Помилка (Подарунок)

1 розділ (Подарунок)

Вночі Йокогама була освітлена безліччю вогнів різних кольорів. У провулках стояла тиша, лише кілька машин зрідка проїжджали ненадовго створюючи шум. Окрім однієї вулиці. На даху будівлі прогримів вибух, а за кілька хвилин ще один, потужніший. У центрі стояла людина вкрита кривавими візерунками, видаючи нелюдські крики. Приблизно за десять метрів від нього стояв хлопець, прикриваючи обличчя рукою. Його обличчя не виражало страху і жаху, напроти він посміхався. Демон вирував недовго і за кілька хвилин зупинився продовжуючи кричати.

— З тебе вистачить. – хлопець, що стояв неподалік причини шуму в нічному місті, підійшов і торкнувся його плеча. Криваві візерунки відступили, залишаючи звичайну людську шкіру.
— Він мертвий? – прохрипів хлопець щойно демон покинув його розум.
— Ні, пішов.
— Чорт. Дазай міг його притримати.
— Ти б і мене стер на порошок.
— Двох зайців одним пострілом. – хлопець усміхнувся і відключився. Осаму лише зітхнув і посадивши напарника на спину попрямував до виходу.
***
Незважаючи на те, що мафія злочинна організація вона вичищає місця свого перебування не даючи поліції нічого. Закінчилося все тільки до ранку, і мафія почала роз’їжджатися по норах. Дазай затяг Чую на заднє сидіння і сів попереду біля водія. Машина щоб не засвітиться поліції поїхала в об’їзд, від чого дорога затяглася.
До дев’ятої ранку вони прибули в мафію, тягнути Чую до його квартири Дазаю було ліньки і зайшовши у вітальню на другому поверсі він уклав його на диван. Іти він не поспішав, знайшовши на комоді біля вхідних дверей серветки, він сів навпочіпки біля обличчя напарника і почав витирати вже засохлу кров з чола і до самої шиї. Волосся теж було трохи забруднене в крові і дуже погано вичищалося. Помучившись, Дазай вирішив залишити їх Чує, нехай сам відмиває. Зітхнувши після чищення обличчя напарника, Осаму присів поруч на диван біля його ніг. Хотілося дико спати, Дазай спить мало, але після таких завдань хотілося зростатися з ліжком. Ну Морі не викликає можна і посидіти, організм Осаму не упустив нагоди і юнак провалився в сон. Втома була не єдиною причиною сну Дазая, поруч із Чуєю він завжди спокійний, повністю довіряючи рудому напарнику як і він Дазаю. За цей рік роботи з Чуєю, Осаму стало краще, для нього Чуя став промінцем сонця в його темному шляху. І відпускати його не хотілося, хотілося щоб він завжди був поруч, продовжуючи висвітлювати цю темряву.
***
Дазай прокинувся ближче до вечора, було близько чотирьох годин. Чуя, як і раніше, лежав біля нього та сопів. Піднявшись, не без хрускоту пару кісток від не зручного положення сну, шатен попрямував до боса, який напевно вже звільнився. Вийшовши з кімнати Дазай зачинив двері на ключ, щоб зберегти сон рудого. У коридорі була тиша, дійшовши до ліфта хлопець натиснув на кнопку, чекати не довелося, двері ліфта одразу відчинилися впускаючи хлопця. Всередині стіни ліфта і стеля були з дерева покритого темним лаком, а на протидвері весело дзеркало, підлога була застелена червоним килимом, праворуч від дверей були кнопки з нумерацією поверхів. Осаму натиснув на двадцять п’ятий поверх.
Ліфт їхав спокійно практично не тряс, через хвилину він зупинився і двері відчинилися. Хлопець вийшов і пішов у кінець коридору до дверей боса, одразу він не зайшов лише після кількох секунд і глибокого вдиху та видиху.
Почувши двері, що відкриваються, Морі підняв погляд на гостя і знову опустив його на документи в своїй руці.

