Помилка (Пролог)

Пролог

 

— Навіщо ти його відпустив?

— …

— Навіщо ти його відпустив? – Чоловік сорока років у білому халаті поверх ділового костюма поклав руку на перебинтовані груди і злегка натиснув.

— Цц… Він просив про помилування. – Не дивлячись на біль тихо сказав юнак.

— Ти пам’ятаєш, навіщо я вбив минулого боса?

— Для подальшого процвітання мафії.

— Чому ж ти так не вчинив? Він був твоїм ворогом, ворогом мафії.

— …

— І тепер ще лежиш із пробитими грудьми. Стріляй Осаму або пристрелять тебе. – Морі Огай, теперішній бос портової мафії та колишній лікар. Убив минулого хворого боса прямо у його покоях і забрав собі його місце. Зараз врятував хлопця чотирнадцяти років, який не зміг ідеально виконати завдання.

Подивившись роздратовано на хлопця очима кольору бузку, прибрав руку з його грудей і вийшов із кабінету.

***

— Дазай сан, можна?

— Хіроцу? Увійди.

— Вибачте, що турбую, але хотілося дізнатися скільки триватиме ваш лікарняний? – спитав Хіроцу трохи вклонившись.

— Морі сказав три тижні до повного одужання.

— Людина, яка вас підстрелила, була схоплена.

— Де він?

— Уже в підвалі.

— Ясно…

***

Через кілька днів хлопець зміг стати на ноги. Його забинтований бік досі болів, забинтовані були не тільки груди, а й майже все тіло. Бінти були на шиї і на руках, але не захоплювали саму долоню, і пальці. Ліве око також було забинтоване, а короткі пасма каштанового волосся закривали бинти. Невеликий чубчик звисав між очей мало не доходячи до кінчика носа. Одяг був суворим: чорне взуття, штани та краватка, крім сорочки – вона була біла. Також чорний плащ, він лежав на плечах і трохи тремтів поки хлопець повільно йшов коридором. Його обличчя не видавало жодних емоцій, а погляд карих, що зрідка переливаються в червоне, очей спрямовані вперед на сходи в кінці коридору.

 

Спустившись перед ним відкрилася картина високої з гарною статурою людини в діловому костюмі, але вже виснаженого і скованого ланцюгами, які були вдруковані в колону посеред великого приміщення, стіни якого були забруднені в крові та бруді. Він сидів на сирій із засохлою кров’ю підлозі і дивився униз, очі дивилися в нікуди. Було таке відчуття що той просто мертвий але коштувало хлопцю підійти людина підняла голову та подивилася на нього.

 

— Дазай Осаму… так ти живий.

— Ти був близький… — Осаму сів навпочіпки поруч із чоловіком.

— …

— І як ти промавнувся, ніби за п’ять метрів від мене стояв.

— … що ти маєш на увазі?

— …… ех все доведеться робити самому. – він зробив сумне обличчя і підвівся. Направивши пістолет на чоловіка Осаму натиснув на курок.

***

Темний час доби чудовий, темрява приховує багато таємниць і почуттів: любов, пристрасть, страх, заздрість, ложа та розпач.

Хлопець повільно піднімався залізними, іржавими сходами у вузькому провулку. Окрім стукоту взуття о залізо та шуму дощу більше ніяких звуків не було. Але варто було хлопцеві піднятися на третій поверх унизу щось прогриміло. Озирнувшись, він побачив маленький силует на сміттєвому баку.

 

— *Кіт.*

 

У темряві очі кота світилися, він дивився прямо на хлопця. Було відчуття, що кіт дивиться в душу, погляд був глибоким і зацікавленим. Через миготливий ліхтар хлопець зміг розглянути три кольорові забарвлення кота. За кілька секунд він перервав зоровий контакт із котом і став підніматися далі.

Ще кілька кроків і хлопець заліз на дах шестиповерхового будинку, який знаходився недалеко від штабу портової мафії. Дощ продовжував йти. Він промок вже наскрізь, але не зважаючи на це, підійшов до краю і подивився вниз порожнім поглядом. За кілька секунд він підняв той самий порожній погляд на нічне місто. Але в його зіницях був туман. Заплющивши очі хлопець зітхнув.

 

— *Осаму Дазай, чергова спроба суїциду*

 

Він зробив крок, в обличчя різко вдарив вітер, а світ перекинувся.

