Попіл

Санджі обертався з боку на бік, намагаючись прийняти зручне положення. Ліжко здавалося твердим, м’яка подушка не викликала сонливості, а тепла ковдра тільки заважала. Що б він тільки не робив, сон ніяк не хотів приходити до нього. Щоразу, коли чоловік заплющував очі в спробах заснути вони розплющувались самі по собі. Не витримавши цього, блондин піднявся з ліжка. В голові почало неприємно гудіти, коли Санджі навпомацки підібрав із невеликого столика пачку цигарок. Не зважившись увімкнути світло, він сів на підвіконня. Надійна скляна стіна не вкривала хлопця від холодного повітря в кімнаті. Він не відчував холоду, тільки порожнечу в серці.
Через скло блондину відкривався вигляд на нічне місто, яке водночас притягувало і лякало. Клацнула запальничка в його руках підпалюючи одну із цигарок. Струмінь сигаретного диму прагнув помандрувати в далечінь, до таких самих багатоповерхових будівель, як і та де перебував Санджі. Але в результаті димок був перехоплений вітром, відлітаючи в інший бік, або швидко розчинявся в нічному небі. Кімната квапливо просочувалася запахом тютюну. Санджі не звертав уваги на це. Погляд чоловіка був спрямований на зірки, намагаючись знайти щось схоже на сузір’я. Так нічого не знайшовши, він перевів погляд вниз, можна було побачити пішоходів. Хтось йшов із парасолькою, а хтось без, не лякаючись грізної та вередливої погоди. Всюди блимали неонові вивіски, рекламуючи розваги, товари, послуги. Безперестанно лунали звуки машин, музики та голосів, які заважали зосередитися і тому Санджі відчував себе втраченим в цьому галасі. Те що привело його в норму був запах повітря після дощу, який залишився в кімнаті та дарував почуття свіжості та спокою. Це допомогло повністю втихомирити шум в голові, на місці якого починали з’являтися думки.

На жаль, останні три тижні Санджі не мав часу, щоб провести їх разом із Зоро. Він сумував за своїм коханим, який був його опорою і натхненням. Блондин був навантажений роботою в ресторані Баратті, де він готував вишукані страви для вимогливих клієнтів. Зоро своєю чергою готувався до чемпіонату з фехтування, який мав вирішити його долю як професійного спортсмена. Його тренер заборонив дзвонити близьким, щоб травоголовий повністю зосередився на підготовці. Тому Санджі повинен був обмежуватися лише короткими смс-повідомленнями, в яких він висловлював свою любов, підтримку і сум.
Зараз Санджі як ніколи хотілося побачити цього топографічного кретина. Блондин постійно дивився то на свій телефон то на вулицю, сподіваючись спіймати поглядом зелене волосся і знайомі риси обличчя свого чоловіка. Час від часу Санджі перевіряв повідомлення сумно посміхаючись. Блондина завжди дратувало, що кожного разу його чоловік не міг знайти шлях додому і разом з цим змушувало хвилюватися. Він міг би пробачити Зоро за це. Він міг би не жартувати про це.

Тихо грюкнули вхідні двері, порушивши тишу у квартирі. Санджі витягнув наступну сигарету із пачки та збирався її запалити, коли на світлу маківку приземлилася дощова крапля. Потім ще одна. І ще. Бажаними губами предмет довелося покласти на місце і зачинити вікно. За той час дощ на вулиці розгорнувся на всю, заглушаючи звук кроків по коридору. Майже вивітрена від тютюну кімната наповнилася свіжістю та прохолодою. Гучно зітхнувши, Санджі повернувся до дверного отвору і сперся на підвіконня. Він не мав сумнівів, хто це міг бути. Мозок на всю твердив, що у дверях очі побачать довгоочікувану фізіономію. Хто ж інший мав би там стояти?

– Довго ти, Марімо. Шукав дорогу додому чи обходив усе місто? – сказав кухар, м’яко посміхаючись. У вікно вдарило місячне світло, дозволяючи краще розгледіти похмуре обличчя мечника, який поспішно схрестив руки на грудях.

– Ані трохи. Я просто вирішив трохи прогулятися. – злегка роздратовано відповів його співрозмовник, не оцінивши жарту, хоча це можна було назвати чистою правдою, придумавши невдалу відмовку. Зоро не подобалося, коли хтось вказував на його слабкості.

– Як скажеш, Марімо. – сказав блондин, підходячи до Ророноа. – І все ж я радий, що ти здобув перемогу і посів перше місце на чемпіонаті. Виправдовуєш звання лайнового мечника. Блакитноокий хлопець єхидно посміхнувся, а в очах блиснули маленькі зірочки. Подобалося ж ось так підколювати Марімо.

– Нариваєшся, Завиток? – губи похмурого виразу зворушила легка усмішка.