— Де ти був увесь день? Всі вже прозвітували і до речі де Чуя, мені сказали він використав псування. – закінчивши з документами Морі знову підняв погляд на хлопця і почав чекати на відповідь.
— Він на другому поверсі у відпочинковій кімнаті, відключився після використання псування… а я, вдома.
— Не схоже, твій вигляд зранку не змінився. Гаразд, що з Шибудзавою?
— Втік.
— Ясно, можеш сказати Чує, що він може не приходити.

Дазай кивнув та вже хотів наблизитися до дверей.

— Почекай Дазай.

Чи можеш зробити ще одну справу?
***
Хлопец вже п’ять годин переслідував трьох чоловіків, він був виснажений поранений, але бажання помститися було сильнішим.

— Скільки ще до міста?
— Пару годин. Мафія віддячить нам на повну. Ще… – чоловіка проткнув білий клинок.
— Що з.. – голова злетіла з плечей. Чоловік, що залишився, помітив вбивцю, хлопчик все ще тримав першого величезним білим мечем, який тягнувся з його білого шарфа. Він дістав ножа і замахнувся на еспера, той обернувся і чоловік потрапляє у плече. Вийнявши зброю і вже замахуючись на другий удар, він помічає силует за собою, людина ззаду не зволікає і перерізає чоловікові горло. Той падає мертво відкриваючи хлопчині його рятівника.

— Привіт Акутагава. – привітався юнак і, підійшовши до каменю, присів. Хлопчик кинув труп і сховав білого звіра. – Твої друзі були вбиті, співчуваю, втратити стільки дорогих тобі людей за мить. – хлопець зробив паузу. – Ти чудово справляєшся зі своєю здатністю, не хочеш приєднатися до Мафії?

Хлопець лише спостерігав за юнаком порожнім поглядом, тримаючись за плече, бо воно кровоточило.

— До речі, твоя сестра жива і зараз у нас. – він пожвавішав і трохи пом’янувшись підійшов до юнака. Він же своєю чергою зняв із себе плащ і накинув на юного еспера.
***
Акутагава трохи накульгуючи ішов за Осаму коридором мафії. Кров з плеча капала на червоний килим, вбираючись у нього і залишаючи темні плями. Плащ також наскрізь просочився кров’ю.
Підійшовши до ліфта Дазай натиснув кнопку, у Акутагави з’явився час розглянути Осаму. Весь у бинтах, строгий костюм, на обличчі читалася байдужість та втома. Дверцята ліфта відчинилися і юнак зробив крок назад пропустивши хлопця вперед. Зайшовши Акутагава одразу глянув на Осаму боячись, що той покине його тут, побоювання були марні, юнак спокійно зайшов слідом і натиснув на двадцять п’ятий поверх. Ліфт смикнувся і Акутагава не встоявши на своїх двох сперся на стіну, його стан був жахливий, єдина його мотивація була сестра, не можна кидати її одну в цьому тлінному світі. Осаму помітив його слабкий стан та впевнений погляд. Коли ліфт зупинився Дазай присів і виставив руки назад, показуючи хлопчику взбиратися на нього. Акутагава акуратно торкнувся його плеча і подивився на Осаму, переконавшись, що він робить все правильно ліг тому на спину. Дазай підвівся і попрямував до кабінету боса на кінець коридору.
Постукавши і отримавши схвалення на відвідування, Осаму відчинив двері. Побачивши Дазая з хлопчиськом на руках, Морі встав зі свого місця і підійшовши зняв Акутагаву з нього.

— Це еспер?
— Так, він вбив двох із групи схиблених на діамантах.
— Добре, я думаю, дати його тобі на навчання. – Морі трохи посміхаючись дивився на хлопця. Осаму зробив паузу, обмірковуючи сказане босом.
— Як скажіть Морі сан, я можу йти?
— Так. Цей тиждень ти вільний, я викличу тебе, коли хлопчик встане на ноги. – Морі повів юного мафіозі до дверей на іншому кінці приміщення. Бос повільно відчинив двері, відкриваючи погляд хлопчика на медичний кабінет.