***

 

На кухні запищав чайник, чоловік підійшов до плити і вимкнув газ, тим самим змушуючи гучного друга стихнути. Взявши спочатку рушник, а потім за допомогою нього і гарячу ручку чайника повільно залив чай, намагаючись не розлити окріп на стіл. Як тільки кухоль був наповнений чоловік обережно поклав чайник назад на плиту.

Вона була чистою як і маленька стільниця для приготування з права, на ній не було нічого зайвого. Шафочки теж чисті незважаючи на свій під втомлений вигляд. Верхня частина стін була пофарбована у м’ятно-зелений колір, а нижня половина вкрита білою маленькою квадратною плиткою. Далі поряд зі стільницею стояв маленький холодильник із кількома дитячими магнітиками. Навпроти холодильника був вхід, а вже з права від нього стіл, на якому лежала розкрита книга. Поруч зі столом стояв стілець спинкою упертий у стіну біля кута. Чоловік спочатку розвернувся до вікна ліворуч від плити, яке дивилося на дорогу, якою зрідка проїжджали машини, а за нею пара старі залізні будівлі.

Було хмарно майже стемніло. Потримавши пару хвилин кухоль з чаєм біля вікна, чоловік взяв її і переклав на стіл, слідом сів сам, взявши книгу в руку, почав читати далі. За вікном почувся шум дощу, а світ поринув у темряву, він лише озирнувся і відпив з кухля. Через пару хвилин чай був майже допит, потягнувшись за останнім ковтком чоловік зупинився, почувся глухий стукіт десь на вулиці зовсім поруч. В цей же час чай кухоль з книгою були на столі, а на стільці нікого, він схопив пістолет, що лежав біля вхідних дверей і прислухавшись обережно вийшов. На вулиці нікого, окрім тіла, що лежало, придивившись, чоловік розгледів людину, що стікає кров’ю, біля якої лежала, простирадло. Чоловік підбіг до тіла та намацав пульс.

 

— *Живий.*

 

То був хлопець чотирнадцяти років із каштановим волоссям увесь забинтований. Чоловік підняв його і поніс у будинок, акуратно роззувся і пішов у вітальню. Поклавши тіло чоловік зняв із нього плащ та сорочку. Ліва рука була зламана в районі плеча і з цього боку була пробита голова, вухо було залито кров’ю, груди постраждали не сильно. Хлопець зачепився за білизну та впав на плече. Чоловік розвернувся і пішов по аптечку.

***

Осаму розплющил одне око, в нього відразу ж ударило сонячне світло і хлопець замружився.

 

— *Я мертвий?*

 

Через секунду світло перестало бити через повіки і хлопець знову розплющив око, перед ним стояв силует людини.

 

— Що ти робив на даху?

 

Хлопець промовчав і одвернувся.

 

— Ти з мафії?

 

Осаму майже непомітно кивнув головою.

 

— Я теж. Мене звуть Одасаку.

 

Хлопець обернувся, розглядаючи чоловіка. – Осаму.

 

— Ясно. – Одасаку розвернувся і вийшов з кімнати, але за кілька хвилин повернувся з підносом на якому був чай ​​і карі.

***

Увечері Ода відправив Дазая вмитися, але акуратно щоб той не намочив бинти. Потім уклав його собі на ліжко і сів до Дазаю спиною з ноутбуком у руках. Дазай же був змушений дивитися в стелю але через десять хвилин він сталь постукувати коліном по спині Оди, а потім взагалі тикати ногою в потилицю, спину і руки. Чоловік тримався довго, але терпець не вічно, він відклав ноутбук і схопив ковдру.

Весь останній вечір Дазай лежав смирно, так як був замотаний в ковдру в позі солдатика. А Ода спокійно зміг закінчити роботу.

Наступного дня він повернув хлопця босові. Чому сам Осаму не був радий.

 

— Спасибі Одасаку. – підійшов Морі до хлопця і поклав руку на плече.

— Він..

— Можеш іти. – перебив Морі.

Одасаку не заперечив лише тихо зітхнув і вийшов з кабінету. А Морі глянув на Осаму і посміхнувся немов люблячий батько.

 

— Ідемо.

— Куди?

— Ти вчора щось пропустив, не хвилюйся по хворій руці бити не буду.

 

Хлопець проковтнув і поволі пішов за Морі.

