. Це я питати тебе повинен, тобі чого не спиться?! – прозвучало достатньо гучно, майже, як крик.

– Єсене, ти чого такий галас підіймаєш? – запитав Даниїл, якому вже явно набридло залишатися зі сторони вулиці, і він врешті решт вирішив залізти до кімнати. – Зараз всіх тут збудиш, а це даремно, бо нічого страшного й не сталося. – хихикнув рудоволосий, що вже сидів на підвіконні склавши ногу на ногу.

Староста змірив його неоднозначним поглядом. Потім повернувся до свого робочого місця та присів на стілець. Він схилив голову на бік, і для зручності, оперся щокою на долоню зігнутої руки. Після цього хлопець звернувся до свого співрозмовника, щоб дізнатися про те що його зараз найбільше цікавить.

– Ну то, як ти це поясниш? В тебе може щось сталося? Чи тобі просто нудно стало? Чи може до гуртожитку не пустили?

– Так, Єсене! Зла комендантка не пустила мене до гуртожитку! І мені, можливо, доведеться ночувати на вулиці, і тільки ти можеш стати моїм порятунок від цього!! – зі страждальним виглядом проказав рудоволосий. На це Єсен лише повів бровою до гори. – Ох, та годі тобі, жартувати вже не можна. – зробивши невеличку паузу він додав. – Я просто вирішив тебе провідати.

– Вже напевно за дванадцяту, ти ще пізніше не хотів провідати? – запитав парубок, вже не дивлячись на гостя та всю свою увагу перевівши на папірці та книжки, якими весь останній час була забита його голова та закладен стіл.

Даниїл зістрибнув з підвіконня та за секунду опинився ззаду стільця на якому сидів господар кімнати. Хлопець руками обвів плечі другого та міцно притиснув до своїх грудей. Солодкий шепіт роздався над вухом старости:

– Та ти ж у нас зайнятий, бачиш.. навіть зараз..

Парубок завмер та випустив ручку зі своєї руки, якою тільки но збирався дописувати. Таке незрозуміло дивне почуття накрило його з головою. Такий ніжний голос.. тихий, зачаровуючий шепіт.. аж до мурах на тілі. Руки, що зараз сильно й одночасно лагідно притискали його до себе. Так до жару та запаморочення голови не довго.

Рудоволосий чи через реакцію старости, чи просто через саму ситуацію, хутко випустив другого зі своїх обіймів та швиденько вирішив оминути не дуже зручну тему для розмови.

– Ну я вже піду, доволі пізно вже все таки.. і тобі поспати не завадить, оно скільки роботи робиш цілими днями.
На добраніч тобі, Єсене! – сказавши це він розвернувся до вікна, з наміром злізти назад, проте голос Єсена змусив його зупинитися та обернутися. Він звучав трохи здивовано та навіть з нотками хвилювання.

– І куди це ти зібрався? Ти, що під небом зоряним ночувати надумав? – задав питання хорсовець, що вже стояв навпроти Даниїла з руками складними одна під одну. – А взагалі, зараз комендантська година, а якщо ти на когось натрапиш? Точно буде непереливки. Доречі, я взагалі здивований, як тебе по дорозі сюди не зловили!

Відповідь не довго змусила себе очікувати:

– Та ладно тобі, перший раз не зловили і другий не зловлять! –
Блондин на це тільки пустив очі під лоба. – Ну, а ночівля під відкритим небом досить романтично, а якщо ще й в полі!

– А ще незручно і небезпечно.

– Мені всі небезпеки на дарма. – розсміявся хлопець, у відповідь на що співрозмовник знову завів очі. – А що, ти мені пропонуєш у тебе залишитися на ніч? – знову ця його посмішка.

– Так.
– На підлозі покладеш?
– Ну ти ж якось на вулиці хотів ночувати. – вигнув бров парубок – А в мене взагалі-то ліжко є.

– Пропонуєш.. разом на одному ліжку спати?

– Так! – одразу прийшла відповідь, після якої цілковитою тишею заполонилася кімната.

– Кхм.. валетом ляжемо. – кашлянувши в кулак перший
заговорим Єсен.

– Чудово! Тоді дякую за запрошення! З радістю залишуся! – вигукнув рудоволосий вже зручненько влаштовуючись на ліжці. Єсен нічого не відповівши, знову сів за стіл, лише ледве помітна посмішка з’явилася на його вже досить стомленому обличчі.

Простора та темна кімната. Розмови, що велися між Єсеном та Даниїлом вже давно завершилися, а простір навколо них заповнився приємною нічною тишею. Лише ледве-ледве було чутно тихе сопіння. Здавалося, що навіть речі на столі нарешті змогли відпочити після тяжкого дня.

Хлопці, як й було сказано раніше, лежали у ліжку валетом. Обидва вже солодко спали, проте здається, що дехто сьогодні так і не виспиться. Рудоволосого збудив його сусід, що не зупиняючись почав крутитися в різні боки, не знаходячи собі місця. Парубок підвівся, та швидко підповз ближче до іншого кінця ліжка, до подушки старости. Сам староста за цей час встиг перетягнути на себе покривало, зібрати його в одну купу та міцно притиснути до себе, наче обіймаючи.

“Невже ти завжди так спиш” – промайнуло в голові Даниїла, що вже лежав головою в одну сторону з Єсеном, підтримував собі рукою потилицю та спостерігав за цією картину. Легка посмішка з’явилася на його вустах. – “Милий”. – Ще трохи помилувався.. а рука нібито сама потягнулася до щоки блондина. Легенько доторкнувся, легенько провів від скрони до підборіддя. Такі красиві та витончені риси обличчя, неможливо не задивитися. Потім він перебрався до волосся, обережно, майже не чіпаючи, провів по ньому кінчиками пальців.

В одну секунду зачарованого хлопця повністю переривають. Рука перехоплюється та перетягується на інший бік ліжка, разом зі своїм господарем. Сам юнак опиняється в обіймах Єсена, який зараз но повністю занурен у сон.

Сердце пропускає удар, секунда і воно вже б’ється з неймовірною швидкістю. А щік торкається ледве помітний рум’янець. Єсен мертвою хваткою пристиснув його до себе, неможливо вибратися не розбудивши його самого. Схоже прийдеться повести так всю ніч, тим паче Даниїла цей варіант ніяк не лякав, та навіть доволі влаштовував. Саме так і вийшло. І ось зараз Даниїл точно засне, можливо, в цих міцних та теплих обіймах зможе насолодитися якимось приємним сном та все ж таки виспиться.