— Доведеться пожити тут недовго, бо кімнату тобі ще не підготували. – Морі посадив Акутагаву на ліжко і почав ритися в ящиках. Акутагаву це напружило, але помітивши, що бос мафії дістав банку перекису, пучок вати і моток бинтів видихнув. Морі попросив зняти брудний плащ і майку для обробки плеча, хлопчик послухався. Зняття майки виявилося болючим, оскільки та прилипла до рани, довелося мочити холодною водою і потроху відклеювати, щоб не розкрити рану. Хлопчина вже достатньо втратив крові.
Лікування було довгим, Морі три години купав хлопця в перекисі, робив знімки та забинтовував. Після таких болючих операцій з глибокими порізами, переломами і хворобами Акутагава майже відразу заснув, як тільки його залишили. Перед тим як піти Морі залишив склянку води біля ліжка хлопця.
***
Дико хотілося додому. Осаму за сьогодні зробив надто багато.

Все тіло нило від утоми, але була одна невідкладна справа. Спустившись на другий поверх і підійшовши до дверей вітальні, прислухаючись Осаму тихо прокрутив ключ у замку і прочинив двері.

— Сволота че крадешся!
— Проспався і одразу кричати, видок у тебе неважливий. – легко посміхаючись, сказав Осаму.
— На себе подивись! – рудий, поклавши голову на долоні, почав масажувати віскі та лоба.
— Морі сказав, можеш не приходити для звіту.
— Ти не дізнавався про ще якісь завдання мені?
— Ні, не питав. Поки ти спав, мене ще відправили за місто, за сиротою еспером. Морі сказав, що після лікування віддасть його мені і дав тиждень відпочинку.
— Якщо він тебе відпустив, то найближчими днями навантажувати він мене не буде. Хм, ти в ролі вчителя, маю сумнів.
— Можна я ще раз попрошу про…
— Ні! Що тобі там треба?
— Добре забудь. – Осаму заплющив очі і розвернувся до дверей.
— Ти не відповів на запитання. – Чуя підняв погляд на Осаму.
— Не можу сказати.
— Ммм “у сенсі не можеш?” Завтра до трьох. – прикрив очі і сказав рудий.
— Правда? – недовірливо уточнив Осаму.
— Ну, хочеш не приходь.
— Прийду. – на обличчі шатена з’явилася усмішка, що знатно здивувала рудого і поставила в сум’яття.
***
Додому Дазай добирався пішки тому що Морі відокремив йому кімнату в одному з будівель поряд зі штабом. Дорогою він зазирнув у продуктовий за вечерею. У приготуванні він не розбирався тому його раціон складався в основному з їжі швидкого приготування.
Зайшовши в квартиру Осаму одразу поставив чайник і побіг у душ змивати наслідки насиченого дня. На календарі біля вхідних дверей було відзначено двадцять п’яте число четвертого місяця. Кімната була невелика: маленький кухонний куточок праворуч від коридору, який вів на вихід, диван з телевізорів з боку балкона. А ліворуч від коридору двері у ванну.
Вийшовши з ванни в домашніх речах у вигляді чорних шортів до коліна і в білій майці Осаму вимкнув чайник і залив коробочку з їжею. Вже пізній вечір, а після двох операцій сидіти до трьох ночі не те, що не хотілося, воно було неможливим. Та й треба підготуватися до завтрашнього дня, якщо він буде у хреновому стані Накахара відправить його додому. Облажатись зараз не можна. Після подій з Верленом Чуя все ще бул втрачен. Не дивно, усвідомлювати що можеш виявитися експериментом вчених, усередині якого сидить нечесть не проти будь-якої миті опанувати свідомістю. І убити тебе, і все довкола.
Їв Осаму на ходу, хитаючись по кімнаті туди-сюди. То брудну білизну в стиралку кинути, то постіль дістати з шафи. Через десять хвилин порожня коробка лежала в смітнику, Осаму вже постелив диван і ліг не знімаючи шорти з майкою, залишилося тільки заснути, але спочатку треба відлипнути від телефону. Будильник слава всім святим, і Морі заводити не треба. А Чуя призначив зустріч увечері, все зручно. Телефон висвічував двадцять п’яте квітня, залишається ще три дні. Минулого дня народження Чуї його привітали Рандо і вівці, а Дазай його пропустив. Цього разу не можна облажатися і спробувати знайти те, що зробить його щасливим. Так щастя, вічна посмішка, а не агресія та спроби придушити Осаму.
***
— Ні завтра ти вільний, можливо, з’явиться робота в середу, а четвер, п’ятниця, субота я тебе не чіпаю.
— Зрозумів, дякую Морі сан.