***

Увечері Осаму повернувся додому, ну це важко назвати домом. Це був контейнер дня перевезень, меблів було мінімум: ліжко, біля неї холодильник та стіл зі стільцем.

 

Хлопець був стомлений на здоровій руці було кілька порізів, а з куточка губ стікала маленька цівка крові. Підійшовши до столу він взяв рушник, що лежить там, і протер підборіддя прибираючи кров. Вмившись і переодягнувшись, хлопець дістав з-під ліжка невеликий контейнер. Відкривши його він дістав від туди моток бинтів і почав перев’язувати руку з порізами. Наручний годинник показав пів одинадцятої пора відпочивати, хлопець ліг прямо в одязі і додатково накрився так як на вулиці вже осінній холод, а після дощу ще й вогкість. Гіпс був досить важким, але фізична тяжкість не могла зрівнятися з моральною. За кілька хвилин хлопець заснув.

***

Вранці задзвонив телефон. Ім’я контакту змусив Дазая здригнутися.

 

— Так Морі сан.

— О восьмій у мене в кабінеті.

— Зрозумів. – поклавши голову на загіпсовану руку, відповів Дазай і поклав трубку.

Підніматися з ліжка не хотілося, але якщо він не прийде великі шанси на покарання, чого Дазаю в такому стані ще більше не хочеться. Якось одягнувшись із загіпсованою рукою Дазай зрозумів, що вчора не купував нічого з продуктів харчування. Підтвердженням того став холодильник з однією пляшкою газированої води, доведеться купити щось по дорозі. Взявши пару документів і ключ від дверей, Осаму вийшов із «дома» і переконавшись, що поруч нікого зачинив двері.

Швидше за все, Морі відправив за ним машину, тому потрібно встигнути зайти в магазин за сніданком. Недалеко від місця проживання Дазая був маленький продуктовий магазин, в який успішно забіг до приїзду машини. Взявши їжу швидкого приготування і в найближчій кав’ярні склянку окропу повернувся на місце, де зазвичай його забирають. До штабу їхати досить довго, тому поїсти часу вистачило.

Машина повільно зупинилася біля входу в будинок, де Осаму чекав Хіроцу.

 

— Зайдіть до Морі сану рівно о восьмій, я чекаю вас тут. – коротко повідомив Хіроцу дістаючи цигарку з пачки.

— Я пам’ятаю.

 

До восьми залишалося дві хвилини, Осаму стояв у коридорі упершись об стіну і спостерігав за наручним годинником.

 

— * Завдання або підготовче бойове тренування, а може серйозна розмова про мої вміння та допомогу в чомусь на заміну на похвалу чи підвищення. Залишилась хвилина. Тридцять секунд. Десять.* – Дазай відчинив двері до кабінету. – Морі сан?

— Ідеш із чорними ящірками на контрольну з організацією Такаса, адреса вказана тут, не переплутай. – Морі простягнув маленьку картку з адресою.

— Причина мого перебування там? – Осаму підійшов і взяв протягнуту картку з адресою.

— Основні шишки організації, що візьми одного з них живим, обов’язково. – тихіше відповів Морі, повертаючись до папки з деякими важливими особистостями ворожих організацій і витягнувши одну фотографію з папки, простяг Дазаю.

***

Дазай вийшов з кабінету і спустився до входу де, як і раніше, стояв Хіроцу. Нічого не сказавши він спустився до машини і відчинив задні двері запрошуючи Дазая сісти. Осаму пішов за ним. Після того як Дазай сів Хіроцу, зачинив двері і сів на переднє сидіння. Водій злегка нахиливши голову нагадуючи на вказівку адреси, це допомогло вивести хлопця з роздумів і він мовчки простягнув картку з адресою.

До призначеного місця вони їхали приблизно двадцять хвилин із розмови з Хіроцу Дазай зрозумів, що основна частина ящірок вже на місці.

Зупинилися вони в маленькому районі приватних будинків, їхньою метою було три поверхове приміщення, проект якого так і не було завершено, оскільки його викупила Такаса. Будівля була з вікнами і дверима всередині покладена підлога і пофарбовані стіни з зовні тільки грунтовка.

 

— Морі сказав взяти заручника.

— Я зрозумів. Чекайте тут, не надумайте лізти в бійню.

— … добре.

