Фанфіки українською мовою

    — Заходьте.

    До кімнати зайшов високий, худорлявий хлопець з бинтами на руках. Він підняв погляд на Фукудзаву з-під каштанового волосся. На перший погляд він виглядав відлюдькувато. Під очима синці від недосипу, волосся було скуйовдженим і стирчало в різні боки.

     

    — Дадзає, в мене є для тебе дуже легка справа, — сказав Фукудзава, його голос, як завжди, звучав спокійно.

    Юнак тяжко зітхнув, в його думках одразу з’явилася велика купа паперів, які потрібно розгрібати. Це було одне з того, що Дадзай ненавидів усім серцем.

     

    — В нас з’явилася одна справа, тримай, — Фукудзава простягнув Дадзаю фото підлітка. Все його обличчя було вкрите веснянками, золотисто-руді локони спадали на обличчя кольору порцеляни, і найперше, на що Дадзай звернув увагу, була гетерохромія хлопця. Одне з його очей було темним, як вуглинка, а інше — блакитним, як ранкове небо.

     

    — Ім’я хлопця на світлині — Накахара Чюя. Навчається в університеті. Зараз головний підозрюваний у справі вбивства Акутаґави Ґін. Все, що нам відомо, він був її єдиним другом, вони часто проводили час разом, — Фукудзава перевів погляд на обличчя хлопця. Той серйозно розглядав фото, а потім на його обличчі розплилася посмішка.

     

    — Тааа, обличчя в нього і справді злюще, погляд в’їдається в саму душу, — сказав Дадзай, а потім недбало кинув фото на стіл. — Це, звісно, все чудово, але що вам потрібно від мене? — його насмішливий погляд знову змінився на серйозний і врівноважений.

     

    — Наскільки добре ти знаєш англійську? — Дадзай на декілька хвилин задумався, не розуміючи, як це стосується його запитання.

     

    — Відносно добре, гадаю.

    Фукудзава спокійно посміхнувся. — Ось і чудово. Я хочу, щоб ти подав документи до його університету та поступив на перекладача, — Дадзай спробував щось сказати, проте чоловік продовжив, — Не хвилюйся, всі документи підроблені. Твоя задача полягає в знайомстві і поступовому зближенні з Накахарою. Спробуй дізнатися щось корисне.

    Все, що міг зробити Дадзай, — лише скривитися і прийняти той факт, що йому знову доведеться відсиджувати пари та сюсюкатися з якимось відлюдькуватим, злим дитям, яке ймовірно когось убило.

     

    ***

     

    Дадзая не дуже тішила “геніальна” ідея Фукудзави, проте це дійсно був шанс знайти вбивцю Ґін. Все ж таки придумувати план “Б” немає сенсу, адже Дадзай вже стояв на порозі університету. Він швидко перевів поглядом по всіх обличчях, і одне з них виявилося знайомим. —”Значить, це він? Він і справді самітницький,” — подумав юнак, підходячи ближче. — “Але думаю, це навіть на краще.”

     

    —Пр..— не встиг Дадзай привітатися, як хлопець перебив його.

     

    —Чого тобі? — спитав Чюя. Він забрав пасмо волосся, яке падало йому на обличчя, а потім підняв погляд на юнака.

     

    —Знаєш, ти виглядав злим, але ж не думав я, що настільки, — Осаму посміхнувся і продовжив: — Я лише хотів спитати, де знаходиться 14-й кабінет?

     

    —Чорт, та мені байдуже, чого ти хочеш, з’їбися звідси і спитай у когось іншого. Чому зі всіх людей ти підійшов саме до мене? — Дадзай вже хотів відповісти, але його плеча торкнулася чиясь рука.

     

    —Не звертай уваги на нього, пішли, я проведу тебе, — хлопець забрав свою руку і вони разом пішли в сторону потрібного кабінету. Все, що міг зробити Дадзай, це лише кинути погляд через плече на Чюю, який пильно дивився їм у спини і стежив за їхніми кроками.

     

    —Я Ширазе, ти?

     

    —Дадзай, приємно познайомитись, — хлопці потиснули руки один одному і продовжували йти в тиші.

     

    —Ти тут новенький, так?

     

    —Так, типу того. — Ширазе озирнувся назад, а потім став йти повільніше.

     

    —О, то тоді ти нічого не чув про хлопця, з яким розмовляв щойно? Тобі поталанило потрапити на мене, — Дадзай також сповільнив рух. — А що з ним не так?