Чуя поклав трубку і став знімати взуття за звичкою прислухаючись чи не божеволіє його друг який любив жартувати над ним, то своєю здатністю відправить кудись, то зверху влаштує хаос, то ще щось. Тиша… вже близько двох місяців тиші, яка тисне на мозок нагадуючи про те, що їх немає. І знову, знову він сьогодні вночі втратив товаришів, а потім ще й випустив Арахабаки.

— *На який біса вони здалися Шибудзаві, на який?*

Накахара зняв капелюх і повісив його на гачок. Вухо ще боліло і трохи кровоточило. Вічно після використання псування у нього плескає кров з всюди від куди тільки можна, це бісило.

Після вхідних дверей коридор виводив одразу на кухню, праворуч не доходячи до неї були двері до ванної кімнати. Кухня була зміщена вліво, тому коридор був у правому її кутку, якщо дивитися на вхідні двері. З лівого боку коридору був вхід у кімнату, увійшовши туди можна було одразу помітити шафу з порожніми пляшками вина, диван дивиться у бік балкона. Навпроти дивану стоял маленький столик та телевізійна тумба з телевізором.
Перш за все Накахара схопив чисту білизну і пішов відмиватись і дивитися що з вухом. Чорну джинсову кофту вже не врятувати, все інше начебто було ціле. Тішило що хоч шрами після всіх цих кривавих візерунків не залишаються, шкіра була чиста начебто нічого не було. Хоча було багато інших загоєних поранень, отриманих від доктора Н і своєї копії. Вийшовши з душу і витершись, Чуя підійшов до дзеркала і обмацав вухо. Біль майже пройшла, але кров все ще йшла. Він відкрив шафку біля дзеркала і дістав маленьку скляну баночку коричневого кольору та шприц без голки. Набравши рідину на третину шприца він нахилив голову вухом, що кровоточить, верх і закапав його. Помасажувавши його трохи Накахара схилив вухо до раковини, виливаючи рідину з кров’ю і змиваючи все натиском води. Закривши вухо шматочком вати, він одягнувся і вийшов на кухню. Увімкнувши електричний чайник, він дістав з холодильника лоток з карі, і поклав розігріватися в мікрохвильову піч. За вікном темрява, це трохи заспокоювало, кинувши чайний пакетик у чашку та дочекавшись чайника, залив ємність. Карі теж було готове дозволивши Чуе відчути спокій та домашню обстановку. Спати він не поспішав, після їжі Чуя зайшов у кімнату і відкрив маленьку тумбочку біля дивану. Діставши пачку цигарок і запальничку він вийшов на балкон, пачка була тільки розпочата, він дістав сигарету і запалив. Поверх був десь восьмий, вигляд був красивий. Зробивши затяжку Накахара сперся руками на перила і опустив голову. Незважаючи на завтрашній вихідний йому доведеться приберати квартиру, так як гостей прийнято зустрічати в чистому будинку навіть якщо цей гість Дазай якому тут терміново щось треба. На балконі Чуя пробув ще довго шануючи пам’ять померлих товаришів.
На ранок після сну йому полегшало, організм пожвавішав, переважне почуття пропало. Годинник показував десять ранку, часу досить може навіть залишиться. Сходивши в душ і поївши Накахара, почав чистити житло. Квартира не була забита брудом та сміттям але невеликий шар пилу та забиті сміття у ванній, і на кухні були. А таке йому вже було неприємно.
***
На годиннику було вже дванадцять, єдине що змогло розбудити Осаму це те, що він різко опинився на підлозі. Побачивши час, він знатно здивувався, лягти вчасно і проспати до обіду, що треба було зробити. Поспавши за трьох і втративши очі для переконання, що на годиннику точно дванадцять Осаму відправився ставити чайник. Далі треба було укласти пташине гніздо на голові, що в нього не особливо виходило так як волосся ззаду на потилиці залежалося. Коли чайник запищав відволікаючи його від битви з волоссям він вирішив повернутися до них пізніше, після того, як поїсть і збереться. На сніданок знову була їжа швидкого приготування та чай. Але просто їсти було нудно, тому Дазай поніс їжу на диван і ввімкнув телевізор. Листаючи канали він наткнувся на комедію яка його привабила. Привабила на годину.
Опритомнівши після закінчення фільму Осаму кинув чашку в мийку і вирушив за одягом. Так як Дазай віддав свій плащ Акутагаві довелося одягнути сірий, а до нього ще сірі штани. В іншому він нічого не змінював. На годиннику було година, сорок хвилин. Все було готове залишилося тільки голова як би дивно для нього самого це не було б, але він вирішив не замотувати око. З другого раунду Дазаю вдалося вкласти потилицю.