 

Хіроцу попрямував до будівлі, зупинившись приблизно за десять метрів від мети, він клацнув пальцями. Першими були знищені вікна та кілька ворожих солдатів. Далі не стало дверей, портова мафія швидко проникала всередину. Звуки пострілів та крики людей були досить гучними, Дазай чув усе.

 

— *Бійня.*

 

Не минуло й десяти хвилин, як усе закінчилося, постріли ставали все рідше і рідше. Хіроцу вийшов і покликав хлопця, зайшовши всередину в ніс Осаму вдарив запах смерті, а білі стіни були покриті слідами від куль і забруднені в крові.

На другому поверсі в коло було зібрано кандидатів у заручники, оскільки це не всі члени Такаса. Осаму підійшов до них і сів.

 

— Це ваш бос? – хлопець дістав із рукава фотографію людини. Але ніхто й слова не сказав. Дазай підняв голову на своїх людей, і до горла членів Такаса були приставлені ножі.

— Так це він! – судорожно вигукнув один із них. У той самий момент решта були мертві.

— Ні, це не він. І ти це знаєш на відміну від інших, тому вони мовчали, а ти щоб перевести стрілки сказав що це він, тим самим видав себе, значить ти знаєш свого боса в обличчя. – Зітхнувши Дазай встав і попрямував до сходів на третій поверх.

За двадцять хвилин до Дазая піднявся Хіроцу.

 

— Дазай сан ми вже збираємось, ви йдете?

— Так, тут особливо нічого з інформації не було, лише зброя. – Дазай показав на кілька аркушів із записами у себе в руці.

***

— Це все? — спитав Морі, дивлячись на кілька аркушів із записами, принесеними Осаму.

— Там була переважно зброя.

— Живим когось взяли?

— Так.

— Чекай мене в підвалі до шести.

—…… це все?

— Так.

 

Дазай покинув кабінет Морі і попрямував до холу. Зараз було лише одинадцять, тому постало питання що робити весь цей день.

 

— *Є варіант піти додому, але вдень я навряд чи засну, Хіроцу знову розповідатиме про свою молодість, а на вулиці бродити стомлює.*

 

Нічого не придумавши хлопець просто став тинятися по будівлі, а потім піднявся і на дах.

 

— *Було б гарно зістрибнути від сюди.*

— Про що ти думаєш Осаму, невже ти вирішив мене залишити, чи не рано? – тихий голос пролунав над вухом. Очі хлопця розширилися. Він стежив за ним і зміг підійти так близько? Дазай мовчки розвернувся і пішов до сходів, Морі пішов слідом.

 

— Я дивлюсь тобі нудно, що ж можу відвести до однієї кімнати, там багато цікавих іграшок.

— Що за кімната? – Дазай зупинився.

— Біля підвалу. Ідемо. – Морі попрямував до сходів. Спустившись, бос звернув зі звичного шляху Осаму, і підійшов до залізних дверей, у деяких місцях виднілася іржа, а замок зламаний. Морі відчинив двері, пропускаючи Осаму вперед і заходить за ним слідом. У кімнаті було багато полиць і ящиків, забитих дивними предметами.

 

— Тут знаходяться знаряддя питок, у мене перерва на п’ятнадцять хвилин, п’ять я вже втратив лишилося десять, можу коротко пояснити, як деякі з них працюють. – крутячи в руці викрутку, говорив Морі. Осаму мовчки дивився на предмет у руці боса. – Допустимо за допомогою викрутки можна роздерти вухо або ніс, скальпелями та ножами в основному ріжуть шкіру і виколюють очі, відрізають органи більшими ножами. А якщо справа доходить до кінцівок є бензопила. – Морі вказав на кривавий предмет у кутку кімнати. – Вище лежать плоскогубці для виривання нігтів та зубів, їх багато, оскільки ними часто користуються. А ці щипці щоб витягнути язик для його відрізання. Також нашийник з шипами повернутими всередину, не дає розслабити шию, приносячи біль. І електричне крісло, виносити його складно, тому тортури проводяться прямо тут. Біля нього до речі залізні банки із кислотою.

— А це що? – Взявши в руку залізний предмет груші подібної форми з прямою ручкою, запитав Дазай.

— Це називається груша для розривання статевого органу жінок, якщо натиснеш на важіль груша розкриється. Оглянувши предмет хлопець помітив важіль і натиснув, залізна груша набула форму яка вже більше проходить на квітку з гострими пелюстками. По спині пробігли мурашки. – ним користувалися лише раз. До речі, була популярна в середні віки. Загалом розбирайся мені треба закінчити ще кілька справ. – Морі посміхнувся і вийшов із приміщення залишивши хлопця наодинці з пекельними, як висловився Морі, іграшками.

