Початок страхіття

***Ранок 24.02.2022***

Раптово нізвідки пролунав свист. За ним пролунав вибух. Будівля затріщала і на стінах з’явилися тріщини. У кімнаті були тільки двоє Україна та Київ. На країні почали з’являтися глибокі рани, що вже з 2 ночі почали з’являтися на її тілі, і з кожною хвилиною вони збільшувалися і стікали кров’ю.

– Гей тримайся, – сказав столиця,- сприся на мене і швидше йдемо в укриття!

Столиця вже декілька років як не підвищував голос, але зараз він розумів, що інакше ніяк, адже дівчина і так ледве його чує. Вони обоє очікували на це, всі міста про це знали про війну, але все ж це застало їх зненацька.

Кий підняв країну на руки та швидко поніс до свого автомобіля. В той же час країна бурмотіла собі під ніс:

-Дурепа, дурепа, дурна скотина, як я могла сподіватися, що до нього щось тай дійде, ха-ха-ха..

-Зупинися не смій себе звинувачувати! – гримнув на неї парубок, – Ти не винна, шо його амбіції такі ж як і втого старого придурка…

Київ і надалі намагався якось її розрадити, адже розумів вона має потрапити у сховок, бо зараз там знаходяться лікарі. Їй потрібен час щоб трохи виспатися. Устя (Україна) знала, що таке трапиться, тренувалася не покладаючи рук. Те що зараз дівчина відчуває це не тільки її збентеження та почуття провини, але й мільйонів українців. Для приборкання цих почуттів їй потрібно хоча б день. Звичайно, до цього всі міста та й сама Україна готувалися, проте коли дівча стикнулася з цим напряму, не змогла витримати все це зразу.

Кий вже не одну країну пережив, і знав, що треба в цій ситуації робити, проте страх, втратити ще одну країну не давав йому спокою. Скільки ще він має втратити спадкоємців, які мали підтримку його людей і його самого, щоб ті мордори нарешті відчепилися? Це питання мучить його не одне століття.

Він машинально відчинає машину, на заднє сидіння кладе Устину, а сам сідає за кермо. Ні він, ні вона не зважали на інші вибухи, що знову повторювалися. Потроху і на тілі міста почали з’являтися синці та рани. Вони починали боліти, проте Кий продовжував триматися, не перший ж раз його бомбардують. Хлопець бачив, як тікали люди, машини якомога швидше виїжджали з його території і те як гуділи ракети пролітаючи над його місцевістю. “Якеж нестерпне почуття дежавю”, подумав Київ.

І ось, він вже бачить бункер швидко вибігає з машини і зі заднього сидіння дістає Устину. “Скільки, ще повинно витерпіти і втратити це бідне дитя, щоб нарешті отримати свободу?” Він з жалем подивився на дівчину, що вже знепритомніла. Столиця стрімголов спустився в укриття попри натовп, швидко покрутив головою, людей вже було багацько. Йому було незручно бачити, як страждають люди, для міст це наче обливання окропом. Серце стискається від цього видовища.  Проте Київ схаменуся: “Зараз не час… де ж ці лікарі”. Він роздивився все навколо, і помітив людину, що була в білому костюмі. Кий швидко пройшов крізь натовп, і опинився біля лікарки.

Побачивши їх двох у такому стані, вона швидко вказала їм дорогу до “медпункту”, і ще щось сказала по дорозі свому побратиму, за тим рушила за пораненими. Місто поставив країну на тверду акушетку, і лікарка почала проводити медогляд країни, а Кий сказав, давно відрепетирувану репліку:

-Не могли б ви приглянути за нею, панно, я повинен дістати інших потерпілих.

– ЩО??? ТА ВИ НЕ В ТАКОМУ СТАНІ, ЩОБ ЦЕ РОБИТИ, – з обуренням крикнула дівчина, – Зараз підійде мій колега і він вас також огляне, – вже спокійніше сказала йому.

– Вибачте, проте я не можу залишатися тут на довго. Рани не глибокі, а там під завалами є ще люди. Я повинен підти туди, адже це моя робота, – твердо сказав Київ.

– АЛЕ…

– Там також знаходяться лікарі і ось посвідчення, якщо не вірите, що я рятувальник, – юнак перебив дівчину, і показав посвідчення, зроблене для таких випадків.

Дівчина виглядала збентеженою, і все ж намагалася переконати його залишитися, проте все було марно і вона запитала:

– А ви хоча б знаєте хто це?

– Так, я знайомий з братом Христини і він за нею скоро прийде, а мені час, – обірвав розмову Київ, розвернувся і поспішив вийти на вулицю.

Хлопець витягнув телефон і подзвонив на номер, з того боку почувся голос:

– Де ви, чорт забирай?! Що з вам…

– Не кіпішуй, Стасик, вона в порядку і у сховку. Я надішлю тобі координати, а ти приїдь, забери її звідси і якогомога швидше, а я йду до штабу. Зрозумів? – Київ зразу перейшов до діла і випалив все ледве не на одному диханні.

– Ха… так, вже в дорозі, – голос по той бік слухавки став спокійнішим.

Київ завершив виклик і зразу ж надіслав, на цей номер “фальшиве”, наперший погляд, місце розташування сховку. Він стиснув кулак, розумів, що зараз їх могли зараз післуховувати, і перехопити координати, тому використав шифр. Тільки міста довірені люди і він, могли знати про це. Кий зробив глибокий вдих і видих, навколо лунала сирена і вибухи, на його лиці з’явилася невелика посмішка, можливо через внутрішню втрати рівноваги, а може через те, що він розумів. Той довбень перетнув цю межу і він обов’язково потрапить на суд.”Така кровожерлева порода точно не обійдеться без кривавих вбивст, крови невинних та руйнувань. Він заплатить за все, за теперішнє, минуле і майбутнє.”

Різко посмішка зникла, і хлопець сів у свою чорну мазду, та поїхав до військової частини. Він повинен бути зараз там і виконувати свій обов’язок. Скоро почнеться штурм його околиць і Кий це відчував своїм нутром, а воно його ніколи не підводило.