— *Залишилася година, думаю Чуя не образитися якщо загляну раніше.* – з цією думкою Осаму покинув квартиру.
До будинку Чуї йти п’ятнадцять хвилин, а якщо зважати на восьмий поверх і повільний ліфт – двадцять. Опинившись у потрібному місці, залишилося розібратися де квартира рижика.

Блага той сам видав себе гучними лайками дозволивши Осаму зорієнтуватися. Натиснувши на дзвінок Дазай про всяк випадок відійшов на два кроки тому. Благо Накахара зустрів його спокійно, у помаранчевих шортах, білій майці та поверх кухонного фартуха.

— Ти чого так рано? – витираючи руки рушником, спитав рудик.
— Вдома нудно.
— Гаразд заходь.
— Ти мило виглядаєш. – переступаючи через поріг, сказав Осаму.
— Помовч, ми домовлялися на три. – повернувшись на кухню Накахара витяг з шафки віник із савком і підійшов до осколків скла біля раковини.
— Так ось чому ти кричав.
— Склянка вислизнула з рук, якщо хочеш на столі рис та сечі. – Прибираючи скло пояснив Чуя. Осаму глянув на стіл, на якому стояли дві тарілки рису і одна з мочі.
— Я їв удома.
— Що? – Прибираючи віник з савком і знімаючи фартух перепитав Чуя.
— Зрозумів. – Осаму сів за стіл.
— І що ж ти хотів? – Накахара сів навпроти і поклав рис у рот.
— Особливо нічого, я маю тиждень вихідних і перший день я вирішив присвятити тобі. – пояснив Осаму і спробував рис. – Смачно, твоїх рук справа?
— Так дякую. А спробуй мочі я в них всю душу вклав. – Накахара несподівано пожвавішав і влився в розмову. Коли обидва поїли Чуя повів його до кімнати, запропонувавши подивитися фільм. Дазай з цікавістю розглядав квартиру шукаючи щось цікаве рудого. На полиці лежали дві книжки одна з виноробства інша з собаківництва. Біля дивану шафа з пляшками від вина.

— *Багато вина, дорогого вина. Якщо купувати такий подарунок, то тільки через продаж моєї квартири.*

— Дивись є диски з фільмами, чи хочеш щось знайти в інтернеті? – Чуя кинув стос дисків на диван.
— Покажи найцікавіші. – Осаму сів на диван поруч із чаркою.
— Є бойовик класний з прибульцем, жахіття з мегалодоном і ось ще про робота пса. З чого почнемо! – Накахара розклав диски перед Дазаєм.
— Давай із бойовика. – посміхнувся Осаму. Чуя приніс чіпси і печінки покки.

Спочатку був бойовик, Чуя лаявся на головного героя, коли той пропускав удари або бив слабо. На ужастики Дазай кілька разів здригнувся, коли у фільмі різко з’являлася величезна акула. А фільмі про пса Накахара дивився з завмирання серця і під кінець очі стали блищати від сліз, що накотилися.

— Ти плачеш? – Осаму обернувся до Чуї.
— Ні. – Рудий швидко відвернувся.
— Значить, пішли гуляти. – Осаму підстрибнув розминаючи спину.
— Що, а куди?
— У парк, до нього недалеко, або ще кудись.
— Гаразд, чекай біля вхідних дверей.

Було вже шість, приблизно за годину почне темніти. Хлопці йшли до центру парку, Чуя вів Осаму до кав’ярні. Принагідно він активно обговорював переглянуті фільми, додатково жестикулюючи руками.