 

Наближався вечір Осаму не дивлячись на всю гидоту цих предметів ознайомився з кожним, а під кінець просто кидав ножі в зламану біту.

У коридорі почулися кроки, що змусили хлопця піднятися.

— Осаму ти тут? – Морі прочинив залізні двері.

— Так. – тихо відповів хлопець.

— І що нам взяти? – спитав сам себе Морі. І взяв кілька ножів, плоскогубців та кайданки.

— Ми йдемо до людини, яку сьогодні зловили? – Осаму спостерігав за босом.

— Правильно.

 

Спустившись у підвал і підійшовши до полоненого Морі розклав знаряддя тортур. Дазай стояв осторонь і здригнувся, коли Морі його гукнув.

— Ти думав, що спостерігатимеш? – Він простяг хлопцеві ніж. – Стріляти ти вже вмієш. Тож уперед.

 

Осаму повільно підійшов і взяв протягнутий предмет.

 

— Давай.

 

Полонений напружився коли хлопець підійшов до нього. Осаму не придумав нічого кращого, ніж вбити ніж у ногу жертви, крики чоловіка ставали все гучнішими з кожним ударом і розривали перетинки. Осаму використав все, що приніс Морі, а після того, як жертва виклала всю інформацію, Морі наказав хлопцеві калічити чоловіка до смерті і залишив підвал.

***

За рік мафія змогла трохи оговтатися від минулого боса, який загнав організацію на дно і нажив багато ворогів. Але Морі тільки вдалося відновити порядок, а містом вже гуляють чутки.

 

— Як же безнадійно, вже два тижні жодного постачання зброї. Такими темпами моїм людям доведеться взятися за кухонні ножі. І це ще не все, через збільшення насильства ми втрачаємо можливі контракти для нашої організації. – цитував свої думки Морі принагідно заповнюючи документи. – Ех, що думаєш Дазай? – обернувся бос.

— Без грошей немає інформації, немає віри твоїх підлеглих. – Осаму сидів біля полиці з медикаментами і змішував їх у хімічній склянці.

— А навіщо ти змішуєш препарати для підвищення та зниження артеріального тиску?

— Думав, що зможу померти без болю.

— Ти був там, коли я успадкував місце боса і ти чув, що він сказав перед смертю. – зітхнувши, сказав бос.

— Звичайно було розумно зробити з самогубці співучасника.

— До речі, якщо ти хочеш можу щось зробити, щоб ти помер спокійно.

‚ Правда?

— Але натомість я хочу, щоб ти дещо розслідував, не складна роботя. Думаю ти знаєш про місто Сурібачі, ходять чутки, що там з’явився якийсь чоловік. Хочу щоб ти більше дізнався про цей слух.

— Про кого ходить слух?

— Спробуй вгадати.

— Чутка небезпечна своїм поширенням… ясно.

***

Місто Сурібачі – поселення біля Йокогами, відоме своїм кратером у середині.

— Хіроцу ти знав, що в інших країнах люди заливали в рота розплавлене залізо. – читаючи книгу, переказував Осаму її вміст.

— Жорстокий спосіб.

— Згоден. У тих хто так робив органи згоряли, поки ті були живі.

— Будьте обережні, це місце бойових дій.

— А добре. – Дазай відклав книгу, приймаючи попередження. У кишені задзвонив телефон. – Це Морі. – прочитав контакт хлопець і підняв слухавку. – Так?

 

Не встиг голос на тому боці відповісти, як юнака на місці не стало.

 

— Дазай!

 

Щойно пил осіл можна було помітити уношу в зеленій легкій куртці поверх червоної майки та чорних штанях. Він притискав Осаму до стіни.

 

— Портова мафія настільки ослабла.

— До твоєї уваги я ненавиджу біль. – спокійно сказав Осаму.

— Ти поділишся інформацією і помреш або я уб’ю тебе прямо зараз, будь-який варіант зійде.

— Тоді убий мене зараз, бажано безболісно.

— Суїцидальний покидьок. Чому б тобі не розповісти про Арахабакі, про якого ти тут рознюхуєш.

— Арахабакі, так? – на обличчі Осаму з’явилася посмішка.