     

    Ширазе розсміявся. — Дивно, що ти питаєш це, коли він чуть не вбив тебе в перший же день. Так, то він завжди був такий, як це сказати, з характером? Я доволі близько з ним спілкувався, можна навіть сказати, були найкращими друзями. Та потім почали ходити дивні чутки про нього і він почав віддавати перевагу проводити час наодинці. Коротше кажучи, краще не спілкуватися з ним, хто знає, що правда, а що брехня. — Потім Ширазе затих і декілька разів повернувся, щоб точно впевнитися, що їх ніхто не чув.

     

    —А що за чутки там? — спитав Дадзай через кілька секунд мовчання.

     

    —Ой, та різне кажуть. Взагалі почалося все зі смерті його подружки, Ґін. Він сам не свій став, деякі навіть думають, що це він її вбив. Однак, я так не вважаю, причин, щоб вбивати її, в нього не було. Та й, по крайній мірі, звучить це дивно… Але багато хто в це вірить, ходять і шугаються його, придурки, їй богу, — Осаму не знав, що відповісти, тому просто мовчав, і вони продовжили йти.

     

    —Ось, це тут.

     

    —Дякую, — відповів Дадзай та зайшов усередину. Там не було нічого цікавого, звичайний клас, багато парт і людей, які щось гортали в своїх мобілках, окрім Накахари, що сидів, підперши голову рукою.

     

    —Здається, сама доля зводить нас разом, — сказав Дадзай і сів біля Накахари. Чюя перевів погляд на юнака, який вмостився біля нього. Його присутність бісила і викликала у нього лють.

     

    —Допомогти тобі пошукати нове місце, чи що? Що ти в біса забув біля мене? — лють ще більше наповнювала Накахару.

     

    —Не будь таким жорстоким, Чює, бо я зараз розплачуюсь, — з сарказмом відповів Дадзай.

     

    —Ага, поплач, біднятко, — так само з сарказмом відповів Накахара.

     

    Чюя знову повернувся до вікна. Він вирішив просто ігнорувати його присутність, вирішив, що тоді надокучливий чувак просто забуде про нього і зникне з його поля зору.

     

    — Звідки ти знаєш моє ім’я, виродку? — після кількох секунд мовчання Накахара знову повернувся обличчям до Дадзая. Сам же Дадзай не знав, що відповісти, не скаже ж він, що “просто обговорював тебе з твоїм старим другом, от він і сказав твоє ім’я”. Осаму ще кілька хвилин просто дивився на нього. Обличчя Чюї насупилося, кінчики його брів опустилися, він знову повернувся до вікна, показуючи, що йому байдуже, що він відповість.

     

    — Господи, він мене бісить, — промайнуло в голові Дадзая. Він картав себе, тому що так тупо провинився перед Чюєю, бажання взагалі якось комунікувати з цим хлопчиськом все більше згасало. Не дивно, що його підозрюють в убивстві, він дійсно якийсь скажений.

     

    ***

     

    Пара пройшла нудно. Викладач говорив тихо, а його почерк був ледь зрозумілий. Дадзай всю пару грався ручкою, яка кілька разів падала на підлогу, бо той не міг її нормально втримати. Час від часу він відволікався на Чюю, ну як відволікався, просто кидав на нього короткий погляд.

     

    Накахара всю пару сидів тихо. В його голові крутилися багато думок, тому вчителя він не слухав.

     

    — Чорт, цей Ширазе, так і хочеться йому врізати, все, що він вміє — патякати, — після цих думок його знову окутав гнів. Він нервово здирав шкірку біля нігтя і похитував ногою. Його роздуми перебив Дадзай.

     

    — Гей, прокинься, вже час йти, — Осаму штовхнув Чюю в плече. Коли він пройшовся поглядом по аудиторії, зрозумів, що всі місця вже були порожні. Там залишилися тільки вони двоє. Зіниці Чюї розширилися. Він заметушився і почав шукати свою сумку, —Я ж начебто залишав її тут, де вона,— Він знову злиться, шукаючи її поглядом та це все марно.

     

    — На, — Осаму простягає Чюї чорну сумку, вона була потерта, на ній було кілька значків з групами, які були недбало прикріплені, складалося відчуття, що вони от-от відваляться. — До речі, хоч ти й мудак ще той, але смак в музиці в тебе нічогенький. — Обличчя Накахари до кінця оживилося, він знову став схожий на людину, а не на сутність, яка просто застигла. Той вирвав сумку з рук Осаму, який стояв, всміхаючись до нього. — Йди до біса, — хоч Накахара і був насуплений, кінчики його губ піднялися. Для Осаму це була перемога, хоч і невелика, але перемога.

     

    0 Коментарів