— Ця кав’ярня? – Осаму глянув уперед і помітив скромний і милий заклад.
— Так, йдемо! – схопивши Осаму за руку Чуя повів його всередину. У кав’ярні було тихо, замовивши по чашці кави, вони сіли за столик біля вікна.

— Дивись! – Чуя зацікавлено дивився у вікно. Осаму обернувся туди, куди дивився напарник.
— Це собачий майданчик? – Дазай повернувся назад.
— Он американська вівчарка, акіта іну та маленький шпіц. – Рудий не відводив погляду від вікна. А Осаму трохи здивувався від знань партнера в собаках. Для нього вони всі на одну морду.
— Чуя каву принесли.
— Так дякую.
— Смачно.- Осаму відпив трохи гарячого напою.
— Я ж говорив.
— Ти завтра вільний?
— Морі сказав, що можливо щось дасть.

Хлопці вийшли ще до фонтану і намотали пару кіл навколо нього. Після стали повертатися, щоб не оминати парк вони пішли дорогою за кафе, повз собачого майданчика. Накахара всю дорогу дивився в бік Осаму, це помітив і вирішив запропонувати підійти ближче. Щоправда, несподіваний кусь за ногу збив усі його плани.

— Що за! – Осаму відсмикнув ногу і обернувся у бік нападника.
— Сіба іну. – рудик присів біля собаки, простягаючи руку і даючи понюхати. Пес спокійно дав себе погладити, а потім побіг до господаря.
— «Зрозуміло!» — на обличчі Осаму з’явилася ледь помітна посмішка. – Ідемо.
***
Вранці у Чуї задзвонить телефон, на екрані висвітлилося ім’я боса.

—Так Морі сан.

— Сьогодні вранці у п’ять до південного причалу пришвартується британський корабель. Ти маєш шанси на алмаз.
— Скільки в нас часу?
— Тридцять хвилин. Солдати вже відправлено.
— Ясно.
***
— Сі-ба-і-ну купити, пошук. Так тримісячні Сиба ину вісімдесят тисяч ієн. *Цей пес із золота зроблен!?* Так Сіба іну купити недорого, пошук. Сорок тисяч, тридцять шість, ось двадцять тисяч, дивний, надто пухнастий щілини. *Ну Чує і цей піде, вони не дуже великі, а це пухнасте може навіть менше.* Місто Йокогама район Хірацука біля зоопарку, на іншому кінці міста. *Настав час скористатися картою метро.* – Наскільки пам’ять Осаму його не обманює він прокинувся ближче до п’яти. І вирішуючи не гаяти час заліз на сайти з розплідниками.

— *Двадцять другий поїзд, восьма платформа, на сім, дев’ять, одинадцять. Їхати за ним зараз нема рації, там хоч вказаний номер заводчика? Так Сіба один місяць, зателефонувати* – Осаму взяв маленький листочок на дивані і записав номер.
***
— Накахара сан усе зібрано. Нікого?
— Можете видихнути. – Завантаживши контейнер у вантажівку за допомогою гравітації, Накахара попрямував до машини, в якій на нього вже чекав водій. Солдати попрямували до своїх машин, що стояли на сусідній вулиці, вони поїдуть назад до штабу. Чуя ж прямував на склад, щоб розібрати все.
Склад знаходився в тихому районі Йокогами, магазини навпаки в центрі міста. Накахарі доведеться провести сьогоднішній, а може, і завтрашній день тут. На його столі лежали три стоси висотою в метр паперу. На кожен дорогоцінний камінь був свій документ. Було багато смарагду і сапфіру, попався аметист, рубини, що рідко купуються. Британія навіть примудрилася звідки взяти два рідкісні камені, малахіт і цитрин. Але алмазів Чуя не спостерігав, день підходив к кінцю, він закінчував другий стос. Передостанній листок таки його порадував, алмаз із гарною пробою. Трохи заспокоївшись, Чуя відклав останню стопку на наступний день.
***
— Здрастуйте я дзвоню з приводу собаки. – Осаму стояв на кухні спершись на стільницю.
— Який?
— Сіба іну.
— Так його привезли шість днів тому.
— Привезли?
— Ви зателефонували до притулку, шість днів тому нам привезли цуценя Сіба іну, ми вже зробили йому документи. Йому приблизно місяць.
— Ясна річ, можна я завтра в першій половині дня приїду.
— Так звичайно.