Щось глибоко всередині Санджі розлилося приємним теплом, яке поступово заполонило кожну клітинку його тіла, як паразит. Чоловік відчував подібне, коли спостерігав за відвідувачами ресторану, які смакували його страви, при цьому висловлювали знаки подяки словами або жестами. Це давало блондину віру в те, що завдяки його їжі людина побачить завтрашній світанок і буде щасливою. Безперечно, всі ці три тижні він хотів почути саме цю фразу від Зоро. Затяте прізвисько втратило свій образливий ефект через час і Санджі почувався так, немов би чоловік називав його своїм іменем, ніби воно було дано йому від народження.

– А що якщо так? – сказав блондин, дивлячись фехтувальнику в очі.

Санджі не міг відірвати погляд від мечника, який стояв у дверях. Він виглядав неймовірно привабливо у своєму костюмі. Сіра сорочка підкреслювала колір його очей, а чорний піджак ідеально сидів на його стрункому торсі. Золота зав’язана краватка додавала йому елегантності та контрастувала з його зеленим волоссям. Чорні штани з ременем облягали його ноги й закінчувалися по щиколотку, де блищали чорні шкіряні туфлі. Санджі знав, що потім буде жалкувати, що Зоро зайшов у чисте приміщення в брудному взутті, але він розумів що завжди зможе про це нагадати. Пізніше змусить вимити всю підлогу. Крапля поту, що текла по лобі фехтувальника, дихання, яке трохи збилося, свідчили, що він поспішав з усіх ніг, щоб швидше потрапити додому. До Санджі.

Блондин постійно відчуває як його серце розривається. Санджі лише хотів почути рідний голос, який завжди заспокоював його своїм низьким тембром. Прагнув відчути руки Зоро на своїй талії, які обіймали його міцно і ніжно, ніби боялися втратити його. Бажав забрати свій довгоочікуваний поцілунок, який був таким солодким і пристрасним що в його животі починав палати вогонь. Він уявляв як би було, якби Зоро був тут, з ним. Як би він підійшов до нього і почав перебирати рукою три сережки, вдивляючись у золотий відблиск. Як би Зоро нахилився до нього і почав цілувати його невпинно, ледь доторкаючись до губ. Як сплелись би їхні язики в пристрасному танці, борючись за право проникнути глибше в чужий рот, і скуштувати його смак. Як доторкнувся б до його зеленого волосся, яке дивувало своєю м’якістю і запахом моря. Блондин продовжував фантазувати про це, але його думки не можуть замінити реальність, яка дуже сильно відрізнялися. Він завжди повертався до того дня, який поступово зникав.

Санджі швидко звів дистанцію між ним і Зоро, обхопивши його за плечі. При світлі місяця очі блондина немов би засяяли від емоцій які переповнювали його. Зоро відповів йому широкою посмішкою. Вони не говорили ні слова, але все одно розуміли один одного. Зоро нахилився до нього за поцілунком, який був гірким від сигарет і одночасно солодким від збудження, що раптово накотилося.

Санджі не багато пам’ятав, що відбувалося далі, лише дотики, що дарував йому Зоро. Лоскотне відчуття в його роті яке давав язик зеленоголового, як фехтувальник торкався його стегон, залишав мітки на його тілі, розтягував. Серце блондина прискорювалося з кожним торканням і вже вибивало страшенний ритм. Як його пальці впивалися в простирадло насолоджуючись від кожного руху, як вони разом вивільнили своє збудження, як Зоро приліг поруч накривши їх ковдрою й обійнявши руками блондина.
Та це був всього лише один із багатьох спогадів, який залишився в Санджі. Лише одна із багатьох картинок, яку вони створили разом, моментів щастя, які вони пережили. Їхня галерея повинна була бути нескінченою, але тепер це неможливо. Все це було у минулому залишаючись недосяжним і безглуздим. Кожен спогад сіріючи зникав. Зоро тут не було. Зоро більше не прийде. Санджі може насолоджуватися тільки післясмаком їхньої близькості.
Блондин ніколи не забуде того дня, коли його життя змінилося. В його пам’яті викарбувалося те гудіння автомобіля, який врізався в Зоро, коли вони переходили дорогу, запах лікарні, яку відвідував щодня, щоб побачитись із фехтувальником, який боровся за своє життя. Завжди згадуватиме страх, який відчував, коли бачив його покритого проводами й трубками. Не позбудеться болю, коли чув його слабке дихання і бачив його закриті очі.
Санджі сидів непорушно, наче заледенілий. Його очі дивилися в одну точку, але нічого не помічали. Блондин був загублений у своїх мріях, спогадах і нестерпному болі. Поки чоловік перебував у своїх мріях, цигарка продовжувала тліти, а її попіл сипався на підвіконня. Він не помічав як викурював цигарки одну за одною, як дим заповнював кімнату і душив його.

***
Дуже дякую, що прочитали фанфік до кінця! Я з радістю прочитаю відгуки, які ви залишили. Також виправлю помилки, які ви помітили. Гарного вам дня!