Закінчивши розмову, Осаму зібрався і вирушив у метро за квитком на завтрашній день. По повз квитка залишався сам Чуя який або сам покличе або доведеться його ловити. Спустившись у метро шатен зіткнувся з величезним натовпом, каси з квитками були забиті, Осаму варто було прийти в обід, коли всі на роботі, повертатися назад не хотілося. На годині о восьмій ранку, приблизно через пів години-година натовп роз’їдеться. Осаму став чекати та вицілювати вільну касу.
До десятої ранку він зміг повернутися додому, квиток коштував йому недорого. З почуттям виконаного обов’язку Осаму заварив локшину і увімкнувши телевізор плюхнувся на диван. Ось тільки майже відразу телефон завібрував.
— Так бос.
— Осаму можеш завтра до дванадцятої приїхати.
— Яка причина.
— У Чуї куна завтра свято, хочу його привітати.
— Добре.
***
— Накахара сан ви закінчуєте?
— Все готово, у нас чотири алмази, купа смарагду та сапфіру.
— Дякую. – хлопець у робочому костюмі забрав стопку паперів і вийшов.
Накахара попрямував додому відпочивати, Морі дав три дні відпочинку, хоча один Чуя витратив на папери, зате продажі прикрас злетять до висот.
Зайшовши в квартиру і роздягнувшись він попрямував до кімнати, пролунав глухий стукіт і скрип дивана, а потім тиша. Чуя не спав, він просто лежав. Завтра його день народження і як його відзначати.

— *Морі швидше за все буде зайнятий роботою, Койо в іншому місті, може Дазай? Чи захоче він провести зі мною день. Зателефонувати йому?* – він узяв телефон у руки і знайшов номер Дазая, але не наважувався натиснути на виклик.

— *Раптом він не захоче чи знущатиметься і дратуватиме, хоча останнім часом він мене майже не підколює. Може просто просидіти весь день вдома?* – Накахара вирішив не загадувати і пустити все своєю чергою. Приготувавши рис з карі він вирушив у кімнату і увімкнув телевізор.
Він дивився фільм за фільмом до самої ночі, а перед сном знову вийшов на балкон із пачкою цигарок. Це захоплення в нього виникло майже місяць тому і ніхто про це не знає, принаймні він нікому про це не говорив. Докурив сигарету він глянув на годинник, який показав 23:58.

— Ще дві хвилини… п’ятдесят дев’ять… нуль-нуль. Ну, з днем ​​народження мене.
***
Вставивши перед собою руку у вигляді плавника акули, Осаму біг до потрібної платформи протискаючись крізь натовп. Він запізнювався і сильно, поїзд виїжджає о дев’ятій, залишалося десять хвилин. Підбігши до ходу в метро Дазай приклав картку до сканера, той клацнув пропускаючи хлопця.

— *Восьма платформа, восьма платформа.* – очі бігали з однієї таблички на іншу. Помітивши потрібну, він рвонув до неї, підбігши до дверей поїзда і трохи відсапавшись показав квиток працівникові. Той сказав його місце та пропустив хлопця. Дві хвилини до відправлення, і це він поспішає за собакою.
Усю дорогу Осаму сидів у телефоні і прийшов до тями коли поїзд зупинився. Він вийшов та зайшов у карту на телефоні.

— До зоопарку йти п’ять-десять хвилин — телефон завібрував і зверху на екрані висвітилося віконце з номером, Осаму прийняв дзвінок.
— Здрастуйте, ми з песиком підійшли до зоопарку ви йдете.
— Так, п’ять хвилин.
Орієнтуючись на карті Осаму знайшов зоопарк і дівчину з цуценям. Вона показала документи і пояснила на якому він кормі і які щеплення йому поставили, і які треба буде, а Осаму в цей момент включив на телефоні звукозапис. Після пояснень хлопець розплатився і дівчина віддала повідець, і документи.
Поїзд їде назад о десятій, залишалося п’ятнадцять хвилин, щоб знову не бігти стрімголов Осаму просто взяв цуценя на руки і швидким кроком пішов назад.
Доїхавши до дому, Дазай пустив звірка на підлогу, а сам сів на диван віддихнуться. До дванадцяти залишилося сорок хвилин Осаму помив використані коробочки від локшини швидкого приготування і висипав в одну з них собачий паштет куплений у найближчому супермаркеті, а в другу налив води. Цуценя з’їло половину і почало гуляти по квартирі. Осаму відвернувся прибрати картонні миски, а потім почув звук струменя рідини, що ллється.
Цуценя було відправлене у ванну, а килим біля дивана агресивно поливався миючим засобом і відмивався Осаму.

— Так лізь у коробку, їдемо тебе дарувати і не мочись. Інакше замість цуценя я подарую Чуе собачий стейк.

Осаму вийшов з будинку з коробкою і швидким кроком попрямував до штабу. Бажано встигнути до приходу Чуї, щоб приховати звірка. Зайшовши в будинок Осаму побіг на другий у вітальню і поклав коробку за диван. До дванадцяти залишалося шість хвилин, Осаму викликав ліфт і став чекати, на телефон прийшло смс від Морі “Швидше!”. Піднявшись на ліфті, він влетів у кабінет.

— Чуя не прийшов?
— Я подзвонив йому двадцять хвилин тому і попросив приїхати до дванадцятої.
— Ви вирішили всю мафію зібрати? – озирнувся Дазай.
— Та ні тут тільки найважливіші особистості, та й Акутагаву я не можу залишити одного нудьгувати в кабінеті, нехай є. Жаль Коє немає, як його наставниця вона повинна була бути в перших рядах і добре б підняла йому настрій.

Осаму обернувся коли двері в кабінет відчинилися, в дверях стояв Чуя.

— Привіт Чуя кун, як бос хочу привітати із сімнадцятиріччям. – Морі простяг юнакові конверт. – А Кое просила передати ось це вино, Taylor’s Vintage, купажне вино 1985 року, воно йде до твоєї маленької колекції. – бос узяв зі столу маленький кошик із пляшкою вина і вручив Накахарі.

— Вітаємо Накахара сан. – Хіроу вийшов із натовпу і вклонився. А за ним пішли інші. Крім Осаму він стояв нерухомо, немов хижак, що чекає відповідного моменту.

І він настав.
Як тільки голоси стихли, Дазай узяв Чую за руку і потяг до виходу.

— Так усе, всі його вже привітали, розходимося хлопці. – виштовхнувши рижика з кабінету Осаму зачинив двері.
— *Осаму!?* – Морі ще не вдавалося спостерігати таку поведінку шатену. Але з його словами він погодився і почав розганяти народ.
***
— Куди ти мене тягнеш!? Відпусти!
— Ідемо вниз. – Дазай натиснув на кнопку і зайшов у ліфт разом із рижим.
— Відпусти! – Висмикнув руку Чуя. – Куди ми йдемо!?
— У вітальню.
— Навіщо?
— Там твій подарунок.
— Міг би одразу сказати. – Пробурчав Чуя і відвернувся.

Осаму відчинив двері, впускаючи рудого і зайшов слідом.
— Почекай. – Осаму став ритися за диваном, Чує залишалося лише сісти на диван і чекати.
— Ось. – шатен витягнув коробку, а через секунду з неї пролунав гавкіт. В цей момент до рудого все доходить. – Блін, спалив всю контору.
— Ти серйозно? – Накахара дивився то на Дазая, то на коробку.
— Ні, жартую. Тримай вже! – насупився шатен. Чуя взяв коробку та повільно розкрив. Маленький звір виглянув і озирнувся.
— Це Акіта!? – Накахара взяв цуценя на руки.
— Ее наче Сиба іну.
— У Сіба інша статура.
— Почекай це той величезний! – Шатен зробив крок назад. – Подарував на свою голову. — зітхнувши Осаму, витяг з коробки документи пса і простяг Чуе.
— Ти ніколи не можеш зробити все нормально. – Накахара прикрив очі усміхнувшись і взяв документи з рук Дазая.
— Це диво коштувало мені двотижневої зарплати та килима.